Шпаргалка по "Хозяйственному праву"

 коректне  формулювання мети управління ризиками та можливість впливу на ті характеристики ризиків, які сприяють досягненню цілі;

 Таким чином, управління господарськими ризиками спрямовано на ідентифікацію, аналіз, регулювання всіх видів ризику підприємства, що мають місце в його операційній, фінансовій та стратегічній діяльності. 

 81. Структурна схема  ризик-менеджменту.

 Відповідно  до сучасної концепції управління ризиками, ризик-менеджмент можна розглядати як систему чи як процес. Як система управління, ризик-менеджмент включає в себе: об’єкти управління — управляєму підсистему; суб’єкти управління — управляючу підсистему. 

 В ідеалі, для  функціонування ризик-менеджменту  повинен існувати орган управління ризиками з певними функціональними  обов’язками та необхідними матеріальними, фінансовими, трудовими інформаційними ресурсами. 

 82.Напрями  та методи регулювання  ступеню ризику.

  83. Методи зниження  ступеня ризику.

 Методи зниження ступеню ризику спрямовані на скорочення ймовірності та обсягу непередбачених втрат. Найпоширенішим серед сукупності цих методів є диверсифікація — процес розподілу інвестованих коштів між різними об’єктами вкладення, безпосередньо не пов’язаними поміж собою. Існує багато різновидів диверсифікацій. Так, Г. Клейнер [21] розрізняє:

 диверсифікацію  діяльності (збільшення кількості придатних  до використання технологій, розширення асортименту продукції чи спектра  послуг, орієнтація на різні соціальні  групи споживачів, на підприємства різних регіонів);

 диверсифікацію  ринків збуту (діяльність одночасно  на декількох ринках збуту, розподіл поставок між значною кількістю  споживачів);

 диверсифікація  закупівлі сировини та матеріалів (взаємодія  зі значною кількістю постачальників).

 Розрізняють виробничу (збільшення асортименту  продукції (послуг)) та фінансову (купівля  частки, акцій чи інших цінних паперів  підприємств; придбання цінних паперів  або частки в фінансових інститутах (банках, інвестиційних фондах), відкриття  в них депозитних рахунків) види диверсифікації. Причому виробнича може відбуватися за одним з наступних напрямів: однорідна диверсифікація (виробництво продукції, аналогічної тій, що випускається, за винятком деяких незначних параметрів); відносно-однорідна (однорідність техніко-технологічних ознак виробництва продукції, ідентичність споживчої вартості товарів); умовно-однорідна (відсутність спільних техніко-технологічних характеристик, відносна ідентичність споживчої вартості); різнорідна (повна або майже повна відсутність будь-яких зв’язків між базовим та новим продуктами) диверсифікації. Іншим методом зниження ризику є здобуття додаткової інформації. Адже від повноти та достовірності інформації залежить точність прогнозування майбутніх результатів, ступінь ризикованості рішень, що приймаються. Інформація є дуже цінним товаром, вартість якого розраховується як різниця між очікуваною вартістю придбання певного товару або вкладення капіталу, коли є повна інформація, та вартістю, коли інформація є неповною. Лімітування — це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, обсягів продажу, кредитів. Господарюючими суб’єктами даний метод застосовується при продажу товарів в кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталу тощо.

 За часом  здійснення сукупність заходів впливу на ступінь ризику можна розділити на: ті, що передують несприятливій події, плануються та здійснюються завчасно (страхування, самострахування, диверсифікація, попереджувальні організаційно-технічні, юридичні, договірні заходи тощо); ті, що слідують за несприятливою подією (позички, кредити, дотації тощо). 

 84. Особливості процесу  хеджування ризиків.

 Хеджування  є відносно новим, але достатньо  результативним напрямом регулювання  ризику Воно передбачає страхування  ціни товару від ризику, яка невигідна для продавця чи покупця, шляхом створення зустрічних валютних, комерційних, кредитних вимог. Відокремлюють хеджування з використанням опціонів, ф’ючерсних контрактів, використанням операцій “своп”. Принцип механізму хеджування з використанням ф’ючерсних контрактів полягає в тому, що якщо той чи інший суб’єкт економіки несе фінансові втрати через зміну цін до моменту поставки як продавець валюти, реального активу чи ЦП, то він виграє у тих же розмірах, як покупець ф’ючерсних контрактів на таку ж кількість валюти, реального активу, ЦП чи навпаки [51, с.25]. Він використовується при здійсненні операцій з великим обігом товарних та грошових ресурсів. Опціони дають можливість обмежити величину втрат, оскільки в основі даної форми хеджування лежить угода з премією (опціоном), що виплачується за право (але не зобов’язання) продати чи купити протягом передбаченого опціоном строку, певний актив у певній кількості за раніше обумовленою ціною. В основі операції “своп” лежить обмін (купівля-продаж) відповідними фінансовими активами чи фінансовими зобов’язаннями з метою покращення їх структури та зниження можливих втрат.

 85. Характеристика процесу  диверсифікації.

 диверсифікація  — процес розподілу інвестованих коштів між різними об’єктами  вкладення, безпосередньо не пов’язаними поміж собою. Існує багато різновидів диверсифікацій. Так, Г. Клейнер [21] розрізняє:

 диверсифікацію  діяльності (збільшення кількості придатних  до використання технологій, розширення асортименту продукції чи спектра  послуг, орієнтація на різні соціальні групи споживачів, на підприємства різних регіонів);

 диверсифікацію  ринків збуту (діяльність одночасно  на декількох ринках збуту, розподіл поставок між значною кількістю  споживачів);

 диверсифікація  закупівлі сировини та матеріалів (взаємодія  зі значною кількістю постачальників).

 Розрізняють виробничу (збільшення асортименту  продукції (послуг)) та фінансову (купівля  частки, акцій чи інших цінних паперів  підприємств; придбання цінних паперів  або частки в фінансових інститутах (банках, інвестиційних фондах), відкриття в них депозитних рахунків) види диверсифікації. Причому виробнича може відбуватися за одним з наступних напрямів: однорідна диверсифікація (виробництво продукції, аналогічної тій, що випускається, за винятком деяких незначних параметрів); відносно-однорідна (однорідність техніко-технологічних ознак виробництва продукції, ідентичність споживчої вартості товарів); умовно-однорідна (відсутність спільних техніко-технологічних характеристик, відносна ідентичність споживчої вартості); різнорідна (повна або майже повна відсутність будь-яких зв’язків між базовим та новим продуктами) диверсифікації. Метод диверсифікації дозволяє знизити виробничі, комерційні та інвестиційні ризики. Наприклад, зниження інвестиційних ризиків відбувається через формування оптимального портфелю цінних паперів. На жаль за допомогою диверсифікації не можливо зменшити системні ризики, обумовлені станом економіки та пов’язаними з такими факторами, як: зміна банківської ставки, грошової політики тощо, очікування кризи. Іншим методом зниження ризику є здобуття додаткової інформації. Адже від повноти та достовірності інформації залежить точність прогнозування майбутніх результатів, ступінь ризикованості рішень, що приймаються. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 86. Сутність системи  страхування п-х  ризиків. 

 Страхування — передача ризику страховій компанії за певну плату. Страхування передбачає зобов’язання страхувальника щодо страхових  виплат у розмірі повної або часткової  компенсації втрат прибутків  суб’єкта господарювання, на користь  якого укладена угода, у разі виникнення за такими напрямами, як: зупинка виробництва чи скорочення його обсягів, банкрутство, невиконання договірних зобов’язань контрагентом, понесення судових витрат. Сторона, що передає ризик (трансфер), і сторона, що його приймає (трансфері), зацікавлені у передачі (трансферті) ризику в тих випадках, коли: втрати, великі для трансферу, можуть бути незначні для сторони, що приймає ризик; трансфері може знати кращі варіанти та можливості скорочення втрат, ніж трансфер; трансфері може знаходиться в кращій позиції для скорочення втрат та контролю за господарським ризиком. У страхування є й обмеження: ціна страхування може не влаштовувати клієнта страхової компанії; застрахувати можна далеко не всі ризики. Ризики, що піддаються страхуванню, повинні відповідати таким характеристикам: ризик носить випадковий характер, він суб’єктивний, чистий, а не спекулятивний; поява страхового випадку — невідома, не пов’язана з діями страхувальника чи іншої зацікавленої особи; наслідки ризику — об’єктивно виміряні та мають грошовий вираз; страхова подія не носить катастрофічний характер, страховий захист не суперечить суспільним інтересам. Фінансування ризику, оскільки воно передбачає вкладення коштів, вимагає оцінки ефективності його застосування. Аналіз економічної ефективності страхування та самострахування за методом Хаустона відповідає на дуже цікаве для ОПР запитання: при якій ціні за страхування варто погодитися застрахувати свій ризик, а в якому випадку краще покластися на власні страхові фонди. Сутність методу Хаустона полягає в оцінці впливу різних способів управління ризиком на «вартість підприємства», що визначається через вартість його вільних активів (різницю між величиною всіх його активів і зобов’язань). При страхуванні підприємство сплачує на початку фінансового періоду страхову премію і гарантує собі компенсацію збитків у майбутньому.