Лекции по "Менеджменту"

Таблиця 4.2.

Вплив типу використовуваної технології на вибір  організаційної структури за Дж.Вудворд 

       Недоліком класифікації технологій, запропонованої Дж.Вудворд є те, що її можна застосувати  переважно для виробничих організацій.

    Більш широку основу для класифікації технологій запропонував Ч. Перроу. Він розглядав технології крізь призму двох таких критеріів:

1. ступінь мінливості завдань у роботі індивідуума;
2. тип дослідних процедур для пошуку методів реагування на ці зміни (або ступінь, у якому проблема піддається аналізу).

    Відповідно  до цього (див. рис.4.4.) Ч.Перроу  виділив  наступні технології: рутинну, інженерну, нерутинну, ремісничу.

Рис.4.4. Класифікація технологій за Ч.Перроу 

    Рутинна технологія – за такої технології робітники мають відносно постійні (усталені) завдання, а проблеми, які  при цьому виникають легко піддаються аналізу і вирішенню (виробництво сталі, автомобілів).

    Інженерна технологія – для такої технології характерні часті зміни завдань, проте проблеми, які при цьому  виникають, вирішуються відпрацьованими, раціональними та системними методами (будівництво мостів).

    Нерутинна технологія – має справу з частими  змінами завдань робітникам та багатьма проблемами, які важко піддаються вирішенню (аерокосмічна промисловість).

    Реміснича технологія – за такої технології завдання не змінюються часто, проте проблеми, які при цьому виникають досить складні для аналізу (ремонт машин та устаткування).

    На  закладі такої класифікації Ч. Перроу зробив такі висновки:

1. якщо проблеми, які виникають в організації можна вивчити на системній основі з використанням логічного та раціонального аналізу, то слід використовувати рутинну та інженерну технологію;
2. якщо проблеми, які виникають в організації не можуть бути вирішені раціональними методами, а вимагають використання інтуіції, передбачень, досвіду, то слід використовувати ремісничу та нерутинну технологію;
3. якщо нові, незвичайні проблеми з’являються досить часто, для їх вирішення доцільно використовувати інженерну або нерутинну технології;
4. якщо нові проблеми виникають порівняно рідко , то перевагу слід надавати рутинній або ремісничий технології.

    Що  ж це все означає з точки  зору взаємозв’язку технології та структури? На думку Ч. Перроу, технологія – це процес або методи трансформації  входів у виходи, які відрізняються  за ступенем їх рутинності. Чим більш  рутинну технологію використовує організація, тим більш стандартизованою має бути її структура. Рутинна технологія асоціюється з бюрократичною структурою. Чим більш нерутинною є технологія, тим більше підстав для застосування органічної організаційної структури.

    Розміри організації.   Вчені Астонського університету з Бірмінгему вивчали широке коло організацій з метою визначення впливу технології та розмірів фірми на її структуру. За результатами своїх досліджень вони прийшли до таких висновків:

1. Технологія чинила сильний вплив на структурні характеристики тільки в малих фірмах.
2. В крупних фірмах тісний зв’язок між технологією та структурою зникає. Сильніший вплив на структуру в цьому випадку чинили розміри організації.

    Ключові аспекти впливу розміру організації  на її структуру схематично можна представити так (див. рис.4.5.):

    Дійсно, з точки зору теорії, збільшення розмірів організації означає поглиблення  процесів розподілу праці (спеціалізація). Отже для забезпечення необхідного  рівня координації діяльності робітників потрібна більша кількість менеджерів.

    Ускладнення організацій збільшує кількість  проблем для вищої ланки керівників. Виникає потреба у використанні формалізованих регуляторів (правил, стандартних  операційних процедур тощо). Більше того, вищі менеджери мають передавати все більше і більше своїх функцій менеджерам нижчого рівня. Прийняття рішень стає все і більш децентралізованим.

    Але чи є цей сценарій завжди реалістичним? Чи можемо ми сказати, що збільшення розмірів організації завжди призводить до більшої формалізації і децентралізації? Чи існує між ними функціональна залежність?

    Середовище. Вплив середовища на організаційну структуру залежить від його наступних характеристик:

1. складність середовища - визначається кількістю його компонент, які впливають на функціонування організації та інтенсивністю взаємодії між ними;
2. динамічність середовища - характеризується кількістю змін середовища в одиницю часу та подібністю змін;
3. невизначеність середовища - визначається кількістю інформації про компоненти та зміни в середовищі, а також якістю та визначеністю такої інформації.

    Перше достатньо глибоке дослідження  взаємозв’язків між середовищем  і структурою було проведено Т.Барнсом і Дж.Сталкером. Вони ідентифікували два крайніх типа середовища: стабільне (яке залишається відносно постійним у часі) і нестабільне (для якого характерні невизначеність та швидкі зміни).

    Далі  вони встановили, що організації, які  функціонують в стабільному середовищі звичайно мають структуру, яка відрізняється  від структури, що мають організації в нестабільному середовищі. Такі типи організаційних структур дістали назву відповідно механістичної та органічної (див. табл.4.3.). 

       Таблиця 4.3.

Порівняльна характеристика механістичної  та органічної структур Т.Барнса і Дж.Сталкера

    Механістична структура - дуже схожа на бюрократичну модель М. Вебера. Функціонуючи в умовах стабільного середовища,  організації структурують свою діяльність передбачуваними шляхами - через правила, спеціалізацію робіт та централізацію влади.

    Органічна структура більш придатна для нестабільного середовища. Постійні зміни у середовищі вимагають і більш високого рівня її рухливості (гнучкості).

    Концепцію Барнса і Сталкера розвинули професори  Гарвардського університету Лоуренс і Лорш. Вони погоджувалися з тим, що фактори середовища впливають на структуру, але вважали, що такий вплив не може бути однаковим на різні структурні одиниці однієї і тієї самої організації. Вони висунули гіпотезу, а потім і довели, що кожний структурний підрозділ організації має своє власне унікальне середовище, відповідно до якого і повинна здійснюватися його організаційна побудова. Їх дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. Середовище організації не є однозначно стабільним або нестабільним. Організація, як правило, має справу з багатьма середовищами (у кожного структурного підрозділу є своє середовище) з різним ступенем невизначеності.  Внаслідок цього структурні підрозділи повинні враховувати вимоги свого власного середовища.
2. Успішна організація вирішує проблему побудови раціональної організаційної структури шляхом пристосування структури своїх окремих підрозділів до вимог їх власного унікального середовища (див. рис.4.6.).

Рис.4.6. Графічна інтерпретація  концепції Лоуренса-Лорша 

    Стратегія. Вплив стратегії на організаційну структуру досліджувався багатьма вченими і перш за все Альфредом Чандлер та Генрі Мінцбергом. Вивчаючи діяльність великих корпорацій А.Чандлер дійшов висновку, що вибраний компанією напрямок стратегії впливає на структуру, але такий вплив, як правило, не можна назвати прямим. Стратегія визначає такі параметри як місію організації, її цілі і спосіб їх досягнення, засоби пристосування до зовнішнього середовища, і вже через них впливає на структуру.

    Більш докладно такі взаємозв’язки вивчав Г.Мінцберг. Він погоджувався з Чандлером, але дійшов висновку, що темпи зростання організації та розподіл повноважень, як фактори, що визначаються стратегією, також впливають на організаційну структуру.