Шпаргалка по "Хозяйственному праву"

 ризики вибору і надійності партнера;

 маркетингові  ризики, пов'язані з можливістю просування товарів на іноземні ринки збуту;

 транспортні ризики (регламентуються «Міжнародними  комерційними умовами» — «Інкотермс»; ці ризики були розглянуті вище);

 комерційні  ризики, що виникають у процесі  реалізації товарів і послуг (ризик  відмови реєстрації товару у країні ввезення, ризик упущеної вигоди, ризик прямих фінансових втрат тощо); ступінь можливості виникнення комерційних ризиків становить близько 20% всіх інших ризиків і залежить від кожної конкретної ситуації;

 митні ризики (ризики, пов'язані з несвоєчасною сертифікацією товарів; ризики неправильного розрахунку митних платежів, акцизів, ПДВ тощо; ризики недотримання вимог щодо заповнення документів ЗЕД; ризики вибору транспортного засобу, що не відповідає вимогам Митної конвенції МДП).

 Якісний аналіз дозволяє виділити велику групу ризиків, які можуть виникнути в процесі здійснення господарської діяльності. Розглянута вище класифікаційна система ризиків носить універсальний характер та може бути використана для вибору засобів управління ризиком у виробничо-господарській діяльності підприємств. 

 76. Характеристика методів  кількісного оцінювання  ризиків.

 Для кількісного  визначення ступеню ризику на підприємстві в науковій та спеціальній літературі розглянуто безліч методів оцінки, але практичного застосування набули такі методи, як: статистичний, метод експертних оцінок, метод аналізу доцільності витрат, метод використання аналогів.

 Статистичний  метод використовується при стабільності внутрішнього та зовнішнього середовища діяльності підприємства. Для розрахунку ймовірностей виникнення витрат за даним методом проводиться аналіз статистичної інформації відносно результативності здійснення суб’єктом господарювання певних операцій за відповідний проміжок часу. Частота виникнення певного рівня втрат розраховується за формулою:

  ,(7.10)

 де  — частота виникнення певного рівня втрат;

   — кількість випадків настання  конкретного рівня втрат;

  - загальна кількість випадків  в статистичній виборці, включаючи  і успішні операції даного виду.

 Експертний  метод (метод експертних оцінок) визначенні ступеню ризику доцільно використовувати, коли відсутня достатня кількість статистичної інформації за минулий період, або  коли проводиться оцінка ризиків  напряму підприємницької діяльності, який не має аналогів, що також не дає можливості аналізувати минулі показники Він вважається більш суб’єктивним, порівняно з іншими методами. Експертна оцінка ймовірності втрат проводиться за алгоритмом:

 формування  цілей проведення експертної оцінки;

 постановка  задачі;

 створення робочої  групи для виконання обсягу робіт, передбачених етапами, що зазначені  нижче;

 підбір членів експертної групи (керівники, провідні спеціалісти, зовнішні експерти, працівники страхових компаній; оптимальним  складом групи експертів для підприємств середніх розмірів є 4;

 Аналітико-розрахунковий  метод пропонується використовувати  при управлінні ризиком за нестабільності умов функціонування підприємства. Для  кількісної оцінки рівня ризику аналітичним  методом використовується ряд показників: аналіз чутливості, точка беззбитковості, перевірка стійкості.

 Рейтинговий метод. Система рейтингової оцінки складається з таких елементів: системи оціночних коефіцієнтів; шкали ваг цих коефіцієнтів ( якщо у ній є необхідність); шкали  оцінки значень одержаних показників; формули розрахунку остаточного рейтингу. При розробці життєздатної системи рейтингової оцінки постає проблема вибору еталона для порівняння (порівняння з умовним еталонним підприємством цілком можливе, але вибір такого еталону вимагає уточнення для кожного виду ризику). Не обов’язково вибирати серед великої кількості підприємств найкраще, зручніше просто вибрати серед показників переліку підприємств найкращі та сформувати з них еталон для порівняння.

 Нормативний метод є дуже зручним для оцінки ризику. Систему нормативів можна розглядати як один з варіантів рейтингового методу з тією різницею, що шкала оцінки заздалегідь сформована i складається з мінімуму значень ранжування. Пopiвняння з нормативом відбувається за шкалою "низький ризик — нормальний ризик — високий ризик".

 Сутність  методу аналогів полягає в тому, що при аналізі ступеню ризику певного напряму діяльності доцільно використовувати дані про розвиток аналогічних напрямів у минулому.

 Метод аналізу  доцільності витрат має найбільше практичне застосування й орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику. Перевитрата затрат може бути спричинена одним з чотирьох основних факторів або їх комбінацією: початковою недооцінкою вартості; зміною меж проектування; різницею в продуктивності; зростанням початкової вартості. 

 77. Характеристика методів  оцінювання ризикованості  інвестиційних проектів.

 Розглянемо  методи кількісної оцінки ризиків інвестиційних  проектів. Слід наголосити на особливостях оцінки ризику інвестиційних проектів. Під час їх аналізу застосовується відносна оцінка ризику на основі специфічних для інвестиційної діяльності показників. У світовій практиці інвестиційного менеджменту використовується різноманітні методи кількісної оцінки ризиків, але найбільш поширеними серед них є: метод коригування норми дисконту; аналіз чутливості; метод сценаріїв; дерево рішень; імітаційне моделювання. Надамо коротку характеристику кожного з методів.

 Метод коригування  норми дисконту. Основна ідея методу — коригування деякої базової норми дисконту, що вважається безризиковою або мінімально прийнятною (наприклад, ставка прибутковості по державних цінних паперах, гранична або середня вартість капіталу для фірми).

 Аналіз чутливості показників широко використовується в  практиці фінансового менеджменту та полягає у дослідженні залежності деякого результуючого показника (наприклад, чистого приведеного доходу (NPV)) від варіації значень показників, що беруть участь у його визначенні.

 Метод сценаріїв. На відміну від трьох попередніх, метод сценаріїв дозволяє поєднати дослідження чутливості результуючого показника з аналізом імовірнісних оцінок його відхилень. Як правило, процедура використання даного методу в процесі аналізу інвестиційних ризиків.

 Дерево рішень. Даний метод використовують, коли потрібно прийняти декілька рішень в умовах невизначеності, коли кожне наступне рішення залежить від результатів попереднього, тобто розглядається структура проблеми. “Дерево рішень” складається із вершин і гілок, вершини — місця розгалужень. Вершина, в яку не входить ні одна гілка, називається коренем дерева. Вершина, з якої не виходить жодна гілка, називається листом.

 Імітаційне  моделювання інвестиційних ризиків  є дієвим методом аналізу економічної  системи. Імітаційне моделювання —  серія чисельних експериментів, спрямованих на отримання емпіричних оцінок ступеню впливу різноманітних чинників (вихідних величин) на деякі результати, що залежать від них.

 Метод Монте-Карло  — один з методів моделювання  результатів функціонування складної системи, на яку впливають випадкові фактори і яка, як правило, не може бути описана жодними іншими методами (під складною системою досить розуміти систему, яку не можна описати доступною для огляду множиною параметрів).

 78. Переваги та недоліки  основних методів  кількісного оцінювання підпр-х ризиків. 
 

   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 79. Переваги та недоліки  основних методів  кількісної оцінки  ризику інвестиційних  проектів 

 
 
 

 80. Особливості управління  ризиками господарської  діяльності.

 Оскільки  ризик є економічною категорією, на його ступінь можна впливати через формування та реалізацію стратегії, використання певних засобів, принципів, тобто через створення своєрідного механізму управління ризиками — ризик-менеджменту. Відповідно до сучасної концепції управління ризиками, ризик-менеджмент можна розглядати як систему чи як процес. Як система управління, ризик-менеджмент включає в себе: об’єкти управління — управляєму підсистему; суб’єкти управління — управляючу підсистему.

 Взаємодія об’єктів і суб’єктів управління в ризик-менеджменті  може здійснюватися тільки за умови інформаційного забезпечення (наявності статистичних, інформаційних, комерційних даних). Адже процес управління, незалежно від його змісту, завжди передбачає отримання, передачу та використання конкретної інформації. Як на об’єкт, так і на суб’єкт системи управління господарськими ризиками покладено виконання конкретних функцій. Функціями керованої підсистеми є організація: розв’язання питань, пов’язаних з ризиком, ризиковими вкладеннями капіталу; робіт зі зниження ступеню ризику; процесу страхування ризику; економічних відносин і зв’язків між суб’єктами господарювання. Як процес управління, ризик-менеджмент передбачає розробку стратегічних і тактичних рішень. Стратегія ризик-менеджменту — це загальний довгостроковий курс досягнення намічених цілей, в основу якого покладено прогнозування ризику і напрямів його зниження. Тактика пропонує конкретні методи та прийоми для вибору найбільш оптимального рішення та досягнення результатів в конкретних умовах. За оцінками дослідників, можна обирати такі види стратегій управління ризиками [33]: індуктивну — збір, систематизація, узагальнення фактів; дедуктивну — висування гіпотез та співставлення їх з фактичними даними; позитивну — вивчення поточної ситуації; нормативну — формування суб’єктивних уявлень про майбутні події.

 Управління  ризиками охоплює комплекс заходів, спрямованих на підвищення результативності господарської діяльності підприємства та мінімізацію (чи майже повне усунення) можливих втрат (збитків) при здійсненні тих або інших операцій. Узагальнення наукових поглядів та власні міркування дали змогу побудувати блок-схему процесу управління ризиками. Обов’язковою умовою дієвої системи ризик-менеджменту є дотримання певних принципів, основними з яких є:

 усвідомлення  прийняття ризиків;

 особиста  відповідальність кожного учасника ризик-менеджменту; колегіальність і демократизм у групі спеціалістів, що займаються проблемами ризику;