Розкриття поняття проблемного навчання у процесі викладання

Реалізація навчально-виховного  процесу потребує від сучасного  педагога вищої школи знань та професійного використання різноманітних  дидактичних форм, вмінь їх удосконалення  та модернізації. На жаль поняття „форми” не має сьогодні в дидактиці достатньо чіткого визначення. Багато педагогів-практиків, як і вчених, просто обходять це питання й обмежуються буденним уявленням про суть цієї педагогічної категорії [6].

Форма — одне з понять дидактики, що менш за все піддається визначенню. Це часто призводить до термінологічної плутанини, коли навіть в деяких науково-методичних публікаціях поняття форми навчальної роботи і методу навчання вживають як синоніми, що в педагогічній науці є неприпустимим.

З нашої точки зору метод навчання виступає способом роботи викладача, який навчає організації роботи студентів щодо вирішення наступних дидактичних завдань:

• оволодіння теоретичною та світоглядною сторонами навчального матеріалу;

• вироблення навичок та вмінь щодо застосування одержаних знань на практиці;

• перевірка й оцінка навчальних досягнень студентів тощо [5].

Саме для кожного з  перелічених та деяких інших завдань  використовуються певні методи навчання. Іншими словами поняття „ метод” характеризує змістовно - процесуальний або внутрішній бік навчально-виховного процесу і виступає як спосіб спільної діяльності викладача і студентів з метою вирішення тих або інших навчальних завдань.

Поняття „ форми” тісно пов’язано з іншою педагогічною категорією - „змістом”. Обидві категорії служать для виявлення внутрішніх джерел єдності, цілісності та розвитку. Розвиток форм і змісту є розвитком двох сторін одного й того ж явища, роздвоєння єдиного, що породжує протиріччя та конфлікти, які призводять до втрати форми і переробки змісту.

Зміни форм відбуваються:

• відповідно до зміни змісту;

• шляхом зміни змісту відповідно до нової форми;

• внаслідок підкорення старої форми новому змісту.

Стара форма  не може бути ліквідована раніше, ніж  у ній самій не будуть підготовлені передумови та елементи для переходу до більш досконалої форми, яка б відповідала змісту, що зазнав змін.

З іншого боку, у перекладі з латини слово  „ форма” (forma) означає:

а) зовнішній  вигляд, обрис;

б) обладнання, структуру чогось, систему організації  чогось;

в) встановлений зразок, шаблон.

Отже, форма  у спрощеному вигляді може розглядатися як дидактична категорія, яка позначає зовнішній бік організації процесу  навчання і пов’язана з кількістю  тих, кого навчають, часом і простором, а також з порядком реалізації цього процесу  .

Форма навчання являє собою цілеспрямовану, чітко  організовану, змістовно насичену й  методично оснащену систему пізнавального  та виховного спілкування, взаємодії, стосунків викладачів та студентів. Результатом такої взаємодії  є професійне удосконалення викладачів, засвоєння студентами знань, умінь, навичок, розвиток їх психічних процесів та моральних якостей [7].

Форма навчання реалізується як органічна єдність  цілеспрямованої організації змісту, навчальних засобів та методів. Тобто, форма навчання — це характер орієнтації діяльності, в основі якої лежить провідний метод навчання. Поняття „ форма” використовується в педагогіці вищої школи в двох варіантах:

• як форма навчання у вищій школі;

• як форма організації навчання у вищій школі.

 Детально  розглянемо загальні характеристики окремих форм навчання та їх систем, які сприяють особистісно-орієнтованому творчому навчанню .

Форма навчання. Перший варіант поняття „форма”  в педагогіці вищої школи розглядається  як форма навчання, які поділяються  на індивідуальні, групові та фронтальні .

Натомість И.В. Вачков  виділяє такі форми навчання: колективні, парні, зі змінним складом учнів.

В основу такого поділу загальних форм навчання покладено  характеристики особистостей комунікативної взаємодії між викладачем та студентами, а також між самими студентами .

Індивідуальна форма навчання передбачає взаємодію  викладача з одним конкретним студентом (репетиторство, консультації тощо).

У групових формах навчання студенти працюють у малих  групах, що формуються за різними критеріями.

Фронтальне  навчання передбачає роботу викладача  одразу з усіма студентами академічної  групи в одному темпі та із загальними навчальними завданнями [8].

Колективна  форма навчання відрізняється від  фронтальної тим, що студенти академічної  групи розглядаються викладачем як цілісний колектив зі своїми лідерами та особливостями взаємодії.

У парному навчанні основна взаємодія відбувається між двома студентами, які можуть обговорювати завдання, здійснювати  взаємне навчання або взаємоконтроль.

Водночас не можна оминути увагою той факт, що ефективність реальної практики навчання забезпечуються не окремими формами навчання, а їхньою продуманою, взаємопов’язаною системою. Різні системи навчання студентів:

- індивідуальна;

- групова;

- фронтальна;

Організаційні форми навчання. За М.А.Сорокіним, організаційна форма навчання — це зовнішнє вираження узгодженої діяльності викладача й учнів, що здійснюється в установленому порядку і певному режимі.

Організаційну форму навчання інші автори визначають як спеціально організовану діяльність викладача та студентів, що протікає за встановленим порядком і режимом. 

Згідно з  М.В.Гадяцьким та Т.М. Хлєбніковою, організаційні форми навчання визначаються як характер спілкування, що цілеспрямовано формується в процесі взаємодії викладача та студента і відрізняється розподілом навчально-організаційних функцій, добором і послідовністю ланок навчальної роботи і режимом — часовим та просторовим .

Своє означення  поняття „ форми” вони пояснюють  тим, що:

• навчання завжди передбачає необхідність і неминучість прямого або непрямого спілкування, в якому втілюється процес навчання як взаємодія викладача й студентів;

• спілкування  між викладачем і студентами та між  самими студентами може відбуватися  зі зміною їх функцій, тобто в різних організаційних формах по-різному розподіляються навчально-організаційні форми;

• будь-яке навчання передбачає часову і просторову характеристику — поза часом і простором навчання не існує.

• до основних організаційних форм навчання в сучасній вищій школі відносять такі форми навчальної взаємодії :

1.Лекція:

• вступна;

• інформаційна;

• узагальнююча;

• систематизуюча;

• проблемна;

• оглядова;

• настановча.

2.Семінарське  заняття:

• просемінар;

• конкретизації  й поглиблення наукових знань;

• узагальнення наукових знань;

• систематизації наукових знань;

• спецсемінар  дослідницького типу.

3. Практичні  заняття (тренінги).

4. Лабораторно-практичні  заняття (частково дослідницькі).

5. Лабораторні  заняття (дослідницькі).

6. Конференції:

• науково-теоретичні;

• науково-практичні;

• науково-методичні;

• проблемні;

• узагальнюючі;

• заключно-підсумкові.

7. Науково-теоретичні  читання.

8. Екскурсії:

• вступні;

• виробничі (оволодіння практичними вміннями);

• методологічні (оволодіння методами наукового дослідження);

• науково-дослідницькі;

• узагальнюючі;

• оглядові;

• комплексні.

9. Практики:

• навчальні;

• виробничі.

10. Колоквіум.

11. Підсумковий  контроль:

• залік;

• екзамен.

12. Предметні  олімпіади.

13. Консультації:

• групові;

• індивідуальні;

• тематичні;

• проблемні;

• ситуативні (епізодичні);

• постійні.

14. Державна  підсумкова атестація:

• державні екзамени;

• захист дипломної  роботи (проекту);

• захист магістерської  дисертації.

15. Дидактичні  ігри:

• загальноосвітні (рольові, ситуативно-рольові, імітаційні, соціо- драматичні тощо);

• професійні (ділові).

16. Самостійна  навчальна робота студентів:

• есе;

• реферати;

• курсові роботи (проекти);

• індивідуальні  науково-дослідні завдання (ІНДЗ);

• звіти про опрацювання навчальної літератури тощо.

Але наведений  перелік організаційних форм навчання не повною мірою відповідає вимогам  сучасної дидактики, не розкриває особливостей використання в сучасній педагогіці вищої школи двох варіантів поняття  „ форма”, загальних характеристик окремих форм навчання, можливостей їх використання у навчально-виховному процес [9].

Форма організації  навчання — обмежена в часі конструкція  окремої ланки навчального процесу. Вона позначає певний вид заняття  — лекцію, семінар, екскурсію, залік, екзамен тощо. Ці форми організації навчання називають зовнішніми. Вони відіграють інтегруючу роль, бо містять у собі цілі, зміст, методи, засоби навчання, взаємодію викладача та студентів.

Функції форм організації  навчання. Функції форм організації навчання складні й різноманітні . Серед них на першому місці — навчально-освітня. Форма організації навчання конструюється та використовується для того, щоб створити найкращі умови для передачі студентам знань, вмінь та навичок, формувати їх світогляд, розвивати обдарування, практичні та професійні здібності, сприяти їх активній участі у різних сферах практичної діяльності та суспільному житті.

Виховна функція  форм організації навчання забезпечується послідовним введенням студентів  за допомогою системи форм навчання у різноманітні види навчальної діяльності. В результаті у роботу включаються усі духовні та фізичні сили: інтелектуальні, емоційно-вольові, діяльнісно - практичні. Студент досягає певних цілей, переборює труднощі пізнання, радіє досягненням, допомагає товаришам, виявляє терпіння, витримку, наполегливість та волю. Постійно підкріплюються та зміцнюються морально-вольові якості особистості [10].

Організаційна функція форм навчання полягає в  тому, що необхідність відповідності  обсягу, якості змісту освіти можливостям студентів вимагає від викладача чіткої організаційно-методичної інструментарії подачі навчального матеріалу, суворого добору допоміжних засобів. Адаптація студентів до специфіки тієї або іншої форми навчання дає їм можливість заздалегідь готуватися до навчальної діяльності, швидко виробляти установку на працю за певних умов.

Психологічна  функція форм організації навчання міститься у виробленні у студентів певного діючого біоритму, звички працювати систематично. Звичний час і знайомі умови навчального процесу породжують в студентах психічний стан розкріпачення, свободи, оптимальної напруги духовних сил. Створюються сприятливі умови для ефективної аудиторної та поза аудиторної праці.

Змістовна форма  навчальних занять у сукупності з  активними методами навчання виконує розвивальну функцію. Особливо ефективно вона реалізується, коли при вивченні теми у навчальному процесі реалізовуються різноманітні форми, що породжує багатство умов для розумової, трудової, ігрової діяльності і дає можливість включити в роботу весь комплекс психічних процесів.

Форми організації  навчального процесу забезпечують колективну та індивідуальну діяльність студентів, виконуючи інтегрувально-диференційовану  функцію. Навчальний процес, який реалізується у різноманітних формах, по суті є процесом колективної пізнавальної діяльності. Студенти спільно залучаються до процесу пізнання обмінюються практичною інформацією, вчаться взаєморозуміння та взаємодопомоги. Разом з тим навчання є процесом розвитку можливостей особистості. Тому кожна форма колективних занять повинна мати можливості індивідуалізації діяльності студентів, забезпечувати роботу за удосконаленими програмами, які відповідають європейським освітнім стандартам [11].

Систематизуюча  і структуруюча функція організаційних форм навчання полягає в тому, що вони вимагають поділу усього навчального матеріалу на окремі частини (модулі) й теми, його структурування й систематизації як у цілому, так і для кожного заняття.

По відношенню одна до одної форми організації  навчання здатні виконувати комплексну та координуючу функцію. З метою підвищення ефективності засвоєння студентами навчального матеріалу на основі будь-якої форми організації навчання можуть бути об’єднані й використані складові частини інших форм. Так, при вивченні теми одна форма, наприклад, лекція, виконує роль основної, базової, провідної щодо інших — семінарів, практичних та лабораторних занять, — які дають додатковий або допоміжний навчальний матеріал.