Правове регулювання:поняття, мезанізм, ефективність

     Тут виявляються вельми чіткі закономірності. Якщо перед нами загальна заборона, то йому кореспондують тільки конкретні дозволи (дозвільне регулювання). І навпаки, якщо законодавець встановив загальний дозвіл, то йому за логікою зв'язків, що існують тут, – юридичній логіці! - повинні відповідати конкретні заборони (загальнодозволенне регулювання). Та і взагалі загальні дозволи і загальні заборони, як ми бачили, тому тільки і виділяються із загальної маси аналогічних явищ, що вони мають “іншу сторону” - відповідно конкретні заборони і конкретні дозволи, і, отже, вони спочатку конституюються у вказаних співвідношеннях загального і конкретного.

     Передумови  даних типів правового регулювання  пов'язані з глибинними основами правового регулювання. Якщо загальнодозволенний порядок безпосередньо пов'язаний з соціальною свободою, то при демократичному режимі в суспільстві дозвільний тип правового регулювання, вирішальним компонентом якого є загальні заборони, найближчим чином співвідноситься з необхідністю високої впорядкованості суспільних відносин, організованості суспільного життя і витікаючої звідси соціальної відповідальності. Коли особи  будують свою поведінку відповідно до початку “тільки це”, то, оскільки такий порядок не служить виразом тоталітарній владі, досягається позитивний ефект – визначеність і чіткість в поведінці, строге проходження тим його варіантам, які передбачені в юридичних нормах, індивідуальних правових актах.

     Значення  дозвільного порядку окрім іншого полягає в тому, що він може служити оптимальним способом впорядкування діяльності державних органів, посадових осіб, що забезпечує введення владних функцій в строгі рамки і істотно обмежує можливості довільних дій.

     Даний тип регулювання є не просто домінуючим, а, по суті, єдиним в області юридичної відповідальності. Послідовне проведення вимог строгої законності припускає така побудова юридичної відповідальності, при якій вона відносно правомочності компетентних органів має строго дозвільний характер і тому підпорядкована початку “тільки це”, або в іншому формулюванні – “не допускається інакше, як”. 

     3.2.  Моделі (системи)  правового  регулювання 

     Розглянемо питання, яке є центральним і в якійсь мірі підсумковим в даній частині книги, - про моделі правового регулювання.

     Моделі  або системи правового регулювання багато в чому зв'язані із завданнями, які представляються людям (державі, законодавцям, громадянам) відносно даної ділянки життя суспільства. Характером завдання, її змістом зумовлюються і особливості правових засобів, за допомогою яких вона вирішується. Мова тут йде про те, що законодавець заздалегідь, з розрахунком на майбутнє покликаний виробляти і закріплювати в законі належні юридичні засоби (особливі форми, комплекси засобів, юридичні режими), призначені для використання у будь-якому випадку, коли виникає відповідна потреба.

     Тут слід розрізняти дві моделі (або  дві системи) правового регулювання:

     Перша модель – дозволенна або диспозитивна побудова правового матеріалу, суть якого – в наданні обличчю можливості самому, своєю волею визначати свою поведінку, що відкриває простір для дій особи на свій розсуд, “по свавіллю” в позитивному значенні цього виразу. Модель, логічна схема побудови правового матеріалу в цьому випадку зводиться до двох елементів; це – суб'єктивне право + юридичні гарантії.[10,284]

     Такого  роду юридичні гарантії полягають як в покладанні на відомих осіб певних обов'язків (допустимо, відносно права власності – обов'язку всіх суб'єктів не здійснювати ніяких дій, що порушують або ущемляють право власника, управомоченного осіб), так і в сумі забезпечувальних коштів, що стоять на варті права особи (у даному прикладі – вимог або “позовів”, направлених на повернення власникові об'єкту власності, припиненні дій з утиску права і ін., і що стоять “за їх спиною” судових, правоохоронних установ, їх актів і дій, потужності примусової державної дії).

     Друга модель - побудова правового матеріалу, що зобов'язує, імперативне . Його суть – в забезпеченні організованості, строгого порядку в житті суспільства, у взаєминах людей, в забезпеченні необхідної суспільної дисципліни. І тому  початковим пунктом в ланцюзі правових засобів є тут юридичний обов'язок, а двома головними елементами даної моделі є – правовий обов'язок + юридична відповідальність. За “спиною” ж другого з вказаних елементів і в даному випадку шикується ланцюжок різноманітних засобів регулювання, що складаються, – як і в першій моделі - з прав, обов'язків, гарантій, правових актів, дій і ін.

     Дві моделі побудови правового матеріалу зачіпають само юридична істота правового регулювання, мають універсальне значення для всіх галузей права і повинні братися до уваги у будь-якому випадку законодавчої і юридико-практической роботи. 

     3.3. Моделі побудови правового матеріалу і “енергетичне поле” правового регулювання 

     При розгляді двох моделей побудови правового матеріалу представляється надзвичайно істотним співвіднести їх характеристику з “енергетичним полем” регулювання, від якого залежить дієвість правових засобів, їх комплексів.

     Це  “енергетичне поле” (поле активності або поле заборони) обумовлене існуючими об'єктивними потребами, інтересами. Найбільш важливо, щоб завдання, в ім'я здійснення яких будується правове регулювання, були задачами-интересами конкретних осіб, носіїв суб'єктивних прав і обов'язків. Коли завдання виступає як задачи-интереса, то це означає, що інтерес як могутній чинник як би супроводжує діяльність по реалізації завдання, підтримуючи і стимулюючи цю діяльність, створює енергію активності, яка весь час впродовж всього шляху до досягнення результату отримуватиме свого роду підкріплення, виражене в інтересі, в зацікавленості суб'єктів  діяльності .

     Дія згаданих раніше моделей юридичного регулювання, їх ефективність, надійність, виправданість значною мірою  залежать від того, як в даному випадку  “енергетичне поле” - негативне або позитивне, поле заборони або поле активності.[7,343]

     На  перший погляд, ефективність, надійність правових засобів системи (“обов'язок + відповідальність”), що зобов'язує, вельми високі. За допомогою цих засобів можна точно позначити об'єм, терміни, характеристики результату і енергійно добиватися ефекту. Але коли ця система функціонує в “негативному полі” (а деяке негативне середовище вона створює і сама по собі: люди не дуже-то схильні підкорятися обов'язковим вимогам, коли хтось думає і вирішує за них), то ланцюжок правових засобів, що йде від завдання до результату, весь час знаходиться під тиском різноманітних, у багатьох випадках постійних інтересів, які раз у раз можуть уклинюватися в цей ланцюжок, ускладнювати її, а деколи і позбавляти сили.[14,33]

     Це нерідко стає імпульсом до того, щоб нарощувати примусову дію, посилювати примусовий юридичний інструментарій. Але, на жаль, і тоді процес, який за допомогою могутніх юридичних засобів, що зобов'язують, як здавалося, повинен був би привести до настання запрограмованого результату, уривається, і очікуваний результат не наступає.