Социально - психологические детерминанті девиантного поведения подростков

     У екзистенціальній сфері потрібно формувати  свідоме ставлення до своїх дій, прагнення до морального самовдосконалення, любов до себе та інших, турботу про  красу тіла, мови, душі, розуміння  моралі. Ця сфера допомагає людині вступати у певні відносини з  іншими людьми. Вона характеризується вмінням людини керувати своїми відносинами. Позиції та орієнтації, за допомогою  яких індивід вступає у відносини  зі світом, визначають суть його екзистенціальної сфери. Ця сфера виконує функцію  відбору ідей, позицій,поглядів і  ціннісних орієнтації. Серед цілей  розвитку цієї сфери важливими є: забезпечення розвитку позитивної Я  – концепції і самоповаги; розвиток здатності чуйного ставлення  до людей; формування навичок соціальної взаємодії; формування ознак плідної  орієнтації.

     Таким чином, рівень інтелектуального розвитку і розвитку інших сфер визначає межі виховних впливів. У даному відношенні людина є фундаментом виховання  особистості. Якщо у всіх сферах індивідуальності розвивати виокремлені компоненти соціального обличчя людини, то процес виховання особистості буде і  ефективним, і результативним.

     Методи  впливу на екзистенційну сферу направлені на включення учнів до системи  нових для них відносин. У кожної дитини повинен накопичуватися досвід соціально корисного поводження, досвід життя в умовах, формують елементи плідної орієнтації, високоморальні установки, які пізніше не дозволять їй вести себе непорядно, безчесно. Для цього необхідна організація роботи над собою – «праця душі». В умовах школи корисно розглядати вправи з формування у дітей здатності до суджень на основі принципу справедливості, ще краще вирішувати так звані дилеми Л.Кольберга.

     Метод дилем полягає у спільному  обговоренні школярами моральних  дилем. До кожної дилеми розробляються  питання, відповідно до яких будується  обговорення. З кожного питання  діти приводять переконливі доводи «за» і «проти». Аналіз відповідей корисно  провести за такими ознаками: вибір, цінність, соціальні ролі і справедливість.

     Використання  моральних дилем як засобу розвитку екзистенціальної сфери, безумовно, продуктивно. За кожною дилемою можна визначити  ціннісні орієнтації людини. Дилеми може створити будь – який вчитель за умовою, що кожна дилема повинна: ​​1) мати відношення до реального життя школярів; 2) бути по можливості простою для розуміння; 3) бути незакінченою; 4) включати два або більше питання, наповнених моральним змістом; 5) пропонувати на вибір учням варіанти відповідей, акцентуючи увагу на головному питанні: «Як повинен вести себе центральний герой?» Такі дилеми завжди породжують спір у класі, кожен наводить свої докази, а це дає можливість у майбутньому зробити правильний вибір в життєвих ситуаціях.

     Відповідно  методу дилем метод самовиховання  є рефлексією, що означає процес роздумів індивіда про те, що відбувається в його власній свідомості. Рефлексія  передбачає не тільки пізнання людиною  самої себе у певній ситуації або  в певний період, а й з'ясування відносин до себе оточуючих, а також  вироблення уявлень про зміни, які  можуть статися.

     Реалізація  кожного методу передбачає використання сукупності прийомів, які відповідають соціально – педагогічній ситуації. При цьому реалізація різних методів  м же бути здійснена за допомогою  одних і тих же прийомів.

     Прийоми виховання важких підлітків –  це  педагогічно – оформлені  дії, з яких на поведінку і позиції  вихованця виявляються зовнішні спонукання, які змінюють його погляди, мотиви, в результаті чого включаються  механізми самовиховання і корекції поведінки і вчинків.

     Перша група прийомів.

     Прохання  про допомогу – для встановлення довірливих відносин звернення за порадою, прохання представити себе на його місці і знайти спосіб вирішення.

     Оціни вчинок – оцінка вихованцем учасників  розказаної історії з метою визначення та корекції моральних позицій.

     Обговорення статті – прохання дати оцінку асоціальних  вчинків, описаним у статтях.

     Добрий  вчинок – в процесі роботи з  підлітком прохання надати допомогу нужденним, але не віднести це в ранг героїзму.

     Стратегія життя – з'ясування життєвих планів вихованця, з'ясування що допоможе і  що перешкодить реалізації цих планів.

     Рольова маска – пропонується увійти в  деяку роль і виступати вже  не від свого імені, а від особи  відповідного персонажа.

     Друга група прийомів пов'язана з організацією групової діяльності.

     Безперервна естафета думок – вихованці по ланцюжку висловлюються на задану тему. Від простих суджень при введенні відповідних обмежень слід перейти  до аналітичних, а потім до проблемних висловлювань.

     Самостимулювання  – вихованці, розділені на групи, готують один одному певну кількість  зустрічних питань. Поставлені питання  і відповіді на них піддаються потім колективному обговоренню.

     Імпровізація  на вільну тему – вибір вихованцями  цікавої теми, творчий розвиток сюжетних ліній, перенесення подій в нові умови, інтерпретація сенсу того, що відбувається.

     Третя група прийомів пов'язана з організаторською діяльністю педагога, спрямованою на зміну ситуації навколо вихованця.

     Інструктування  – на період виконання завдань  встановлюються правила, що регламентують  спілкування і поведінку: в якому  порядку, з урахуванням яких вимог  можна вносити свої пропозиції, доповнювати, критикувати, спростовувати думку  вихованців. Це знімає негативні моменти, захищає статус вихованців.

     Корекція  позицій –  тактична зміна думок, прийнятих ролей знижують продуктивність спілкування і перешкоджають  виконанню творчих завдань.

     Самоусунення  педагога – після того, як визначені  цілі і завдання, встановлені правила  і форми спілкування в процесі  виконання завдань, педагог самоусувається від прямого керівництва або  бере на себе зобов'язання рядового учасника.

     Обмін ролями – обмін ролями чи функціями, отриманими при виконанні завдань.

     Педагогічних  прийомів може бути багато, але прийом, прийнятний для одного вихованця, для  іншого може бути неприйнятний [36].

     Серед безлічі педагогічних прийомів велике місце займає гумор, особистий приклад  вчителя, зміна обстановки, звернення  до незалежних експертів і т. п.[22].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

     Теоретичний аналіз праць показує, що процес інтеграції людини в суспільство завжди відбувається під його пильним наглядом. З метою існування як злагодженої системи суспільство в усі часи регулювало соціальну взаємодію через спеціальний механізм підтримання соціального порядку. Він називається соціальним контролем.

     Отже, людська поведінка жорстоко обмежена і регулюється суспільством. Для  цього воно застосовує систему соціального  контролю.

     Внаслідок цього складається поведінка, що регулюється суспільством. Оскільки людина – істота колективна, то приймаючи  участь в колективних діях вона постійно має пристосовуватись до вимог оточуючих. Психологічний вихід до вивчення людської поведінки полягає в  тому, що людина рідко буває ізольована і діє цілком незалежно, її дії  контролюється або самосвідомістю (самоконтроль), або суспільством (зовнішній  контроль). Але не дивлячись на жорстокий контроль в суспільстві має місце не лише поведінка, що відповідає нормам.

     Існує також поведінка всупереч тим  нормам, які виробило суспільство. Поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам називається девіантною поведінкою. 

     В результаті проведеного емпіричного дослідження були виявлено, що досліджувані хлопці мають схильність до адиктивної поведінки, до саморуйнівної  та деліквентної поведінки; у дівчат же показники вище норми не прослідковуються.

     З огляду на те, що девіантна поведінка  може приймати самі різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно  вивчати дане явище, виявляючи диференційований підхід.

     Для розкриття природи і причини  соціальних відхилень необхідно  виходити з того, що вони, як і соціальні  норми, є вираз відносин людей, що складається в суспільстві. Соціальна  норма і соціальне відхилення – два полюси на одній і тій  же осі соціально значущої поведінки  індивідів, соціальних груп. Усвідомлення неминучості відхилень в поведінці  частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства  з різними формами соціальної патології.

     Соціальні відхилення такі ж різноманітні, скільки  самі соціальні норми. Більш того, різноманітність відхилень перевищує  різноманітність норм, бо норма типова, а відхилення можуть вельми індивідуалізуватися.

     Відхилення  від соціальних норм, не дивлячись  на велику різноманітність, мають деякі  загальні причини, що підтримують їх існування, а часом що ведуть до їх зростання і поширеності. По своїй  суті вони зводяться до об'єктивних і суб'єктивних суперечностей суспільного  розвитку, які порушують взаємодію  особи з соціальним середовищем  і ведуть до форм поведінки індивідів  тим, що не узгоджуються з існуючою нормативною системою. При тому одна і та ж суперечність «може лежати в основі як соціально не бажаних  форм поведінки (злочинність, алкоголізм, самогубство і т. д.), так і соціально  схвалюваних (пізнавальна активність, творчість, побутова активність і т. д.).

     Аналізуючи  особистість неповнолітнього правопорушника, відзначаємо залежність від:

      1.Спадково – біологічних факторів: негативно впливають алкоголізм, схильність до нервових або психічних захворювань одного з батьків, патологічна вагітність, пологи.

      2.Найближчого соціального оточення  підлітка: сім'я, соціально-економічний  статус батьків, братів, сестер, особливості  виховання підлітків, школа, положення підлітка в класі, ціннісні орієнтації, друзі, статус підлітка в групі друзів.

      3.Особистісні характеристики підлітка: особливості характеру і темпераменту, ціннісно – мотиваційний блок, мотивація досягнення, рівень домагань, самооцінка і можливі конфлікти  в сфері самооцінки.

      4. Правосвідомість підлітка.

     Таким чином, антисоціальна поведінка  неповнолітнього взаємообумовлена впливом біологічних, психологічних  і соціальних факторів, враховуючи які, необхідно будувати систему  виховання підлітків.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреєв Н.А., Тараканов Ю.В. Асоциальное поведение несовершеннолетних. – Самара, 2001.
2. Беличева С.А. Основы превентивной психологии. – М.: РИЦК Социальное здоровье России, 1994. – 221 с.
3. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки: Курс лекцій. – К., 2006. – 88 с.
4. Гилинский Я.И. Девиантное поведение подростков: состояние, проблемы, перспективы // Бюллетень защиты прав ребенка. – СПб.: Питер, 1994.
5. Демичева А.В. "Девиантное поведение в современном украинском обществе" – 1999. – № 2.
6. Іванов В.Н. Девиантное поводження: причини і масштаби // Соціально-політичний журнал. – 1995. – № 2.
7. Іванов Ю.Ф., Джужа О.М. Кримінологія – Навч. посіб. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В. , 2006. – 264 с.
8. Иовчук И.М., Северный А.А. Депрессии у детей и подростков. – М.: Школа – Пресс, 1999. – 80 с.
9. Кан Калик В. А. Учителю о педагогическом общении. — М., 1987.
10. Кле М. Психология подростка. – М., 1991.
11. Клейберг Ю.А. Социальная психология девиантного поведения: учебное пособие для вузов. – М., 2004. С.141-154.
12. Клейберг Ю.А. Социальные нормы и отклонения. – 2-е изд. – М.: Вита-Пресс, 1997. – 140 с.
13. Кон И.С. Психология ранней юности. – М., 1989. - 255 с.
14. Корнилова Т.В. и др. Факторы социального и психологического неблагополучия подростков в показателях методик стандартизированного интервью и методов наблюдения // Вопросы психологии. – 2001. – № 1.
15. Краковский А. П. О подростках. – М., 1970.
16. Краткий словарь социального педагога / Сост. Р.С. Димухаметова, Р.А. Литвак. – Кустанай: КНИСП и П, 1998. – 72 с.
17. Кулагина И. Ю. Возрастная психология. – М., 1996.
18. Лазарєв М.О. Основи педагогiчної творчостi: Навчальний посiбник для пед.iн-тiв. Суми: ВВП "Мрiя"-ЛТД, 1995р. - 212с., С.205
19. Левин К. Разрешение социальных конфликтов. - СПб, 2000.
20. Леонгард К. Акцентуированные личности. – Киев: изд-во Логос, 1981. – 439 с.
21. Леонтьєв А. Н. Діяльність, Свідомість. Особистість. М., 1982.
22. Макаренко А.С. Проблемы школьного советского воспитания. - М., 1993
23. Максимова Н.Ю. Виховна робота з соціально дезадаптованими школярами. Методичні рекомендації. - Київ, 1997.
24. Менделевии В.Д. Клиническая и медицинская психология. - М., 1998. -444 с.
25. Мир детства. Подросток. – М., 1989.
26. Основы педагогического мастерства / Под ред. И. А. Зязюна. — М.,1989.
27. Патаки Ф. Некоторые проблемы отклоняющегося (девиантного) поведения // Психологический журнал. – Том 8. – 1997. - № 4. – С. 92-102.
28. ПАШУКОВА Т. И., ДОПИРА А. И., ДЬЯКОНОВ Г. В. Психологические исследования. Практикум по общей психологии. Учеб. пособие. — М.: Изд-во «Институт практической психологии», 1996.
29.   Почивалова Ж.Г. Подготовка будущего учителя к взаимодействию со школьниками с девиантным поведением в условиях образовательного процесса. – Дис. … канд. пед. наук. – Челябинск, 2000. – 165 с
30. Практикум по психологии состояний: Учебное пособие / Под ред. проф. О.А. Прохорова. – СПб: Речь, 2004
31. Практика по девиантологии/Автор-составительЮ. А. Клейберг. — СПб.: Речь, 2007. - 144 с.
32. Психологические тесты // под ред. Карелина А.А. в 2-х то-мах М.: ВЛАДОС, 2000, т.2
33. Пятунин В.А. Психолого-педагогические особенности девиантного поведения: Учеб. пособие. Ч.I. Основные формы девиантного поведения. – Магнитогорск: МГПИ, 1999. – 110 с.
34. Социальные отклонения / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Юридич. лит., 1989. – 213 с.
35. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: Учеб. пособие: В 2-кн. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.:Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – Кн.2: Работа психолога со взрослыми. Коррекционные приёмы и упражнения.
36. Суходольська Л.В., Фіцула М.М. Методика виховної роботи. - Тернопіль, 1998.
37. «Трудные судьбы подростков – кто виноват?» Москва Педагогическая литература» 1991 г.
38. Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. – М., Изд-во Института Психотерапии. 2002.
39. Энциклопедический социологический словарь / Под ред. академия РАН Осипова Г.В. – М.: издательский центр «Академия», 1995.