Кримінальна відповідальність за господарські злочини у сфері підприємницької діяльності

Що стосується європейського кримінального  законодавства, те, що ще у 1929 р. міжнародний  конгрес за кримінальним правом, що відбувся у Бухаресті, висказався за введення кримінальної відповідальності для юридичних осіб і в даний час більшість країн, що входять до Європейської співдружності (хоча і не всі), містять відповідні положення в своєму законодавстві.

В рекомендації Комітету міністрів  країн – членів Ради Європи з  відповідальності підприємств – юридичних осіб за правопорушення, що здійснені в ході ведення ними господарської діяльності, прийнятої 20 жовтня 1988 р. на 420-й раді заступників міністрів, зазначались наступні підстави для встановлення такої відповідальності: 1) растуще число правопорушень, що здійснюються під час ведення підприємствами своєї діяльності, що наносить значну шкоду окремим особам і суспільству в цілому; 2) бажання накласти відповідальність у випадках, коли вигода вилучається з незаконної діяльності; 3) складності у встановленні конкретнихосіб, які повинні відповідати за скоєння правопорушення, пов’язані із складною структурою управління підприємством; 4) необхідність покарання підприємств за незаконну діяльність з тим, щоб попереджати подальші правопорушення і стягнути нанесену шкоду.

Французський Кримінальний кодекс допускає відповідальність юридичних  осіб за дуже широким колом злочинів. До того ж юридична особа відповідає і за незаконну злочинну діяльність (замах) і за співучасть у злочині.

До юридичних осіб застосовувалися наступні покарання (ст. 131-37, ст. 131-39): штраф; ліквідація юридичної особи; заборона; остаточне або на строк не більше п’яти років, здійснювати прямо або непрямо один або декілька видів професіональної або суспільної діяльності; розміщення на строк до п’яти років під судовий нагляд; закриття, остаточне або на строк не більше п’яти років, всіх установ або одного або декількох закладів підприємств, що використовувалися для здійснення дій, що їм вміняються; заборона, остаточне або на строк до п’яти років, здійснення угод з державними організаціями; заборона, остаточне або на строк не більше п’яти років притягнення заощаджень населення; заборона на строк не більше п’яти років видавати чеки або використовувати кредитні картки, конфіскація предмету, який використовувався або призначався для скоєння злочинного діяння, або предмету, що виявився його результатом; афіширування прийнятої судової постанови або розповсюдження інформації про нього через пресу або через інші аудіовізувальні засоби розповсюдження інформації.⁴⁷

В теоритичному плані проблема кримінальної відповідальності юридичних осіб достатньо  дискусійна. Доводи сторонників і  противників цієї концепції достатньо  відомі. Одне з основних заперечень складається в тому, що притягнення  до відповідальності юридичної особи – це порушення прийнятих у європейському кримінальному праві принципів особистої відповідальності і індивідуалізації покарання, оскільки в цьому випадку юридична особа в цілому відповідає за дії одного або декількох керівників. Але, як відмічав французський дослідник М.-Л.Расса, протилежне рішення привело б до більш тяжких наслідків, коли за злочин юридичної особи відповідальність несли б тільки його керівники, оскільки керівники – це лише органи по виконанню рішень Ради управління і Загальних зборів юридичних осіб.

Висновок.

Жодна економічна система не вільна від недоліків і протиріч. Первісне реформування економіки України, що  дотримувалось рамок соціалізму,  надало правову волю підприємництву. Законом України “Про підприємництво” надано широкі права підприємствам у ціноутворенні, хоча водночас визначені державою межі регулювання цих цін.

Однак на практиці ніякого контролю за цінами на споживчі товари не здійснюється і взагалі, аналіз розвитку підприємництва в Україні дає підстави стверджувати, що багато положень, передбачених законодавством про підприємництво не виконуються або виконуються з численними порушеннями. У цю сферу досі продовжують проникати кримінальні структури як для прикриття своєї протиправної діяльності, так і для “відмивання” коштів, здобутих злочинним шляхом.

Закони України “Про власність” та “Про підприємництво” встановлюють аналогію за змістом понять “підприємницька” та “господарська” діяльність. Аналіз статтей Розділу VІІ Кримінального кодексу України показує, що суспільна небезпека злочинів у сфері господарської діяльності пов’язана насамперед із порушенням правил і порядку здійснення саме підприємницької діяльності. Виняток становлять окремі склади злочинів, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, порушення бюджетного законодавства України, ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів тощо. Багато з них вчиняються у бюджетній і фінансовій сферах, які хоча і не мають прямого відношення до народного господарства, проте, в силу своєї значущості та невід’ємності від системи господарювання, розглядаються в межах роздійлу VІІ Кримінального кодексу. Все це дає підстави розуміти поняття “господарська” і “підприємницька” діяльність як ідентичні.⁴⁸

Таким чином, теорія кримінального права під господарськими злочинами (злочинами  у сфері господарської діяльності або підприємницькі) розуміє передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні посягання на врегульовані державою відносини в сфері господарської (підприємницької) діяльності по виробництву суб’єктами господарювання товарів та іншої продукції, виконанню робіт, наданню послуг та  посяганні на фінансову діяльність держави.⁴⁹

Родовим об’єктом злочинів у сфері  підприємництва (господарських злочинів) є сфера підприємницької (господарської) діяльності, тобто врегульовані державою суспільні відносини з приводу виробництва і реалізації товарів, продукції різного призначення, виконання робіт і надання послуг тощо.

Суб’єктом більшості злочинів у  сфері підприємництва (господарства) є загальний суб’єкт, тобто фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку. Окремі діяння визнаються злочинами, якщо їх вчиняють спеціальні суб’єкти, наприклад, посадова особа, засновник чи власник суб’єкта підприємницької діяльності; особа, відповідальна за якість продукції, що реалізується суб’єктом підприємницької діяльності тощо. Суб’єктами деяких складів злочинів можуть бути як приватні, так і посадові особи.

Суб’єктивна сторона більшості  злочинів у сфері підприємництва (господарської діяльності) характеризується умисною формою вини, при цьому для деяких складів злочину обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони є мотив і мета, здебільшого корисливі. Окремі види злочинів у сфері господарської діяльності вважаються необережними в цілому, хоча психічне ставлення до самого діяння при їх вчиненні може бути й умисним.

Взагалі, у розділі VІІ “Злочини у сфері господарської діяльності” Кримінального кодексу термін “господарська діяльність має пріоритетне значення ніж термін “підприємницька діяльність”, що відображається на назві статтей та конструкції кримінально-правових норм (ст.ст. 202, 203, 206).

Крім визначеного, чинний Кримінальний кодекс декриміналізує деякі діяння, які були закріпленні у Кримінальному  кодексі 1960 року, а саме: спекуляцію, порушення правил торгівлі, незаконну торгівельну діяльність тощо. Криміналізує та встановлює нові види злочинів у сфері підприємництва, а саме легалізацію (відмивання) грошових коштів та майна, здобутихзлочинним шляхом (ст. 209); незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221); порушення антимонопольного законодавства (ст. 230) тощо. Додає до розділу про злочини у сфері господарської (підприємницької) діяльності такі норми, які в чинному кримінальному законодавстві містяться в інших главах, при цьому враховуючи особливості їх родового та видового об’єктів, таких як контрабанда (ст. 201); незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208), порушення законодавства про бюджетну систему (ст. 210) тощо.

Заоохочуючи підприємництво, держава постійно здійснює за ним певний контроль. Свобода підприємницької діяльності передбачає наявність певних обов’язків і юридичної відповідальності за їх невиконання. Однією з умов здійснення в Україні підприємницької діяльності є державна реєстрація останньої. Крім цього, Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується у зв’язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління.

Підприємцям заборонено порушувати права  та інтереси громадян, підприємств, установ, організацій та держави, що охороняються законом, завдавати шкоди навколишньому  середовищу.

 Разом з тим, диспозиції деяких статей не в повній мірі передбачають всі можливі способи заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам. Наприклад, імітуючі знаки для товарів і послуг, які можна сплутати із чужими знаками для однорідних товарів та послуг або фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, не можуть бути зареєстровані в Україні як товарні знаки, однак їх використання не охоплюється диспозицією ст. 229 КК України, хоча ї завдає шкоди певним соціальним цінностям.

Що стосується боротьби та профілактики господарських злочинів у сфері  підприємницької діяльності, то успішен  вирішення питань боротьби зі злочинністю  можливе лише тоді, коли суб’єкти профілактики володіють максимальною інформацією  про неї, що має важливе значення при розробці заходів її попередження.⁵⁰

Сучасна злочинність не лише змінює свої форми, коли виникають нові види злочинності, але й  істотно змінюються особистісні характеристики злочинів, що впливає і на  специфіку  криміногенної ситуації, що повинно враховуватися при розробці програми протидії злочинності.

З метою усунення передумов злочинів у сфері підприємництва, було б  необхідно налагодити єдиний позавідомчий контроль за підприємницькою діяльністю; удосконалити кримінальне законодавство, щодо встановлення відповідальності за злочини саме в сфері підприємництва, скорегувати систему оподаткування фізичних і юридичних  осіб з метою виведення бізнесу з “тіні”, легалізувати “тіньові” капітали та інвестувати їх в економіку країни, а також повернути вивезенні за кордон валютні кошти.

Основним методом подолання  криміногенних факторів у сфері  підприємництва є рішуче здійснення радикальних соціально-економічних  реформ з метою переходу до цивілізованих  ринкових відносин. Також важливу  роль відіграють адміністративні і кримінально-правові засоби впливу на негативні явища в цій сфері економіки.

Головними напрямками діяльності правоохоронних органів щодо попередження і припинення злочинів у сфері підприємництва, на підставі проведеного дипломного дослідження, можна визначити:

– Здійснення контролю за фінансовою і господарською  діяльністю в  підприємництві у взаємодії з  іншими контролюючими органами, насамперед з органами Державної податкової служби;

– Виявлення та припинення корупційних  дій з боку посадових осіб, покликаних забезпечувати нормативну роботу підприємницьких структур;

– Підвищення захисту внутрішнього ринку від недоброякісних товарів, особливо тих, які ввозяться в  Україну;

– Вживання заходів щодо виявлення  та припинення зловживань  при використанні торгових ліцензій.

Організаційні заходи, щодо попередження економічних злочинів, спрямовані на створення системи противаг незаконному  підприємництву, які повинні захистити  суспільство від протиправних посягань. До них можна віднести: наділення  належними повноваженнями відповідних органів державного управління, підбір і фахову підготовку для них кадрів; залучення до цієї справи широкої громадськості.

Проте держава зобов’язана не лише протидіяти забороненому підприємництву, яке завдає шкоди особі та суспільству, а й захищати від злочинних посягань цивілізоване, правомірне підприємництво, забезпечувати реалізацію прав і законних інтересів осіб, які займаються цим видом суспільно корисної діяльності.

Сфера  підприємницьких відносин є найбільш динамічно змінюваною сферою суспільного життя країни, що в свою чергу потребує постійного внесення змін до матеріального законодавства, яке регулює такі відносини. В зв’язку з цим науковцям та законодавцю необхідно приділяти підвищену увагу до своєчасного обґрунтування та вирішення питань криміналізації чи декриміналізації тих чи інших діянь в залежності від ступеня їхньої суспільної небезпеки та з урахуванням змін в матеріальному законодавстві. Швидкі зміни в нормах підприємницького (господарського) законодавства і, відповідно, кримінального закону, обумовлюють потребу наукового тлумачення цих норм, а також постійного проведення роботи з узагальнення слідчої та судової практики стосовно злочинів у сфері підприємницької діяльності.

Список  використаних джерел

1. Конституція України 1996 р. — К., 2000.
2. Закон України "Про боротьбу з корупцією" від 1995 р.
3. Закон України "Про застосування амністії в Україні" 1996 р.
4. Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 1993 р.
5. Закон України "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням, (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" від 1995 р.
6. Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цивільних справах – Київ; 1995.
7. Постанови   Пленуму   Верховного    Суду   України   (1963-2000 рр.): У 2 т. — К.,2000.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25 грудня 1992 р. “Про судову практику по справам про корисливі злочини проти приватної власності”.
9. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 р. “Про практику застосування судами законодавства по відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”).
10. Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей: Постанова Кабінету Міністрів України від 1996 р.
11. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 р. — К., 2000.
12. Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 р. — К., 2000.
13. Правила   судово-медичного   визначення   ступеня   тяжкості   тілесних ушкоджень: Затверджені наказом МОЗ України 1995 р
14. Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности: Сб. судебных решений по уголовным делам. — К., 1993.
15. Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. — К., 1998.
16. Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. — Харьков, 1991.
17. Виправно-трудовий кодекс України 1970 р. — К., 2000.
18. Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину. — К:, 1997.
19. Гуторова Н.А. Преступления в сфере хозяйственный деятельности: Раздел VII Особенной части Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментарием. – Х.: ООО “Одиссей”, 2003. – 256 с.
20. Клименко В. А., Мельник II. II., Хавронюк Н. И. Уголовная ответственность за должностные преступления. — К., 1996.
21. Коментар судової практики з кримінальних справ. — К., 1997.
22. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. — К., 1998.
23. Коржанський М.Й. Уголовне право України. – Київ. – 1996. – 128 с.
24. Коржанський  М.Й.   Кримінальне право України.  Частина Особлива. — К., 1998.
25. Криминально-процессуальный кодекс Украины.  Научно-практический комментарий. К., Юринком Интер, 1997 г.
26. Криминология. – М: МГУ, 1994. С.415.
27. Криминология: Учебник / Беляэв Н.А. и др. Под ред. В.В. Орехова – Санк-Петербург: Университет, 1992. С. 216
28. Криминология: Учебник / Под ред. В.Г. Лихолоба – К:- Донецк, 1997. С. 398.
29. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева и В.Е .Эминова.   2-е изд.  -  М.: Юристъ, 1999. С.678.
30. Кримінальне право України. Загальна частина. — К., 1997.
31. Кримінальне право України. Особлива частина. — К., 1999.
32. Кримінальне право: Посібник для підготовки до іспитів. — К., 1999.
33. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах . Відп. ред. В.Т.Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 720 с.
34. Крылова Н. Е., Серебренникова А. В. Уголовное право современных зарубежных стран. — М., 1997.
35. Кудрявцев В.Н.,  Общая теория квалификации преступлений. — М., 1999.
36. Лейленд  П.   Кримінальне   право.   Злочин.   Покарання.  Судочинство. Англійський підхід. - К., 1996.
37. Матышевский II. С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. — К., 1996.
38. Международное уголовное право / Под ред. В. Н. Кудрявцева. — М., 1999.
39. Мельник М. І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. — К., 2000.
40. Музика А. А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів.      К., 1998.
41. Навроцький В.О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації.      К., 1999.
42. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України — К., 2000.
43. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року // За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
44. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України; ЮРінком; 1997.
45. Практика судів України в кримінальних справах – Київ; 1993
46. Практика судів України у кримінальних справах (1993-1995 рр.). — К., 1996.
47. Практика судів України у кримінальних справах. — К., 1993.
48. Савонюк Р. Соціолого-правове дослідження, або думки засуджених. // Право України   - 1999 - № 7 – С. 79.
49. Сташис В. В., Бажанов М. И. Личность под охраной уголовного закона. — Харьков, 1996.
50. Степанов И.В. Криминальный процесс и его стадии.-К., «Терра» 1996 г.
51. Тарарухш С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственн<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style=" text-decorat