Психодіагностика креативності в різних вікових групах

низькою ціною і  продавати за високою». На думку  Дружиніна, у  цій  концепції

проявилися особистісні  особливості самого Стернберга,  автора  і  співавтора

більш 600 (!) публікацій із проблем інтелекту, креативності, здібностей.

    «Купувати  за низькою ціною» - означає займатися  невідомими, невизнаними

або малопопулярними  ідеями.  Задача  полягає  в  тому,  щоб  вірно  оцінити

потенціал їхнього  розвитки і можливий попит. Творча людина  всупереч  опорам

середовища, нерозумінню  і  неприйняттю,  наполягає  на  визначених  ідеях  і

«продає їх  за  високою  ціною».  Після  досягнення  ринкового  успіху  вона

переходить до іншої  непопулярної або нової  ідеї.  Друга  проблема  в  тому,

звідки беруться ці ідеї?

    Стернберг  вважає, що людина може не реалізувати  свій творчий  потенціал

у двох випадках: 1) якщо вона висловлює ідеї передчасно,  2)  якщо  вона  не

виносить  їх  на  обговорення  занадто  довго,  після   чого   ідеї   стають

очевидними,  “застарівають”.  Цілком  очевидно,  що  тут   прояв   творчості

заміняється його соціальним прийняттям і оцінкою.

    За  Стернбергом,  творчі  прояви   детермінуються   шістьма   основними

чинниками: 1) інтелектом як здібністю; 2) знаннями; 3) стилем  мислення;  4)

індивідуальними рисами; 5) мотивацією; 6) зовнішнім середовищем.

    Інтелектуальна  здібність є основною.  Для   творчості  особливо  важливі

такі складового інтелекту: 1) синтетична здібність - нове бачення  проблеми,

подолання меж повсякденної свідомості; 2) аналітична здібність  -  виявлення

ідей,  гідних  подальшої  розробки;  3)   практичні   здібності   -   уміння

переконувати інших  у цінності  ідеї  («продаж»).  Якщо  в  індивіда  занадто

розвинута аналітична здібність на шкоду  двом  іншим,  то  він  є  блискучим

критиком,  але  не  творцем.   Синтетична   спроможність,   не   підкріплена

аналітичною практикою,  породжує  масу  нових  ідей,  але  не  обґрунтованих

дослідженнями і  марних. Практична здібність без  двох  інших  може  призвести

до продажу «недоброякісних», але яскраво поданих публіці  ідей.

    Вплив  знань може бути як позитивним, так і негативним:  людина  повинна

подавати, що саме вона збирається зробити. Вийти за межі поля можливостей  і

проявити креативність не можна, якщо  не  знаєш  меж  цього  поля.  Водночас

знання, що  занадто  вкорінилися,  можуть  обмежувати  кругозір  дослідника,

позбавляти його можливості по-новому глянути на проблему.

    Для   творчості  необхідна  незалежність  мислення  від  стереотипів   і

зовнішнього впливу. Творча людина самостійно ставить  проблеми  й  автономно

їх вирішує.

    Креативність  припускає, із  погляду  Стернберга,  спроможність  йти  на

розумний ризик,  готовність  переборювати  перешкоди,  внутрішню  мотивацію,

толерантність до непевності, готовність протистояти думці навколишніх.

       Проявити креативність неможливо,  якщо  відсутнє  творче  середовище.

Окремі компоненти, відповідальні за творчий процес, взаємодіють. І  сукупний

ефект від їхньої взаємодії не можна звести  до впливу якогось одного з  них.

Мотивація може компенсувати відсутність  творчого  середовища,  а  інтелект,

взаємодіючи з мотивацією, значно підвищує рівень креативності.

    Підхід  В.Н. Дружиніна і Н.В. Хазратової: оригінальність за Медником,

Торрансом, Гільфордом й іншим - характеристика відносна і  визначається як

розмір, обернений  частоті  даної відповіді серед  групи тестованих (або у

вибірці стандартизації). Tа сама відповідь стосовно сукупності частот,

відповідей однієї вибірки може бути оцінена як оригінальна, а стосовно

іншої - як стандартна.

    Оригінальні  відповіді і відповіді, що зустрічаються   рідко,  не  завжди

збігаються (факт,  виявлений  ще  Торрансом).  Відбувається  необґрунтований

зсув понять: креативність ототожнюється з  нестандартністю,  нестандартність

- з оригінальністю, а остання - із відповіддю,  що  рідко  зустрічається,  у

даній групі  випробуваних.  Нестандартність  -  поняття  більш  широке,  ніж

оригінальність.  До  проявів  креативності  (якщо  користуватися   критерієм

нестандартності)  можна  віднести  будь-яку  девіацію:  від  акцентуацій  до

прояву аутичного  мислення.

    Виникає  проблема:  як  відокремити   продуктивні  прояви  творчості   від

девіантної поведінки?

    Існує  думка, що критерієм може стати  наявність  осмисленості,  що  може

бути  сприйнята  навколишніми.  Значеннєвий   критерій,   на   відміну   від

частотного,  дозволяє  розмежувати  продуктивні   творчі   і   непродуктивні

(девіантні) прояви  людської  активності.  Тим   самим  значеннєвий  критерій

дозволяє при  тестуванні  розділити  поведінкові  прояви  випробуваного  при

тестуванні на такі, що відтворюють  (стереотипні),  оригінальні  (творчі)  і

неосмислені (девіантні). Головною операцією, що  «працює»  у  ході  творчого

процесу,  є  операція  порівняння,  встановлення  значеннєвого  зв'язку  між

елементами, а цей  зв'язок може бути встановлений на основі  1)  репродукції,

2) значеннєвого синтезу, 3) випадкового з'єднання без семантичних  зв'язків.

    Асоціація   потенційно  може  бути  включена  в  семантичні  зв'язки  зі

стимулом. Чим більш  далека вона від  стимулу,  тим  слабший  її  значеннєвий

зв'язок із контекстом і ознаками стимулу.

    Дані досліджень (В. Н. Дружинін, Н. В.  Хазратова)  [36]  свідчать,  що

число відповідей, які  відтворюють,  дуже  велике,  але  варіативність  таких

відповідей  низька.  Варіативність  семантично  не  пов'язаних  із  стимулом

відповідей дуже велика, тому що тут  немає  значеннєвих  обмежень,  число  ж

таких відповідей невелике. Оригінальні відповіді  як  би  займають  проміжне

положення (див.       рис.2). 

    Креатив  не той, хто перший породив  ідею, а той, хто  провів  значеннєві

зв'язки, учинив  роботу  по  осмисленню  ідеї,  її  функції  стосовно  інших

елементів семантичного простору знань, що існують у даній  культурі.

    Всі інтелектуальні  тести і тести креативності  можна умовно прорангувати

в залежності від  того,  наскільки  поводження  випробуваного  регламентоване

інструкцією. Очевидно, на полюсі регламентованості виявляться групові  тести

швидкісного інтелекту  з закритою відповіддю. У цих тестах жорстко  обмежений

час виконання тесту, число завдань,  способи  їх  виконання,  спілкування  з

експериментатором,  множина  можливих  відповідей  і  їхньої  оцінки.   Менш

жорстким варіантом  є індивідуальні тести інтелекту  типу  шкали  Векслера.  У

цих тестах (у ряді субтестів) множина відповідей не фіксована, хоча  рішення

категоризуються  як   вірне   або   невірне.   У   вербальних   тестах   час

нерегламентований, можливі більш вільні відношення з експериментатором.

    У  тестах  Гільфорда  і   Торранса   застосовуються   ліміти   часу   і

регламентація поводження  випробуваних,  але,  з  іншого  боку,  «зм'якшене»

спілкування з дослідником (у тестах Торранса) -  дослідження  проводиться  у

формі  гри,  і,   нарешті,   передбачена   необмежена   множина   відповідей

випробуваного: будь-яка  оригінальна відповідь приймається.

    Нарешті,  у варіанті Когана-Воллаха відсутнє  обмеження  часу,  вводиться

ігрова ситуація, виключається мотивація досягнень  і соціального схвалення.

    За  умовами   дослідження  підхід  Когана-Воллаха   близький  до  підходу

Богоявленскої –  методика  «Креативное поле» [37, 38].

    Крайнім  варіантом - повної свободи -  є  творча  діяльність  у   вільній

ситуації. За визначенням  Піаже,  інтелект  є  спроможністю  адаптуватися  до

важких  умов  (у  тому  числі   -   нових).   Отже,   інтелект   максимально

активізується  в  умовах  тестування,  що  пред'являють  жорсткі  вимоги  до

адаптаційних можливостей  індивіда.

    Креативність  виявляється в ситуаціях, коли  поводження  випробуваних  не

регламентується.

    Вільні  умови тільки створюють  можливості  прояву  креативності.  Отже,

людина, що дала оригінальну, творчу відповідь, явно  має  креативність.  Але

якщо людина не дає  творчої відповіді у вільній  ситуації, це ще не  свідчення

про відсутність  у неї креативності.

    За допомогою  тестів креативності ми можемо  виявити  креативів,  але   не

можемо точно визначити  некреативів. Причиною цього  є  спонтанність  проявів

креативності  і  непідвладність   цих   проявів   зовнішній   і   внутрішній

регуляції.

                   Теорія соціального научіння  Дж. Роттера 

В центрі уваги теорії соціального научіння Роттера лежить прогноз  поведінки

людини  в  складних  ситуаціях.  Роттер   вважає,   що   потрібно   ретельно

проаналізувати взаємодію  чотирьох  змінних.  Ці  змінні  включають  в  себе

потенціал  поведінки,  очікування,  цінність  підкріплення  і   психологічну

ситуацію. [44;412]

    Роттер  стверджує, що ключ до передбачення  того, що людина буде робити  в

даній ситуації,  знаходиться  в  розумінні  потенціалу  поведінки.  Під  цим

терміном розуміють  вірогідність даної поведінки, яка  зустрічається в  якійсь

ситуації  або  ситуаціях  в  зв’язку  з  якимось  одним  підкріпленням   або

підкріпленнями.

    Концепція  поведінки Роттера включає в  себе фактично всі  види  людської

активності у відповідь  на ситуацію-стимул, Які тільки  якимось  чином  можна

помітити і виміряти.  Сюди  входять  пронизливі  крики,  насуплений  вигляд,

плач,  сміх   і   бійка.   Планування,   аналізування,   навчання,   логічне

обґрунтування оцінюються так само. Таким  чином,  поведінка  складається  “з

моторних рухів,  пізнання,  вербальної  поведінки,  невербального  вираження

поведінки, емоційних  реакцій і т.д.”

    За Роттером, очікування відноситься до суб’єктивної  вірогідності  того,

що певне підкріплення буде мати місце в  результаті  специфічної  поведінки.

Наприклад, перед  тим, як ви  вирішите,  йти  вам  на  вечірку,  чи  ні,  ви,

ймовірно спробуєте  вирахувати ймовірність  того,  що  добре  проведете  час.

Також, вирішуючи, чи готуватись вам до екзамену в вихідні  дні,  ви,  скоріш

за все, запитаєте  себе, чи допоможуть вам ці заняття  краще здати екзамен.