Кримінальна відповідальність за господарські злочини у сфері підприємницької діяльності

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел, при комерційному шпигунстві поєднаний зі спеціальною метою – розголошення чи іншого використання цих відомостей (тобто для комерційного шпигунства мета – розголошення чи інше використання цих відомостей – є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони). Гуторова Н.А. вважає, що суб’єктивно сторона може виражатись у непрямому умислі. При незаконному використанні відомостей, що становлять комерційну таємницю, щодо наслідків у вигляді істотної шкоди у винного може бути умисел і необережність.³³

Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Особа, якій комерційна таємниця була відома у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю, за її розголошення за наявності необхідних підстав підлягає кримінальній відповідальності за ст. 232 КК.

Покарання за злочин: за ст. 231 – штраф від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Кримінальна відповідальність за розголошення комерційної таємниці розглядається у ст. 232 КК.

Безпосередній об’єкт цього злочину – сфера охорони комерційної таємниці.

Предмет злочину – комерційна таємниця.

Об’єктивна сторона злочину виражається у розголошенні комерційної таємниці без згоди її власника, якщо це завдало істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності. Таким чином, об’єктивна сторона характеризується наступними ознаками: 1) діями у вигляді розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю, без згоди її володільця; 2) наслідками у вигляді спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності; 3) причинним зв’язком між вказаними діями і наслідком.

Під розголошенням відомостей розуміють передачу їх, без згоди власника, хоча б одній особі, яка не володіла такою таємницею. Способи розголошення комерційної таємниці можуть бути різними – усно, письмо, із використанням електронних носіїв інформації, через засоби масової інформації, надання можливості ознайомлення з документацією, доступу до електронної бази даних тощо.

Обов’язковою ознакою розголошення комерційної таємниці є створення  таких дій без згоди власника таємниці – фізичної особи, яка є  власником комерційної таємниці, або посадової особи, яка правомочна надавати згоду на передачу іншим особам комерційної таємниці, яка належить юридичній особі.

Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони зазначеного  складу злочину, полягають у  спричиненні істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. Поняття істотної шкоди є оціночним і підлягає визначенню у кожному конкретному випадку в залежності від фактичних обставин вчиненого діяння. Вказана шкода може бути матеріальною у вигляді прямої матеріальної шкоди або упущеної вигоди чи нематеріальною.

Спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності повинно  знаходитися у необхідному причинному зв’язку з діями у вигляді розголошення комерційної таємниці без згоди її володільця.

Склад злочину є матеріальним, тобто злочин вважається закінченим з моменту завдання істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.

Суб’єктивна сторона  злочину – щодо діяння – прямий умисел, поєднаний з корисливими чи іншими особистими мотивами, щодо наслідків у вигляді істотної шкоди – може бути умисел або необережність. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є наявність мотиву – корисливих чи інших особистих мотивів.

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку, якій у зв’язку з професійною або службовою діяльністю стали відомі відомості, що становлять комерційну таємницю. Це, наприклад, керівники і службовці комерційних організацій, банкіри, працівники податкових, правоохоронних, митних та інших органів.

Покарання за злочин: за ст. 232 – штраф від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.

 

Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи боротьби з господарськими злочинами у сфері підприємницької діяльності.

 

3.1. Сучасний стан правового регулювання боротьби та профілактики підприємницьких злочинів, шляхи вдосконалення.

 

Попередження злочинів як особливий  вид соціального управління, передбачає забезпечення безпеки суспільних цінностей, що охороняються законом, і полягає в розробці і реалізації системи цільових заходів, спрямованих на виявлення й усунення або ослаблення детермінантів злочинності, а також здійснення профілактичного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки.

Запобігання реально можливим злочинам з боку конкретних осіб, які мають  наміри або готуються до злочину  є більш цілеспрямованими індивідуальними  заходами. Припинення  вже розпочатого  злочинного посягання, але не закінченого не по волі злочинця теж розглядається як форма спеціального кримінологічного попередження, хоча вона не виключає притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, так як соціальну цінність попередження складає не лише скорочення сфери застосування кримінального законодавства, але й зменшення так званої ціни злочинності, тобто скорочення її шкідливих наслідків.³⁴

Загальносоціальні прогресивні програми, що спрямовані на покращення економічного становища, культури, освіти та охорони здоров’я своїми масштабами відрізняються від спеціально-кримінологічних превентивних заходів, які мають на меті контроль над злочинність без застосування репресій. Саме це відокремлює їх від усіх інших державних заходів, які в тій чи іншій мірі впливають на стан злочинності в державі.

На протязі тривалого часу в  радянській крімінології, панувала теорія “попередження” як комплексне поняття, що охоплювало:

– по-перше, загальнодержавні заходи соціального, ідеологічного, культурно-виховного  порядку, законодавчого, правового характеру, які взаємопоєднували методи переконання та примусу у процесі боротьби зі злочинністю;

– по-друге, діяльність державних  органів і громадських організацій  пов’язана з виявленням причин та умов вчинення злочинів і застосування заходів по їх усуненню, розкриття, розслідування, судового розгляду справ про злочини, покарання злочинців, їх виправлення та перевиховання, а також здійснення інших заходів, обумовлених обставинами вчинення конкретних злочинів.³⁵

А.Ф. Зелінський визначає термін “попередження злочинності” як систему заходів, які вживає суспільство для того, щоб стримувати зростання злочинності, по можливості, знизити її реальний рівень шляхом усунення та нейтралізації причин та умов, що їй сприяють (профілактики), а також через запобігання та припинення окремих конкретних злочинів.³⁶

Таке визначення не передбачає покарання  винних осіб та здійснення масштабних соціальних програм, а мотивацію, спрямовану на профілактику, запобігання конкретним можливим злочинним проявам та заходів по їх припиненню.

До суб’єктів профілактичного  призначення законодавство відносинть установи і організації, для яких попереджувальна діяльність є їх цільовим завданням. Це, перш за все, підрозділи правоохоронних органів: МВС, СБУ і  прокуратури, суд, органи юстиції, податкові органи, митниці, прикордонні війська та інші, для  яких профілактика є одним із основних видів їх діяльності. Спеціальними суб’єктами є також громадські формування, які створені з метою охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю.

Так, Закон України “Про міліцію” вказує на обов’язок  співробітників органів внутрішніх справ “виявляти, попереджувати, припиняти та розкривати злочини”. Пункт 6 ст. 10 зазначеного  Закону вимагає “виявляти криміногенні чинники, усувати їх, брати участь у правовому вихованні населення”.

Особливим профілактичним статусом володіють  прокуратура і суди.

Прокуратура, здійснюючи нагляд за законністю при проведенні профілактичних заходів, надає подання про усунення причин та умов правопорушень на об’єктах та сферах певної діяльності.

Суд має право й обов’язок  встановити при розгляді кримінальної справи причини та умови вчинення злочину та окремою ухвалою вимагати від компетентних органів і  і  осіб усунення цих причин та умов, що є статутною функцією правосуддя.

Але, насамперед, заходи, спрямовані на усунення криміногенних чинників здійснюються виключно виконавчою владою, тому що вона має необхідні для цього повноваження, технічні та матеріальні можливості.

Законодавча і представницька місцева  влада, в межах сввоєї компетенції, створюють нормативну базу для попередження злочинності, а також періодично контролюють діяльність правоохоронних органів у цьому напрямі.

Своєрідне правове становище в  профілактичній діяльності займають громадські формування спеціального призначення: Законом України від 22 червня 2000 р. “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, надає право громадянам України створювати громадські об’єднання для  участі в охороні громадського порядку і державного кордону, а також для сприяння органам місцевого самоврядування та виконавчій владі, правоохоронним органам і  посадовим особам у запобіганні та припиненні злочинів та інших правопорушень, захисті життя і  здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.

Крім того, у системі правоохоронних органів створені державні служби, які покликані протидіяти злочинам в підприємницькій сфері, це Державна служба боротьби з економічними злочинами, яка створена згідно з Постановою КМУ № 510 від 5 липня 1993 р. і Державна податкова адміністрація, створенавідповідно до Закону України “Про Державну податкову службу України” від 5 лютого 1998 р.

Державна служба боротьби з економічними злочинами в межах своїх повноважень  призвана з метою запобігання  злочинам у підприємницькій сфері: своєчасно аналізувати та прогнозувати криміногенні процеси у підприємництві та  інформувати про їх стан місцеві органи державних адміністрацій, та місцевого самоврядування; виявляти та припиняти факти приховування доходів від оподаткування, за які передбачена кримінальна відповідальність; виявляти причини і умови , що сприяють вчиненню правопорушень у сфері підприємнцької діяльності, та вживати заходи по їх  усуненню; своєчасно припиняти економічені злочини та запобігати їм.

Відповідно до покладених на неї завдань Державна служба боротьби з економічними злочинами:

– виявляє і розкриває господарські, посадові та інші злочини в підприємницькій  сфері економіки (комерційних структур, фінансово-кредитній та банківсській системах) та вживає заходів по їх запобіганню, що здійснює шляхом оперативного обслуговування об’єктів господарювання різних форм власності;

– проводячи аналіз стану злочинності  у підприємництві, визначає основні  напрямки й тактику оперативно-службової  діяльності, пов’язаної з виявленням правопорушень у приватному секторі економіки;

– забезпечує захист фінансово-економічних  урядових програм розвитку галузі економіки  України та їх окремих регіонів, а також сфери обслуговування населення від злочинних посягань;

– виявляє факти хабарництва, корупції та інших зловживань, в тому числі пов’язаних з приватизацією державної власності, та вживає заходів щодо їх запобігання;

– з метою правового виховання  населення, проводить роз’яснення  законодавства щодо відповідальності за протиправні діяння у підприємницькій сфері, а також висвітлює в засобах масової інформації стан криміногенної ситуації в підприємництві та результати роботи по її оздоровленню.

Державна податкова служба України  відповідно до своїх функцій:

– здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, правільністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів, податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неоподатковуваних доходів, встановлених законодавством;

– вживає заходи по запобіганню злочинним та іншим правопорушенням, віднесених законом до компетенції податкових органів, проводить їх розкриття, припинення, розслідування та впровадження у справах про адміністративні правопорушення;

– вносить у встановленому порядку  пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства, а у випадках, передбачених законом, приймає нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування серед населення.

На підставі досвіду роботи Державної  служби боротьби з економічною  злочинністю можна стверджувати, що основними факторами, що обумовлюють вчинення злочинів у сфері підприємницької діяльності є: труднощі в матеріально-технічному постачанні, проблеми ціноутворення при реалізації товарів, що виготовляються і скуповуються, та правового регулювання створення, діяльності і ліквідації підприємницьких структур, практичне правозастосування окремих норм чинного законодавства.

Інший важливий аспект – суттєве  удосконалення правозастосовчої практики. На жаль, традиційно орієнтуючись на застосування незначних штрафних санкцій переважно у відношенні фізичних осіб, адмінпрактика сьогодні – дуже слабкий регулятор, світовий досвід у цьому плані дає переконливі приклади ефективного застосування матеріальних факторів впливу на правопорушників, особливо в економічній сфері.

За економічні правопорушення варто  було б ввести штрафні санкції  від десятків до сотень тисяч гривень  у порядку адміністративного  провадження. Адже кримінальний процес занадто затягує повернення державі  коштів, втрачених внаслідок протиправних дій.³⁷

Рівень економічної злочинності  впродовж ХХ ст. рік у рік зростав  у всіх країнах світу незалежно  від ступеня їх економічного розвитку, а наприкінці його досяг транснаціональних  масштабів і став загрожувати  національній і міжнародній безпеці  багатьох країн світу. Через зміни соціально-економіічних умов злочинність постійно трансформується в нові види і форми, видозмінюються і засоби вчинення цих злочинів. Все це зумовлює пошук найбільш ефективних засобів боротьби з нею.