Лекции по "Менеджменту"

1. норму на нижчих рівнях управління;
2. норму на вищих рівнях управління.

    На  нижчих рівнях N може досягати 30, на вищих N обмежується 3 – 7. Так чи інакше норма керованості – це параметр, який визначає побудову організації – високу чи плоску. В кожній організації повинно бути визначено, якою кількістю підлеглих може управляти керівник. Відповідно до обраного діапазону контролю формується або висока, або плоска структура організації, кожна з яких має свої переваги та недоліки (див.табл.4.8.).

       Таблиця 4.8.

Порівняльна характеристика високої  та плоскої структур організації

    5. Механізми координації. Аби організація функціонувала як єдиний організм, необхідно налагодити взаємодію між створеними організаційними одиницями та окремими виконавцями. Це досягається шляхом створення механізмів координації.

    Координація робіт – це процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей.

    Координація роботи здійснюється:

1. або шляхом підпорядкування (вертикальна координація);
2. або шляхом встановлення горизонтальних зв’язків між підрозділами, які знаходяться на одному організаційному рівні (горизонтальна координація).

    Вертикальна координація грунтується на вказівках, які проходять по ланцюгу команд. В межах вертикальної координації менеджер узгоджує роботу своїх підлеглих. Одночасно робота даного менеджера узгоджується його начальником з роботою паралельних підрозділів.

    На  практиці вертикальна координація  реалізується:

1. шляхом взаємної комунікації - безпосередні неформальні контакти між членами організації;
2. шляхом прямого контролю (надання керівникові повноважень розподіляти завдання та контролювати їх виконання), тобто через використання їєрархії управління;
3. шляхом стандартизації діяльності, тобто через визначення способу, за допомогою якого операція (завдання, дія) повинні бути виконані.

    Стандартизація здійснюється через застосування: правил; стандартних операційних процедур; опрацювання графіків роботи.

    Горизонтальна координація грунтується на взаємних контактах співробітників, які знаходяться на одному рівні в ієрархічній структурі.

    Горизонтальна координація  здійснюється у чотирьох основних формах:

1. взаємодопомога;
2. оперативні групи (тимчасові робочі групи);
3. комісії (постійні робочі групи);
4. збори за участю співробітників різних підрозділів організації

    Взаємодопомога (особисті взаємозв’язки, взаємні комунікації) – це найпростіша форма координації (безпосередні неформальні контакти між співробітниками організації). Вона можлива за умови розвинутих неформальних зв’язків в організації та слугує методом збагачення роботи та зменшення кількості контролерів.

    Оперативна група (тимчасова робоча група) – це організаційна група, яка створюється з працівників різних підрозділів для виконання спеціального завдання або вирішення специфічної короткострокової проблеми.  Оперативна група – це засіб керування спеціальними проектами із залученням багатьох людей із різних підрозділів. Одночасно вона слугує засобом підвищення  гнучкості організації та прискорення реакції на зміни.

    Комісія – це постійна група, яка сформована з представників різних підрозділів організації з метою вирішення певної довгострокової проблеми або виконання довгострокового завдання.

    До  методів горизонтальної координації  відноситься також  організація зборів за участю співробітників різних підрозділів організації.

    Існують також так звані нетрадиційні механізми координації, до яких, зокрема, відносяться:

    а) організаційна культура – це комплекс цінностей, пріоритетів, неписаних правил,  що впливають на ведення справ організацією та в організації.

    б) неформальна організація – це система взаємозв’язків між співробітниками організації, які виникають і розвиваються спонтанно (не санкціоновано). Внаслідок цього в організації формуються неформальні центри влади, тобто такі, які не відображені в організаційній схемі. 
 
 
 

4. Типи організаційних структур 

    Завдання менеджера в процесі організації полягає в тому, аби надати усім компонентам організації такої форми та об’єднати їх таким чином, аби фірма являла собою одне ціле і функціонувала цілеспрямовано. Саме тому, в будь-якій фірмі існує певна підпорядкованість поміж її складовими частинами та рівнями менеджменту, чіткий розподіл влади, прав та відповідальності.

      Для відображення структурних  взаємозв’язків основних рівнів  та підрозділів організації, їх  підпорядкованості на практиці  використовують схеми організаційної структури управління. Такі схеми є лише скелетом системи управління, оскільки не розкривають склад та зміст функцій, прав та обов’язків підрозділів та посадових осіб.

    Теорія  і практика менеджменту розробили  багато різних принципів побудови структур управління, які можна звести до наступних основних типів:

• лінійна організаційна структура;
• лінійно-штабна організаційна структура;
• функціональна організаційна структура;
• лінійно-функціональна організаційна структура;
• дивізіональна організаційна структура;
• матрична організаційна структура;
• та інші: проектна, кластерна, модульна, атомістична.

 

    Лінійна організаційна структура  являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов’язаних з його управлінням. Схематично ця структура представлена на рис.4.11.

    

Рис.4.11. Принципова схема  лінійної організаційної структури

 

    Переваги  лінійної оргструктури:

- чіткість  і простота взає’ємодії (неможливість  отримання підлеглим суперечливих розпоряджень та вказівок);

- відповідальність  кожного за виконання свого  завдання (надійний контроль та  дисципліна);

- оперативність  підготовки і здійснення управлінських  рішень;

- економічність  (за умови невеликих розмірів  організації).

    Недоліки  лінійної оргструктури:

- необхідність  високої кваліфікації керівників;

- зростання   числа рівнів управління при  збільшенні розмірів організації;

- обмеження  ініціативи у робітників на  нижчих рівнях. 

    Лінійно-штабна організаційна структура. Вона є різновидом лінійної оргструктури. За такої структури для розвантаження вищого керівництва створюється штаб, до складу якого включають фахівців з різних видів діяльності. Всі виконавці підпорядковуються безпосередньо лінійним керівникам. Повноваження штабних спеціалістів стосуються підготовки порад та рекомендацій лінійним керівникам або видачі вказівок виконавцям за дорученням лінійного керівника. Завдяки цьому підвищується ступінь оперативного та організаційного реагування. Принципова схема лінійно-штабної оргструктури наведена на рис.4.12.

Рис.4.12. Принципова схема  лінійно-штабної  організаційної структури

 

       Функціональна організаційна структура. Особливість цього типу оргструктури полягає в тому, що для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають  виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями (див. рис. 4.13.).

Рис.4.13. Принципова схема  функціональної організаційної структури

 

       Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою  кількістю виконавців, а отже і  зменшується кількість рівнів управління. До обов’язків вищого керівника входить: регулювання відносин поміж функціональними керівниками.

       Переваги  функціональної оргструктури:

- спеціалізація  діяльності функціональних керівників;

- скорочення  часу проходження інформації;

- розвантаження  вищого керівництва.

    Недоліки функціональної оргструктури:

- можливість  отримання суперечливих вказівок;

- порушення  принципу єдиноначальності (розмивання  єдності розпорядництва і відповідальності);

- складність  контролю;

- недостатня  гнучкість. 

    Лінійно-функціональна  організаційна структура являє собою комбінацію лінійної та функціональної структур. В основу такої структури покладено принцип розподілення повноважень і відповідальності за функціями та прийнятті рішень по вертикалі. Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій (див. рис.4.14.).

    Із  схеми випливає, що функціональні  керівники мають право безпосередньо  впливати на виконавців. При цьому аби усунути можливість отримання виконавцями суперечливих вказівок: 1) або вводиться пріоритет вказівок лінійного керівника; 2) або функціональному керівнику передається лише певна частина повноважень; 3) або функціональному керівнику передається тільки право рекомендацій.

Рис.4.14. Принципова схема  лінійно-функціональної організаційної структури 

       Переваги  лінійно-функціональної структури:

- поєднує  переваги лінійних та функціональних  структур;

- забезпечує  відносно швидке здійснення управлінських рішень завдяки своїй ієрархічності;

- спеціалізація  функціональних керівників.

       Недоліки  лінійно-функціональної структури:

- складність  регулювання відносин лінійних  і функціональних керівників;

- в умовах  реорганізації збільшується потік інформації, який спричиняє перевантаження керівників;

- така  структура чинить опір здійсненню  змін в організації.