Правове регулювання:поняття, мезанізм, ефективність

     Правові засоби як субстанціональні явища багатообразні.

     У розвинених правових системах, при достатньо високому ступені інституалізації правових явищ, то або інший правовий засіб виступає в різному вигляді залежно від рівня, на якому розглядається юридичний інструментарій.

     Таких рівнів три:

     по-перше, рівень первинних правових засобів - елементів механізму правового регулювання в цілому і його найважливіших підрозділів; це перш за все юридичні норми, а також суб'єктивні юридичні права і юридичні обов'язки;

     по-друге, рівень правових форм, що склалися, зазвичай                     нормативно виражених у вигляді інститутів, - окремих утворень, юридичних режимів або комплексів взаємозв'язаних правових утворень і режимів, що є юридично дієвими формами вирішення життєвих проблем (наприклад, договір взагалі“ - договір як спосіб організації робіт і оплати їх результатів);

     по-третє, операційний рівень - конкретні юридичні засоби, що знаходяться безпосередньо в оперативному розпорядженні тих або інших суб'єктів, наприклад договір конкретного різновиду – підряду, оренди, страхування. В даному випадку цей договір є способом  організації взаємин між конкретними суб'єктами, організаціями.[20,55]

     Як  деякий підсумок розгляду правових засобів їх можна визначити як субстанціональні, що об'єктивувалися, правові явища, що володіють фіксованими властивостями, які дозволяють реалізувати потенціал права, його силу. Правові засоби можуть співпадати, а можуть і не співпадати з феноменами, що традиційно виділяються в юридичній науці, відповідних елементам догми права. Але як би там не було, у всіх випадках перед нами фрагменти правової дійсності, що розглядаються під кутом зору їх функцій, їх ролі як інструментів правового регулювання.

     Позитивні зобов'язання, заборони, дозволи, дійсно, не підпадають ні під один з елементів догми права. Але це відбувається не тому, що вони не належать до правової матерії, а тому, що вони  відносяться до глибшого її шару, який  дає про себе знати головним чином в процесі дії права, в правовому регулюванні.

     Тим часом позитивні зобов'язання, заборони, дозволи, також як і юридичні норми, правовідносини – все те, що під декілька іншою точкою зору може бути названо “правовими засобами”, хоча і виконують функції способів регулювання, але за своєю суттю носять субстанціональний характер, утворюють “речовину”, “тіло”, “матерію” права як об'єктивній реальності. З тією лише істотною різницею, що вони відносяться до глибин правової матерії, утворюють, якщо завгодно, протоматерію, – той первинний, початковий матеріал, який так чи інакше виявляється в різних юридичних класифікаціях і з яких складаються основні конструктивні побудови позитивного права, типи регулювання.

     Це наочно виявляється при характеристиці галузей права. Звичайно, вирішальне значення для розмежування галузей права мають характерний для них правовий режим, методи централізованого або децентралізованого  регулювання. Разом з Тим, ділення права на галузі багато в чому залежить і від комбінації первинних елементів (способів) регулювання, яка характерна для тієї або іншої галузі права.

     Для галузевих методів, де домінує централізоване регулювання (адміністративне право, фінансове право і ін.), що відносяться в основному до публічного права, в комбінації вказаних трьох елементів превалюють зобов'язання  і заборона; у галузевих же методах, що виражають диспозитивний початок (цивільне право, сімейне право, трудове право і ін.), відносяться в основному до приватного права.[25,266-270]

        Позитивні зобов'язання

     Цей елемент правової матерії (спосіб регулювання) з юридичного боку виражається в покладанні на осіб юридичних обов'язків активного змісту, тобто в обов'язках конкретизованого за змістом і адресатам характеру – обов'язках тих або інших осіб побудувати свою активну поведінку так, як це передбачено в юридичних нормах, які тут виступають як розпорядження в найточнішому значенні цього слова. Для позитивних зобов'язань  характерний свого роду нове обтяження: обличчям наказує  зробити те, чого вони, мабуть (якби не було такого обтяження), і не зробили або зробили б не в тому об'ємі, не так, не у той час і так далі.

     Два найбільш суттєвих момента тут треба прийняти до уваги.

     Перше. У змісті права з самого його виникнення незмінно присутній обширний пласт позитивних зобов'язань. І на сучасному етапі розвитку суспільства право поза цим пластом позитивних зобов'язань не існує і існувати не може. Проте позитивні зобов'язання в принципі властиві не стільки праву, скільки діяльності володарюючих органів, тобто державі.

     Абстрактно міркуючи, вони можуть існувати незалежно від юридичного регулювання. Вони і практично у ряді випадків можуть виявлятися, окрім правових норм. Навіть коли позитивні зобов'язання  виступають в правовій формі, вони через свою природу повинні бути  по головним своїм характеристикам віднесені “на рахунок” держави.

     Друге. Позитивні зобов'язання по своїм юридичним особливостям характеризуються тими рисами, які властиві юридичним обов'язкам взагалі, - принциповою однозначністю, імперативною категоричністю, незаперечністю, забезпеченням дієвими юридичними механізмами.Разом з тим важливо звернути увагу на те, що позитивні зобов'язання досить істотно відрізняються від дозволів, що розглядаються в єдності, і заборон.[15,322]

     Позитивні обов'язки - обов'язки конкретизованого змісту до активної поведінки, безпосередньо і “цілком”, на відміну від дозволів і заборон, виражаються в одній лише догматичній категорії – юридичних обов'язках (отже вирази “юридичне зобов'язання” і “юридичний обов'язок” є по суті синонімами).

     Юридична зовнішність позитивних зобов'язань дуже проста: вони є відносними правовідносинами, в яких одна сторона обтяжена юридичним обов'язком здійснювати активні дії, інша ж володіє лише правом вимоги, а у разі невиконання - домаганням, покликаним забезпечити реального виконання юридичного обов'язку.

     Примітно, що тут немає скільки-небудь глибоких і тонких юридичних закономірностей, зв'язків і співвідношень, що відносяться до найбільш грунтовних сторін логіки права. Коли ж такого роду зв'язки і співвідношення виявляються (наприклад, в правовідносинах житлового найму, де наймач житлової площі має право на обмін, на підселення сусіда і ін.), то кожного разу детальний аналіз виводить нас на елементи, які відносяться вже до інших елементів правової матерії - дозволів і заборон.

     У розвиненій юридичній системі позитивні зобов'язання як явища державній владі не тільки “проходять” черезправо, оснащуються властивостями і особливостями юридичного регулювання, але і збагачуються принципами і цінностями правової форми, що склалася переважно на основі дозволенного регулювання. Це, зокрема, відноситься до юридичної відповідальності, яка під відомою точкою зору може бути інтерпретована як юридичний обов'язок (обов'язок правопорушника після вирішення компетентного органу зазнати заходи державно-примусової дії). Звідси особливе місце правового примушення серед примусових заходів, яке, якщо виділити в нім риси, пов'язані з цінністю права, виражає достоїнства властивих праву нормативності, визначеності, процесуального порядку застосування, початків соціальної справедливості, гуманізму.[4,152-153] 
 
 
 

     1.2.Юридичні  заборони та юридичні  дозволи в суспільстві 

     Для юридичних заборон, як і для заборон взагалі, характерна закріпна, фіксуюча  функція: вони покликані  затвердити, звести в ранг недоторканного, непорушного, існуючі, пануючі  порядки і відносини.

     І тому з регулятивного боку вони (також, як юридичне зобов'язання як особливий спосіб регулювання) виражаються в юридичних обов'язках. Але - в обов'язках пасивного змісту, тобто в обов'язках утримуватися від здійснення дій відомого роду, притому така “стриманість” - треба відмітити відразу - не завжди має строго конкретизований за змістом і адресатам характер.