Социально - психологические детерминанті девиантного поведения подростков

     Егоцентрична  позиція з демонстрацією зневажливого відношення до існуючих норм і прав іншої людини приводить до “негативного лідерства”, нав'язування фізично слабкішим  одноліткам системи їх “поневолення”, бравади кримінальною поведінкою, виправдання  своїх дій зовнішніми обставинами, низької відповідальності за свою поведінку [7].

     Загалом до внутрішніх психологічних проявів  девіантної поведінки особистості  відносять такі:

     – психологічні бар'єри (неадекватна самооцінка, низький рівень механізмів саморегуляції, деформація моральних норм, некритичність мислення);

     –  духовні проблеми (відсутність або втрата сенсу життя, переживання внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо);

     – порушення ціннісно – мотиваційної сфери – несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність), переживання девіантних цінностей, ситуативно – егоцентричну орієнтацію, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

       – емоційні проблеми – тривога, депресія, переживання негативних емоцій, алекситімія (ускладнення в розумінні своїх переживань і невміння сформулювати їх словами), емоційне огрубіння (втрата здатності визначити доцільність, доречність тих чи інших емоційних реакцій, дозувати їх), афективність тощо;

       – низький рівень адаптивних можливостей;

       – викривлення у когнітивній сфері – стереотипність, ригідність мислення, неадекватні установки, обмеженість знань, наявність забобонів;

     – негативний життєвий досвід – наявність шкідливих звичок, психічних травм, досвіду насильства, соціальну некомпетентність тощо.

     Серед всіх зазначених, на думку більшості  дослідників, у становленні та розвитку девіантної поведінки особливо велику роль відіграють особливості локусу контролю і рівень самоповаги особистості, які актуалізуються в підлітковому віці. Тобто низька самоповага переживається як психотравмуючий стан, якого підліток хоче позбутися. В результаті це спонукає його до вчинків, у яких він прагне підвищити рівень самоповаги, долаючи виявлені недоліки.

     Однак, існують інші варіанти. Дуже часто  підлітки мають негативне самосприйняття, що проявляється, по – перше, у стійкому переконанні у відсутності у неї особистісно-цінних якостей або можливості здійснювати особистісно і суспільно цінні вчинки; по – друге, в оцінюванні ставлення з боку значущих для неї особистостей як недоброзичливого або, взагалі, негативного; по – третє, відсутністю механізмів психологічного захисту, які дозволяють пом'якшити сприймання ситуації як негативної, або невмінням їх ефективного використання.

     У результаті підліток опиняється перед  вибором: продовжувати переживати негативні  емоції через невідповідність вимогам  і нормам або діяти в напрямку підвищення самоповаги в поведінці, що спрямована проти цих норм. В  останньому випадку бажання відповідати  очікуванням суспільства зменшується, а прагнення ухилитися від  них зростає. Нова, негативна соціальна  ідентичність формує і нові критерії самооцінки: те, що було погано в системі  загальноприйнятих норм, стає хорошим  у системі антинорм. Таким чином, утворюється порочне коло: здійснюючи антинормативні вчинки, особистість  тим самим привертає до себе увагу, інтерес, отже, у власних очах підвищує самоповагу [2].

     Також, слід звернути увагу на зовнішні чинники  формування девіантної поведінки підлітків. В багатьох наукових дослідженнях (А.С. Белкін, Ф. Зімбарго, Д.І. Фельдштейн та ін.) встановлено, що асоціальна поведінка  підлітків є результатом порушення  взаємодії особистості з середовищем. Аналіз цих досліджень дозволив зробити  такі висновки:

     1) порушення взаємовідносин дитини  з навколишніми людьми – наслідок певних умов життя;

     2) саме порушення взаємовідносин  впливає на формування девіантності  у дитини.

     Н.Ю. Максимова вважає, що девіантна поведінка  особистості часто пов'язана з  її важковиховуваністю у дитинстві. Автор зазначає, що тривале незадоволення життєво важливих потреб особистості може призвести до активізації психологічних захистів, результатом чого є формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття довкілля на користь уявлень, які задовольняють суб'єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально цінної діяльності, яка б дійсно призвела до задоволення життєво важливих потреб. За результатами дослідження девіантної поведінки підлітків, Н.Ю. Максимова звернула увагу на те, що різні форми поведінки, яка відхиляється від норми, є наслідком недостатнього засвоєння індивідом позитивного соціального досвіду [23].

     1.2.  Психологічна характеристика дітей  підліткового віку

     Психологічні  особливості підлітка до певної міри обумовлені особливостями психічних  процесів, які відрізняються від  психічних процесів як дітей, так  і дорослих. Так, в підлітковому віці конкретно - образне мислення, характерне для дітей, все більше поступається місцем абстрактному. Мислення стає більш  самостійним, активним, творчим. Якщо підлітків  молодшого віку, так само як і  дітей, більше захоплює предметність, зовнішня цікавість, то для старшого підліткового віку набагато цікавіше сам процес мислення, все те, що вимагає  самостійного обдумування [10]. 

      Підлітковий період — це період переходу від  дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, переосмислення цінностей.

      Поява відчуття дорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка, тією якістю, в якій відображається нова життєва позиція у ставленні до себе, людей і світу в цілому. Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажання, переживання й афективні реакції.

      Складність  полягає в тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорослості зі сторони оточуючих, ще не відчувають себе (а тим більше, ще не є) дорослими повною мірою. Та все ж саме це відчуття є тим новим, прогресивним в особистості, що обов'язково розвиватиметься, і саме на нього слід спиратись у педагогічній практиці.

      Кардинальні зміни в структурі особистості  підлітка зумовлюють його особливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаманних світові дорослих. Власне, йдеться про переорієнтацію з норм і цінностей дитячого світу на інші, дорослі, вироблення особистісних новоутворень, які відіграють особливу й вирішальну роль в оволодінні дитиною соціальною ситуацією дорослого (Д. І. Фельдштейн).

      Зростає прагнення підлітка бути самостійним, зумовлене всім ходом психічного розвитку, набутим життєвим досвідом та змінами в організмі, зумовленими його дозріванням. Водночас підлітки гостро потребують доброзичливої й тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала реалізації їхнього прагнення до самостійності.

      Помітно відрізняються прояви прагнення  до самостійності в молодших і  старших підлітків. У поведінці перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить передусім зовнішня сторона життя дорослих і те враження, яке їхні вчинки справляють на інших. Самі вчинки часто бувають імпульсивними й безконтрольними.

      Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу, а, отже, часто не визнають очевидної  провини, намагаючись будь-що виправдатись. Проблема полягає в тому, що їм украй  важко визнати свою провину публічно, оскільки це рівноцінно руйнуванню підвалин власної особистості. Водночас вони, як правило, розуміють і глибоко переживають ситуацію.

      Ставлення старших підлітків до своїх учинків  більш свідоме. Вони вже схильні  до самоаналізу, хоча не завжди здатні справитися з ним. Старших підлітків  цікавить не лише зовнішня сторона життя дорослих, але й їх внутрішній світ, духовні якості.

      Інтенсивно  формується здатність переходити від  одного виду діяльності до іншого, що ґрунтується  на засвоєнні загальних закономірностей  побудови людської діяльності. Це означає, що підліток уже вміє ставити перед  собою мету, складати план дій, може оцінити та підібрати необхідні  засоби, співвіднести їх із діями інших  людей тощо. Орієнтуючись на інших, він уміє враховувати їх почуття  та інтереси, бажання й характери, може зрозуміти інших та самого себе.

      Отож, цілком зрозумілою є педагогічна  вимога організації життя підлітків  таким чином, щоб вони засвоїли якомога більше загальнокультурних навичок дій з матеріальними предметами, оволоділи змістом основних форм суспільно корисної діяльності (уміли працювати, навчатися, займатися спортом, мистецтвом, організовувати діяльність інших людей тощо).

      Освоєння  змісту різних видів діяльності пов'язане  також із формуванням у підлітків  моторних навичок. Фізіологічні особливості  підлітків уже дозволяють їм освоювати  складні рухи. Якщо в цьому віці не навчитися їздити на велосипеді, танцювати, працювати різними інструментами  і т.п., то пізніше це буде зробити  набагато важче, а інколи й неможливо.

      Розвиваються  специфічні особливості самосвідомості, що проявляються в самооцінці підлітка, його оцінці ефективності різних видів власної діяльності та своїх стосунків із дорослими й однолітками. Механізмом розвитку самосвідомості виступає рефлексія.            

      Самооцінка  в цьому віці набуває не меншого  значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив  поведінки. Переважна орієнтація підлітка на самооцінку пов'язана передусім із його прагненням до самостійності та незалежності, із самоповагою, вимогливістю до себе (Є. І. Савонько).

      Починаючи із шостого класу, інтенсивно розвивається особистісна та міжособова рефлексія, внаслідок чого підлітки починають  вбачати причини конфліктів чи, навпаки, успіхів у спілкуванні з товаришами в особливостях власної особистості (Н.І. Гуткіна).

      Характерна  для молодшого школяра рівновага  позитивних і негативних самооцінок поступається місцем різкому невдоволенню собою, що поширюється як на навчальну діяльність, так і на систему взаємин з оточуючими загалом. Можна говорити про своєрідну кризу самооцінки, більшою мірою притаманну хлопчикам.

      Виникає інтерес до себе та оточуючих, прагнення  зрозуміти особливості людини та її взаємини з іншими людьми, мотиви її вчинків та переживання. Яскраво виражена установка на порівняння себе з іншими. Особливо це стосується вчинків, адже саме у них виражається ставлення людини до чогось або ж до когось.

      Розмірковування підлітка про себе, про своє життя  не абстрактні, як це характерно для ранньої юності, а стосуються передусім того, що відбувається з ним, його стосунків з іншими людьми, життєвих планів тощо.

      Приблизно в 11-12 років виникає інтерес до свого внутрішнього світу, у подальшому відбувається поступове ускладнення й поглиблення самопізнання. Завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється схильність до самоаналізу. Образи "Я", що створює у своїй свідомості підліток, відображають усе багатство його життя. Уявлення про фізичне "Я", свій розум, здібності у різних сферах, силу характеру, товариськість, доброту та інші якості, інтегруючись, утворюють когнітивний компонент "Я-концепції" підлітка. З ним тісно пов'язані оціночний і поведінковий компоненти. Для підлітка важливо не просто знати, який він насправді, але й розуміти, наскільки значущими є його індивідуальні особливості. їх оцінка істотно залежить від системи цінностей, що складається завдяки впливу родини й однолітків.

      Підліток  оцінює власні вчинки, прагнучи осмислити  їх наслідки в майбутньому. Він намагається зрозуміти свої особливості, усвідомити власні недоліки, що зумовлено потребою правильно будувати взаємини з дорослими й однолітками, відповідати вимогам інших людей та своїм власним. Останнє зумовлює домінуючу орієнтацію підлітка на позитивне в іншій людині (точніше, на те, що він вважає таким), готовність брати з неї приклад. Орієнтація на певні зразки багато в чому визначає зміст нової системи життєвих цінностей та загальну спрямованість формування особистості підлітка.    

      У цьому віці привабливими можуть стати  зовнішні ознаки дорослості, в яких підліток вбачає характерні риси й  переваги цього статусу (куріння, випивка, доросла мода в одязі, косметика, форми відпочинку, флірт тощо). Освоєння подібних ознак часто ототожнюється з утвердженням і демонстрацією власної дорослості найлегшим шляхом—через наслідування.

      Поступово розширюються і поглиблюються уявлення підлітків про себе, однак інших людей вони поки що оцінюють повніше й правильніше, ніж себе. Особливо це стосується тих, із ким у них склалися близькі стосунки.