Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Марта 2012 в 13:57, курс лекций
Політологія це наука про політику, як про особливу сферу життєдіяльності людей, що визначаєтья владними відносинами, політичною системою суспільства, інститутами, принципами, та нормами, котрі регулюють взаємовідносини між людиною, суспільством і державою. Політика об‘єктивно виникла з вимог людей один до одного у ході вирішення протиріч, розподілу матеріальних і духовних благ, у процесі управління суспільством для досягнення спільної мети. У стародавній Греції політика визначалась як наука про управління державою, її ідейні цілі, правила управління.
2. Культурно-виховна: підтримка державою тих соціальних інститутів, які займаються освітою, наукою, культурою, спортом тощо.
3. Соціальна: держава виступає організатором системи охорони здоров’я, опікування, соціального забезпечення непрацездатного населення.
4. Підтримка порядку - ця функція має два аспекти: гарантування елементарного громадського порядку, захист суспільного устрою від політичної дестабілізації.
Зовнішні функції розглядають через призму трьох державних інтересів:
1.Екзістенціальних інтересів, під якими розуміють цілісність, безпеку, виживання, розвиток, пристосування до нових умов соціальної спільності, перспективу розвитку взаємовідносин суб’єктів міжнародних відносин.
2.Інтересів співіснування, які розглядають з урахуванням автономності, суверенності, участі, співробітництва, взаємної вигоди, позиції, ролі даної держави, та інших суб‘єктів міжнародних відносин.
3.Функціональних інтересів, які досліджують з погляду ефективності, інформування, регулювання, надійності функціонування державних інститутів, інновацій тощо.
Організація верховної державної влади, її структура, правовий статус, співвідношення між вищими органами державної влади визначається формою державного правління.
Основними сучасними формами правління є парламентська та президентська республіки і конституційна чи представницька монархія.
В історичному плані, наприклад марксистська доктрина, виокремлює форми державного правління виходячи із суспільно-економічного базису: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична.
Форми державного устрою складаються з адміністративно-
Унітарна (єдина, злита) передбачає поділ на адміністративно- територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності. Федеративна держава складається з кількох державних утворень, кожне з яких має власну компетенцію, свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів. Поряд з цим встановлюються єдині федеративні органи державної влади, єдина грошова одиниця, єдине громадянство. Кількість функцій що виконують центральні органи управління обумовлюються законодавчою системою федерації.
Конфедерація - це союз незалежних держав, до компетенції якого відноситься обмежене коло питань (оборона, зовнішньополітична діяльність, екологія).
В сучасному світовому просторі важливе значення відводиться правовій державі, де у співвідношенні держави і права - останнє переважає над діяльністю законодавця.
Світова політологічна думка виокремлює такі принципи правової держави:
- загальність правління правових законів;
- розподіл влад;
- пріоритет прав і свобод людини;
- юридична взаємовідповідальність держави і особистості.
Але розвиток правової держави не забезпечує соціальний захист усіх. Тому встановити у суспільстві соціальну справедливість призвана соціальна держава. Це держава, яка бере на себе відповідальність за кожного громадянина і прагне забезпечити кожному гідні умови існування, соціальний захист, співучасть в управлінні виробництвом.
Німецькі політологи (зокрема Є. Френкель та ін.) розробили концепцію “соціально-правової держави”, її основні принципи:
- можуть видаватися лише такі закони, які відповідають змістові прав, що закріплені в Основному Законі;
- збереження принципів правової держави підлягає перевірці судом, закони мають безумовно використовуватися на практиці;
- визначення принципу “правової держави” не може бути використане з політичною вигодою для будь-якої соціальної чи економічної доктрини, що слугує будь-чиїм інтересам.
- ідеї “правової держави” стосується не лише сфери відносин індивіда й публічної влади, а й відносин людства та соціальних властей.
Наша держава за Конституцією (ст 1.) проголошується демократичною, правовою, соціально державною, що складає сьогодні основу усіх державотворчих процесів в Україні.
НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА.
Основні поняття та категорії: етнополітика, етнос, етнополітичний конфлікт, компліментарність, народність. Націоналізм, національні відносини, національна свідомість, транс націоналізм, шовінізм.
У світі нараховується більше 5000 етносів, з яких 269 мають чисельність більше одного мільйона, 90% нації і народностей входять до складу багатонаціональних держав. Формування етносу, а потім нації протягом тривалого історичного періоду, продовжується і сьогодні.
Етнос - позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями і звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).
Тривале проживання етносу на спільній території, спільний культурний і економічний розвиток сформували необхідність до розбудови спільної територіально-організованої структури держави, яка пов’язана з утворенням нації. Поняття нації досить складне за змістом і багатогранне за конкретними проявами. Так, представники психологічної теорії, що виникла в політології і соціології, зводять націю до культурно-психолгічної спільності людей, об’єднаних єдиною долею. Представники матеріалістичної теорії виділяють в якості суттєвої основи спільність економічних зв’язків. В соціології вважається, що нація - це штучна конструкція, яка не має власної субстанції.
Багато досліджень сьогодні солідарні в тому, що нація характеризується спільністю території, мови, економічних зв’язків, психологічного складу, культури і свідомості.
У політичній літературі також існує два поняття нації. Перше: це нація –сукупність громадян держави, в якій об’єдналось кілька етносів, що живуть на відповідній території та пов’язані між собою певним типом соціально-економічних відносин. Друге - як етнос, що переріс в націю. Нація-етнос може існувати в своїй державі, може бути розкиданою по різних державах, утворивши діаспори.
За сучасних умов вершиною розвитку соціально-етнічної спільності є нація, тому національна ідея - це своєрідний дороговказ для нації, який визначає і шляхи розвитку конкретного етносу і його кінцеву мету - створення національної держави. Та якщо народи існували тисячоліттями, ідея національної держави викристалізувалася лише з розвитком товарно-грошових відносин в епоху буржуазних революцій. Формування та розвиток національних держав сприяв виникненню цілої системи відносин, процесів, інститутів, які забезпечують як функціонування національної держави, так і розвиток, співіснування нації.
Доцільно виділити такі основні способи утворення національної держави, які в подальшому вплинуть і на особливості національної політики, і на рівень її розвитку:
а) виникнення і розвиток держави на основі корінного етносу;
б) виникнення національної держави в результаті тривалої боротьби за національне звільнення із іншими державами-завойовницями, які тривалий час прагнули нав’язати свою культуру корінному етносу;
в) утворення держави як результат постійної боротьби за своє право існування етносу із сусідніми племенами, державами, міждержавними союзами;
г) масове переселення етносу на інші, не його історичні землі і утворення самостійної унітарної держави чи злиття різних етносів у суспільній державі.
Створення національних держав сприяло розвитку національно-державного устрою - це устрій, що визначає основні вихідні законодавчі принципи взаємовідносин між націями, правовий статус етносів, що проживають на території держави, адміністративно-територіальну систему держави з урахуванням інтересів розміщення націй і народностей в державі. Можна виділити такі типи національно-державного устрою:
а) унітарна держава, де згідно чинного законодавства визначаються усі права і свободи нації, створюються умови для розвитку осередків культурних закладів національних меншин, видається література, розвиваються національні школи, функціонують культові споруди не корінних релігій;
б) унітарна держава, де некорінні нації обмежуються в правах, не передбачені законодавством умови для розвитку їх культури;
в) федерації і конфедерації, де національна культура і національна економіка розвивається в межах адміністративно-
Національний розвиток поглиблює значення у політичному житті етнонаціональних відносин - це відносини між суб’єктами національно-етнічного розвитку - націями, народностями, національними групами та їхніми національними утвореннями. Ці відносини бувають трьох типів: рівноправні; відносини панування; прагнення до знищення інших суб’єктів. Національні відносини проявляються через національну політику - науково-обгрунтовану систему заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів, розв’язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин. Загострення національних відносин приводить до етнополітичного конфлікту. Виділяють два підходи до аналізу причин такого конфлікту:
Соціологічний підхід. Причини конфліктів поясняються у ході аналізу етнічних параметрів основних соціальних груп та пластів, а також взаємозв’язку і взаємовпливу соціальної стратифікації (соціальна диференціація суспільства) і розподілу праці з етнічними характеристиками регіону, що переживає етнополітичну напруженість.
Політичний підхід. Центральна увага приділяється трактуванню ролі національних еліт у мобілізації почуттів в умовах міжетичної напруженості і її ескалації до рівня відкритого конфлікту. Досліджуються питання про владу, про доступ до ресурсів. Аналізуються соціально-психологічні механізми етнополітичних конфліктів.
Поглиблення національних відносин спричинило до розвитку наступних ідеологій національної політики:
1. Націоналізм - рух народу на захист і утвердження своєї самобутності. У політичній літературі він розглядається по-різному. У негативному плані - це проповідь національної винятковості і зверхності, розпалювання національної вражди, недовіри і конфліктів. Наша вітчизняна політологія розглядає націоналізм як принцип політичного устрою, що спонукає націю до поглиблення патріотизму і громадянської відповідальності за долю народу і держави.
Шовінізм - крайня реакційна форма націоналізму, яка направлена на розпалення ненависті і ворожнечі до інших націй і народів, проповідує "обраність" однієї нації, начебто призначеної для панування над іншими "неповноцінними" націями і расами.
Транснаціоналізм - транспортування національної ідеї на історичні території інших етносів, держав через утворення національних, територіальних осередків, культурних і громадських організацій.
Етнонаціональна політика досить багатогранне явище, вона охоплює усі сфери соціально-економічного життя нації, впливає на розвиток і утвердження незалежності держави. Тому важливим є виховання національної самосвідомості у громадян, формування національної культури, що відокремить патріотичний націоналізм від його крайніх негативних проявів.
ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ І ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ.
Основні поняття та категорії: авторитаризм, демократія, лібералізм, політична боротьба, політичні відносини, політична конкуренція, політична консолідація, політичний конфлікт, політична напруга, політична позиція, політичне співробітництво, політичний режим.
Політичні відносини - це різноманітні, обумовлені соціально-економічним і культурним рівнем суспільства, взаємозв‘язки і взаємодії, що виникають між соціальними спільностями й індивідами, створеними ними політичними інститутами й організаціями з питань втілення політичних інтересів, політичних потреб у сфері завоювання, формування і функціонування політичної влади.
Політичні відносини у системі суспільних відносин мають властиві їм особливості: різноманітність; глибока зумовленість соціально-економічними відносинами і культурним рівнем суспільства; визначеність політичними інтересами і потребами; втілення у політичних відносинах факту управління; регулювання по відношенню до всіх інших видів суспільних відносин. Політичні відносини значно більше, ніж інші, впливають на забезпечення соціальної стабільності, на функціонування усіх структур політичної системи.
Типологія політичних відносин: