Кримінальна відповідальність за господарські злочини у сфері підприємницької діяльності

Суб’єктами цього злочину також  визнаються особи, які створили осіб, що створили або придбали юридичну особу – суб’єкт підприємницької  діяльності із використанням підроблених  документів, що посвідчують особу, втрачених паспортів, паспортів померлих осіб, осіб, які страждають на психічне захворювання, алкоголізмом, наркоманією тощо.

Дії особи, на ім’я якої за ії згодою було зареєстровано фіктивний суб’єкт  підприємництва, можуть кваліфікуватися за ст. ст. 27 і 205 КК як пособництво фіктивному підприємництву. Якщо така особа брала безпосередню участь у державній реєстрації суб’єкта підприємництва (підписувала чи подавала для нотаріального посвідчення установчі документи, її призначено на посаду керівника підприємства тощо), ії дії потрібно розцінювати як спів виконавство у злочині, передбаченому ст. 205 КК (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 р. “Про практику застосування судами законодавства по відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”).

У разі, коли особа, будучи формальним (номінальним) керівником фіктивного підприємства і виконуючи вказівку фактичного адміністратора, підписує фінансово-господарські документи і при цьому не усвідомлює справжнього змісту і характеру вчинюваних нею дій, може притягуватись до відповідальності за службову недбалість. У подібних випадках не виключається оцінка вчиненого як казусу. Дії осіб, які офіційно не причетні до складання і подання податкової звітності або пакета документів для отримання банківського кредиту, не володіють правом підпису фінансово-господарських документів, але фактично діють від імені підприємства і спонукають формального керівника підписати відповідні документи, мають розглядатись як “посереднє виконання” злочинів.

У частині 2 ст. 205 КК встановлена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну  шкоду державі, банкові, кредитним  установам, іншим юридичним особам або громадянам. Таким чином, кваліфікуючими ознаками цього злочину є: 1) повторність; 2) заподіяння державі, банкові, кредитним установам. Іншим юридичним особам або громадянам великої матеріальної шкоди.

Скоєнням фіктивного підприємництва повторно визнається скоєння його особою, яка раніше скоїла злочин, передбачений будь-якою частиною ст. 205 КК, за умови, що за раніше вчинений злочин особа не була звільнена від кримінальної відповідальності на підставах, встановленими законом, чи судимість за цей злочин не була погашена чи знята.

Матеріальна шкода, яка заподіяна  фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів  перевищує неоподатковуваний мінімум  доходів громадян, а матеріальна  шкода, яка заподіяна державі  або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.²²

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 205 КК – штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 205 КК – позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом та правил здачі дорогоцінних металів і  дорогоцінного каміння.

Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом розглядається  у ст. 213 Кримінального Кодексу. Частина 1 ст. 213 встановлює відповідальність за здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту, організацію незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

Безпосередній об’єкт злочину – суспільні відносини у сфері господарської діяльності з металобрухтом. Ці відносини регулюються законом “Про металобрухт” від 5 травня 1999 р. та іншими нормативно-правовими актами. На думку Гуторової Н.А.²³ у складі цього злочину є й додатковий безпосередній об’єкт, яким виступають відносини власності, оскільки вчинення цього злочину у багатьох випадках створює сприятливі умови для приховування протиправного заволодіння металевими предметами, а також податкові відносини, екологічна безпека тощо. Але, на нашу думку, цей додатковий об’єкт якщо і виділяти, то він може виступати лише як додатковий факультативний об’єкт.

Предмет злочину – металобрухт, тобто непридатні для прямого використання вироби або частина виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу та містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки від виробництва та обробки чорних і кольорових металів і їх сплавів (ст. 1 Закону України “Про металобрухт” від 5 травня 1999 р.). Крім металобрухту, предметом злочину можуть виступати приміщення і споруди, в яких розташовуються незаконні пункти прийому, схову та збуту металобрухту, а також вказані незаконні пункти.

Для кваліфікації діяння за ст. 213 КК не має значення те, з яким саме металобрухтом – побутовим чи промисловим – здійснюються операції всупереч встановленому порядку.

Побутовий металобрухт  – це непридатні для прямого використання вироби побутового призначення, які містять в собі чорні чи кольорові метали та їх сплави, і які втратили експлуатаційну цінність. Перелік видів побутового металобрухту затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1696 від 15 вересня 1999р.

Промисловий металобрухт  – це непридатні для прямого використання у промисловості та інших галузях економіки вироби чи частини цих вироів, які містять в собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, і які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного чи морального зносу, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки від виробництва чорних та кольорових металів та їх сплавів.

Об’єктивну сторону характеризують альтернативні дії: 1) здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством; 2) надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту; 3) організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

Ліцензуванню підлягають заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів (п. 36 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р.).

Закон “Про металобрухт” у ст. 4 встановлює, що операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами після отримання відповідних дозволів (ліцензій). Ліцензії на здійснення операцій з металобрухтом видаються тільки підприємствам – юридичним особам, які мають спеціальне технологічне брухтопереробне та вантажопідйомне обладнання, вантажне господарство, складські приміщення, кваліфікований персонал, забезпечують відповідно до законодавства протипожежну, екологічну та радіаційну безпеку та контроль якісного складу металобрухту.

Не підлягає ліцензуванню діяльність фізичних осіб, пов’язана зі збором і реалізацією побутового брухту чорних і кольорових металів, а також  діяльність фізичних осіб – суб’єктів  підприємницької діяльності та юридичних  осіб, пов’язана зі збором і реалізацією промислового брухту чорних і кольорових металів, що утворився в результаті їх діяльності.

Порушення умов ліцензування при здійсненні операцій з брухтом чорних та кольорових металів особами, які зареєстровані  у встановленому законом порядку  і які мають ліцензію на здійснення такої діяльності, складом злочину, передбаченим ст. 213 КК, не охоплюються. Такі дії, за наявності підстав кваліфікують за ст. 202 КК або їх вчинення тягне за собою адміністративну відповідальність відповідно до ст. 164¹⁰ КпАП “Порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом”.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КпАП порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом, у тому числі, вчинення дій, прямо заборонених законодавством про металобрухт, розглядається як адміністративний проступок (ст. 164¹⁰ КпАП) за умови, що протиправні дії за своїм характером не тягнуть кримінальної відповідальності.

Суб’єктивну сторону злочину характеризує прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Працівники спеціалізованих металургійних переробних підприємств або їх приймальних пунктів, які легально діють на підставі отриманих ліцензій, за порушення умов ліцензування операцій з металобрухтом притягуються до адміністративної (ст. 164¹⁰ КпАП), а за наявності для цього підстав – до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 202).

Дії співвиконавців злочину необхідно  кваліфікувати за ст. 213 і в разі розподілу ролей між ними. Наприклад, одні учасники кримінально караних  операцій з металобрухтом займаються його збирання, другі – транспортуванням, треті – реалізацією тощо.

У частині 2 ст. 213 встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені особою, раніше судимою  за цей злочин. Тобто законодавець передбачає кваліфікуючу ознаку –  вчинення злочину особою, раніше судимою  за злочин, передбачений ст. 213 КК, за умови, що судимість за цей злочин не знята і не погашена у встановленому законом порядку.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 213 – штраф від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи від ста до двохсот годин; за ч. 2 ст. 213 – штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Порушення правил здачі  дорогоцінних металів і дорогоцінного  каміння розглядається у ст. 214 Кримінального Кодексу.

У цій статті встановлена відповідальність за ухилення від передбачених законом  обов’язкової здачі на афінаж або  обов’язкового продажу видобутих  із надр, отриманих із вторинної  сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі, а також ухилення від обов’язкової здачі на афінаж або для обов’язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів.

Безпосередній об’єкт злочину – суспільні відносини у сфері господарської діяльності, пов’язаної із видобутком і оборотом дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння. Ці відносини регулюються Законом України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” від 18 листопада 1997 р., а також іншими нормативно-правовими актами.

Предметом злочину можуть бути дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні чи побутові вироби з них або лом таких виробів. Предметом злочину законодавець визнає: 1) видобуті із надр, отримані із вторинної сировини, підняті чи знайдені дорогоцінні метали чи дорогоцінне каміння; 2) скуплені дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні чи побутові вироби з них; 3) скуплений лом ювелірних чи побутових виробів із дорогоцінних металів.

Дорогоцінні метали – це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо) (ст. 1 Закону України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” від 18 листопада 1997 р.).

Дорогоцінне каміння – це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах):  а) першого порядку – алмаз, рубін, сапфір синій, смарагд, олександрит; б) другого порядку – демантоїд, евклаз, жадеїт (імперіал), сапфір рожевий та жовтий, опал благородний чорний, шпінель благородна; в) третього порядку – аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогняний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворіт, циркон, шпінель; г) четвертого порядку – адуляр, аксиніт, альмандин, аметист, гесоніт, гросуляр, данбурит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліногуміт, кришталь гірський, кунцит, моріон, піроп, родоліт, скаполіт, спесартин, сподумен, топаз блакитний, винний та безколірний, фенакіт, фероортоклаз, хризопраз, хромдіопсид, цитрин.

Вирізняють також дорогоцінне  каміння органогенного утворення. Ним є перли і бурштин в  сировині, необробленому та обробленому  вигляді.

Скупленими є дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, ювелірні та побутові вироби з них та лом цих виробів, куплені у фізичних осіб суб’єктами господарської діяльності (юридичними чи фізичними особами), які на підставі відповідної ліцензії здійснюють їх закупівлю у населення.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують дві форми бездіяльності у вигляді ухилення особи від виконання певного обов’язку: 1) ухилення від передбачених законом обов’язкової здачі на афінаж або обов’язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі; 2) ухилення від обов’язкової здачі на афінаж або для обов’язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів. Такі діяння можуть вважатись злочинними лише у тому разі, кола обов’язкова здача відповідних предметів на афінаж або їх обов’язковий продаж прямо передбачені законом.

Під ухиленням розуміють невчинення особою у встановлений строк вказаних дій. Цим вона виражає очевидне небажання виконувати свій обов’язок.

Під ухиленням від обов’язкової здачі дорогоцінних металів на афінаж  розуміють умисну нездачу їх для афінажу підприємствам, які його здійснюють, у випадках, коли законодавством передбачена обов’язковість такої здачі у певні терміни.

Законодавством України, на даний  час, передбачено, що видобуті дорогоцінні  метали з руд, пісків, шліхів та інші продукти збагачення передаються за договорами купівлі-продажу або  на умовах давальницької сировини для афінажу підприємствам, які мають відповідну ліцензію, одержану в порядку, встановленому законодавством України, або можуть вивозитися відповідно до законодавства на умовах давальницької сировини за межі України для афінажу, виготовлення і реалізації виробів з використанням дорогоцінних металів (ст. 4 Закону України “Про державне регулювання видобутку, виробництва та використання дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”).