Кримінальна відповідальність за господарські злочини у сфері підприємницької діяльності

В останні роки в Україні у  сфері протидії економічній злочинності зроблено досить багато: розроблено і прийнято новий Кримінаольний кодекс України та низку інших законодавчих актів, спрямованих  на систематичне проведення заходів, що мають на меті протидію економічній злочинності у різних галузях економіки. Як зазначалось вище, найбільш актуальні економічні злочини отримали назву “Злочини у сфері господарської діяльності”.

В радянській криміналістиці проблема методики розслідування економічних  злочинів не досліджувалась; в основному  розроблялися окремі методики розслідування злочинів пов’язаних із державною та суспільною власністю, спекуляцією та ін. Особлива увага приділялась створенню окремих методик розслідування розкрадань, що скоювались у різних галузях народного господарства.³⁸

При усуненні недоліків нормативно-правового характеру, насамперед, необхідно при розробці нового законодавства про підприємництво врахувати всі ті прогалини і упущення, які проявилися в процесі його застосування.

У переліку нормативних актів, виданих  після прийняття Закону України “Про підприємництво”, запропоновано цілий ряд заходів по усуненню причин порушень цього закону. Це, насамперед, заходи щодо поліпшення роботи контролюючих органів, а саме: Державних адміністрацій, Державної податкової служби,  комісій з розвитку підприємницької діяльності, контрольно-ревізійних служб, банківських установ, органів Держстандарту, Держкомцін.

Вдосконалення законодавства, з урахуванням  виявлених прогалин регулювання  економічних відносин, доцільно здійснювати  в таких напрямках:

– розроблення загальнообов’язкових правил в діяльності як зовнішньому, так і на внутрішньому ринках для всіх господарських суб’єктів,

– детальне відпрацювання пропозицій про застосування законодавства  про декларацію майнового стану  та про декларування прибутків громадян, про кредитування, що дозволить встановити цивілізований контроль за придбанням права власності і  правомірністю використання капіталовкладень;

– більш детальне відпрацювання  законодавчого врегулювання відповідальності за легалізацію коштів, здобутих злочинним шляхом.

У боротьбі з економічними злочинами  значний профілактичний ефект спроможні  створити заходи з вдосконалювання  діяльності контролюючих органів, наприклад, наділення необхідними правами  органів дізнання та слідства при  застосування профілактичних заходів в ході і після розслідування кримінальної справи (із досвііду країн Європейської спілки).

Поєднання поглибленної перевірки  господарської діяльності із застосуванням  законодавств, оперативних заходів  при виявленні прихованих прибутків, що позитивно зарекомендувало себе в багатьох країнах.³⁹

Основний орієнтир протидії злочинності у сфері підприємницької діяльності вбачається у відродженні цінностей правової культури й моральності, дійовій державній турботі про малозабезпечені верстви населення, активній боротьбі з безробіттям, заохоченні суспільно корисного проведення вільного часу, формуванні численного “середнього класу”, продуманій податковій політиці.⁴⁰

3.2. Особливості боротьби та попередження  господарських злочинів у сфері  підприємницької діяльності у європейських країнах.

“Господарська (економічна) злочинність, – пише німецький професор Ганс Йоахим Шнайдер, – направлена як проти  підприємств (зловживання довірою, саботаж), так і проти споживачів (виробництво неякісних товарів) або проти працівників підприємств (порушення правил охорони праці). Такі злочини здійснюються підприємствами проти конкурентів (порушення правил конкурентної боротьби, промисловий шпіонаж), окремими підприємствами проти держави (отримання субсидій обманим шляхом) або декількома підприємствами спільно проти економічної системи (відмова дотримуватись правил конкуренції), а також проти суспільства в цілому (забруднення повітря та води). Для господарської злочинності в ринковому господарстві характерно використання вільної конкуренції для нелегальних маніпуляцій з метою випередження своїх суперників у створенні передумов для отримання майнової вигоди. Ці заборонені та майже невловимі махінації можуть мати за мету обмеження і навіть повне припинення вільної конкуренції.⁴¹

Іноземні спеціалісти до економічних  злочинів звичайно відносять таможенні  та податкові правопорушення, шахрайство, в тому числі пов’язані з організацією фіктивних фірм і акціонерних  товариств, а також фіктивне банкрутство, зловживання довірою, обманр кредиторів, валютні злочини, підробка чеків та векселів, підробка грошових знаків і документів, різні прояви монополізму та недобросовісної конкуренції та ін.

Для більшості іноземних країн  характерно, що поряд з кримінальними  кодексами в них діють і  некодифікаційне законодавство, а саме, направлене на боротьбу з економічними злочинами. Так, наприклад, у США вже багато років діє антитрестовське законодавство (закони Шермана, Клейтона та ін.), що передбачають в тому числі і кримінально-правові заходи; у ФРГ – Закони про господарське кримінальне право 1975 і 1986 рр.; у Нідерландах – Закон про економічні правопорушення від 22 червня 1950 р. із змінами від 12 квітня 1995 р.; в цілому ряді країн є спеціальні нормативні акти про недобросовісну конкуренцію (ФРГ, Австрія, Швейцарія, Канада, Японія та ін.). значний вплив на розвиток законодавства мають міжнародні договори і конвенції (наприклад, Страсбургська конвенція Ради Європи 1990 р., присвячена проблемам боротьби з відмиванням “брудних” грошей).

В країнах ринкової економіки в інтересах перш за все боротьбі з організованою злочинністю підвищена увага приділяється законності походження коштів, що вкладаються в бізнес.⁴² З цією метою розробляються заходи з перекриття каналів “відмивання брудних грошей”. Міжнародний інтерес до відмивання грошей спочатку виник в зв’язку з торгівлею наркотиками, оскільки рух грошей через кордон є характерною рисою операцій, пов’язаних з відмиванням грошей, отриманих від наркобізнесу.⁴³

В загальному вигляді “відмивання брудних грошей» можна визначити як переведення незаконо отриманої готівки в інший актив, сокриття дійсного джерела або власності, від яких незаконним чином отримані гроші і створення характеру законності для джерела і власності”.

Серед міжнародних документів в  області боротьби з відмиванням грошей в першу чергу слід назвати Конвенцію Організації Об’єднаних націй про перетворення незаконного обігу наркотиків, яка була укладена у Відні в грудні 1988 р. (Віденська конвенція). Поряд з вимогою від держав-учасниць передбачити в національному законодавстві відповідальність за злочини, пов’язані з виробництвом, розподілом, продажем наркотиків, організацією, управлінням та фінансуванням незаконних операцій з наркотиками, Конвенція вимагала від держав визначити як злочин відмивання пов’язаних з наркотиками грошей.

Крім того, учасники Конвенції, з  врахуванням конституційних принципів  і основних положень правових систем своїх країн повинні були визначити  як злочин набуття власності, володіння  власністю або використання власності, якщо під час отримання власності було відомо, що вона набута злочинним шляхом в наслідок здійснення злочинів, пов’язаних з наркотиками.

Конвенція передбачала ряд заходів  з міжнародної співпраці, кофіскація майна і доходів, отриманих від  торгівлі наркотиками і відмивання грошей. Особливо говорилось про проблему банківської таємниці, яка в багатьох випадках використовується, щоб завадити співпраці і наданню інформації, яка необхідна для розслідування.

Конвенція Ради Європи про “відмивання”, виявлення, вилучення і конфіскації доходів від злочинної діяльності, прийнята в Стразбурзі 8 листопада 1990 р.⁴⁴, відмічала, що позбавлення злочинців доходів, що були здобуті злочинним шляхом, є одним з ефективних і сучасних методів боротьби проти небезпечних форм злочинності.

Держави, які підписали Конвенцію, прийняли зобов’язання кваліфікувати як кримінальне правопорушення наступні види навмисних дій: 1) конверсія або передача матеріальних цінностей, про які той, хто цим займається, знає, що ці матеріальні цінності складають дохід від злочину, з метою приховати незаконне походження таких матеріальних цінностей або допомогти іншій особі, яка причетна до здійснення основного правопорушення, уникнути юридичних наслідків цих діянь; 2) приховування або викривлення природи, походження, місцезнаходження, розміщення, руху або дійсної приналежності матеріальних цінностей або відповідних до них прав, коли порушнику відомо, що ці цінності являють собою отримане злочинним шляхом; 3) набуття, володіння або використання матеріальних цінностей, про які той, хто їх набуває або володіє, або використовує, знає в момент їх отримання, що вони є доходами, отриманими злочинним шляхом; 4) участь в одному з названих вище правопорушень, або в будь якій асоціації, союзі, замах або співучасть шляхом надання сприяння, допомоги з метою його здійснення.

Таким чином, Страгзбурська конвенція  на відміну від Конвенції ООН  говорить про відмивання грошей, отриманих  не лише від наркобізнесу, але і  будь яким злочинним шляхом. Конвенція  також встановила, що держави можуть притягати до відповідальності за перераховані вище дії навіть у тих випадках, коли основне правопорушення, в наслідок якого були отримані матеріальні блага, не входило в їх юрисдикції. Держави могли передбачити, що за відмивання злочинних доходів осіб, що зкоїли основний злочин, відповідальності не підлягають. На розсуд учасників Конвенції залишався також питання про відповідальність, коли особа, яка скоїла будь-яку з вказаних дій, не знала, але повинна була знати, що майно є доходом від злочину.

Положення Страгзбурзької Конвенції Рада Європи 1990р. були доповнені у Директиві 91/308 Ради ЄС від 10 червня 1991 р.  із запобігання використання фінансової системи з метою відмивання грошей.

В Липні 1989 р. на зустрічі голів держав і урядів держав Великої Сімки  була створена Група фінансових дій проти відмивання  грошей (ФАТФ). ФАТФ є міжурядовою організацією, яка займається розробкою і розповсюдженням стратегії з боротьби з відмиванням грошей з метою не допустити використання подібних доходів в злочинній діяльності і захистити в межах закону економічну діяльність від “брудни” грошей.

В 1990 р. ФАТФ розробила 40 рекомендацій по діям проти відмивання грошей, які  були переглянуті у 1996 р.. а саме в  них вказувалось, що кожна країна повинна вжити необхідні заходи, в тому числі на законодавчому рівні, щоб визначити відмивання грошей як кримінальний злочин у відповідності до Віденської конвенції 1988 р. Кожна країна повинна росповсюдити дії злочину по відмиванню грошей, отриманих від торгівлі наркотиками, на злочини, пов’язані з серьозними правопорушеннями. Кожна країна сама визначає, які тяжкі злочини повинні бути встановлені як обґрунтування злочину по відмиванню грошей. Кримінальну відповідальність повинні нести не лише службовці, але і по можливості і самі корпорації. Закони фінансових інститутів про тайни повинні розроблятися так, що не перешкоджати діям проти відмивання грошей. Фінансові установи повинні звертати особливу увагу на всі заплутані операції на великі суми і всі незвичайні схеми операцій, що не мають явної економічної мети або явного законного характера. У випадку, коли фінансові установи підозрюються в злочинному характері походження коштів, вони зобов’язані своєчасно повідомити про свої підозри компетентним органам.⁴⁵

Однією з характерних особливостей кримінального права багатьох держав з розвинутою системою ринкової економіки є існування інституту кримінальної відповідальності корпорацій (юридичних осіб). Першочергово цей інститут був характерним для країн з англосаксонською системою права, але згодом його сприйняли і інші країни континентальної Європи (Нідерланди, Фінляндія, Португалія, Франція, Данія, Люксембург та ін.).

Найбільш ширшою, що містить найменша кількість обмежень, є корпоративна кримінальна відповідальність у  Сполучених Штатах Америки.

В Примірному Кримінальному кодексі США про відповідальність корпорацій, неінкорпорірованих об’єднань і осіб, що  діють в їх інтересах, говориться у ст. 2. 07. Корпорація може бути засуджена за здійснення посяганьв наступних випадках: 1) посягання є порушенням або визначено не кодексом, а іншим статусом, в якому прямо виражена мета законодавця складається у покладанні відповідальності на корпорацію; при цьому дія або бездіяльність здійснено агентом корпорації, що діє в її інтересах в межах своєї посади або свого службового положення, за виключенням випадків, коли закон прямо вказує агентів, за поведінку якої корпорація несе відповідальність, при яких вона несе відповідальність; в цих випадках застосовуються відповідні положення закону; 2) посягання полягає у невиконанні покладеної законом на корпорації спеціального обов’язку здійснювати позитивні дії; 3) посягання було дозволено, витребувано, наказано, виконано або допущено радою директорів або агентом – який є керівником високого рангу, що діє в інтересах корпорації в межах своєї посади або службового положення.

Корпорації (організації) за амеріканським  законодавством несуть відповідальність за різними правопорушеннями з особливо широким діапазоном. Стосовно ж економічної  злочинності амеріканські дослідники Маршалл Клайнард і Пітер Йнгер виявили шість основних видів корпоративних злочинів: 1) порушення адміністративних актів і постанов, наприклад, недотримання урядових розпоряджень про відкликання бракованих товарів або відмова від будівництва воздухо- і водоочищувальних споруд; 2) порушення природоохоронних розпоряджень (забруднення води і воздуху, забруднення місцевості нафтою або хімічними продуктами); 3) фінансові правопорушення (незаконні субсидії політичним організаціям, підкуп політиків, порушення валютного законодавства та ін); 4) недотримання положень про захист і безпеку праці; дії, що протирічать положенням про працю і заробітну плату, в тому числі дискрімінація найманих працівників за расою, статтю або релігією; 5) виробничі злочини, наприклад, виробництво і продаж ненадійних і таких, що створюють небезпеку життю автомобілей, літаків, автопокришок і приборів, виготовлення продовольчих товарів і ліків, що наносять шкоду здоров’ю та ін.; 6) нечесна торгова практика, наприклад, порушення умов конкуренції, встановлення договірних цін і нелегальний поділ ринку.⁴⁶

Таким чином, за американським законодавством корпорації несуть відповідальність за дії своїх агентів (представників), якщо останні діяли в межах  своїх повноважень за трудовим договором (“в межах своєї посади”) і мали намір принести користь корпорації, хоча цей намір міг би поєднуватись з іншими спонукальними мотивами і сам факт отримання вигоди корпорацією обов’язковим не є. Теоритичним обґрунтуванням ставлення  у вину поступку в вину корпорації в амеріканському праві є доктрина “respondeat superior” (хай відповість старший).