Лекції з "Політології"

2. Активна, що характеризується пошуком рівноваги між  зовнішньою і внутрішньою політикою.

3. Консервативна, що характеризується активністю захисту раніш досягнутого балансу між зовнішньою і внутрішньою політикою.

4. Агресивна, характеризується експансіоністською  політикою, примусом до зміни політики інших держав.

              Зовнішня політика виконує такі основні функції:

1) охорона прав та інтересів держави;

2) репрезентативно-інформаційна: представлення держави дипломатични-ми службами і ознайомлення з державами партнерами;

3) організаційно-переговорна: налагодження контактів з іншими державами.

Держава використовує у зовнішній політиці такі основні засоби:

1. Інформаційно-пропагандистські: представництва в державах, реклама, інформаційні матеріали.

2. Політичні: дипломатичні стосунки на різних рівнях від консульських до зустрічей у верхах.

3. Економічні: вплив держави на економіку інших держав (ліцензії, квоти, торгівля).

4. Військові засоби використовують при демонстрації сили.

              Основними мотивами зовнішньої політики є національний інтерес, що полягає у виживанні або самозбереженні, реалізації основних економічних, соціальних і культурних інтересів нації.

              Одним із основоположних принципів нового політичного мислення є баланс інтересів, який замінює принцип балансу сил, що повинен націлюватися на забезпечення рівної і загальної безпеки, яка гарантує необхідний мінімум довіри, а в перспективі -  атмосферу взаємної довіри і гласності.

              Сьогодні зовнішня політика базується на принципах і нормах міжнародного права, зафіксованих в статуті ООН документах для нової Європи, документах засідань Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ):

-          повага до державного суверенітету і суверенної рівності;

-          незастосування сили чи погрози сили;

-          непорушність кордонів і територіальної цілісності держави;

-          мирне врегулювання спорів;

-          повага прав і свобод людини;

-          право нації на само визначення;

-          сумлінне виконання міжнародних зобов’язань;

-   невтручання у внутрішні справи.

              Домінантою сучасного світового політичного процесу є проблема зміцнення міжнародної безпеки, усунення феномена війни із життя людства. Основними напрямками зміцнення міжнародної безпеки є такі:

1. Нерозповсюдження ядерної зброї. Виникнення цієї ідеї відноситься до кінця 50-х років, коли людство лише почало усвідомлювати загрозу ядерного протистояння. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї був підписаний у Москві в 1968 р., на початок 90-х років до нього приєдналися 150 країн. Контроль за виконанням цього документу покладено на МАГАТе. Але у світі є ядерні держави, які залишилися за межами цього документу (Китай, Франція, Індія, Пакистан).

2. Зменшення загрози регіональних воєнних конфліктів (Близький Схід, Росія), зростання яких ускладнює розвиток зовнішньої політики, стабільність  в усіх сферах життя в регіонах.

3. Посилення контролю і вимог по веденню воєнних дій з боку міжнародних організацій.

              Після здобуття державної незалежності Україна почала активно включатися у процеси міжнародних відносин, формувати власну зовнішню політику.

              З самого початку Україна заявила про відмову від ядерної зброї, хоча це питання стало предметом гострої внутрішньо-політичної боротьби. У першій половині 90-х років зміст зовнішньої політики України зводився до з‘ясування стосунків з Росією щодо Криму і Чорноморського флоту, заохочення іноземних інвестицій, до міжнародної участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи  й запобігання її поширенню та до отримання гуманітарної допомоги.

              На сучасному етапі зусилля політиків і керівництва держави націлені на створення сприятливих умов  для всебічної міжнародної діяльності України. Наша держава визнана повноважною учасницею НБСЄ, президентом нашої держави підписані Хельсенський Заключний акт і Паризька Хартія для нової Європи. Україна приймає участь у програмі «Партнерство заради миру», є членом Ради Європи. Уже в 1992 році Україну визнали 134 країни світу.

              Згідно з Конституцією України засади зовнішньої політики визначаються Верховною Радою, яка дає згоду або денонсує міжнародні договори. Представництво нашої держави у міжнародних відносинах, керівництво зовнішньо-політичною діяльністю держави здійснює Президент, організація і забезпечення здійснення зовнішньої політики покладається на Кабінет Міністрів.

              Здобутком України є те, що виконання зовнішньополітичних та економічних функцій перестало бути монополією урядових структур. Безпосередніми об‘єктами зовнішньої політики є окремі підприємства, політичні партії та громадські організації.

СВІТОВА ПОЛІТИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ І МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ.

Основні поняття та категорії: військово-політичний блок. геополітика, геополітичний простір, державний суверенітет, економічна блокада, міжнародні відносини, міжнародний конфлікт, міжнародна організація, міжнародне співробітництво, національна держава, принцип сили, принцип права, світова держава, співдружність, співпраця, суперництво.

              Міжнародні відносини - це сукупність різноманітних стосунків (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних) між національними державами або групами національних держав, а також світовими і регіональними організаціями у процесі взаємодії яких складається певний світовий або регіональний правовий порядок.

              У політологічній літературі еволюція міжнародних відносин  аналізується по-різному. Представники марксистської традиції кладуть в основу формаційний і класовий критерії  і виділяють рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний типи міжнародних відносин панування і підкорення  до відносин співробітництва  і взаємодопомоги.

              Інший підхід  західних політологів, запропонований  ще в кінці ХІХст. Ф.Мартенсом, суть якого полягає у хронологічному  поділі міжнародних відносин на три типи:

1) від античного, середні віки до Вестфальського мирного договору 1648 року: розмежованість народів і панування фізичної сили;

2) від заключення Вестфальського договору до Віденського конгресу 1815 року: визначальним є принцип політичної рівноваги;

3) від 1815 року до сучасного періоду: панівним є «принцип національності», що доповнився «принципом панування права».

              Є у західній політології типологія  міжнародних відносин,  в основі якої лежать  домінуючий вплив «світової держави» і відповідно вони впливають на характер системи відносин. За цим підходом історія міжнародних відносин починається з кінця ХV ст. і аж до наших днів. Це послідовне панування чотирьох «великих держав» - Португалії, Нідерландів, Великобританії і США. П‘ятий цикл почався з 1914 року і отримав назву «американська епоха». Аналіз усіх цих підходів заслуговує на увагу і дає можливість більш глибоко визначитися у детермінантах сучасних світових політичних відносин, зрозуміти перспективи їх розвитку.

              Головними суб‘єктами міжнародних відносин на сучасному етапі є національні держави, які для вироблення певних форм, моделей взаємодії об‘єднуються у всесвітні й регіональні міжнародні організації.

              Типи таких організаційних структур мають різну мету, різні межі компетенції і різні правила гри. Вони поділяються за геополітичним простором - на всесвітні (МВФ, ООН) і регіональні (Рада Європи, Європейський Союз); за рівнем суспільного розвитку: (високорозвинені, середньо розвинуті, низько розвинута); за рівнем інтеграції: сильно інтегровані і слабо інтегровані.

              Доцільно відмітити ряд світових і регіональних структур і об‘єднань: Організація Об‘єднаних Націй (ООН), яка була створена у 1945 році і покликана забезпечувати міжнародний мир і безпеку. Найважливішим органом ООН є Рада Безпеки, що складається з 15 членів - держав, з яких 5 - постійні (США, Великобританія, Китай, Франція і Росія). Рішення Ради Безпеки є вирішальними, а Генеральна Асамблея ООН має право тільки давати рекомендації учасникам конфлікту або Раді Безпеки. Судові справи конфліктуючих сторін розглядає Міжнародний Суд у Гаазі.

              У структурі ООН функціонує Економічна і Соціальна Рада, яка складається з комісії: з наркотичних засобів, суспільного розвитку, зі становища жінок, із транснаціональних корпорацій, з народонаселення, статистична.

              Існують також спеціалізовані світові структури: Світовий банк, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), Організація Об‘єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров‘я (ВООЗ).

              У Європі започаткувала хельсенський процес, правозахисний рух Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ).

              В 1990 році у Парижі створені постійні інститути НБСЄ: 1) на найвищому рівні домовилися проводити кожні два роки зустріч глав держав і глав урядів; 2) створено Раду міністрів НБСЄ, яка складається з міністрів закордонних справ; 3) функціонує Комітет старших урядників, який проводить зустрічі раз на три місяці.

              До організації глобально-регіонального плану можна віднести Велику сімку, до якої входять найбільш розвинені держави світу: США, Великобританія, Канада, Німеччина, Японія, Італія, Франція.

              Серед регіональних міжнародних організацій найбільш впливовою є Європейський Союз (ЄС), який об‘єднує 12 держав: Бельгію, Данію, Німеччину, Францію, Грецію, Ірландію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Великобританію, Іспанію. Це найбільш інтегрована організація, що прагне до створення спільного ринку без обмежень і кордонів. Оборонну функцію країн Заходу виконує Організація Північноатлантичного пакту (НАТО), яка останні роки прагне до поширення військових зв‘язків за межі держав-членів НАТО.

              До впливових регіональних міжнародних структур відносяться також такі організації: Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), Організація американських держав (ОАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Асоціація південно-східних азіатських держав (АСЕАН).

              Міжнародні відносини за сферами суспільної діяльності поділяються на політичні, дипломатичні, правові, культурно-гуманітарні. Основними формами міжнародної взаємодії є співпраця, суперництво і конфлікт. Співпраця здійснюється через участь у різних міжнародних організаціях, прийняття двосторонніх і широкомасштабних договорів про дружбу і співробітництво. Найперспективнішою формою співпраці, є стратегічне партнерство, яке адекватно відповідає геостратегічним інтересам суб‘єктів  міжнародних відносин, передбачає найбільш масштабні і взаємовигідні способи взаємодії у різноманітних сферах суспільного життя.

              Суперництво означає мирний характер боротьби між державами за вигідну реалізацію свого національного інтересу, починаючи від поширення своїх капіталів і технологій до розміщення військових баз. Конфлікти виникають, коли не вдається врегулювати інтереси двох або групи держав і проявляються у різних формах: розрив двосторонніх відносин; економічна, політична блокада; війна.

              Міжнародні відносини грунтуються на двох основних принципах: сили і права.

              Принцип сили незалежно від зміни співвідношення у його структурі тих чи інших елементів залишається найважливішим чинником геополітики.

              Термін «геополітика» в первісному значенні трактується як вчення про державу, що прагне до розширення свого географічного і територіального простору. В сучасному розумінні цей термін трактується як наука і політика щодо вивчення міжнародних структур і механізмів їх взаємодії, закономірностей і тенденцій світового розвитку, а також використання її досягнень у практичній політиці національних держав, міжнародних союзів і блоків для забезпечення реалізації своїх геостратегічних і національних інтересів, збереження миру і забезпечення стабільності.

              Принцип сили в геополітичному значенні означає, що держава або група держав здатні нав‘язати іншим державам свої інтереси. На сучасному етапі світового розвитку провідною є та держава, сила якої переважно вимірюється економічним, технологічним, інформаційним та інтелектуальним потенціалом. До вимірів сили по міжнародній арені відносять:

1) геополітичне становище (рельєф, клімат, територіальний простір, сконсолідованість, наявність сучасних комунікацій);

2) населення, його кількість, освіта, фахова підготовка;

3) багатство на природні ресурси;

4) рівень економічного розвитку;

5) соціально-культурний рівень;

6) демократичність політичного режиму;

7) військова могутність;

8) рівень розвитку дипломатії;

9) міжнародний імідж держави.

              Принцип права передбачає, що національна держава у міжнародних відносинах має спиратися не тільки на свою силу, але дотримуватися норм міжнародного порядку.

              Сучасний процес міжнародних відносин спрямований на створення єдиної світової системи господарювання, що включає міжнародний розподіл праці, поглиблення міжнародної інтеграції, спеціалізації, торгівлі, утворення спільної фінансової системи. Створюються умови для вільного переміщення громадян, потоку інформації, в першу чергу через систему «Інтернет». Тому важливим для України є визначити своє місце  у світовому соціально-економічному і культурному процесі і підняти свій розвиток до такого рівня, який забезпечить можливість для рівноправного входження у світове співтовариство.