Розкриття поняття проблемного навчання у процесі викладання

Стимулююча  функція форми організації навчання виявляється з найбільшою силою, коли відповідає індивідуальним особливостям студентів, рівню їхньої підготовки, специфіці розвитку їх психіки. Так, лекційна форма своєю монотонністю здатна приглушити у студентів пізнавальну активність, натомість як введення в неї, наприклад, драматизованого прикладу, що вводить в дію уяву, мислення, мовлення стимулює їх бурхливу діяльність. Самостійна робота студентів, якій в умовах  надається особливе значення, інтенсифікує процес засвоєння знань.

Класифікація  форм організації навчання здійснюється за різними критеріями.

Так, В.І.Андрєєв  виділяє внутрішні форми організації  навчання, за основу класифікації бере структурну взаємодію елементів  з точки зору домінуючої мети навчання. До внутрішніх форм організації навчання він відносить:

• вступне заняття;

• заняття з  поглиблення знань;

• практичне  заняття;

• заняття з  систематизації та узагальнення знань, вмінь та навичок;

• комбіновані  форми занять.

За В.О.Онищук, існують класифікації форм навчання, які поділяються за дидактичними цілями на:

• теоретичні;

• комбіновані;

• практичні;

• трудові.

Комбінуючи  поєднання загальних та конкретних форм навчання, педагоги отримують  різні системи форм навчання, які  відомі в сучасній дидактиці як:

• класно-урочна;

• лекційно-семінарська;

• кредитно-модульна;

• модульно-рейтингова;

• дистанційна  тощо.

Неоднаковість у комунікативній взаємодії викладача  та студентів є основою організаційних форм навчання на три групи (рис.1.3):

1. Індивідуальні  заняття викладача зі студентом.

2. Колективно-групові  заняття.

3. Системи індивідуально-колективних  занять.

 

Групи та елементи цієї класифікації не є логічно та педагогічно ізольованими. Наприклад, лекція може ввійти до складу занурення, а заняття з тьюторами може відбуватися під час проведення творчого життя [12].

Необхідність  системної залежності та різноманітність  форм організації навчання обумовлена своєрідністю умов навчання, а також  особливостями сприймання та засвоєння  навчального матеріалу студентами різних років навчання (курсів). Зміст  науки і вікові особливості студентів вимагають відповідної, адекватної форми організації навчання, визначають її:

• характер;

• довго тривалість;

• рухомість  структури, що змінюється;

• способи організації;

• методичне  забезпечення.

Різні сполучення цих компонентів дають можливість урізноманітнювати навчальні форми.

Форми організації  індивідуальних занять. Найбільш розповсюджена  серед педагогів форма індивідуальних занять — репетиторство, яке досить поширене в середній школі і менше  — у вищій. Основою цієї системи  занять є інтенсивне засвоєння знань та вмінь, які необхідні учням та студентам для виконання певних вимог. У цьому випадку вимоги щодо особистісного та творчого розвитку учнів та студентів не висуваються.

Тьюторство  та менторство здобули широкого розповсюдження за кордоном. Ці форми навчання здатні забезпечити продуктивну навчальну діяльність студента одночасно з його індивідуальною освітньою траєкторією. Наприклад, П.Торенс виявив той факт, що обдаровані студенти, з якими працював ментор, досягли більших успіхів порівняно з їхніми такими талановитими однокурсниками. На думку відомого вітчизняного психолога М.С.Лейтеса, співробітництво з менторами — найкращий показник творчих  досягнень, ніж коефіцієнт інтелектуального розвитку IQ або інші традиційні критерії”.

Ментор, який розглядається як наставник або радник студента, вносить у зміст предмета, що вивчається, індивідуальні ознаки, чого неможливо досягти при традиційній вузівській системі навчання. Ментор надає студенту допомогу під час виконання самостійних навчальних проектів, уводить студента у реалії професійної сфери, допомагає подолати розрив між навчанням і реальним життям в умовах конкурентного середовища.

Тьютор —  це науковий керівник студента. Викладачі  високої кваліфікації (професори, доценти) виконують функції тьютора в надаючи допомогу студенту при складанні і виконанні індивідуального навчального плану студента, під час проведення у ВНЗ наукових тижнів (конференцій). У деяких європейських університетах використовується змішана система навчання, коли окремі студенти займаються індивідуально з тьютором, а інша частина студентів академічної групи (потоку) в цей час навчається за лекційно-семінарською системою [14].

Самоосвіта  є складовою оскільки до 60% навчального  часу з кожної дисципліни виділяється  для самостійної роботи студентів. При самостійному навчанні найбільшого розвитку отримують організаційно - діяльні сні якості студентів. Іноді самоосвіта відбувається паралельно навчанню у ВНЗ і має характер додаткової освіти.

До іновацій у розвитку індивідуалізації навчання студентів належить контрактна форма. Контракт-угода між студентом і педагогом, яка передбачає основні напрями самостійної роботи студента. Ця форма навчання дає студентам можливість індивідуально планувати свою навчальну діяльність та оволодівати програмовим матеріалом відповідно до власних здібностей та інтересів. Контракт не звільняє студента від щоденних занять у ВНЗ, а є доповненням до них, оскільки складений з метою поглиблення знань з окремого предмета. За такої форми організації навчання викладач є лише організатором пізнавальної діяльності студента і консультантом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Особливості викладання психокорекції. Види психокорекції

 

Психологія  – наука про душу, внутрішній і психічний світ людини, а саме та її частина, що називається практичною покликана допомогти людині вирішити життєво важливі проблеми. На жаль, у нашому суспільстві ще не достатньо розвинена психологічна культура, тобто турбота про своє психічне здоров’я, вміння виходити з кризи, допомагати близьким.

Метою психологічної корекції є усунення недоліків у розвитку особистості. Психологічна корекція відрізняється від психологічного консультування та психотерапії тим, що вона не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватися навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Психокорекція також розглядається як процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.

Г. Онищенко, зазначає, що психологічна корекція є тактовним  втручанням у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень  у цих процесах і часто справляє вплив не лише на особистість, а й на її оточення, організацію її життєдіяльності .

В психологічній  культурі виділяють 3 основні компоненти:

1. Самопізнання  і самооцінка.

2. Пізнання інших  людей.

3. Вміння керувати  своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням. Психокорекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поведінки людини з допомогою спеціальних заходів психологічного впливу.

- Психокорекція  орієнтована на клінічно здорову  особистість.

- Орієнтується  на здорові сторони особистості незалежно від ступеня їх порушень [15].

 В психокорекції  орієнтуються на теперішнє і  майбутнє клієнтів:

- Психокорекція  орієнтується на середньо термінову  допомогу (короткотермінова 15 зустрічей  при консультуванні. Довготермінова  – до кількох років при психотерапії)

- Психокорекційні  впливи спрямовані на зміну  поведінки і розвиток особистості  клієнта.

 Психокорекція  відрізняється від психологічного  розвитку тим, що психокорекція  має справу з вже сформованими  якостями особистості чи видами поведінки і спрямована на їх переробку, в той час як основна задача розвитку полягає в тому, щоб  при недостатньому розвитку сформувати в людини психологічні якості. Сьогодні психологічна корекція широко використовується в системі психологічної допомоги дітям і підліткам.

 Незважаючи  на широкий спектр застосування  поняття психологічної корекції, існують розбіжності відносно  її використання. Наприклад, деякі  автори розглядають психологічну  корекцію як спосіб профілактики  нервово-психічних порушень в  дітей (А.С.Співаковська, 1988). Інші розуміють її як метод психологічного впливу, спрямований на створення оптимальних можливостей і умов розвитку особистісного та інтелектуального потенціалу дитини (Г.В.Бурменска, О.А.Караванова, А.Г.Лидерс, 1990, чи як сукупність прийомів, які використовує психолог для виправлення психіки чи поведінки психічно здорової людини (Р.С.Немов, 1993).

Види психокорекції.

 Психокорекційні  заходи можна класифікувати 

1.По характеру  спрямованості:

 – симптоматичну

- каузальну

 Симптоматична корекція передбачає короткотривалий вплив з метою зняття гострих симптомів і відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу. Каузальна (причинна) корекція спрямована на джерела і причини відхилень. Цей тип корекції більш тривалий у часі, вимагає значних зусиль, але є більш ефективним.

2.По змісту  розрізняють корекцію: [16]

- пізнавальної  сфери;

- особистості; 

- афективно

- вольової сфери;

- поведінкових  аспектів;

- між особистісних  відносин;

  - внутрішньо групових взаємовідносин (сімейних, подружніх, колективних);

- дитячо - батьківських  відносин.

В практиці психологічної  допомоги дітям і підліткам з  проблемами у розвитку розрізняють  наступні блоки психологічної корекції:

- Корекція емоційного  розвитку дитини.

- Корекція сенсорно - перцептивної та інтелектуальної діяльності.

- Психологічна  корекція поведінки дітей і  підлітків. 

- Корекція розвитку  особистості .

3.По формі  роботи з клієнтом розрізняють  корекцію:

- індивідуальну;

- групову;

- у закритій  природній групі (сім’я, клас)

- у відкритій  групі клієнтів зі схожими  проблемами;

- індивідуально  - групову ( змішана група) 

4.По наявності  програм: 

- програмовану;

- імпровізовану. 

5.По характеру  керування коригуючими впливами:

- директивну;

- не директивну

6. По тривалості:

- над коротку  (хвилини, часи, вирішення актуальних  ізольованих проблем, конфліктів);

- коротку, або  швидку (декілька годин, днів –  запускає процес виміру, який  продовжується після завершення  зустрічі)

- тривалу (місяці, в центрі уваги – особистісний зміст проблеми);

- довготривалу (продовжується роки, зачіпає сфери  свідомого і несвідомого.

 Багато часу  приділяється досягненню розуміння  суті переживань. Ефект розвивається  поступово, носить тривалий характер.

7.По масштабу  вирішувальних задач розрізняють корекцію:

- загальну,

- спеціальну.

Загальна передбачає заходи загально - корекційного порядку, що нормалізують спеціальне мікросередовище  клієнта, які регулюють психофізичне, емоційне навантаження у відповідності  з віковими та індивідуальними можливостями.

Спеціальна  – комплекс прийомів, методик і  організаційних форм роботи з клієнтом чи групою клієнтів, які є найбільш ефективними для досягнення конкретних задач формування особистості, окремих  її властивостей чи психічних функцій, що проявляються у девіантній поведінці і ускладненій адаптації (невпевненість, агресивність, тривожність, аутичність, схильність до стереотипів, конфліктність). Спеціальна корекція справляє наслідки неправильного виховання, що порушило гармонійний розвиток, соціалізацію особистості [17].

Клієнт –  це нормальна, фізично і психічно здорова людина, в якої в житті  виникли проблеми психологічного чи поведінкового характеру. Психокорекційна  ситуація включає 5 основних елементів:

1. Людина, яка  потребує психокорекційної допомоги (клієнт);

2. Людина, яка  допомагає (психолог);

3. Теорія, яка  використовується для пояснення  проблем клієнта. 

4. Набір процедур (технік, методів), що використовуються  для вирішення проблем клієнта. 

5. Спеціальні  соціальні відносини між клієнтом і психологом.

 З розвитком  практичної  психології поняття  “корекція” стало все ширше  використовуватися у віковій  психології і психологічній допомозі  не тільки дітям з проблемами  у розвитку, але і з нормальним  психічним розвитком. Розширення  сфери використання психологічної корекції в роботі із здоровими дітьми обумовлене наступними причинами:

- Активним впровадженням  в систему навчання нових освітніх  програм, успішне засвоєння яких  вимагає максимального розвитку  творчого та інтелектуального потенціалу дитини [18].