Кримінальна відповідальність за господарські злочини у сфері підприємницької діяльності

Оскільки видобуток, переробка, скуповування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння може провадитися суб’єктами господарської діяльності лише на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), однією із умов надання відповідної ліцензії може бути обов’язкова здача всього обсягу або певної частини отриманих дорогоцінних металів певним підприємствам для їх афінажу.

Обов’язок по здачі на афінаж дорогоцінних металів передбачений діючим законодавством, зокрема, Законом України “Про державне регулювання видобутку, виробництва та використання дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”, а також випливає з ліцензійних умов здійснення діяльності у сфері видобутку, виробництва, використання, схову дорогоцінних металів та проведення операцій з ними. Можливість здійснення дій у вигляді здачі на афінаж дорогоцінних металів має місце за умови, що під час здійснення господарської діяльності у цій сфері вони були видобуті з надр, отримані з вторинної сировини, підняті, знайдені чи скуплені у населення.

Під ухиленням від обов’язкового продажу предметів даного злочину розуміють їх умисний непродаж належним суб’єктам у випадках, коли закон передбачає їх обов’язковий продаж. За загальним правилом, встановленим законом, афіновані дорогоцінні метали у встановленому законодавством України порядку закуповуються, у тому числі і за кордоном, в Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України за рахунок коштів державного бюджету і в Державну скарбницю – за рахунок коштів НБУ.

Обов’язковий продаж афінованих дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння може випливати із умов ліцензії, виданої суб’єкту, який здійснює їх видобування, переробку (у тому числі, афінаж) чи скуповування.

Згідно з приміткою до ст. 214 порушення  правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння визнається здійсненим у великому розмірі, якщо вартість вказаних у цій статті предметів, не зданих або не проданих, перевищує п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція цієї статті є бланкетною, тобто вимагає звернутися до інших нормативних актів для встановлення обов’язку особи здійснити зазначені у ст. 214 дії. Так, ст. 12 зазначеного вище закону передбачає, що збирання, облік і здавання відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які утворюються в процесі виробництва, провадяться суб’єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності у порядку, визначеному законодавством України. Продукти первинної обробки відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здаються на переробні підприємства для афінажу дорогоцінних металів і рекуперації дорогоцінного каміння у порядку, визначеному законодавством України.

Склад злочину що досліджується  – формальний. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення особи від  здійснення будь-якої з вказаних у ст. 214 дій.

Суб’єктивну сторону злочину характеризує прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку і на яку законом покладений обов’язок здійснення дій, передбачених у ст. 214 КК. Зокрема, суб’єктом визнаються громадянин-підприємець і службова особа суб’єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 214 – штраф від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років.

Незаконне використання товарного знаку (ст. 229).

Основний безпосередній  об’єкт – конкурентні відносини між суб’єктами господарської діяльності. Додатковий об’єкт – права та законні інтереси споживачів товарів та послуг.

Предметом злочину виступають: 1) знак для товарів чи послуг, 2) фірмове найменування, 3) кваліфіковане зазначення походження товару.

Знак для товарів  чи послуг – це позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб, зареєстроване у встановленому порядку і на яке видане свідоцтво центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Об’єктом знаку може бути будь-яке позначення чи будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, в тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.²⁴

Фірмове найменування – це зареєстроване у встановленому законом порядку найменування юридичної особи – суб’єкта господарської діяльності. Таке найменування вказується в установчих документах, а також документах, які засвідчують його державну реєстрацію (наприклад, свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності).

Об’єктивна сторона злочину виражається у незаконному використанні чужого знака для товарів чи послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, наслідках – спричинення матеріальної шкоди у великому розмірі, і причинному зв’язку між діями та наслідком.

Диспозиція ст. 229 бланкетна, тому для  визначення незаконності дій необхідно  звертатися до інших нормативно-правових актів, зокрема, до Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів  і послуг” від 15 грудня 1993 р., Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р., Паризької конвенції про охорону промислової власності тощо. Так, відповідно до зазначеного Закону громадянин або юридична особа набувають права власності на знак для товарів і послуг, а після отримання свідоцтва на знак мають виключне право користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом. Власник може передавати право власності на знак іншій особі або дати їй дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Під використанням знаку для товарів та послуг розуміють:

1) нанесення його на будь-який  товар, для якого знак зареєстрований, упаковку, в якій міститься такий  товар, вивіску, пов’язану з  ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, збереження такого товару із вказаним нанесенням знаку з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

2) застосування його під час  пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстрований;

3) застосування його в діловій  документації чи в рекламі  та у мережі Інтернет, в тому  числі в доменних іменах.

Знак визнається використаним, якщо він застосований у формі зареєстрованого  знаку, а також у формі, яка відрізняється від зареєстрованого знаку лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знаку.²⁵

Використання чужого товарного  знаку для товарів і послуг визнаються незаконними за умови, якщо вказаний знак використовується особою, яка не має на нього свідоцтва, без договору про передачу права власності на знак або ліцензійного договору з власниками про використання знаку.

Незаконне використання фірмового  найменування має місце у випадках його використання без дозволу уповноваженої особи, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта, який має пріоритет на використання цього найменування.

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається незаконним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта.

Закон забороняє використовувати  в найменуванні підприємницької  юридичної особи найменувань, тотожних найменуванню іншого суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи або об’єднання громадян, внесених до відповідних реєстрів. Якщо використання найменування юридичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності здійснюється з порушенням цих вимог, то воно вважається вчиненим незаконним використанням фірмового найменування і кваліфікується за ст. 229 КК.

Незаконним використанням  кваліфікованого зазначення походження товарів визнається нанесення його на товар чи на етикетку або на упаковку товару, застосування в рекламі, а також запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар, якщо такі дії вчинені особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 17 Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р.).

Інше порушення права  на знак для товарів чи послуг, фірмове найменування або кваліфіковане зазначення походження товарів має місце у випадках іншого, за виключенням використання, порушення права на ці об’єкти. Таким порушенням, зокрема, може бути надання дозволу на використання знаку або передача права власності на знак іншій особі, вчинені одним з власників без згоди інших власників.

Згідно з приміткою до ст. 229 спричинення  матеріальної шкоди у великому розмірі вважається такою, коли її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Така шкода може бути у вигляді прямих матеріальних збитків в результаті незаконного використання знаків для товарів та послуг, фірмового найменування або кваліфікованого позначення походження товару, а також у вигляді упущеної вигоди.

Склад злочину в даному випадку  матеріальний, тому злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків  – спричинення матеріальної шкоди  у великому розмірі.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб’єкт злочину – будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

У випадках незаконного використання знаків для товарів чи послуг, фірмового найменування або кваліфікованого зазначення походження товару суб’єктом господарської діяльності суб’єктом злочину може виступати громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності або посадова особа юридичної особи відповідальна за дотримання правил використання вказаних предметів.

У частині 2 ст. 229 передбачена відповідальність за вчинення тих самих дій повторно, за попередньою змовою групою осіб, спричинення матеріальної шкоди  в особливо великому розмірі, тобто  передбачаються наступні кваліфікуючі ознаки вчинення злочину: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) спричинення матеріальної шкоди в особливо великому розмірі.

Спричинення матеріальної шкоди в  особливо великому розмірі відповідно до примітки до ст. 229 КК має місце у випадках, коли її розмір в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частинами 1 чи 2 ст. 229 КК, посадовою особою з використанням службового становища стосовно підлеглої особи має місце у випадках, коли посадова особа вчиняє незаконне використання знаку для товарів та послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару із використанням осіб, підлеглих йому по службі (наприклад, керівник підприємства дає вказівку підлеглим здійснювати маркування товарів, які випускаються на підприємстві, знаком для товарів, який належить іншій фізичній чи юридичній особі).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 229 – штраф від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції, пристроїв і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення; за ч. 2 ст. 229 – штраф від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, з конфіскацією відповідної продукції, пристроїв і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення; за ч. 3 ст. 299 – штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2  Кримінальна відповідальність за  легалізацію грошових коштів  та іншого майна, здобутих злочинним  шляхом 

 

Кримінальна відповідальність за легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом розглядається у ст. 209 Кримінального Кодексу. Ця стаття включена до Кримінального кодексу відповідно до низки міжнародних угод, до яких приєдналася Україна (наприклад, Страсбурзька конвенція 1990 р. “Про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності”).

Відмивання  грошових коштів, здобутих злочинним  шляхом (від торгівлі зброєю, наркотиками, грального і порнобізнесу, інших  форм тіньового підприємництва), не тільки порушує встановлений законом  порядок підприємницької діяльності, але є й однією з необхідних передумов функціонування організованої економічної злочинності.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності, тобто відносини, які забезпечують безпеку під час здійснення господарської діяльності шляхом її захисту від вливання в економіку капіталів кримінального походження. Додатковим об’єктом можуть виступати інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, право власності.

Предмет злочину – грошові кошти та інше майно, здобуте завідомо злочинним шляхом. Грошові кошти – це готівка та безготівкові гроші у будь-якій національній валюті, у тому числі в гривнях. До іншого майна відносяться цінні папери, рухомі і нерухомі речі (будови, автотранспорт, сировина, матеріали, товар, земельні ділянки тощо). Грошові кошти та інше майно є предметом легалізації за умови, що вони здобуті завідомо злочинним шляхом. Ми незгодні з думкою Гуторової Н.А, яка вважає, що в цьому складі злочину його предметом є доходи, здобуті злочинним шляхом. Під доходом вона розуміє будь-яку економічну вигоду, яка може складатися з матеріальної власності чи власності, яка виражена у правах, а також включати рухоме та нерухоме майно та документи, що підтверджують право на таку власність чи частину в ній, та відсилає до ст. 1 Закону України від 28 листопада 2002 р. “Про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доході, здобутих злочинним шляхом”²⁶.

Вказівка закону на винятково злочинний  характер походження майна – предмета розглядуваного злочину – не означає, що застосування ст. 209 КК вимагає попереднього винесення обвинувального вироку за предикатний злочин. Достатньо усвідомлення винним того, що він вчинює дії з майном, здобутим злочинним шляхом.

Конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого здобуто таке майно, на кваліфікацію злочину за ст. 209 КК не впливає. Це можуть бути той чи інший злочин проти власності, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, вбивство з корисливих мотивів, незаконне полювання, незаконне використання товарного знака, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів тощо. При цьому використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів, необхідно кваліфікувати за ст. 306 Кримінального кодексу.