Лекції з "Політології"

Дослідження різних концепцій внутрішньополітичних і зовнішньополітичних прогнозів, вивчення закономірностей розвитку політичного життя, дає можливість побачити і зрозуміти сучасні пріоритети політики, перспективні цілі людства, окремих регіонів, народів, визначити особисту причетність і місце у політичних процесах сучасності.

ПОЛІТИЧНИЙ МАРКЕТИНГ І МЕНЕНЖМЕНТ

Основні поняття та категорії: виборча кампанія, виборча коаліція, політичний вплив, політичний імідж, політичні інновації, політичний маркетинг, політичний менеджмент, політична стратегія, політична реклама, урядові рішення.

              Сучасне політичне життя має свої особливості: досить складне за системою напрямків і форм діяльності, пронизане ринковими відносинами, різноманітне за ідеологічним забарвленням зумовлене поєднанням інтересів різних соціальних груп, які, як правило, не мають можливості утримувати довгий час авторитет у суспільстві чи владу.

              Тому виникає необхідність у пошуку нових політичних технологій, які у першу чергу обумовлені принципами і законами, що діють в ринкових умовах. Ряд європейських політологів, таких як П.Бурдьє, Жан Боден доводять, що політична діяльність перетворюється у своєрідну систему продукуючого виробництва, коли є конкретний товар, конкуренція, боротьба за ринок впливу (14). Поле політичної діяльності стає еквівалентом поняття “ринок”: політичні партії асоціюються з поняттям “підприємця”, специфічними грошима є голоси виборців, “підприємці” обмінюються специфічними товарами (програмами, обіцянками) (11).

              Можна виокремити два основних напрямки новітніх методів політичної діяльності:

1.            Дослідження, регулювання, впровадження в суспільно-політичну практику  тих чи інших настанов для суспільної свідомості, що дає можливість завоювати чи утримати контроль над ринком влади.

2.            Організація, втілення у практичне життя  політичних рішень через спеціалізовані групи: політичних лідерів, правлячу еліту.

Перший напрямок методів об‘єднаний поняттям політичного маркетингу, що є діяльністю, спрямованою на створення, підтримку чи зміну поведінки людей щодо конкретних політичних лідерів, операцій, ідей громадянського значення, які виступають активними компонентами політичного життя суспільства.

              Суть політичного маркетингу можна конкретизувати через його функції:

1)           накопичення  інформації про особливості політичного життя у суспільстві, суспільну свідомість;

2)           розробка методів аналізу і обробки інформації, виокремлення ключових показників, які найбільш повно характеризують об‘єкти і суб‘єкти політики;

3)           оцінка і аналіз умов політичного ринку (сукупність політичних сил, економічне, соціальне, політичне, демографічне становище у суспільстві);

4)           аналіз ринкових можливостей тих чи інших партій, суспільних інституцій, ідей, особистостей;

5)           розробка оціночних і прогнозних моделей політичного попиту, життєвого циклу суб‘єктів політики та їх політичної поведінки;

6)           аналіз ефективності політичного маркетингу та корегування обраних методів  політичної діяльності.

До форм політичного маркетингу відносяться:

1)          дослідження політичного ринку через засоби масової інформації, вивчення документів органів влади, політичних і громадянських організацій, вивчення громадянської думки шляхом проведення різних форм соціологічних досліджень.

2)          політична реклама, яка здійснюється через різноманітні форми наочного зображення, пресу, телебачення, радіо, через рекламування у різних сферах підприємницької діяльності.

3)          виборча інженерія, яка розробляє систему організаційних методів, що забезпечать перемогу у виборах відповідній політичній силі (зміна виборчих процедур, вибір сприятливого часу для виборів, маніпулювання кордонами виборчих округів, стимуляція і переміщення виборців з одних виборчих округів до інших).

4)          політична іміджологія: формулювання і створення у суспільній свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, розробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування у суспільній свідомості відповідних образів реальних суб‘єктів політики.

Існують такі основні підходи до формування іміджів:

-          функціональний (на основі різних типів функціонування об‘єктів і суб‘єктів політики);

-          контекстний (на пристосування до різних контекстів реалізації);

-          порівняльний (на зіставлення близьких іміджів).

Найбільш характерні у сучасних умовах іміджі “людини з народу”, “справжнього лідера”, “хорошого сім‘янина”.

Другий напрямок, пов‘язаний з організацією втілення в життя політичних рішень, реалізується через політичний менеджмент.

              Політичні менеджери домагаються необхідної поведінки людей за допомогою правових норм, умовлянь і маніпуляцій.

              Умовно сукупність форм і методів роботи можна розділити на дві функціональні групи:

1.        Менеджмент виборчої кампанії. Це процес організації і проведення виборчої кампанії включає формулювання команди, розроблення стратегії виборчої кампанії, організацію і проведення передвиборної агітації.

2.        Менеджмент правлячої команди. Ефективність здійснення політичного управління залежить від інформаційного забезпечення роботи правлячої команди, вибору моделі та технології ухвалення рішень, зв‘язків з громадськістю, організації роботи пресової служби. Виділяють такі основні моделі прийняття управлінських рішень: формальна  змагальна, колегіальна.

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПОЛІТИКИ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Основні поняття та категорії: державність, державний суверенітет, миролюбство, самостійність, толерантність.

Теорія і практика політичного життя в сучасній Україні має свої історичні особливості. Протягом усієї своєї історії вітчизняна політична думка розвивалась самобутньо, на українському соціально-політичному і національному грунті. Разом з тим впродовж тривалого часу політичне життя і особливо державництво розвивались в єдиному руслі з державництвом польським і російським: оскільки, Україна входила до складу Польщі та Росії, і політичні системи цих держав, їх системи освіти природно впливали на формування поглядів, концепцій та політичної культури. Українська політична практика формувалась також і під впливом Заходу. Наша країна не агресивна, ніколи ні на кого не нападала, а змушена була безперервно захищатися. Це справило особливий вплив на формування національного характеру, політичної поведінки. Наша наука про політику базувалася на принципах толерантності, терпимості, миролюбства. Новий етап розвитку української політології підтверджує цю важливу її особливість.

У політиці України впродовж усієї її історії було дві орієнтації: перша - на внутрішні сили, друга - на зовнішні.

Україна мала свою державність (Київська Русь, українська козацька держава, УНР), але на довгі часи втрачала її, що гальмувало, стримувало розвиток української нації, її політичних ідей і прагнень.

В Україні на нинішньому етапі її політичного розвитку найбільш характерною прикметою є те, що українське суспільство перебуває на перехідному етапі свого розвитку. Ускладнює ситуацію те, що в Україні переплітаються два різнорідні процеси. По-перше, здійснюється перехід від статусу одного з регіонів наддержави до статусу самостійної держави. По-друге, руйнується стара авторитарно-бюрократична система і одночасно робиться спроба утворити нову модель соціального розвитку, основними характеристиками якої повинні стати: змішана економіка, політичний плюралізм, громадянське суспільство, права і свободи особистості.

За десятиріччя незалежності Україна створила основні атрибути держави, прийняла Конституцію, в якій заявила про себе як суверенна і незалежна, демократична, правова держава. Зріс рівень політичної свободи громадян, створена багатопартійна система, розвивається вільне підприємництво. Хоча через низку об‘єктивних і суб‘єктивних причин руйнівні процеси в окремих сферах політичного життя переважали над конструктивними, що привело до значного рівня соціальної та політичної напруженості. До політичних причин такого стану слід віднести:

- нерозвиненість політичних та організаційних структур, відсутність дієвих політичних партій;

- низький рівень політичної культури населення;

- невизначеність принципів зв‘язку між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, періодичне загострення конфронтаційних процесів, політичної кризи у вищих рівнях влади;

- низький рівень концептуального обгрунтування подальшого розвитку державності.

Тому найбільш актуальними в політичному житті України є такі завдання:

1)       в галузі зовнішньої політики – вироблення власної стратегії поведінки на міжнародній арені з визначенням кола прихильників і суперників в основних сферах міжнародного спілкування;

2)       у внутрішній політиці – стимулювання виробництва, пошуки експортних можливостей, визначення суспільно-економічний пріоритетів, боротьба з корупцією і тіньовим сектором економіки.

Значна роль у вирішенні проблеми політичного життя в Україні,розробці перспектив її подальшого розвитку належать політології.

Основні завдання політичної науки це:

- фундаментальне теоретичне обгрунтування та розкриття суті й шляхів побудови суверенної, демократичної, правової держави та громадянського суспільства;

- обгрунтування національної демократичної доктрини на основі глибокого дослідження еволюції демократичних ідей і демократичних інститутів в Україні, розкриття суті та ролі національної свідомості й самостійності політичної культури українського народу;

- висвітлення в сучасних концептуальних трактуваннях основних законів політичного життя суспільства, категорій і понятійного апарату політології;

- створення вірогідних політичних портретів історичних лідерів і керівників української держави, державних і політичних діячів сучасного періоду;

- трансформування у площину політичного поля України нових технологій політичного процесу таких як політичний маркетинг (сукупність форм, методів і технологічні дослідження, проектування, регулювання, впровадження у суспільно-політичну практику настанов суспільної свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади), виборча інженерія (пристосування виборчих процесів до  реалізації інтересів правлячих та політичних еліт), іміджології (формування і створення в суспільній свідомості образів суспільних інститутів, окремих політичних лідерів), політичний менеджмент (розробка і практичне застосування методів управління політичним життям держави).

Отже, сучасна українська політологія призвана поєднати теоретичний історичний політичний досвід української нації з передовими ідеями і технологіями сучасного політичного життя, розробити систему політичних дій і методів на різних етапах політичного розвитку, озброїти теоретичними знаннями політичної науки як політичного лідера так і пересічного громадянина України.