Кримінальна відповідальність за господарські злочини у сфері підприємницької діяльності

Майно вважається здобутим злочинним шляхом, якщо воно прямо або опосередковано отримано в результаті вчинення кримінально караного діяння. У зв’язку з цим до предмета цього злочину належить і те майно, яке отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом або внаслідок його іншої реалізації (наприклад, товари, придбані на викрадені гроші).

Об’єктивна сторона злочину полягає у легалізації (відмиванні) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. Легалізація означає надання грошам, що відмиваються, та майну офіційного характеру, маскування їх злочинного походження. Об’єктивна сторона злочину може виражатися у вчиненні фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, у використанні зазначених коштів для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також у створенні організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом. Таким чином, об’єктивна сторона злочину може виражатись в одній з трьох форм: 1) вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом; 2) використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих за відомо злочинним шляхом.

Суб’єктами первинного фінансового  моніторингу, за допомогою яких можуть бути здійснені вказані фінансові  операції, є: банки. Стразові та фінансові установи, платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи, товарні, фондові та інші біржі, професійні учасники ринку цінних паперів, інститути спільного інвестування, гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять якісь лотереї, підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами, підприємства та установи зв’язку, інші не кредитні організації, які здійснюють переведення грошових коштів, інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.²⁷

Укладання угоди з грошовими  коштами або іншим майном як вид  суспільно небезпечного діяння при  легалізації (відмиванні) доходів та іншого майна, отриманих злочинним шляхом, має місце у випадку укладання угод, які не підпадають під ознаки фінансових операцій. Такі угоди можуть бути укладені як між фізичними, так і між юридичними особами (наприклад, договір купівлі-продажу, міни, дарування, збереження, перевезення та ін.).

Вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких грошових коштів чи іншого майна  або володіння ними, прав на такі кошти чи майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення являє  собою вчинення вказаних дій, метою яких є надання правомірного виду володінню, користуванню чи розпорядженню доходами або дій, спрямованих на приховання джерел походження таких доходів.

Придбання, володіння чи використання грошових коштів чи іншого майна, отриманих  внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, створює легалізацію (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом за умови, що такі дії вчинені особою, яка відрізняється від того, хто вчинив предикатний злочин. Придбання шляхом вчинення злочину грошових коштів чи іншого майна, володіння ними та їх використання тягне за собою кримінальну відповідальність тільки за скоєння злочину, який є джерелом злочинних доходів, оскільки такі дії самі по собі не спрямовані на надання правомірного вигляду володінню, користуванню чи розпорядженню доходами або приховування джерел походження таких товарів.

За ст. 209 КК слід кваліфікувати, наприклад, такі дії, здійснювані з метою  легалізації злочинних доходів: відкриття банківських рахунків, внесення коштів на такі рахунки або на рахунки інших підприємств, придбання рухомого і нерухомого майна, у т.ч. для наступного оплатного чи безоплатного відчуження цього майна; надання кредитів і позик; купівля акцій, векселів, облігацій та інших цінних паперів; інвестування та отримання доходів від інвестицій; укладання фіктивних договорів про надання кредитів або різноманітних послуг (наприклад, аудиторських, юридичних, маркетингових); операції, пов’язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на території України, в Україну та за її межі відповідного майна.

Легалізацією також визнають переміщення  “брудних” коштів в офшорні зони, в яких відсутні: 1) юридичні норми, що зобов’язують фінансові установи зберігати  інформацію про своїх клієнтів та здійснювані ними операції; 2) законодавчі положення, які дають можливість владі отримати доступ до банківської інформації; 3) норми, відповідно до яких влада однієї країни може передавати іншій країні інформацію про особу та її фінансові операції.

Суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до ст. 209 КК є діяння, за яке Кримінальним кодексом України  передбачено покарання у вигляді  позбавлення волі на строк від  трьох і більше років, або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке саме діяння передбачена відповідальність Кримінальним кодексом України і внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи (примітка 1 до ст. 209 КК).

Використання грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом для підприємницької, банківської або іншої господарської діяльності має місце під прикриттям законних або фіктивних операцій, оренди майна, придбання товарів або сировини, внесення їх до статутного капіталу будь-якого підприємства тощо.

Створення організованих груп в  Україні чи за ії межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, має  місце у разі, якщо створені хоча б дві такі групи. Під легалізацією розуміють дії, спрямовані на маскування джерела, природи походження та належності коштів і майна, одержаних в результаті вчинення злочинів та на переведення їх з “кримінального” обігу у легальний сектор.

Злочин вважається закінченим з  моменту вчинення будь-якої з вказаних дій, що створюють його об’єктивну сторону. При цьому достатньо здійснити одну операцію або угоду з відповідним майном. Таким чином, конструкція цього складу злочину передбачає злочин з формальним складом.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа, яка фактично використовує майно, здобуте злочинним шляхом, у формах, вказаних у ст. 209, однак сумлінно помиляється щодо його походження, не несе відповідальність за цей злочин. Для кваліфікації дій за ст. 209 не вимагається точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчинення предикатного злочину. Достатньо, щоб особа припускала, що майно здобуто злочинним шляхом.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

За статтею 209 КК має відповідати  та особа, яка не брала участі як виконавець або співучасник у первинному (предикатному) злочині, внаслідок вчинення якого здобуто майно – предмет наступної легалізації.

Особа, яка вчинила предикатний  злочин і наступні дії, що охоплюються  поняттям легалізації, повинна нести  відповідальність лише за вчинення первин6ного злочинного діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, без додаткового інкримінування їй ст. 209 Кримінального кодексу.

У частині 2 ст. 209 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі. Тобто кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі.

Повторним вчиненням легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, визнається відповідно до ст. 32 КК України їх вчинення особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 209 КК (будь якою частиною), за умови, що за раніше вчинений злочин особа не була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленим законом. Чи судимість за цей злочин не була погашена чи знята.

Вчиненням за попередньою змовою групою осіб дій, передбачених ч. 1 ст. 209 КК, відповідно до ч. 2 ст. 28 КК слід вважати скоєння їх спільно декількома особами (двома чи більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину домовились про спільне його вчинення. Такі особи можуть виступати як співвиконавці, так і брати участь у скоєнні злочину поряд їх виконавцем як організатори, підбурювачі або пособники.

Легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були грошові кошти чи інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (примітка 2 до ст. 209 КК).

У частині 3 ст. 209 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою  групою чи в особливо великому розмірі. Таким чином, передбачаються наступні кваліфікуючі ознаки вчинення злочину: 1) організованою групою; 2) в особливо великому розмірі.

Вчинення злочину організованою групою відповідно до ч. 3 ст. 28 КК має місце у випадках, коли у його готуванні чи скоєнні брали участь декілька осіб (3 і більше), які заздалегідь зорганізувалися у стійке об’єднання для скоєння цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Легалізація (відмивання) доходів, отриманих  злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були грошові кошти чи інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (примітка 3 до ст. 209 КК).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 209 – штраф від п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років, з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом; за ч. 2 ст. 209 – позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 209 – позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією грошових коштів чи іншого майна, отриманих злочинним шляхом, і з конфіскацією майна.

Умисне порушення вимог  законодавства про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом розглядається у ст. 209¹ Кримінального Кодексу.

Об’єктом злочину є суспільні відносини, які забезпечують безпеку при здійсненні господарської діяльності шляхом її захисту від вливання в економіку капіталів кримінального походження. Додатковим безпосереднім об’єктом виступають інтереси правосуддя.

Предметом злочину виступають: 1) інформація про фінансові операції, які підлягають внутрішньому чи обов’язковому фінансовому моніторингу, яка надається спеціально уповноваженими органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу; 2) завідомо неправдива інформація про такі операції.

Законом України “Про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом”  від 28 листопада 2002 р. встановлено обов’язок суб’єктів первинного фінансового моніторингу надавати інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу про фінансові операції, які підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, а також операції, які за результатами внутрішнього фінансового моніторингу мають ознаки пов’язаних з легалізацією (відмиванням) доходів.

Інформація, яка надається Уповноваженому органу про фінансові операції, що підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, повинна містити дані, отримані під час ідентифікації осіб, які здійснювали таку операцію, про характер фінансової операції тощо. Порядок надання такої інформації встановлюється відповідно Національним банком України – для банків, та Кабінетом Міністрів України – для інших суб’єктів.²⁸

Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) повторним ненаданням інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому чи обов’язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу; 2) повторним наданням завідомо неправдивої інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому чи обов’язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Фінансова операція підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує вісімдесят тисяч гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну восьмидесяти тисячам гривень і має одну чи більше ознак, вказаних у ст. 11 Закону України “Про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом” від 28 листопада  2002 р.

Надання завідомо неправдивої інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому чи обов’язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу має місце у випадках надання інформації, що повністю чи частково не відповідає дійсності, а також надання неповної інформації щодо певної фінансової операції.

Ненадання інформації та надання завідомо неправдивої інформації про фінансові  операції, які підлягають внутрішньому чи обов’язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, тягнуть за собою кримінальну відповідальність лише за умови їх повторного вчинення. У випадках вчинення таких дій особою, яка раніше їх не вчиняла, відповідальність настає за ст. 166⁹ КпАП “Порушення законодавства про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом”.