Кримінальна відповідальність за господарські злочини у сфері підприємницької діяльності

Повторне ненадання інформації та надання завідомо неправдивої  інформації про фінансові операції має місце як у випадках, коли особа за раніше вчинене таке діяння чи декілька діянь взагалі не притягувалось  до відповідальності, так і у випадках, коли воно вже притягувалось до адміністративної чи кримінальної відповідальності. За змістом ч. 1 ст. 209¹ КК ненадання інформації про фінансові операції неможна вважати повторним, якщо воно вчинено особою, якою раніше надавало завідомо недостовірну інформацію про фінансові операції, як і останнє не може бути визнано повторним у випадках, коли таке порушення вчинене особою, яка раніше вчинила ненадання інформації про фінансові операції.

Моментом закінчення бездіяльності у вигляді повторного ненадання інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому чи обов’язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань моніторингу, є наступний день після закінчення встановленого Законом “Про попередження та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом” строку надання такої інформації, за умови, що винна особа раніше вже вчиняло такі діяння.

Дана інформація повинна бути надана не пізніше ніж протягом трьох  робочих днів з моменту реєстрації фінансової операції, а у випадках надання додаткової інформації по запиту спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу – не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту. У випадках, коли суб’єкти первинного фінансового моніторингу, які здійснюють фінансові операції, підозрюють чи повинні були підозрювати, що такі фінансові операції пов’язані, мають відношення чи призначені для фінансування терористичної діяльності, терористичних актів або терористичних організацій, вони зобов’язані негайно повідомити про такі фінансові операції в Уповноважений орган та правоохоронні органи, визначені законодавством.²⁹

Моментом закінчення дії у вигляді повторного надання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому чи обов’язковому фінансовому моніторингу, є надання такої інформації спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу за умови, що раніше винна особа вже вчинило такі діяння.

Таким чином, вказаний склад злочину  є формальним, і злочин є закінченим з моменту вчинення вказаної дії  чи бездіяльності.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209¹ КК, характеризується умисною формою вини. Інтелектуальним моментом умислу особи повинна охоплюватися необхідність надання відповідної інформації у випадках, коли така інформація не надається, або надання інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності у випадках надання завідомо неправдивої інформації.

Мотиви і цілі вчинення цього  злочину на його кваліфікацію за ст. 209¹ не впливають.

Суб’єктом умисного порушення вимог законодавства про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, виступає особа, на яку покладено обов’язок надання такої інформації.

Частина 2 ст. 209¹ КК встановлює відповідальність за незаконне розголошення в будь-якому вигляді інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу особою, якій ця інформація стала відома у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю.

Об’єктом злочину є суспільні відносини, які забезпечують безпеку при здійсненні господарської діяльності шляхом її захисту від вливання в економіку капіталів кримінального походження. Додатковим безпосереднім об’єктом виступають відносини у сфері охорони комерційної та банківської таємниці.

Предметом злочину виступають: 1) інформація про фінансові операції, які підлягають внутрішньому чи обов’язковому фінансовому моніторингу, яка надається спеціально уповноваженими органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу; 2) завідомо неправдива інформація про такі операції.

Об’єктивна сторона полягає у розголошенні інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу особою, якій ця інформація стала відома у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю.

Розголошення такої інформації має місце як у випадках повідомлення осіб, які здійснюють фінансову операцію, про проведення щодо неї фінансового моніторингу, так і повідомлення такої інформації будь-якій іншій особі, за виключенням осіб, які мають право на її отримання.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209¹ КК, характеризується умисною формою вини. Мотиви і цілі вчинення цього злочину на його кваліфікацію за ст. 209¹ не впливають.

Суб’єктами розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, виступають особи, яким ця інформація стала відома у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю. Такими особами можуть бути працівники органів первинного фінансового моніторингу, а також спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Вирішуючи питання про кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 209¹ КК, необхідно мати на увазі, що ч. 2 ст. 169⁹ КпАП передбачає відповідальність за розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факта надання такої інформації. Тому кримінальна відповідальність за такі діяння може наступати з урахуванням характеру і ступеня їх суспільної небезпеки, зокрема, у випадках, коли такі дії призвели до розголошення комерційної таємниці, зашкодили своєчасному виявленню легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом тощо.

Покарання за злочин: за ч. 1 – штраф від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 – штраф від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2.3. Комерційна таємниця як об’єкт  кримінально-правової охорони.

 Кримінальний кодекс України,  а саме в статтях 231 та 232, встановлює відповідальність за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також розголошення комерційної таємниці.

Суспільна небезпека злочинів передбачених ст. 231 та ст. 232 КК, полягає в тому, що вони сприяють зловживанням монопольним становищем на ринку і недобросовісній конкуренції – змагальності підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.³⁰ Охорона комерційної таємниці обумовлена також необхідністю захисту законних інтересів учасників господарської діяльності. Методи її ведення, передові технології, результати розробок, які вимагають значних творчих зусиль, часу, залучення засобів виробництва тощо, не завжди можуть бути захищені за допомогою норм патентного і авторськоо законодавства.³¹

Безпосередній об’єкт злочину – сфера охорони комерційної таємниці.

Предмет злочину – комерційна таємниця.

Комерційною таємницею вважаються відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства чи іншого суб’єкта господарської діяльності, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоду його інтересам. Склад і обсяг інформації, що становить комерційну таємницю, порядок їх захисту встановлюється керівником підприємства.

Разом з тим, існує перелік відомостей, які не можуть складати комерційну таємницю. Ними, наприклад, не можуть бути установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями і посадами, а також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов’язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізації продукції, що спричинює шкоду здоров’ю, а також інші порушення законодавства України і розміри завданих при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю; інші відомості, які підлягають оголошенню відповідно до чинного законодавства.³²

Для банку відповідна інформація є інформацією не про свою власну діяльність а про сторонніх осіб. Тому поняття банківської таємниці не слід ототожнювати з поняттям комерційної таємниці. Банківська таємниця підлягає кримінально-правовій охороні за ст. 231 КК лише у випадку, коли відповідні відомості одночасно є комерційною таємницею клієнта банку. Інформація, яка у законодавстві має назву таємниці змісту біржової угоди, підлягає охороні за ст. 231 КК у випадках, коли учасники біржової угоди віднесли її зміст до відомостей, які є їх комерційною таємницею.

Об’єктивна сторона  злочину полягає у вчиненні дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, або у незаконному використанні таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності. Таким чином, об’єктивна сторона характеризується наступними ознаками: 1) діями, спрямованими на отримання відомостей, що складають комерційну таємницю, або незаконним використанням таких відомостей; 2) наслідками у вигляді спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності; 3) причинним зв’язком між вказаними діями і наслідком.

Законодавством встановлюється відповідальність за будь-які дії, спрямовані на отримання  відомостей, що становлять комерційну таємницю, будь-яким протиправним способом (так зване комерційне шпигунство).

Наприклад, викрадення, підкуп, різні  погрози та шантаж щодо осіб, які  володіють комерційною таємницею, або їх близьких, перехоплення інформації у засобах зв’язку, незаконне  ознайомлення з документами або їх копіювання різними способами, використання підслуховуючи приладів та інших спеціальних технічних засобів, проникнення у комп’ютерні мережі тощо.

Статтею 231 КК охоплюються і характеризуються як комерційне шпигунство, будь-які  цілеспрямовані дії, вчинені з метою отримання комерційної таємниці без згоди її власника особою, яка не має законних підстав для ознайомлення з відповідними відомостями в силу свого службового становища чи професійної діяльності (тобто не є працівником відповідної юридичної особи, працівником податкового органу, слідчим, прокурором, суддею тощо).

У випадках, коли способом отримання  відомостей, що складають комерційну таємницю, є дія, передбачена кримінальним законом як самостійний склад  злочину, скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 231 КК та статтею 129 Особливої частини, яка передбачає відповідальність за цей злочин. Наприклад, погроза вбивством стосовно особи, від якої винний бажає отримати відомості, що складають комерційну таємницю повинна кваліфікуватись за статтями 231 і 129 КК.

Розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю є одним із способів їх використання. Тому всі випадки  незаконного умисного розголошення комерційної таємниці, крім передбачених ст. 232 КК, вважають її використанням.

Незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, полягає у розпорядженні ними будь-яким способом – продаж, обмін на іншу інформацію або матеріальні цінності, застосування відомостей в інтересах виробництва, для коректування своїх дій при укладенні договору з власником таємниці тощо. Використання є незаконним у випадках, коли воно здійснюється без згоди власника комерційної таємниці.

Під дію статті 231 підпадають не лише випадки використання спеціально зібраної інформації, а й її використання особою, яка отримала таку інформацію від того, хто її зібрав з метою розголошення чи іншого використання, а також отримала випадково або правомірно від власника комерційної таємниці під зобов’язання про її нерозголошення і невикористання. Не може розглядатись як незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, використання працівниками органів державної влади (податкових, правоохоронних органів, суду тощо) отриманої ними згідно із законом інформації для здійснення тих своїх службових функцій і завдань, необхідність виконання яких зумовила отримання ними відповідних відомостей (перевірки правильності сплати податків, проведення досудового слідства, розгляду судової справи тощо).

Обов’язковою ознакою  об’єктивної сторони злочину, що досліджується, є спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, суть якої визначається кожного разу залежно від обставин справи. Питання про її наявність чи відсутність вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, майнового стану власника відповідних відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Така шкода суб’єкту господарської  діяльності може бути як матеріальною – прямі збитки або упущена  вигода (шкода господарській діяльності внаслідок недобросовісної конкуренції, шкода, пов’язана зі знищенням чи пошкодженням майна під час лій, спрямованих на отримання вказаних відомостей тощо), так і нематеріальною (підривання ділової репутації, звільнення спеціалістів, відмова партнерів від спільної праці тощо).

Вчинення вказаних в диспозиції ст. 231 КК дій, якщо вони не потягли і не були спрямовані на спричинення істотної шкоди суб’єкти господарської діяльності, тягне за собою адміністративну відповідальність за ч. 3 ст. 164³ КпАП “Недобросовісна конкуренція”.

Спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності повинно знаходитися у необхідному причинному зв’язку з діями, спрямованому на отримання відомостей, що складають комерційну таємницю, або з незаконним використанням цих відомостей.

Склад злочину є матеріальним, і тому злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, тобто з моменту спричинення істотної шкоди.