Правове регулювання:поняття, мезанізм, ефективність

     Разом з тим вже в епоху стародавнього права в таких найважливіших його областях, як договірне і право власності, почали складатися узагальнювальні положення, хай незавжди достатньо виражені, у вигляді загальних дозволенних початків, які мали істотне суспільно-політичне, етичне значення.

     У сучасних умовах загальні дозволи і загальні заборони найчастіше зустрічаються і, отже, з найбільшою вірогідністю можуть бути знайдені там, де: а) право прямо “виходить” на права і обов'язки, прямо опосередкує поведінку людей через дозволи і заборони; б) існує необхідність утілити в самому регулюванні його соціально-політичні, етичні початки, його спрямованість - дозволенну або заборонну.

     Головна юридична функція даних правових явищ як загальних регулюючих початків полягає в тому, щоб бути направляючими механізмами в правовому регулюванні, його, так би мовити, організуючими стрижнями.

     В той же час загальні дозволи (саме  дозволи!) можуть безпосередньо породжувати юридичні наслідки: як такі вони можуть бути безпосереднім критерієм правомірної поведінки. Приклад тому - загальний дозвіл відносно свободи договорів. Якщо на тій ділянці соціальної  дійсності, де існує загальний дозвіл, немає з даного питання конкретної, спеціальної заборони, то такі дозволи самі по собі є підставою для визнання відповідної поведінки правомірним. І це повною мірою узгоджується з самою його природою:  як загальний юридичний початок вони можуть - теж загальним чином - обумовлювати правомірну поведінку.

     Але загальні заборони безпосередньо не можуть породжувати юридичні наслідки: вони як такі не можуть бути безпосереднім критерієм неправомірної поведінки. У всіх без виключення випадках значення підстав для визначення неправомірності можуть мати тільки  конкретні норми - що або забороняють, або зобов'язують і управомочують, невиконання яких або ж вихід за межі яких (дозволи) свідчить про правопорушення. І відповідно до принципів законності, що вимагають згідно початкам справедливості конкретності і персонального характеру юридичної відповідальності, кожен випадок протиправної поведінки повинен бути  пов'язаний з порушенням конкретної юридичної норми - що забороняє, зобов'язує або управомочує (коли суб'єкт виходить за межі дозволеного).[21,475]

     Позитивні зобов'язання, при всій їх необхідності і важливості в правовій системі суспільства, все ж таки займають в праві особливе місце. Вони по тих, що визначають своїм  характеристикам виражають не особливості права як своєрідного соціального регулятора, а особливості державної влади, здійснюваної через право, її організуючої, управлінської діяльності, функціонування адміністративного управління. Вельми важливо і те, що юридичні обов'язки, і більш загальні, і менш загальні по коло і ступеня обов'язковості осіб, - це саме обов'язки; навіть будучи гранично загальними, вони, на відміну від загальних дозволів і загальних заборон, не виходять на суб'єктивні права учасників суспільних відносин. Поняття “загальне” стосовно позитивних зобов'язань не має того особливого сенсу, який характерний для загальних дозволів і загальних заборон. Тут загальне не йде далі за питання про коло осіб, воно не охоплює різноманіття життєвих ситуацій і тому не прославляє нормативність на новий рівень. Відповідно до цього і виключення з такого роду “загальних зобов'язань” - не щось протилежне (як в області дозволів і заборон), а просто вилучення зі встановленого загального порядку відносно круга суб'єктів.

     Загальні заборони можуть цілком поєднуватися з природою дозволенного права. І це відбувається якраз тоді, коли що протистоїть загальній забороні дозвіл виступає не у вигляді одного з виключень (“дозволи”; пригадаємо загальну схему дозвільного типу регулювання – “заборонено все, окрім прямо дозволеного законом”), а у вигляді обмежуючої умови. Умови, відповідно до якої загальна заборона на оборот наркотичних засобів не кінцева: він встановлений за тієї умови, що вільний оборот всієї суми лікарських коштів знаходиться в режимі загального дозволу. Тим паче, що, як пояснив Кант, виключення, це - взагалі не принцип, на основі якого повинне будуватися юридичне регулювання: таких виключень може бути невизначена множина - “до безкінечності; бо тут дозволи додаються до закону лише випадково, не  на основі принципу, а в результаті того, що підшукало відповідних випадків”.[17,235-236] 

РОЗДІЛ 2

МЕХАНІЗМ  ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ  ЯК НАУКОВА КАТЕГОРІЯ 

     2.1.Механізм  правового регулювання  і його предмет 

     Істотне значення для розуміння механізму правового регулювання має його предмет, а під ширшою точкою зору - середовище, в якому (і під впливом особливостей якої) право впливає на суспільні відносини.

     Предметом правового регулювання є різноманітні суспільні відносини, які об'єктивно, за своєю природою можуть піддаватися нормативно-організаційній дії і в існуючих умовах вимагають такої дії, здійснюваної за допомогою юридичних норм і всіх інших юридичних засобів, створюючих механізм правового регулювання.

     Як  безпосередній предмет правового  регулювання виступає вольова поведінка учасників суспільних відносин, поведінка, через яку тільки і можна здійснювати стимулювання або примушення.

     Право при цьому здатне впливати на різні рівні поведінки людей і їх колективів. Можна виділити наступні три рівні поведінки: дії, операції, діяльність (причому з кожним з цих рівнів поведінки в принципі, як правило, зв'язаний відповідний рівень структури права )

     Середовище правового регулювання включає і регульовані правом вольові суспільні відносини, і інші суспільні зв'язки, що входять в його орбіту, супроводжуючі і такі, що “закутують” його, і само правове регулювання, а головне, особливості цих відносин, зв'язків, засобів юридичної дії, що суттєво впливають на своєрідність, на їх комплекси і побудову.

       Тут може бути виявлений ряд площин, зрізів соціальної дійсності. Найбільш важливе значення мають три основні характеристики:

     а) якість “енергетичного поля” регулювання

     б) ступінь активності соціальної поведінки на тій або іншій ділянці життя суспільства

     в) рівень напруженості, інтенсивності правового регулювання.

     Розглянемо ці три характеристики, що відносяться до предмету, точніше -середовищю, в якій діє механізм правового регулювання.

     Під якістю “енергетичного поля” регулювання (“а”) слід розуміти той загальний стан соціального середовища, який може бути охарактеризований як “поле  активності”, або як “поле стримування”, або як поєднання того і іншого.

     Мається на увазі достаток соціального середовища, який через вимоги соціальних закономірностей, існуючі потреби і інтереси спрямовує, орієнтує поведінку людей на активність, на здійснення тих або інших вчинків, на діяльність певного виду або на те, аби виявляти пасивність, не скоювати певні дії.

     Введення юридичних заборон виявляється необхідним у випадках, коли в соціальній дійсності існують (реально або у вигляді спроможності) факти порушень меж дозволеного, у зв'язку з чим виникає небезпека для суспільства і потрібно забезпечити за допомогою юридичної заборони типові, процеси життєдіяльності.[24,341-342]

     Звідси прямує висновок, що юридична заборона - це не чисто правове явище. По самій своїй субстанції він має риси соціально-правового феномена, що несе на собі відбиток конфліктних, аномальних ситуацій, відносин і, отже, ступені активності соціальної поведінки.

     І урешті, звернемо увагу на само  правове регулювання, на рівень його напруженості, інтенсивності. Правове регулювання має особливості, пов'язані не не лише з тим, до якої галузі права воно відноситься, чи виражаються в нім централізовані або децентралізовані початки, як стан соціального середовища, поведінки і т. д., але і з тим, чи охоплюються правом дані відносини, а якщо так, то яка його деталізованість, імперативність, жорсткість, насиченість. Все це і може бути названо напруженістю, інтенсивністю регулювання. Відповідно до такої ознаки в громадських відносинах можуть бути виділені зони інтенсивного і неінтенсивного правового регулювання.