Психодіагностика креативності в різних вікових групах

набула популярності після виходу в світ робіт Дж. Гільфорда [29].  Підставою

для цієї концепції  стала його модель структури  інтелекту.  Гільфорд  вказав

на   принципове   розходження   між   двома   типами   розумових   операцій:

конвергенцією і  дивергенцією. Конвергентне мислення  актуалізується  в  тому

випадку, коли людині, яка вирішує задачу, потрібно на  основі  множини  умов

знайти єдине  вірне  рішення.  Впринципі,  конкретних  рішень  може  бути  і

декілька, але ця множина завжди обмежена.

    Дивергентне   мислення  визначається  як  «тип  мислення,  який  іде   в

різноманітних  напрямках»  (Дж.  Гільфорд).  Такий  тип  мислення  припускає

варіювання шляхів рішення проблеми, призводить до несподіваних  висновків  і

результатів.

    Гільфорд  вважав операцію дивергенції,  поряд з операціями перетворення  й

імплікації, основою  креативності як загальної творчої  здібності.  Дослідники

інтелекту  давно  приходили  до  висновку  про   слабкий   зв'язок   творчих

здібностей із здібностями  до навчання  й  інтелектом.  Одним  із  перших  на

розходження творчих  здібностей  й  інтелекту  звернув  увагу  Терстоун.  Він

відзначив, що у творчій  активності важливу роль відіграють такі чинники,  як

особливості темпераменту, здатність швидко засвоювати і породжувати  ідеї  (а

не критично  ставитися  до  них),  що  творчі  рішення  приходять  у  момент

релаксації,  розсіювання  уваги,  а  не  в  момент,   коли   увага   свідомо

концентрується на вирішенні проблем.

    Подальші  досягнення в області  дослідження   і  тестування  креативності

пов'язані  в  основному  з   роботою   психологів   Південнокаліфорнійського

університету, хоча весь спектр досліджень креативності їхньою діяльністю  не

обмежується.

    Гільфорд  виділив чотири основних параметри  креативності:

     1) оригінальність  -  спроможність  продукувати   віддалені  асоціації,

незвичні відповіді;

    2) семантична  гнучкість - здатність виявити  основну властивість об'єкта

і запропонувати  новий спосіб його використання;

     3) образно-адаптивна  гнучкість - спроможність  змінити   форму  стимулу

таким  чином,  щоб  побачити  в  ньому  нові   ознаки   і   можливості   для

використання;

     4) семантична  спонтанна гнучкість - продукування  різноманітних ідей  в

нерегламентованої ситуації. Загальний інтелект не  включається  в  структуру

креативності. Пізніше  Гільфорд  згадує  шість  параметрів  креативності:  1)

здатність до виявлення  і постановки проблем; 2) спроможність до  генерування

великого числа  ідей; 3) гнучкість -   продукування  різноманітних  ідеї;  4)

оригінальність - спроможність відповідати  на  подразники  нестандартно;  5)

здатність  удосконалити  об'єкт,  додаючи  деталі;  6)   уміння   вирішувати

проблеми, тобто здатність  до аналізу і синтезу.

    Гільфорд  і його  співробітники  розробили   тести  програми  дослідження

здібностей (АКР), що тестують переважно дивергентну  продуктивність:

    1. Тест  легкості слововживання: «Напишіть  слова, що  містять  зазначену

букву» (наприклад, «про»).

    2. Тест  на використання  предмета:  «Перерахуйте  якнайбільше  способів

використання кожного  предмету» (наприклад, консервної банки).

    3. Упорядкування  зображень. «Намалюйте   об'єкти,  використовуючи  такі

фігури:  коло,  прямокутник,  трикутник,  трапеція.   Кожну   фігуру   можна

використовувати багаторазово, міняючи її розміри,  але  не  можна  добавляти

інші фігури або  зайві».І так далі.

       Усього в батареї тестів Гільфорда  14  субтестів,  з  них  10  -  на

вербальну креативність і 4 - на невербальну креативність.  Тести  призначені

для старшокласників  і людей із більш високим  рівнем  утворення.  Надійність

тестів Гільфорда  коливається від 0,6 до 0.9. Показники  їх

    [pic]

    добре  узгоджуються  один  з  одним  (Анастазі).  Час  виконання   тестів

обмежений.

    Подальший  розвиток ця програма одержала  в дослідженнях  Торранса  [30].

Торранс розробляв  свої тести під час  учбово-методичної  роботи  з  розвитку

творчих здібностей дітей [31].

    Він вважає, що творчий акт поділяється  на  сприйняття  проблеми,  пошук

рішення,  виникнення  і  формулювання  гіпотез,  перевірку   гіпотез,   їхню

модифікацію і  отримання  результату.  Ідеальний,  за  Торрансом,  тест  має

тестувати протікання всіх зазначених  операцій,  але  в  реальності  Торранс

обмежився   адаптацією   і   переробкою   методик   Південнокаліфорнійського

університету для  своїх цілей.

    Торранс  стверджував, що не  намагався   створити  факторно-чистий  тест,

тому показники  окремих тестів відбивають один,  два  або  декілька  чинників

Гільфорда (легкість, гнучкість, оригінальність, точність).

    До складу  батареї Торранса входить 12 тестів, згрупованих у три  серії:

вербальну, образотворчу і  звукову,  які  діагностують  відповідно  словесне

творче мислення, образотворче  творче  мислення  і  словесно-звукове  творче

мислення.

    Надійність  тестів Торранса (за даними автора) дуже велика: від  0,7  до

0,9. Вербальні тести  більш надійні, ніж образотворчі.

    На відміну  від тестів Гільфорда, тести  Торранса  призначені  для   більш

широкого спектру  віків: від дошкільників до дорослих.

    Факторний   аналіз  тестів  Торранса  виявив  чинники,  що  відповідають

специфіці  завдань,  а  не  параметрам  легкості,  гнучкості,   точності   й

оригінальності. Кореляції  цих параметрів усередині одного  тесту  вищі,  ніж

кореляції аналогічних  параметрів різних тестів.

    Роздивимося   характеристику    основних    параметрів    креативності,

запропонованих  Торрансом.  Легкість  оцінюється  як   швидкість   виконання

тестових завдань, і,  отже,  тестові  норми  утворюються  аналогічно  нормам

тестів швидкісного  інтелекту. Гнучкість оцінюється як  число  переключень  з

одного класу об'єктів  на  інший  у  ході  відповідей.  Проблема  полягає  в

розбиванні відповідей випробуваного на класи. Число і  характеристика  класів

визначається  експериментатором,  що  породжує  довільність.  Оригінальність

оцінюється як мінімальна  частота  зустрічі  даної  відповіді  в  однорідній

групі. Досвід застосування тестів Торранса показує, що  вплив  характеристик

групи, у якій отримані норми, дуже великий, і перенесення  норм  із  вибірки

стандартизації на іншу (нехай аналогічну)  вибірку  дає  великі  помилки,  а

найчастіше і просто неможливий.

    Точність  у тестах Торранса оцінюється  за аналогією з тестами інтелекту.

Дослідження, проведені  аспіранткою інституту психології РАН О.  Г.  Алієвою,

показали, що оригінальність і  швидкість  тісно  корелюють  між  собою:  чим

більше відповідей, тим вони оригінальніші, і навпаки.

    Успішність  виконання даних  тестів  визначається  швидкісними  якостями

психіки.

    М. Воллах  і  Н.  Коган  висловлюються   проти  жорстких  лімітів   часу,

атмосфери  змагальності  і  відхиляють  такий  критерій   креативності,   як

точність. У цьому  вони ближче до вихідної думки  Гільфорда  про  розходження

дивергентного і  конвергентного мислення, ніж  сам  її  автор.  На  думку  М.

Воллаха і Н. Когана, а також таких авторів,  як  П.  Верної  і  Д.  Харгрівс

[38], для прояву  творчості потрібна невимушена, вільна  обстановка.  Бажано,

щоб дослідження  і тестування  творчих  здібностей  проводилося  в  звичайних

життєвих  ситуаціях,  коли  випробуваний  може  мати   вільний   доступ   до

додаткової інформації з предмету завдання.

    Воллах  і  Коган  у  своїй   роботі  змінили  систему   проведення  тестів

креативності. По-перше, вони надавали випробуваним стільки  часу, скільки  їм

було необхідно  для розв’язання задачі  або  для  формулювання  відповіді  на

запитання. Тестування проводилося  під  час  гри.  При  цьому  змагання  між

учасниками  зводилося  до  мінімуму,  а  експериментатор  приймав   будь-яку

відповідь  випробуваного.  Якщо  дотримуватися  цих   умов,   то   кореляція

креативності і  тестового інтелекту буде наближена  до нуля.

    У  дослідженнях,  проведених  у   лабораторії   психології   здібностей

Інституту  психології  РАН  А.  Н.  Вороніним   на   дорослих   випробуваних

(студентах економічного  коледжу),  отримані  аналогічні  результати:  чинник

інтелекту і чинник креативності є незалежними.

    Підхід  Воллаха  і  Когана  дозволив  по-іншому  глянути  на   проблему

креативності.

    Дещо  інша  концепція  лежить  в  основі  розробленого  Медником  тесту

віддалених асоціацій [34].

    Наведемо  для пояснення декілька схем.

    Процес  дивергентного мислення уявно  відбувається  так:  є  проблема,  і

розумовий пошук  відбувається ніби в різних напрямках  семантичного  простору,

причому відштовхується від даної проблеми. Дивергентне  мислення  -  це  ніби

периферичне мислення, мислення біля «проблеми». 
 
 

    Конвергентне  мислення погоджує всі елементи  семантичного  простору,  що

ставляться до  проблеми,  воєдино,  знаходить  єдино  вірну  композицію  цих

елементів. 
 
 

    Медник  вважає, що у творчому процесі  присутні як  конвергентна,  так   і

дивергентна складові. На думку Медника, чим  із  більш  віддалених  областей

узяті елементи проблеми, тим більш  креативним  є  процес  її  рішення.  Тим

самим дивергенція  замінюється  актуалізацією  віддалених  зон  значеннєвого

простору. Але водночас синтез елементів може бути нетворчим  і  стереотипним,

наприклад: з'єднання  рис коня і людини актуалізує уява кентавра, а  не  уява

людини з головою  коня.

    Творче  рішення  відхиляється  від   стереотипного:  суть  творчості,  за

Медником, не особливо операції, а в спроможності переборювати стереотипи  на

кінцевому етапі  розумового синтезу, у широті поля асоціацій. 
 
 

    Однієї  з останніх за часом  виникнення  концепцій  креативності  є   так

названа «теорія  інвестування», запропонована Стернбергом  і Д.  Лавертом.  Ці

автори вважають креативними  таких  людей,  які  здатні  «купувати  ідеї  за