Поняття та ознаки адміністративної юстиції

ЗМIСТ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Метою судово-правової та адміністративної реформи, що здійснюється в Україні, є формування демократичної правової держави, де гідність особи, її здоров'я, права і свободи, недоторканість і безпека є найвищою соціальною  цінністю та гарантуються Конституцією. Визнання нашою країною найважливіших міжнародних стандартів у галузі захисту прав людини потребує відповідного юридичного механізму забезпечення захисту прав і свобод громадян,  юридичних осіб, що обумовлює актуальність проблеми утворення в Україні адміністративної юстиції.

Час засвідчив  недостатню ефективність існуючих в  Україні органів і процедур вирішення  правових спорів, де однією стороною виступає громадянин (або юридична особа), а  іншою – орган виконавчої влади  або орган місцевого самоврядування. Не є повною система захисту прав громадян в Україні і з точки  зору її відповідності світовим стандартам. Одна з причин такого становища, як уявляється, полягає в тому, що законодавство  про оскарження в судовому порядку  рішень і діяльності органів управління, посадових осіб, які порушують  права і свободи громадян і  юридичних осіб, частково відносить  справи даної категорії до підсудності  судів загальної юрисдикції. 

Судовий контроль у сфері діяльності виконавчої влади і органів місцевого  самоврядування в Україні, як уявляється, є обмеженим, і це при тому, що порушення органами публічної влади  прав і свобод громадян допускаються досить часто.

Розвиток  сучасного суспільства також  обумовив збільшення кількості звернень до судових органів як громадян, так і юридичних осіб. Це визначається процесами становлення ринкової економіки, ускладненням соціально-економічних  зв’язків та багатьма іншими факторами. Що у свою чергу обумовлює навантаженість судів загальної юрисдикції справами, що виникають з адміністративно-правових відносин, а, насамперед, справами по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності.

Важливу роль у справі забезпечення законності і захисту порушених прав і  свобод у процесі діяльності державних  органів та їх службовців має відігравати  адміністративна юстиція – інститут, який характеризується наявністю спеціалізованих  адміністративних судів, що відокремлені від судів цивільної та кримінальної юрисдикції.

Враховуючи  перенавантаженість судів цивільними справами, численні адміністративні  правопорушення та зростаючу кількість  спорів громадян і юридичних осіб з державними органами у сфері  управління, що виникають внаслідок  порушення прав і свобод особи, стає все більш необхідним вдосконалення  інституту адміністративної юстиції  в Україні.

Таким чином, актуальність обраної теми дослідження  визначається необхідністю розробки теоретичних  проблем адміністративної юстиції, що дозволить остаточно визначити  її роль і значення в нашій державі.

Метою і задачами магістерської  роботи є з’ясування сутності інституту адміністративної юстиції, його оцінка у світлі демократизації українського суспільства, виявлення відповідності існуючого інституту адміністративної юстиції до сучасних вимог захисту проголошених в Конституції України прав та свобод людини і громадянина; аналіз законодавства, що регулює дані правові відносини; теоретичне осмислення змісту та особливостей адміністративної юстиції та вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення в Україні адміністративної юстиції, системи спеціалізованих адміністративних судів.

Реалізація  поставленої мети обумовлює необхідність розв’язання низки принципових  задач, а саме:

- проаналізувати  причини появи адміністративної  юстиції як однієї з головних  ознак демократичної, соціальної, правової держави і висвітлити  її сутність;

- розглянути  існуючі форми захисту прав  та свобод громадян та юридичних  осіб, у загальному вигляді проаналізувати можливості їх практичного використання;

- дослідити  питання та обґрунтувати критерії  визначення підвідомчості суду  справ, що виникають з адміністративно-правових  відносин;

- здійснити  аналіз визначень поняття адміністративної  юстиції, що наводяться в сучасній  юридичній літературі, та на основі  виявлених додаткових закономірностей  сформулювати бачення цього правового  інституту;

- встановити  співвідношення між адміністративною  юстицією та адміністративною  юрисдикцією, визначити місце  і значення адміністративної  юстиції в адміністративно-юрисдикційній  діяльності;

- висвітлити  світовий досвід побудови та  функціонування моделей (систем) адміністративної юстиції з метою  запозичення позитивних наробок  в Україні;

- проаналізувати  та оцінити історичний розвиток  адміністративної юстиції в Україні,  його вплив на формування цього  інституту на сучасному етапі  державотворення;

- визначити  ознаки, завдання та елементи  адміністративного судочинства,  а також основні вимоги, які  будуть сприяти законодавчому  вдосконаленню системи спеціалізованих  адміністративних судів.

Об’єкт дослідження  – сутність і зміст адміністративної юстиції як однієї з основних рис правової держави та суспільні відносини, що виникають у процесі формування і розвитку цього інституту громадянського суспільства, а також при розгляді і вирішенні в судовій процесуальній формі спорів у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, й адміністративними органами – з іншого.

Предмет дослідження – особливості адміністративної юстиції, її співвідношення з адміністративної юрисдикцією, а також теоретичні питання створення та функціонування (діяльності) інституту адміністративної юстиції в Україні, системи спеціалізованих адміністративних судів.

На всіх етапах дослідження використовувалися  такі методи наукового пізнання, як діалектичний, формально-юридичний, статистичний, логічний, порівняльний та ін. Так, для з’ясування причин появи та сутності адміністративної юстиції використовувався діалектичний метод наукового пізнання. Адміністративна юстиція досліджується в її єдності і протиріччі, що дає можливість сформулювати всебічно обмірковані узагальнення й висновки, які мають важливе теоретичне і прикладне значення. Формально-юридичний метод використовувався для аналізу дослідження існуючої системи правових норм, які регулюють адміністративне судочинство, що у комплексі з методом логічного аналізу дозволяє сформулювати рекомендації щодо вдосконалення законодавства в цій сфері. Порівняльно-правовий та системно-структурний методи використовувалися при дослідженні існуючих систем адміністративної юстиції в деяких зарубіжних країнах, наданні рекомендацій щодо запозичення світового досвіду в процесі реформування судової системи в Україні. З метою визначення історичного розвитку інституту адміністративної юстиції в Україні перевага надавалась таким методам, як історико-правовий та наукового узагальнення. У процесі виконання магістерської роботи здійснено аналіз наукової літератури та нормативних актів, які відносяться до теми дослідження, що дозволяє говорити про його об’єктивність і обґрунтованість.

Результати  дослідження  можуть бути використані:

- у науково-дослідній роботі  – для обґрунтування моделі  адміністративної юстиції в Україні,  яка б відповідала світовим  та європейським стандартам у  сфері захисту прав і свобод  людини та громадянина;

- у навчальному  процесі – під час викладання  в юридичних вузах курсів “Адміністративне  право”, “Адміністративна юстиція”, “Розгляд судами адміністративних  справ”;

- у науково-дослідній  роботі студентів, слухачів, курсантів;

- у практичній  діяльності суддів при розгляді  справ за зверненнями громадян  та юридичних осіб за захистом  прав і свобод.

РОЗДІЛ 1

АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ як базова категорія 

сучасної  ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

1.1. Поняття та ознаки адміністративної  юстиції

Виникнення  і розвиток інституту адміністративної юстиції тісно пов’язані з  практичною реалізацією теорії правової держави і теорії поділу влади.

У вітчизняній  юридичній літературі інтерес до проблеми адміністративної юстиції став виявлятися ще на початку минулого століття. Він пов'язувався з різними засобами забезпечення законності в межах механізму захисту публічного права. Так, А.І.Єлістратов визнавав важливим самий устрій проявів влади (відокремлення законодавчих і адміністративних установ, колегіальність, чітке визначення повноважень, сприяння самоврядуванню, адміністративний нагляд і ревізія), принцип “закономірної покори” вимогам влади, скарги на чиновників. При цьому особлива увага приділялась саме адміністративній юстиції, яку А.І. Єлістратов визначав, як “судове оскарження актів управління, інститут, що служить для громадян публічно-правовою гарантією, й означає підпорядкування влади судовому контролю”[41,c.252-285].

Як і  більшість російських адміністративістів початку ХХ ст., А.І.Єлістратов описував адміністративну юстицію в країнах  Заходу, звернення до суті якої було поширеним в Російській Федерації  в перші післяреволюційні роки. Стосовно ж становлення вітчизняної адміністративної юстиції, то зокрема, наприклад, М.Д.Загряцьков, робив акцент скоріше на “скарзі  як легальній формі опротестування порушених прав і засобах їх переважно  “інстанційного” розгляду” [44].

Найбільш  повно проблематику адміністративної юстиції за радянських часів досліджував  Д.М. Чечот, який визначав її як порядок  розгляду і вирішення в судовій  процесуальній формі спорів у  сфері адміністративного управління, що виникають між громадянами  чи юридичними особами, з одного боку, і адміністративними органами –  з іншого[83,c.25-65].

При розгляді обсягу адміністративного процесу  французький юрист Г.Бребан відмічав, що “загальногромадянські суди застосовують приватне право, а адміністративна  юстиція спирається на адміністративне  право як підгалузь публічного права”[35,c.364]. Його послідовники серед радянських адміністративістів визнавали спірні адміністративні правовідносини своєрідними, оскільки в них діє владний суб'єкт. Так, на думку В.В. Сажиної, “адміністративна юстиція бере до своєї орбіти лише ту сторону адміністративної діяльності, яка виражена у формі дії чи бездіяльності. Її об'єкт – неналежна управлінська діяльність”[66]. Причому відмежування скарги від позову полягає не в тому, що другий розглядається в цивільному процесі. Скаргу може вирішувати і звичайний суд. Але з нею часто пов'язують скасування або зміну адміністративного акту, що оскаржується. Різноманітність адміністративних актів, за допомогою яких вирішуються податкові, земельні й інші питання, породжує квазісудові органи.

Російський  науковець Д.М. Бахрах визначає адміністративну  юстицію чи правосуддя з адміністративних справах як розгляд судами скарг  громадян на акти посадових осіб і  органів виконавчої влади[31,c.58]. На його думку, адміністративна юстиція у Російській Федерації характеризується наступними особливостями: 1) вирішення спору між громадянином і суб'єктом влади про законність дій останнього; 2) спори вирішуються загальними судами; 3) порядок розгляду справ регламентується нормами Цивільного процесуального кодексу РРФСР і Арбітражного процесуального кодексу РФ.

Деякі адміністративісти, наприклад, В.В.Бойцова і В.Я.Бойцов, характеризують адміністративну юстицію  як окрему галузь правосуддя. Наявність у цій галузі трьох адміністративних елементів (кадри, акти, процедури) додає органам адміністративної юстиції характер квазісудових органів на відміну від класичного судового процесу і загальних судів[33,c.45].

Як вбачається, термін “адміністративна юстиція” внутрішньо суперечливий, тому що поєднує різні  за своєю суттю поняття “адміністрація”  і “юстиція”.

  Д.М. Чечот визначав ці поняття: 1. Адміністрація (administratio) - це управління, керівництво (з огляду на характер діяльності), а щодо відповідних органів та осіб – це виконавчо-розпорядчі органи державного управління та їх посадові особи. 2. Юстиція (justitio) - це законність, справедливість, правосуддя, а стосовно органів, що її здійснюють – система судових установ, судове відомство. Між управлінням і правосуддям існують розходження як у змісті діяльності, так і в зовнішніх формах їх прояву[84,c.267]. Управління засноване на передбаченій законом компетенції кожного органу, в межах якої цей орган діє відповідно до прямої вказівки закону, якщо вона існує, або за своїм розсудом. Законність повинна бути визначальним принципом діяльності адміністрації. Разом з тим, у межах законності і встановленої законом компетенції адміністрація діє, керуючись і принципом доцільності, який характерний для прогресивних економічних формацій.