Лекції з "Політології"

Форми прямої демократії:

-          проведення виборів на основі загального виборчого права;

-          референдуми, на яких обговорюються закони, поправки до конституції, виявляється воля народу щодо найбільш актуальних питань державної політики і соціально-політичного життя;

-          збори громади, сходки, (ці форми характерні для невеликих регіонів, населених пунктів, де можна зібрати всіх громадян, або їх досить широке представництво).

Представницька демократія - порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними). Особливо велике значення в системі цієї демократії мають парламенти, що безпосередньо обираються громадянами, місцеві виборні органи влади.

              Наша держава  з самого початку своєї незалежності розбудовує демократичну державу, про що свідчить і Конституція України, і вся законодавча система, яка формується в державі. Сьогодні головне завдання полягає в підготовці громадян держави, суб‘єктів владних структур на всіх рівнях навчитися жити і працювати за основними принципами демократії, дотримуватися основних законів, які регламентують поведінку громадянина у демократичному суспільстві і гарантують його основні права.

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ.

Основні поняття та категорії: багатопартійність, двопартійність, однопартійність, партійна система, політична партія, суспільні організація, суспільний  рух, суспільно-політичний рух.

              Термін “партія” у перекладі з латинської означає частину якоїсь великої спільноти. Перші згадки про політичні партії зустрічаються ще у мислителів Стародавнього світу. Так, в античну епоху в Афінах починалась боротьба між аристократами і демократами. У середні віки існуючі політичні угрупування виступали тимчасовими об’єднаннями, що виникали як результат боротьби між різними верствами суспільства (у ХІІ - ХV ст. ремісничі верстви представляли, а феодалів - гіббеліни).

              Прототипи сучасних політичних партій з’являлися у період ранніх буржуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої Французької революції - конституціоналісти, жирандисти, якобінці. В цей період після проголошених у США незалежності з’являються партії федералістів і антифедералістів. У ХІХ столітті у Велекобританії формується ліберальна, потім консервативна партії, у Німеччині - робітнича партія.

              Політичні партії у сучасному розумінні остаточно сформувались лише в середині ХХ століття і налічується їх понад вісімсот, які об’єднують близько сотні мільйонів членів.

              Політична партія – це організація, яка об’єднує на добровільних засадах людей із спільними інтересами, що реалізовані в основоположних ідейних настановах і програмах з метою впровадження їх через оволодіння політичною владою і здійснення державного керівництва країною.

              Політичні партії є одним з найважливіших суспільних інститутів і виконують такі функції:

-          виявлення, формулювання та обґрунтування (політичне відображення) інтересів суспільних груп;

-          активізація та об’єднання великих суспільних груп;

-          формування ідеології та політичних доктрин;

-          участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;

-          участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;

-          участь у здійсненні державної влади;

-          формування державної ідеології;

-          політичне виховання всього суспільства або його частини;

-          рекрутування й соціалізація нових членів партії;

-          підготовка кадрів для апарату держави, професійних спілок.

Типологізація партій здійснюється за різними ознаками. Найістотніші з них такі: ідеологія, політична платформа, організаційна структура, методи і засоби діяльності, політичний статус, соціальна основа і електорат.

За ідеологіями, як певними системами політичних цінностей, партії поділяються на комуністичні і не комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні і неоліберальні, консервативні і неоконсервативні, фашистські і неофашистські. Ця типологія передбачає також поділ їх за політичним темпераментом – ліві, центристські, праві. Для лівих і правих характерний певний набір цінностей, що зберігаються у продовж століть. Лівим властиві пацифістські, антикапіталістичні, антирасистські, антиклерикальні орієнтації, прагнення до рівності і прогресу. Праві визначають культ влади та ієрархії, прагнуть до збереження усталених порядків, поваги до них. Але така типологія не завжди відповідає конкретному історичному підтексту.

Організаційна структура передбачає організаційні принципи побудови партії, статус її органів, взаємозв’язок між структурними ланками. Відповідно виділяють: кадрові партії (це партії впливових людей, які мають авторитет і можуть розраховувати на підтримку); масові партії (об’єднують велику кількість людей, що групуються у первинних структурах, мають фіксоване членство, основне джерело їх фінансування – членські внески).

Третім типом тут можна виділити партії виборців. Цей тип партій, з одного боку, характеризується прагматизмом, але не створює мереж організованих прихильників на зразок кадрових партій, а з іншого – має централізовану масову організацію, проте не вимагає від своїх членів постійної участі у партійному житті. Такими є сучасні партії центристського спрямування.

За характером внутрішньої субординації розрізняють три типи партій: централізовані з вертикальною структурою управління, децентралізовані з горизонтальним координуючими і управлінськими ланками, фракційні.

За методом і засобами діяльності партії поділяються на авангардні та парламентські. Авангардні партії, які претендують на керівництво всім народом, вдаються до силових методів тиску (страйків, пікетування і навіть актів терору). Партії парламентського типу (ліберальні, соціал-демократичні та неоконсервативні) помірковані, вони користуються такими засобами, які не виходять за межі правового поля.

Статус партії характеризує її місце та роль у суспільстві і державі та не передбачає юридичний, територіальний та владний аспекти. За юридичним статусом партії бувають легальні та нелегальні, за географічною поширеністю і густотою організації – регіональні, що діють у певному регіоні; національні, діяльність яких поширюється на всю територію держави; наднаціональні, що мають розвинені міжнародні стосунки.

Владний статус передбачає представництво партій у державних органах. За владним статусом партії поділяються на опозиційні, парламентської більшості і парламентської меншості.

Що стосується соціальної основи і електорату, то до середини ХХ століття партії мали чітко виражену класово-соціальну орієнтацію. Згодом, коли соціальна структура стала мобільнішою, на зміну класовим почали приходити загальнонародні партії, за термінологією західних політологів - “партії для всіх”.

У сучасній політології досить складна класифікація політичних систем. Найбільш повною є класифікація, запропонована В.М.Якущинком:

1.Ситуація відсутності партійної системи (коли політична культура ще не дозріла до формування політичних партій або вони заборонені).

2.Однопартійні системи: а) існує одна партія – інші заборонені; б) одна партія в умовах демократичного режиму.

3.Двопартійні системи:

а) неальтернативна, ротаційна, суто двопартійна (Колумбія);

б) неальтернативна, неротаційна, суто двопартійна система з партією-гегемоном;

в) альтернативна, ротаційна, суто двопартійна, коли інші партії забороняються;

г) “де-факто” двопартійна при формальному існуванні багатопартійності.

4.Неальтернативні багатопартійні системи з обмеженою кількістю легальних політичних партій і партєю-гегемоном;

5.Альтернативні системи з обмеженою кількістю легальних політичних партій.

6.Двоблокові багатопартійні системи, в яких  жодна партія не може самостійно здійснювати владу, а основне політичне суперництво йде між двома групами політичних партій.

7.Багатополюсна система багатопартійної роздрібненості, за якої правлячі політичних партій не є стабільними і часто змінюють одна одну.

Специфічною формою політичної активності громадян є суспільно-політичні організації і рухи. Суспільні організації вагомими чинниками суспільних перетворень, упорядковують суспільне життя.

              Грунтуючись на видах діяльності суспільні організації поділяються на:

-          професійні;

-          економічні (спілки підприємств, кооператорів, селян, товаровиробників, обдурених вкладників тощо);

-          конфесійні (католицькі, православні, мусульманські, іудейські, масонські тощо);

-          культурологічні та освітянські (товариства “Просвіта”, любителів української, російської, європейської мов і т. д.);

-          спортивні, туристські, тверезості і здоров’я;

-          наукові, науково-технічні (спілки викладачів, науковців, інженерів тощо);

-          оборонні (ДТСААФ, аероклуби);

-          національні (товариства російської, польської культури і т. д.);

-          екологічні (“Зелений світ”, “Грінпіс” і т. д.).

Суспільно-політичні рухи відрізняються від суспільних організацій, як правило, відсутністю фіксованого членства. Суспільні рухи, які об’єднуються на основі кількох політичних сил, що стоять на різних політичних та ідеологічних платформах, не можуть існувати у продовж тривалого часу.

              Суспільно-політичні рухи можна класифікувати за такими типами:

-          трансформативні рухи, спрямовані на радикальні зміни у суспільстві;

-          реформаторські рухи, пов’язані з модифікацією існуючих порядків;

-          рухи порятунків, наприклад, релігійні, які прагнуть спасіння людина від гріху і т. ін.;

-          альтернативні рухи, які зосереджуються на усуненні негативних рис, звичок( рух за здоровий спосіб життя, проти наркоманії тощо).

В Україні кількість політичних партій перевищує 100, суспільних організацій – 200. І ця кількість постійно змінюється, оновляється, збагачується новими ідеологічними напрямками.

ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ.

Основні поняття та категорії :громадська думка, менталітет, політичні знання, політична орієнтація, політична психологія, політична свідомість, політичні цінності, політичні установки.

              Політична свідомість - це усвідомлення сфери політики соціальними суб‘єктами (особами, групами, спільнотами), вона взаємопов‘язана та взаємодіє з іншими формами суспільної свідомості: економічними, правовими, філософськими, моральними, естетичними цінностями, художніми поглядами.

              Розуміння політичної свідомості як сукупності духовних явищ дає змогу так охарактеризувати її структуру:

1)       політична психологія (емпірична і буденна політична свідомість) і політична ідеологія (теоретична і наукова політика свідомість);

2)       спеціалізована свідомість (передусім партії) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства;

3)       політичні знання суб‘єкта політичної діяльності, оцінка ним потреб та інтересів різних суспільних груп.

Політична свідомість завжди конкретно-історична, вона відображає рівень політичних знань громадян у будь-якій країні з певним рівнем економічного, духовного і політичного розвитку. При цьому складається із трьох основних компонентів: знання, цінності, установки. Політичні знання і формують типові політичні уявлення про різні аспекти суспільно-економічного  життя суспільства. Політичні цінності і ціннісні орієнтації – це такі політичні знання і уявлення, які розглядаються людиною як невід‘ємні від її існування, надають сенс  її вчинкам, орієнтують її дії у політичному житті. Політичні цінності (наприклад, демократія, свобода, соціальна справедливість, політичні права людини і їх гарантії) виступають як мотиваційна основа політичної культури. Їх руйнацію людина часто переживає як особисту трагедію, а у суспільстві ці процеси можуть привести і до духовної катастрофи.

Політичні установки, а саме відношення суб‘єкта до політичних явищ,  виражаються в  активній діяльності з метою отримання політичних знань чи навпаки: в негативному відношенні до отримання таких знань; в установці на активну чи пасивну участь у політичній діяльності.

Політична свідомість виконує ряд функцій: регулятивна; пізнавально-інформаційна; оціночна; мобілізуюча.

Умовно політичну свідомість можна поділити на спеціалізовану і масову. Спеціалізована свідомість є як правило, ідеологічно однорідною. На початку вона є перевагою небагатьох. Її носіями у першу чергу є політичні партії. Масова політична свідомість виражає опосередковано рівень та зміст потреб суспільства, характер знань членів суспільства про політичну дійсність. Ця свідомість досить динамічна, має конкретно-історичний характер.