Социально - психологические детерминанті девиантного поведения подростков

     М. Раттер серед обставин, що сприяють появі «важких» дітей, відзначає конфлікти в сім'ї, недостатню любов батьків, смерть одного з них, батьківську жорстокість або просто непослідовність у вихованні, перебування у дитячому будинку та ін. Діти нерідко засвоюють не тільки позитивні, але і негативні зразки поведінки батьків, часом доводячи їх до крайнощів. Вони часто прагнуть зіставити слова батьків з їх справами. Так, якщо старші в сім'ї закликають до чесності, а самі брешуть, до стриманості – а самі запальні і агресивні, то дитині належить зробити вибір. У таких умовах вона протестуватиме проти вимог вести себе зразково, якщо батьки самі цього не роблять. Сприяють появи «важких» дітей відсутність прихильності між членами сім'ї, емоційні та інші психічні розлади батьків, їх асоціальна поведінка, жорстокість і насильство над дітьми, монотонність навколишнього середовища, порушена або відсутня зв'язок між членами сім'ї різних поколінь.

     Зустрічаються випадки розпусних дій та сексуального насильства по відношенню до дітей. У таких сім'ях дитина боїться  відходити до сну, її нерідко мучать нічні кошмари, енурез, нерідкі спроби суїциду. У таких сім'ях у дітей може рано прокинутися сексуальність чи виникнути статева індиферентність на все життя. Можливі втечі з дому, входження в злочинні групи, систематичне вживання спиртного та наркотиків. Американські вчені встановили, що у значного відсотка повій були в дитинстві інтимні зв'язки з батьком. Слід зазначити, що психологічна жорстокість часто є не менш шкідливою, ніж фізична. При цьому відбувається порушення структури особистості, чревате асоціальною поведінкою у подальшому самостійному житті.

     Відомі  випадки вбивств жорстоких батьків  підлітками. Жорстокість по відношенню до дитини підлягає моральному осуду, а часом і кримінальному покаранню. Однак через складність проблеми вчителю бажано попередньо обговорити подібні факти зі шкільним психологом або психотерапевтом, щоб не завдавати дитині ще більшої шкоди.До того ж самі насильники в сім'ї в більшості випадків потребують допомоги медиків і психологів.

     Відносини матері та дитини з перших днів і  місяців її життя істотно впливають на майбутній характер і долю дітей. Особливо небезпечні авторитарність, жорсткість, надмірне домінування матері. Якщо у дитини слабкий тип нервової системи, це може призвести до нервово – психічних захворювань, якщо сильний – до тяжких непоправних дефектів емоційної сфери, чуттєвої несприйнятливості дітей, відсутності емпатії, проявами агресивності, вчиненню правопорушень.

       Фактором, що впливає на девіантну поведінку підлітка, є система покарань та заохочень, практикується в сім'ї. Тут потрібні особлива обережність, обачність, почуття міри, інтуїція. Як надмірна любов, так і жорстокість батьків однаково небезпечні у вихованні дитини. Часом навіть зовні благополучні сім'ї (матеріально – забезпечені, з хорошими житловими умовами, високим соціальним статусом, рівнем освіти та культури батьків), якщо в них спостерігаються серйозні порушення в міжособистісних сімейних відносинах, по суті, є неблагополучними. Так буває в сім'ях, де не налагоджені взаємини батьків один з одним. У результаті страждає не тільки виховувана дитина, а й усе суспільство в цілому, тобто спочатку особистісна внутрісімейна проблема трансформується в соціальну.

     Соціальні причини. Численні статистичні дослідження показують, що діти з нижчих соціальних  шарів більш схильні до шкільних невдач. Бідність, погані побутові умови заважають розвивати дітям свої інтелектуальні можливості, дається взнаки різниця між цінностями, прийнятими в сім'ї та близькому оточенні, і тими, що прийняті в школі;домінують установки відповідного соціального класу. З іншого боку, позиція батьків щодо школи, інтерес, який вони відчувають до освіти своїх дітей, відіграє основну роль в мотивах, що спонукають дитину добре працювати в класі.

       Психологічні причини. Вони включають відчуття впевненості в собі, фізичні та розумові вади дитини,його власний ритм, мотивацію, успіхи і поразки,ступінь стабільності сімейного вогнища,через які він вже пройшов. Часто шкільні невдачі – це ознака глибокого душевного розладу самого підлітка,залежного від його стосунків із батьками. Почуття впевненості, яке  дитина отримує в сім'ї, ймовірно, одна з кращих гарантій шкільних в. Несприятливо впливає на підлітка переоцінка або недооцінка його характерологічних якостей. Так, деякі батьки схильні пояснювати надзвичайну примхливість (недисциплінованість, невитриманість) своїх дітей  їх нервовістю, тобто відомої хворобливістю. Це сприяє формуванню у них почуття вседозволеності. Нерідко вони прямо заявляють вчителям і своїм однокласникам: «Не чіпайте мене: я – нервовий!»[6].

     ІІ. Експериментальне вивчення девіантної поведінки підлітків

     2.1.  Методи діагностики девіантної  поведінки 

     Можливі різні варіанти реагування психолога на запит щодо девіантної поведінки підлітків (одну з таких класифікацій пропонують А. Парафіян і Н. Толстих), але в їхній основі — дві головні стратегії:

1. Підбір діагностичних процедур у строгій відповідності до отриманого запиту. За підсумками діагностики розробляється план корекційної роботи.
2. Неспецифічне реагування, реалізоване двома методами:

• незалежне від запиту застосування групи психодіагностичних методик, розробка варіантів корекційної та розвивальної роботи;

• незалежне від запиту й розуміння причин труднощів створення умов, що сприяли б розвитку особистості загалом і змусили б її відмовитися від неконструктивних форм реагування.

    У практиці шкільної роботи діагностика  девіантного поводження найчастіше симптоматична (за запитами і скаргами). Набагато рідше психологи й соціальні педагоги досліджують причини та умови формування цих девіацій, використовуючи етимологічний підхід. Розширення сфери діагностики спричиняє певні труднощі при створенні універсальних методик, здатних відповідати одразу на всі запитання, що стосуються причин виникнення, типу девіацій і ситуацій їхнього прояву.

    Набір психодіагностичного інструментарію з проблеми девіацій досить різноманітний. Можна використати і загальні методики, і соціальні тести, і їхнє поєднання у вигляді батареї тестів. Пропонують і різні моделі діагностики. Досить продуктивною є модель, що включає скринінг — цілеспрямоване виділення «груп ризику» і подальшу диференціальну діагностику цих груп із залученням суміжних фахівців для уточнення етіології відхилень.

    У діагностичній роботі з підлітками і старшокласниками універсальною методикою виявлення схильності до тих або інших девіацій у поведінці підлітків є «Методика діагностики схильності до девіантної поведінки» (розроблена Вологодським центром гуманітарних досліджень і консультування «Розвиток» у 1992 р.). При проведенні діагностики необхідно враховувати параметри сфери особистісного зростання дитини. Нормальне функціонування особистості й особливості стосунків формують ті умови, в яких має реалізуватися потенціал дитини [31].

      Для проведення дослідження використовувалась  методика визначення схильності до девіантної поведінки А.Н.Орел, але одним  із основних методів є спостереження.

     Метод спостереження - один із випробуваних методів, яким користуються природничі та суспільні науки. Він може застосовуватися  самостійно і в поєднанні з  іншими методами.

     Спостереження як метод передбачає за попередньо розробленим планом цілеспрямоване фіксування тих явищ, які цікавлять  дослідника, з метою їх наступного аналізу й використання для потреб практичної діяльності. Від житейського  наукове спостереження відрізняється  цілеспрямованістю, чіткою схемою і  заданістю одиниць спостереження - що саме спостерігати і не менш чіткою фіксацією результатів сприймання.

     Цей метод широко застосовується у дослідженнях різних явищ суспільного життя, зокрема  під час вивчення психологічного взаємовпливу людей у процесі  колективного обговорення проблем  на зборах, у ході дискусій тощо. За його допомогою можна також вивчати  вплив на аудиторію лекції, бесіди, вистави. Спостереження дає змогу  одержати цікаві відомості про людину: манеру її поведінки, характер взаємовідносин з іншими людьми, особливості її спілкування тощо [7].

Метод дослідження самооцінки.

     Самооцінка - це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і  місця серед інших людей - безумовно  відноситься до базисних якостей  особисті. За думкою авторів короткого  психологічного словника, саме вона багато у чому визначає взаємовідношення з  оточуючими, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач [28]. Самооцінка людини залежить від багатьох факторів. Разом з тим психологи давно вже користуються так званою "формулою Дженса", яка має наступний вигляд:

  Самооцінка = успіх / домагання

     З цієї формули ми бачимо, що підвищити  самооцінку можливо або максимізуючи успіх, або мінімізуючи невдачі, і підлітки повинні достатньо  чітко розуміти, що розбіжності між  домаганнями і реальною поведінкою людини призводить до викривлення самооцінки і, як наслідок, неадекватній, що загрожує емоційними зривами, поведінці. Само по собі дослідження самооцінки виявляється  дуже корисним і для організації  навчального процесу, і для самоусвідомлення учнів, відношення яких до себе, як відомо, описується повною драматичних протиріч формулою "геній або нікчема" [21].

     Методика  діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Даркі/ Великою популярністю, як у закордонній так і у вітчизняній психології, користується опитувальник А. Басса й А. Дарки, що є однією з найбільш популярних методик для дослідження агресивності. Опитувальник має 75 стверджень і два варіанти відповідей на питання - "так" або "ні". Обробка опитувальника відбувається за допомогою індексів різних форм агресивних і ворожих реакцій, котрі визначаються шляхом додавання отриманих відповідей. Методика містить у собі 8 основних шкал і 2 інтегральні шкали. При складанні автори користувалися наступними принципами:

1. питання можуть відноситися тільки до однієї форми агресії;
2. питання складені таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.

     Опитувальник  виявляє наступні прояви й форми  агресивних і ворожих реакцій:

     Основні шкали:

■  фізична агресія – використання фізичної сили проти іншої особи;

• непряма агресія – агресія, непрямим образом спрямована на іншу особу;
• роздратування – готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, брутальність);
• негативізм – опозиційна манера в поводженні від пасивного опору до активної боротьби проти стійких звичаїв, традицій, правил;
• образа – заздрість і ненависть до навколишніх за дійсні й вигадані дії;
• підозрілість – від недовіри й обережності до переконання в тому, що інша особа планує й приносить шкоду;
• вербальна агресія – вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози, лайки);
• почуття провини – виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуття ним каяття совісті.

     Інтегральні шкали:

  ■ індекс агресивності – ФА (фізична агресія) + В А (вербальна агресія) + Р (дратівливість) / З

■ індекс ворожості – О (образа) + П (підозрілість) / 2.

     Для того, щоб допомогти дитині подолати агресію в цьому віці, вчителі, психологи та батьки повинні стежити  за змінами в поведінці дітей, проводити різні тести на виявлення  стану агресії у дитини, знаходити  індивідуальний підхід до кожної дитини [30].

Методика  визначення схильності до відхиленої поведінки /О.Н. Орел/

      Це  стандартизований тест - опитувальник, який служить для виміру готовності підлітків до реалізації різних форм відхиленої поведінки. Опитувальник являє  собою набір спеціалізованих  психодіагностичних шкал. Для вивчення агресивної поведінки старшокласників  нами була використана шкала «Схильність  до агресії та насильства». Досліджуваному пропонується ряд тверджень та два  варіанти відповідей - «так» і «ні». Він повинен вибрати лише   одну   відповідь,   яка   найбільше   відповідає   твердженню,   що пропонується. Інтерпретація здійснюється за запропонованим ключем [38; 362],[11].