Лекції з "Політології"

ign:justify">1)              за характером соціальних суб‘єктів - міжнародні, міжнаціональні, між соціальними групами, між особами;

2)              за організацією соціальних суб’єктів політики: міждержавні, міжнародні, між громадськими об‘єднаннями, державно-партійні, між партіями.

3)              за характером відносин між суб‘єктом і об‘єктом політики - панування, підкорення;

4)              за характером упорядкованості: координаційні, субординаційні;

5)              за характером різних сфер політичної влади: законодавчі, управлінські, судові;

6)              за характером  тривалості: сталі, тривало існуючі; рухомі, динамічні;

7)              між світовими політичними  структурами: міжурядові, неурядові організації, між транснаціональними організаціями;

8)              за механізмом формування і прояву - стихійні, свідомі.

Політичні відносини мають різний характер, виражаються у цілому ряді форм:

1.              Політичне співробітництво - форма політичних відносин, що відбиває спільні дії суб‘єктів політики, які не суперечать цілям кожного з них.

2.              Політичний компроміс - форма, за якою розв‘язання конфлікту і досягнення на цій основі угоди відбувається шляхом взаємних поступок сторін.

3.              Конкуренція в політиці - форма політичних відносин, що виражена у змаганні в процесі здійснення політичної діяльності між соціальними групами, окремими особами, політичними партіями та іншими організаціями для досягнення поставленої мети.

4.              Політична консолідація - виражає об‘єднання суб‘єктів політики з метою досягнення загальних цілей на основі спільних принципів взаємовідносин.

5.              Політичний конфлікт - форма відносин, для якої є характерним відкрите зіставлення політичних інтересів і зіткнення соціально-політичних сил, що протиборствують і дії яких спрямовані на досягнення несумісних цілей.

6.              Політична напруга - це особливий стан політичного життя, що характеризується втратою довіри до влади, зростанням незадоволеності реальним станом життя, накопиченням агресивності серед окремих груп і верств населення, нагромадженням стресових ситуацій, посиленням некерованості поведінкою людей.

7.              Політична боротьба - форма політичних відносин між суб‘єктами політики, спрямована на досягнення міцних позицій у системі владарювання, впливу на владу шляхом реалізації своєї політичної волі.

Загальна характеристика політичних відносин у державі виражається у політичному режимі, який визначає конкретні процедури і способи організації установ влади і врядування, особливості ухвалення громадських рішень, відносини між державою і громадянами.

              За типологією розрізняють демократичні, авторитарні, тоталітарні режими. Різновиди - фашистський, комуністичний, ліберально-демократичний і т.п.

              Демократичний режим характеризується гармонійним поєднанням правової соціальної держави і розвиненого громадянського суспільства, де реалізовані демократичні принципи.

              Авторитарний режим грунтується на значному зосередженні влади в руках однієї особи чи обмеженої групи, звуженні громадянського суспільства (тобто політичних прав і свобод громадян та суспільно-політичних організацій, повноважень демократичних інституцій) та жорсткого впровадження, можливо не популярних, але формально легальних вимог (законів). За умов авторитаризму характерним є паперналізм (від латинського - батько), який виходить з того, що держава, влада мусять по-батьківськи турбуватися про народ. Як наслідок, вона примушує людей до «певних дій» для їхнього ж блага. Цей режим сприяє розвитку “культу особи”.

              Тоталітарний режим характеризується практично повним поглинанням державного громадянського суспільства, всеохоплюючим контролем і репресивним примушенням громадян до виконання владної волі. Таким режимом намагаються контролювати усі сфери суспільного адміністративного життя. Він фактично ліквідує або виголошує конституційні права і свободи громадян і реалізує домінування однієї політичної партії, ідеології.

              Політичні відносини у будь якій політичній системі проявляються неоднозначно, можуть проявитися риси різних політичних режимів чи якісь специфічні характеристики, що притаманні для конкретної національної спільності. Тому важливо при аналізі політичного режиму врахувати історичний політичний досвід суспільства, особливості розвитку культури нації.

 

ТЕМА ХІІІ ГРОМАДСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО.

Основні поняття та категорії: громадська організація, громадянська згода, громадянське суспільство, гуманізм, добровільна асоціація, право, приватна власність, приватна недоторканість, плюралізм, самоуправління, свобода, солідарність, соціальна ініціатива.

 

              Поняття «громадянське суспільство» своїм корінням зобов’язане ідеї «полісу» Аристотеля, Цицерону, природному праву. Проте мислителі того часу по суті розуміли під поняттям «громадянське суспільство» політичну державу, яка поєднувала в собі найважливіші сфери суспільства: сім‘ю, релігію, освіту, культуру, мистецтво. Такий підхід залишався незмінним аж до ХУІІІ ст. Навіть відомі мислителі Нового часу Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо, І. Кант користувались словами «громадянське суспільство» і «держава» як синонімами.

              Найбільша проблема для людського роду… - досягнення загального правового громадського суспільства. Тільки в суспільстві, а саме в такому, де його членам надається найбільша свобода… - тільки в такому суспільстві може бути досягнута найвища мета “природи : розвиток усіх її задатків”, - відзначив І. Кант. ( 34. с.11).

Перехід від Середньовіччя до Нового часу ознаменувався визріванням ідеї відокремлення громадянського суспільства від держави.  Ця тема найбільш широко висвітлювалась у працях Т.Спенса, Х.Ходжескіна, Ж.Е. Сійеса і особливо в програмному документі Великої французької революції - Декларації прав людини і громадянина.

              Проте існувала і інша течія політичної думки в особі І.Бентама, Ж.Сісмонди, П.Пфіцера, Г. Гегеля. Ці дослідники вважали надмірну свободу громадянського суспільства джерелом інтенсифікації конфліктів і обгрунтовували необхідність більш жорстокого державного регулювання і контролю.

              У сучасному розумінні громадянське суспільство - це сукупність усіх громадян, їх вільних об‘єднань та асоціацій, пов‘язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами держави, її директивного регулювання й регламентації, але гарантуються і охороняються державою.

              Для громадянського суспільства характерні такі ознаки:

-          відокремлена від держави структура, яка складається з громадян, їх добровільних асоціацій і об‘єднань;

-          вільні відносини між суб‘єктами громадянського суспільства;

-          цінування громадянських прав більше за державні закони;

-          забезпечення прав і свобод особистості, можливостей реалізації її інтересів та прагнень, політичного, ідеологічного плюралізму;

-          існування приватної власності, вільної конкуренції, вільних відносин обміну діяльністю та її продуктами між незалежними власниками - тобто ринку;

-          саморегуляція відносин між людьми, їх асоціаціями та добровільними об‘єднаннями на основі соціальних та психологічних норм-регуляторів суспільного життя;

-          багатство соціальних ініціатив;

-          збереження відповідних традицій, культури.

До основних функцій громадянського суспільства можна

віднести наступні:

1)       забезпечення вільного розвитку особистості;

2)       обов’язкове регулювання взаємовідносин приватних осіб, груп, інститутів, всіх інших складових елементів громадянського суспільства через посередництво громадянського права;

3)       постійний і всеохоплюючий захист інтересів кожної людини, її природного права на життя, свободу, щастя;

4)       здійснення самоуправління в усіх сферах і на всіх рівнях суспільного життя;

5)       обов‘язкова взаємодія з державою, без якої не може бути і самого громадянського суспільства.

Концепція громадянського суспільства в останні десятиріччя пронизана ідеєю політичного плюралізму, обмеження державної влади визначеними правовими нормами, ідеєю індивідуальної свободи людини, подальшої демократизації в соціальний сфері. Теорія плюралізму основним завданням сучасної демократичної держави називає досягнення загальногромадянського консенсусу шляхом обміну і координації усіх інтересів різних груп населення,  зняття чи пом‘якшення протиріч, пошук громадянської згоди, спрямованої на інтегрування суспільства. Держава при цьому сприймається не як колективна спільнота людей, у якій би могла зникнути індивідуальність, а як спільність вільних особистостей, що об‘єдналась на солідарній основі.

 

ДЕМОКРАТІЯ.

Основні поняття та категорії: верховенство закону, вибори, гуманізм, демократія, збори, колегіальність, корпоративна демократія, ліберальна демократія, меншість, плебісцит, плюралістична демократія, пряма демократія, референдум, розподіл влади, сходка, якобінська демократія.

 

              Демократія - це одна з основних форм політичної і соціальної організації суспільства, держави і влади, прогресуючий в історії політичний режим, пов‘язаний переважно з республіканською формою правління. Як різновид суспільної влади демократія базується на визнанні народу провідним суб‘єктом влади, її єдиним джерелом.

              Поняття демократії в історії політичної думки пройшло тривалий і складний шлях і змінювалось в залежності від пануючих економічних, соціальних, духовних пріоритетів.

              Античні мислителі, особливо Платон і Аристотель, демократію в першу чергу розглядали як форму правління. Платон розумів її як досить рухому і змінну. І ця постійна рухомість перетворюється в згубне коло: з одного боку - всі стають вільними, кожен управляє своїм життям по бажанню, а з іншого - в результаті відсутності стійких упорядкованих керівних структур управління розпадається. Аристотель демократією вважав такий лад, коли вільнонароджені і неімущі, складаючи більшість, мають верховну владу в своїх руках ( 4. с.411).

              В епоху європейського гуманізму поняття демократії співпадає з поняттям демократичної форми правління, безпосереднього народовладдя.  Так Ж.Ж Руссо вважав, що з верховенством народу можуть бути сумісними різні форми державної влади: демократична, аристократична, монархічна. В ході французької буржуазної революції зародилася ідея якобінської демократії, яка основувалась на принципах демократичного централізму, коли обов‘язковим було підпорядкування меншості більшості і обов‘язковість для всіх рішень, прийнятих більшістю.

              Наприкінці ХVІІІ - початку ХІХ ст. починається закладатися основа сучасних демократичних систем. Формується класична ліберальна модель демократії, основними цінностями якої є : визнання особи головним джерелом влади; пріоритет прав і свобод індивіда в суспільному житті; права особи закріплюються в конституції, контроль за дотриманням якої покладається на незалежний суд.

              Австрійський юрист Ханс Кельзен демократичну систему називав системою політичного релятивізму, яка не знає в суспільному житті ні абсолютного порядку, ні віросповідань, ні поглядів. Всі політичні напрямки для неї відносні, кожна ідея має право на увагу і повагу. Багато вчених називали демократію вільним правлінням. Хоча французький соціолог Алексіс Токвіль відзначав, що демократія більше прагне до рівності ніж до свободи.

              Сучасна модель демократії - плюралістична  демократія. Це система представницького правління, до якого уряди обираються народом і є відповідальними перед ним.

              Основними принципами демократії є такі:

1.              Принцип більшості. Рішення приймається те, яке підтримує більшість, проте, законом захищаються права меншості відстоювати свою точку зору, її потреби (це стосується у першу чергу різноманітних меншин - етнічних, політичних, релігійних).

2.              Право меншості на опозицію, яка має право вільно розповсюджувати свої ідеї у суспільстві

3.              Принцип компромісу та консенсусу. Наявність прав і норм, спрямованих на подолання конфлікту між суб‘єктами політичного процесу.

4.              Принцип активної участі громадян у політичному житті. Громадяни повинні обговорювати політичні програми, приймати участь у дискусіях, цікавитися суспільними проблемами.

Основними ознаками демократії є:

-          права і свободи, якими реально володіє людина у суспільстві; свобода слова, друку, зборів, тощо;

-          сводоба засобів масової інформації;

-          рівність усіх громадян перед законом;

-          розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову;

-          виборність основних органів державної влади;

-          наявність політичного та ідеологічного плюралізму;

-          можливість громадян відкрито висловлювати та виражати свої протести.

Розглядають демократію пряму (безпосередню), і представницьку.

Пряма демократія (безпосередня) - це порядок, за якого рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки усіх громадян.