Психодіагностика креативності в різних вікових групах

    Концепція  очікування Роттера говорить  про те, що якщо в  минулому  люди

за поведінку в  даній ситуації  отримували  підкріплення,  вони,  частіше  за

все, повторюють цю поведінку. Але як може очікування  пояснити  поведінку  в

ситуації, з  якою  ми  зіткнулися  вперше?  За  Роттером,  у  цьому  випадку

очікування грунтується  на нашому  досвіді  в  подібній  ситуації.  Фактично,

Роттер говорить про те, Що стабільне очікування,  генералізоване  на  основі

минулого досвіду, дійсно пояснює стабільність і єдність  особистості.  Однак,

очікування не  завжди  відповідає  дійсності.  У  деяких  людей,  наприклад,

можуть бути нереально  високі  очікування  відносно  своїх  успіхів,  які  не

залежать від  ситуації.  А  інші  можуть  бути  настільки  невпевненими,  що

постійно недооцінюють свої шанси на успіх в  даній  ситуації.  В  будь-якому

випадку, Роттер стверджує, що якщо ми хочемо  точно  прогнозувати  поведінку

індивіда, нам слід покладатись на його власну суб’єктивну  оцінку  успіху  і

невдачі, а не на оцінку когось іншого.

    Роттер  розмежовує ті очікування, які  специфічні для однієї ситуації,  і

ті, які є найбільш загальними або використовуваними  до ряду ситуацій.

    Перші,  які називаються специфічними  очікуваннями,  відображають  досвід

однієї конкретної ситуації і неприйнятні  до  прогнозу  поведінки.  Останні,

які називаються  генералізованими очікуваннями,  відображають  досвід  різних

ситуацій  і  дуже  підходять  до  вивчення  особистості   в   роттерівському

розумінні.   Це   генералізоване   очікування    називається    інтернально-

екстернальним локусом  контролю.

    Роттер  визначає цінність підкріплення  як ступінь з якою ми  при   рівній

ймовірності   надаємо   перевагу   одному    підкріпленню    перед    іншим.

Використовуючи цю концепцію він стверджує, що люди  розрізняються  за  своєю

оцінкою важливості тієї чи іншої діяльності і її результатів. При  наявності

вибору для декого подивитись баскетбол по телевізору важливіше, ніж  пограти

з друзями в бридж. Одні люди люблять тривалі прогулянки, а інші – ні.

    Як і  очікування, цінність  різних  підкріплень   ґрунтується  на  нашому

попередньому досвіді.

    Четвертою  і останньою змінною, яку   використовує  Роттер  для   прогнозу

поведінки  є  психологічна  ситуація  з  точки  зору   індивідууму   .Роттер

усвідомлює, що якщо дані  обставини  оточення  сприймаються  людиною  певним

чином, то для неї  ця ситуація  буде  саме  такою,  якою  вона  її  сприймає,

незалежно від того, наскільки неадекватним буде її трактування  для інших.

    Для того, щоб  передбачити  потенціал   даної  поведінки  в  специфічній

ситуації, Роттер пропонує наступну формулу: [44;415] 

           ПОТЕНЦІАЛ ПОВЕДІНКИ =ОЧІКУВАННЯ + ЦІННІСТЬ ПІДКРІПЛЕННЯ 

    Але прогноз  поведінки в повсякденних ситуаціях,  за  Роттером,  вимагає

більш загальної  формули: 

       ПОТЕНЦІАЛ ПОТРЕБИ = СВОБОДА ДІЯЛЬНОСТІ + ЦІННІСТЬ ПІДКРІПЛЕННЯ 

    Загальна  формула  прогнозу  також   підкреслює  вплив  генералізованого

очікування,  що  підкріплення  буде  мати  місце  в  результаті   визначеної

поведінки в різних ситуаціях.  Роттер  визначив  два  таких  генералізованих

очікування: локус-контроль і особистісна довіра. [44;419]

    Особистісна  змінна локус-контроль – це  центральний конструкт  в   теорії

соціального   научіння  Роттера.  Локус-контроль  являє  собою   узагальнене

очікування того, в якій мірі люди контролюють підкріплення в  своєму  житті.

Люди з екстернальним  локусом контролю вважають,  що  їх  успіхи  та  невдачі

регулюються зовнішніми факторами, такими, як доля, удача, щасливий  випадок,

впливові люди і  непердбачувані сили оточення. “Екстернали” вірять в  те,  що

вони полоненці  долі. Навпаки, люди з інтеранльним локусом контролю вірять  в

те, що успіхи та невдачі  визначаються  їх  власними  діями  і  здібностями.

(внутрішні або  особистісні фактори). “Інтернали”,  таким  чином,  відчувають,

що вони в більшій  мірі впливають на підкріплення, ніж  люди  з  екстернальною

орієнтацією локус-контролю.

    Роттер, однак,  наголошує на тому, що екстернали  і ітернали не є “типи”,

оскільки кожен  має  характеристику  на  лише  своєї  категорії,  але  і,  в

невеликій мірі, іншої.

    Конструкт  слід розглядати  як  континуум,  який  має  на  одному  кінці

виражену екстернальність, а на іншому – інтернальність, а  переконання  людей

розміщені на всіх точках між ними, в більшій мірі –  по середині.

       Іншими  словами,  одні  люди  –  більш  екстернальні,  інші  –  дуже

інтернальні. А більшість  знаходиться між двома екстремумами. [44;419] 

                          Розуміння поняття “мотив”

    Погляди  на сутність мотиву у психологів  суттєво розходяться.  Але   вони

сходяться в одному: мотивом вважається  якийсь  один  психологічний  феномен

(але різний у  різних авторів).  В  основному   психологи  групуються  навколо

наступних точок  зору на мотив: як на спонукання, на  потребу,  на  ціль,  на

намір, на властивості  особистості, на стани.

    В багатьох  працях потреба розглядається   як  спонука  дій,  діяльності,

поведінки людини. Прийняття  потреби за мотив відбувається перш за все  тому,

що вона в значній  мірі пояснює чому людина хоче  проявити  активність.  Крім

цього, як писав С.Л. Рубінштейн,  в  потребі  міститься  активне  відношення

(прагнення), яка спрямовує  людину на перетворення умов  з  метою  задоволення

необхідності. Таким  чином, потреба  пояснює,  звідки  береться  енергія  для

прояву людської активності.

    Прийняття  потреби за спонуку призводить  до двох наслідків:

    1)  як  тільки  суб’єкт  переходить  в  стан  потребнісного  напруження

       (драйву,   необхідності),   починається   активність   організму   з

       вивільненням і витратою енергії;

            2) чим вище потребнісне напруження, тим інтенсивніша спонука.

    Тому у  випадку, коли умови не дозволяють  задовільнити потребу,  енергія

повинна  збільшуватися  і  проявлятися  у  все  більшій   “цілеспрямованій”,

“спонтанній”,  “загальній”  активності  суб’єкта.  Саме  таке  уявлення  про

детермінацію активності панувало  в  експериментальній  психології  протягом

багатьох  десятиліть  і  зберігається  в  багатьох  авторів  сьогодні.  Воно

отримало експериментальне підтвердження в багатьох працях. Але вже  в  50-ті

роки Д. Кемпбелл і Ф. Шеффілд на основі  спостережень  висунули  припущення,

що потребнісне  напруження не впливає  на  змінення  активності,  а  викликає

лише зниження порогу відповіді на зовнішні стимули [     ;47-52].

    Однак  більшість  авторів  все   ж  переконані,  що  наявність   будь-якої

мотивації  і  особистісної   захопленості   Є   головною   ознакою   творчої

особистості. До цього  часто приплюсовують такі особливості, як  незалежність

і переконаність. Незалежність, орієнтація на особистісні цінності, а  не  на

зовнішні оцінки, може вважатись головною особистісною властивістю  креатива.

[Друж].

    Маслоу  виявив,  що  всі  без  винятку   люди,  які  cамоактуалізуються,

володіють  здібностями  до   творчості.   Однак   творчий   потенціал   його

досліджуваних проявляв себе  не  так,  як  у  видатних  талантів  в  поезії,

мистецтві, музиці або  науці. Маслоу говорить скоріше про  таку ж  природну  і

спонтанну креативність, яка притаманна малим  дітям.  Ця  креативність,  яка

присутня в  щоденному  житті,  природний  спосіб  вираження  спостережливої,

сприймаючої нове особистості.

    Щоб бути  креативною, самоактуалізуючою людиною   не  обов’язково  писати

книги, складати музику або створювати живописні полотна. …  В  першокласному

супі завжди більше творчості, ніж у другосортній поезії! [ Х’элл, Зіглер].

    Однак,  більшість авторів все ж переконані  в тому,  що  наявність  будь-

якої мотивації  і  особистісної  захопленості  є  головною  ознакою  творчої

особистості. До цього  часто приплюсовують такі особливості, як  незалежність

і переконаність. Незалежність, орієнтація на особистісні цінності, а  не  на

зовнішні оцінки, може вважатись головною особистісною властивістю креатива.

     Основну  відміну творчої особистості  представники глибинної  психології

і психоаналізу бачать в специфічній мотивації. Відміна  полягає лише в  тому,

яка мотивація лежить в основі творчої поведінки. З  .  Фрейд  вважав  творчу

активність результатом  сублімації (зміщення) статевого потягу на іншу  сферу

діяльності: в творчому продукті опредмечується в соціально-прийнятній  формі

сексуальна фантазія. [20]

       А.   Адлер   вважав   творчість   способом   компенсації   комплексу

недостатності.

     На  більшу увагу феномену творчості  приділив К. Юнг, який бачив  в ньому

прояви архетипів  колективного безсвідомого.

    Р.  Ассаджолі  (частково  за  А.  Адлером)  вважав  творчість  процесом

прагнення особистості  до ідеального “Я”, способом її саморозкриття.

    Психологи  гуманістичного напрямку вважали  (Г. Олпорт,  А.  Масслоу,  що

першопочаткове джерело  творчості – мотивація  особистісного  росту,  яка  не

підкоряється гомеостатичного  принципу задоволення. Вільний реалізації  своїх

потреб і життєвих можливостей. [28]

      Процес  формування  мотиву  може   мати   індивідуальні   особливості

залежності від  властивостей особистості.

     В зв’язку  з цим, говорять про різні  стилі мотивації. До них можна

віднести виділені В. Н. Азаровим (1988 рік) стилі діяння: імпульсивний і

керований (рефлекстивно-вольовий), які в значній мірі відображають

особливості формування мотиву. Під імпульсивним стилем діяння автор розуміє

схильність реалізувати  ситуативні тенденції при мінімальному обдумуванні

варіантів і наслідків  своїх дій, а під рефлексивно-вольовим – стиль, який

характеризується  вираженою регуляцією дій, опосередкованих  аналізом

можливих способів досягнення мети.

    Іншими  стилями мотивації можуть бути  особливості побудови основи  вчинку

(мотиву) з опорою  на свої можливості, зусилля, або  ж на обставини,  випадок.

Цей аспекти мотивації  розглянутий Дж. Роттером (1954),  його  концепції  про