Социально - психологические детерминанті девиантного поведения подростков

      Підлітки  відкриті для спілкування з людьми — однолітками й дорослими, а  замкнутість зумовлена відчуттям, що їх не розуміють, переживанням несправедливості чи неповаги щодо себе.

      У цьому віці особливо яскраво виражена залежність від думки та ставлення  оточуючих. Підлітки намагаються демонструвати  свої кращі риси, заслужити схвальні відгуки — особливо від тих, чия  думка для них важлива. Страх  виявити незнання або невміння може стати причиною надмірної сором'язливості  та невпевненості в собі, набути хворобливого характеру. Усе це часто маскується напускною розв'язністю, бравадою й грубістю, які покликані прикрити внутрішню невпевненість.

      Цей вік характеризується емоційною  нестабільністю та імпульсивністю поведінки. Підлітки часто спочатку діють, а вже потім думають про наслідки, хоча усвідомлюють при цьому, що варто було б вчинити навпаки [17], [25].

      Помітного розвитку набувають вольові якості — наполегливість, цілеспрямованість, вміння долати перешкоди і труднощі тощо.

      Підлітки, на відміну від молодших школярів, здатні не тільки на окремі вольові  дії, але й на вольову діяльність. Вони вже в змозі самі поставити  перед собою мету та спланувати її досягнення.

      Недостатність волі полягає передусім у тому, що, проявляючи величезну наполегливість в одному виді діяльності, підлітки можуть не виявляти її в інших видах.

      Ще  Л.С. Виготський зазначав, що у підлітків  найчастіше спостерігається не слабкість  волі, а слабкість цілей, коли підліткам  просто немає заради чого долати різні  перешкоди, включаючи і власні лінощі. Поява ж важливої мети вирішує  і проблеми волі.

      Бурхливо  розвивається емоційна сфера, що характеризується різкими переходами від надмірної рухливості до спокою, від піднесення до байдужості. Підвищена емоційність підлітків зумовлена статевим дозріванням та неврівноваженістю процесів збудження й гальмування.

      Переживання набувають дедалі більшої стійкості. У підлітковому віці спостерігається подальший розвиток почуттів як узагальнених і відносно стійких переживань (інтелектуальних, моральних, естетичних та ін.). Почуття стають тривалішими й стійкішими, що зумовлює посилення їх впливу на різноманітні сторони життя підлітків.

      Інтенсивно  формуються моральні почуття, завдяки  чому засвоювані підлітками норми поведінки можуть стати ефективним поштовхом до дій.

      У підлітковому віці поступово відбувається перехід від ситуативного переживання краси явищ природи, музичних і літературних творів, творів живопису до стійких естетичних почуттів, які є наслідком систематичного виховання.

      Аналіз  змісту та динаміки переживань підлітків  протягом цього вікового періоду свідчить, що і для молодших, і (особливо) для старших підлітків негативні переживання пов'язані з пізнанням самого себе. Причому з віком кількість таких переживань невпинно зростає[37].

      Є всі підстави вважати, що зумовлено  це не стільки віковими особливостями, скільки є результатом інтеріоризації, засвоєння підлітками тих уявлень  і оцінок, які дають їм інші люди, передусім батьки та вчителі (Н.Н. Толстих). Для таких оцінок характерні наступні особливості: висловлювання дорослих про позитивні риси підлітків, як правило, дуже скупі, мають украй  абстрактний характер і не змінюються з віком; судження про недоліки, навпаки, гранично конкретні, різноманітні, змінюються з віком. Саме вони максимально впливають на процес особистісного самовизначення підлітків, хоча психологи переконані, що у становленні особистісної самоідентичності дуже важливо спиратись на позитивні сторони свого "Я".

      Переживання підлітків, які, як правило, мають позитивний характер, — це ті, що пов'язані із самореалізацією, з активною роботою  щодо розвитку власної особистості.

      Характеризуючи  інтереси підлітка, передусім зазначимо, що, у порівнянні з молодшим шкільним віком, вони набувають більшої цілеспрямованості, активності та глибини. З іншого боку, інтереси багато в чому мінливі, й лише у старших підлітків набувають певної стійкості.

      Саме  в цьому віці розпочинається формування домінуючої спрямованості пізнавальних та інших інтересів особистості.

      Нерідко можна спостерігати і визначеність професійних намірів, що супроводжується серйозними зусиллями, спрямованими на підготовку до омріяного майбутнього. Чим конкретніші та стійкіші професійні наміри підлітка, тим диференційованіше його ставлення до навчальних предметів (останні чітко розмежовуються як "потрібні" та "непотрібні").

      Самостійна  діяльність таких підлітків дедалі більше набуває характеру самоосвіти у певному напрямку і з чіткою метою — оволодіти знаннями, необхідними для майбутньої професійної діяльності.

      Підлітковий вік—дуже важливий період у розвитку ідеалів особистості. Якщо для молодших підлітків такими ідеалами виступають образи конкретних людей, то у старших підлітків вони набувають синтетичного характеру, базуючись на узагальненні уявлень про людей, якості яких їм імпонують. Ідеали стають взірцем для наслідування, правилом, згідно з яким намагаються діяти підлітки [15].

     1.3.  Соціально – психологічні причини  виникнення девіантної поведінки

     Зазвичай  труднощі у поведінці підлітка пояснюються поєднанням результатів неправильного розвитку особистості й несприятливої ситуації, в якій він опинився, а також недоліками виховання.

     Серед причин девіантної поведінки багато дослідників виділяють спадковість, соціальне середовище, навчання, виховання  і, нарешті, соціальну активність самої людини. Всі ці фактори впливають в прямій або непрямій формі, однак немає прямої залежності між їх негативними наслідками і характером поведінки дитини. Тому Ю.А. Клейберг, Т.Р. Алімханова, виділяють тільки три основні чинники: біологічний, психологічний і соціальний. Біологічний виражається у фізіологічних особливостях підлітка, тобто в нестійкості життєво важливих систем організму (у першу чергу нервової системи). Психологічний полягає в особливостях темпераменту, акцентуацій характеру, що тягне за собою підвищену сугестивність, швидке засвоєння асоціальних установок, схильність до «відходу» від важких ситуацій або повне підпорядкування їм. Соціальний фактор відбиває взаємодію підлітка з соціумом (сім'я, школа, інше оточення).

     В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна нерівність. Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рівні життя  більшої частини населення й  у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у труднощах, що встають перед  молодими людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання; в обмеженні соціальне прийнятних способів одержання високого заробітку  для молоді. Важко позначаються на життєвому рівні "гримаси ринкової економіки": безробіття, інфляційний  тиск, корупція й офіційна неправда "верхів" наростаюча соціальна  напруженість "низів".

     Морально – етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, і відчуженні особистості. В умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією[14; 105].

     Морально-етична деградація і падіння нравів знаходять  вираження в масовій алкоголізації  і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушення.

     Навколишнє  середовище, що нейтрально чи прихильно  відноситься до девіантної поведінки.

     Відомий психолог Р. Мерток, автор теорії "подвійної  невдачі", вважає, що якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб ні в легальній творчій діяльності, ні в активної протиправний, то він  компенсує ці вади такою діяльністю, що веде його до саморуйнування як особистості. В умовах, коли частина молоді не має можливості для гідного професійного чи особистого самовираження, "відхід" в алкоголізм, наркоманію стає своєрідним компенсаторним засобом.

     Несприятливі  умови життя і виховання в  сім'ї, проблеми оволодіння знаннями і  зв'язані з цим невдачі в  навчанні, невміння будувати взаємини з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні  психофізичні відхилення в стані  здоров'я, як правило, ведуть до кризи  духу, утраті сенсу існування [5; 94].

     Любий індивідуальний досвід проходить через  фільтр Я-концепції (Бернс, 1989), тому активність суб'єкта, несумісна з основними  параметрами його Я-концепції, породжує психологічний дискомфорт, що виявляється  в тривожності, депресії, агресії  й інших видах розладів.

     Велике  значення в розвитку девіацій мають  обумовлені різними рисами оцінні пристрасті.

     Особливості сім'ї. Існують різні точки зору на те, як і в якій родині частіше виростають діти, схильні до девіації. Л.С.Алексєєва розрізняє такі види неблагополучних сімей:

• Конфліктна;
• Аморальна;
• Педагогічно – занедбана;
• Асоціальна.

     Г.П. Бочкарьова виділяє сім'ю з неблагополучної емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але і грубі, зневажливі у ставленні до своїх дітей, пригнічують їх волю. Є сім'ї, в яких немає емоційних контактів між її членами, панує байдужість до потреб дітей. Дитина в таких випадках прагне знайти емоційно – значущі відносини поза сім'єю. Там дитині прищеплюються соціально – небажані потреби і інтереси, вона залучається до аморального способу життя.

     З.В. Баерунас виділяє варіанти виховних ситуацій, які сприяють появі девіантної поведінки:

• Відсутність свідомого виховного впливу на дитину;
• Високий рівень придушення і навіть насильства у вихованні (гіперопіка);
• Надання дитині з егоїстичних міркувань надмірну самостійність;
• Хаотичність у вихованні через незгоди батьків.

     А.Є. Личко відзначає, що в 80-і роки XX століття з'явилося багато сімей, де батьки приділяють багато уваги собі і мало дітям. В результаті діти стають черствими і жорстокими.  І навпаки, в деяких сім'ях з дитини роблять кумира, непомірно вихваляючи і заохочуючи його за будь – які успіхи.

     Б.М.Алмазов  виділяє чотири типи неблагополучних  сімей, які сприяють появі «важких» дітей:

• з недоліком виховних ресурсів;
• конфліктні;
• морально – неблагополучні;
• педагогічно – занедбані.

     Сім'ї  з недоліком виховних ресурсів. До них відносяться зруйновані або неповні сім'ї, з недостатньо високим загальним рівнем розвитку батьків, які не мають можливості надавати допомогу дітям у навчанні; сім'ї, де підлітки витрачають багато часу і сил на підтримку їх матеріального добробуту.

     Конфліктні  сім'ї. У них батьки не помічають недоліків власного характеру; подружжя нетерпимо до манери поведінки іншого. У таких сім'ях діти часто тримаються опозиційно, часом конфліктно – демонстративно. Більше  старші протестують проти існуючого конфлікту, встають на бік одного з батьків.

     Морально  неблагополучні сім'ї. У них відзначаються відмінності у світогляді і принципах організації сім'ї, прагнення досягти своїх цілей на шкоду інтересам інших, використання чужої праці, прагнення підпорядкувати своїй волі іншого і т.п.

     Педагогічно – занедбані сім'ї. У них надумані або застарілі уявлення про дитину замінюють реальну картину її розвитку.

       Б.М. Алмазов вказує і на  динаміку девіантної поведінки підлітка, викликану його соціальною дезадаптацією.

       Вона має три стадії:

• Компенсаторно – поступливу, коли дитина чи підліток прагне зняти внутрішнє напруження у зв'язку з несприятливими обставинами зовнішнього середовища, переорієнтовується на цілі більш загального порядку. Так, не маючи змоги кваліфіковано працювати чи не володіючи достатньою працездатністю, підліток демонструє поступливість і послужливість, готовність взяти на себе більше важку і нудну роботу;
• Конфліктно – демонстративну, що виникає, якщо попередня лінія поведінки не приносить бажаних результатів;