Лекции по "Менеджменту"

Отримані в процесі  управлінської діяльності методи менеджменту  зможуть впливати на керовану систему  тільки після її офіційного визнання, тобто після прийняття управлінського рішення.

Управлінське  рішення – результат альтернативної формалізації  методів менеджменту, на основі якого керуюча система безпосередньо впливає на керовану.

Сформувавшись у процесі  вибору альтернативи, управлінське рішення є певним підсумком управлінської діяльності, результатом обмірковувань дій і намірів, висновків, обговорень, прогнозувань, спрямованих на реалізацію цілей управління.

Методи менеджменту, трансформувавшись  в управлінські рішення, каналами прямого зв’язку надходять з керуючої системи в керовану, здійснюючи необхідний управлінський вплив, який забезпечує виконання виробничо-господарських операцій, надання послуг, отримання відповідних виробничих, фінансових, економічних та інших результатів.

Прийняття оптимального управлінського рішення можливе  внаслідок всебічного аналізу процесів і проблем виробничо-господарської, збутової, фінансової та інших видів діяльності з орієнтацією на інтереси, стратегічні цілі організації. Не менш важливим є врахування чинників, пов’язаних з економією матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, отриманням оптимального прибутку тощо.

 

12.2. Класифікація  управлінських рішень. Умови прийняття  управлінських рішень

 

 Управлінські рішення  класифікуються за такими ознаками:

1. За сферою охоплення:

– загальні рішення – стосуються всієї організації;

– часткові рішення – стосуються підрозділів, служб, проблем тощо.

2. За тривалістю дії:

– перспективні рішення – реалізуються протягом тривалого терміну ;

– поточні рішення – реалізуються у короткотерміновому періоді для забезпечення поточної роботи організації.

3. За рівнем прийняття:

– рішення на вищому (інституцій йому) рівні управління;

– рішення на середньому (управлінському) рівні управління;

– рішення на нижчому (технічному) рівні управління.

4. За особливостями вирішуваних організацією завдань:

– організаційні запрограмовані рішення – характеризуються незначною кількістю альтернатив; приймаються періодично у стандартних ситуаціях;

– організаційні незапрограмовані рішення – спричинені новими факторами та ситуаціями; такими можуть бути рішення щодо реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо;

– компромісні рішення – покликані врівноважувати протиріччя.

5. За способом обґрунтування:

– інтуїтивні рішення – ґрунтуються на відчуттях менеджера у правильності вибору; їх обґрунтованість, оптимальність залежить від особистих якостей менеджера;

– рішення, які ґрунтуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках);

– раціональні рішення – мають у своїй основі науково обґрунтовані аналітичні процеси; здебільшого бувають найоб’єктивнішими.

6. За способом прийняття:

– одноособові рішення;

– колегіальні рішення – готуються групою фахівців, а приймає їх відповідна група менеджерів;

– колективні рішення – приймаються загальними зборами, відповідним колективом.

7. За характером:

– економічні рішення;

– соціально-психологічні рішення;

– адміністративні рішення.

Для прийняття ефективних управлінських рішень необхідні такі умови: право прийняття, повноваження, обов’язковість, компетентність, відповідальність.

Право прийняття  рішень окреслює сферу діяльності конкретних менеджерів щодо прийняття відповідних рішень. Певними правами щодо прийняття рішень наділені всі менеджери, але кожен з них чи відповідні їх групи можуть приймати тільки конкретні рішення.

Повноваження характеризує межу між групами менеджерів при прийнятті рішень. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які, згідно з посадовими обов’язками, може приймати тільки директор підприємства.

Обов’язковість є здатністю об’єктивно усвідомлювати необхідність прийняття рішення відповідно до ситуації, що склалася. Вимагає від менеджера неминучого прийняття рішення, якщо цього потребують обставини.

Компетентність характеризує вміння менеджера приймати адекватні реаліям, кваліфіковані, обґрунтовані рішення.

Відповідальність постає як покладений на когось або взятий на себе обов’язок відповідати за конкретну ділянку роботи, справу, вчинки; показує, які санкції можна застосовувати стосовно менеджера в разі прийняття ним невдалого рішення.

Раціональність управлінських  рішень значною мірою залежить від  технологічного процесу їх підготовки і прийняття.

Найоптимальніший варіант процесу вироблення раціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:

1. Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення  (поява необхідності формалізації методів менеджменту).

2. Збір та оброблення  інформації щодо розроблених  методів менеджменту.

3. Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.

4. Підготовка та оптимізація  управлінського рішення, яке приймається (вибір альтернативи).

5. Прийняття управлінського  рішення (узаконення альтернативи).

6. Реалізація управлінського  рішення та оцінювання результатів.

Кожний етап реалізується через відповідні ланки. Така технологія вироблення управлінського рішення  є логічним продовженням процесу  менеджменту, оскільки прийняті управлінські рішення завершують процедури формування інструментів впливу керуючої системи на керовану.

 

12.3. Фактори які впливають на прийняття  управлінських рішень

 

На процес прийняття  управлінських рішень впливають  такі фактори:

1. Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо);

2. Поведінка менеджера (звички, психологія тощо);

3. Середовище прийняття  рішення:

– визначеність (керівник усвідомлює очікувані наслідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень);

– ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реалізації кожної альтернативи);

– невизначеність (неможливо з’ясувати ймовірні наслідки реалізації будь-яких альтернативних рішень).

4. Інформаційні обмеження  (обумовлені зростанням витрат  на отримання додаткової інформації).

5. Взаємозалежність рішень.

6. Очікування можливих  негативних наслідків.

7. Можливість застосування сучасних технічних засобів.

8. Наявність ефективних  комунікацій.

9. Відповідність структури  управління цілям та місії  організації тощо.

 

12.4. Моделі прийняття управлінських  рішень

 

Наука управління як механізм оптимізації управлінських рішень може реалізовуватись з допомогою наукового методу, використання системної орієнтації, застосування моделей.

Науковий метод. Передбачає застосування чітко регламентованих аналітичних процедур, суть та зміст яких подано на рис. 12.1. Наприклад, у процесі оптимізації обсягів реалізації продукції на першому етапі передусім збирають різноманітну й достовірну інформацію про ринок і попит, на другому здійснюють її аналіз, а на третьому – з’ясовують конкретні чинники, що впливають на попит, гіпотетичне визначаючи оптимальну величину обсягів реалізації. Після перевірки гіпотези (четвертий етап), подальші дії можуть розвиватись за одним із двох варіантів: 1) реалізація рішення, якщо гіпотеза правильна (п’ятий етап); 2) повернення з допомогою зворотного зв’язку на один з попередніх етапів, продовжуючи пошук оптимального варіанта, якщо гіпотеза виявилася неправильною.

 

 

Рис. 12.1. Схема наукового  методу оптимізації управлінських  рішень

Системна орієнтація. Ґрунтується на усвідомленні того, що організація є відкритою системою, яка складається із взаємопов’язаних елементів. У процесі діяльності (перетворення) організація обробляє входи (ресурси, інформацію тощо), перетворюючи їх па продукцію, послуги, прибуток тощо. Вивчення всіх аспектів цього процесу дає матеріал для прийняття найефективнішого варіанта управлінського рішення.

Застосування  моделей. При обґрунтовуванні управлінських рішень забезпечує врахування всіх факторів і альтернатив, що виникають у процесі виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання вважають найефективнішим способом оптимізації управлінських рішень.

Модель – відображення у схемі, формулі, взірці характерних ознак досліджуваного об’єкта.

Вона є спрощеною  конкретною управлінською ситуацією, відображаючи реальні події, обставини тощо. Необхідність застосування моделей зумовлена такими причинами:

– складністю виробничо-господарської діяльності;

– наявністю багатофакторних залежностей у процесі розв’язання управлінських завдань;

– потребою експериментальної перевірки багатьох альтернативних управлінських рішень;

– необхідністю орієнтувати управління на майбутнє;

– необхідністю врахування динаміки середовища функціонування.

За внутрішньою сутністю та особливостями функціонування виділяють такі моделі:

– фізичні – вони є описом об’єкта в збільшеному або зменшеному масштабах;

– аналогові – функціонують як реальні об’єкти, але зовні не схожі на них;

– математичні (символічні) – їх особливість полягає у використанні символів у процесі опису властивостей і характеристик об’єкта.

На практиці традиційним  є такий порядок розроблення  моделей:

1. Постановка  завдання. Визначаються очікувані результати від розроблення і застосування моделі.

2. Підготовка  інформації. Відбувається збір найважливішої інформації щодо об’єкта моделювання та оцінюється економічна інформація щодо доцільності розроблення моделі.

3. Формування моделі. Здійснюється за допомогою різноманітних засобів формування спрощеного відображення модельованого об’єкта чи процесу.

4. Перевірка  моделі на достовірність. Відбувається за конкретними критеріями: реалістичність, відповідність завданням, врахування факторів середовища функціонування.

5. Використання моделі.

6. Відновлення  моделі. Передбачає її удосконалення.

Найпоширенішими є такі способи моделювання:

• Теорія ігор. Моделює вплив прийнятого рішення на конкурентів. Сформувалася під впливом потреб військових.

• Теорія черг. Визначає оптимальну кількість каналів обслуговування відповідно до потреби в них (модель «оптимального обслуговування»).

• Моделювання управління запасами. Визначає розміщення замовлень, готової продукції на складі.

• Лінійне програмування. Забезпечує оптимальний спосіб поєднання ресурсів за наявності конкретних потреб. Такі моделі найпопулярніші в менеджменті.

• Імітаційне моделювання. Забезпечує практичне застосування моделі замість реальної системи.

• Економічний аналіз (метод оцінювання витрат та економічних вигод). Ґрунтується на з’ясуванні економічних умов, за яких підприємство стає вигідним. Основною умовою є ситуація, за якої загальний дохід зрівнюється з підсумковими витратами.

– Балансові методи. Базуються на побудові балансів витрат, прибутків, бюджетів тощо.

– Платіжна матриця. Статистичний метод, за допомогою якого з кількох варіантів рішення вибирають найоптимальніше. При цьому платежі (грошові винагороди, доходи тощо) подають у формі таблиці.

– Дерево рішень. Схематичне відображення дій у менеджменті з урахуванням фінансових результатів, ймовірності отримання їх позитивного значення, можливості порівняння альтернатив.

– Прогнозування. Реалізується через моделювання майбутніх управлінських ситуацій. Відіграє дуже важливу роль в економіці.

Прогнозування – різновид планування, за якого використовується накопичений досвід та припущення з метою передбачення майбутнього.

На практиці найчастіше використовують такі прогнози:

– економічні – стосуються рівня цін і податків, курсу валют та ін.;

– соціальні – прогнозують зміну споживчого кошика, мінімальної заробітної плати, рівня безробіття;

– політичні – передбачають розташування політичних сил у державі;

– розвитку конкуренції – пов’язані із передбаченням ринкової ситуації та перерозподілу часток ринку;

– розвитку науково-технічного прогресу – стосуються прогнозування впроваджень інновацій;

– розвитку технології – стосуються передбачень якісних змін у структурі технологій;

– розвитку суспільства – прогнозують кількісні та якісні зміни щодо розвитку певних націй, народів, суспільства;