Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Марта 2013 в 17:44, дипломная работа
Актуальність. В умовах, що склалися в Україні на нинішньому етапі її розвитку, проблема мотивації персоналу набула важливого значення, оскільки вирішення завдань, які стоять перед суспільством, можливе лише за умови створення належної мотиваційної основи, здатної спонукати працівників підприємств до ефективної діяльності. Мова йде про застосування таких форм і методів стимулювання особистості, які б сприяли високій результативності її роботи.
Вступ .................................................................................................................. 3
Розділ І. Теоретичні основи мотивації персоналу на
підприємстві …………………………………………………………………….… 6
Сутність поняття мотивація, структура мотивації праці ...................... 6
Основні теорії мотивації трудової діяльності персоналу……………. 14
1.3. Зарубіжний досвід мотивації персоналу ................................................ 28
Висновки до першого розділу ........................................................................ 35
Розділ ІІ. Аналіз управління мотивацією в КП «Київський метрополітен» СП «Електродепо «Дарниця» ................................................... 37
2.1. Загальна характеристика комунального підприємства КП
КП «Київський метрополітен» СП «Електродепо «Дарниця»............................. 37
2.2. Стан управління мотивацією персоналу в КП «Київський
метрополітен» СП «Електродепо «Дарниця» .................................................... 44
2.3. Оцінка ефективності використання управління мотивацією в
КП «Київський метрополітен» СП «Електродепо «Дарниця» .......................... 51
Висновки до другого розділу .......................................................................... 63
Розділ ІІІ. Напрямки вдосконалення управління мотивацією
персоналу в КП «Київський метрополітен» СП «Електродепо
«Дарниця» ……………………………………………………………………...…. 65
3.1. Шляхи покращення, вдосконалення управління мотивацією
персоналу ................................................................................................................ 65
3.2. Впровадження бальної системи оплати праці та оцінка її
ефективності ........................................................................................................... 73
3.3. Вдосконалення соціально-психологічних методів в управлінні ….... 85
Висновки до третього розділу ................................................................... 90
Загальні висновки та пропозиції .............................................................. 92
Список використаних джерел ................................................................... 97
Додатки ………………………………………
Ось кілька ключових моментів, що повинен пам'ятати кожен керівник про теорію справедливості:
- проблеми з підлеглими виникають тоді, коли вони почувають, що з ними несправедливо обійшлися;
- дуже важко сказати, як підлеглі сприймають залежність тим часом, що вони вкладають у свою роботу і тим, що вони одержують від неї. Тому керівники повинні систематично спостерігати за тим, чи вважають їхні підлеглі, що до них відносяться справедливо;
- стандарти менеджерів для виміру внеску підлеглих у загальну роботу і для визначення придатного рівня їх нагороди повинні бути відомі усім ще до того, як робота почалася, і повинні бути представлені в як можна більш ясній і зрозумілій формі;
- службовців більше всього цікавить не абсолютний рівень їхньої нагороди, а в порівнянні зі своїми колегами [35.121с.].
Модель Портера-Лоулера.
Комплексну процесуальну теорію мотивації розробили Лайман Портер та Евард Лоулер. Вона передбачає поєднання елементів теорій очікування та справедливості і побудована на основі взаємодії п'яти змінних: витрачених зусиль, сприйняття отриманих результатів, оцінки винагород і оцінки відносної міри задоволення.
Згідно з моделлю Портера-Лоулера витрачені зусилля, здібності та особливості працівника та усвідомлення працівником своєї ролі в процесі праці дають результати праці, за якими мають слідувати винагороди, що приймаються як справедливі, які є або внутрішніми, або зовнішніми, а далі після оцінки цінностей винагород та оцінки ймовірності зв'язку зусиль і винагород наступає задоволення і тепер його рівень визначатиме зусилля, які прикладатиме працівник уже в новому мотиваційному циклі, базуючись на попередньому досвіді [35.169с.].
Отже, модель Портера-Лоулера враховує та поєднує такі поняття як зусилля, здібності, результати, винагороди, задоволення та сприйняття в межах єдиної взаємозалежної системи.
Поведінка людини здебільшого визначається не одним окремим мотивом, а їхньою сукупністю та конкретним співвідношенням їхньої значущості щодо мотиваційного потенціалу. При цьому один з них може бути основним, провідним, а інші - виконувати функцію додаткової стимуляції. Безперечно, мотиви виникають, розвиваються і формуються на основі потреб. Водночас вони відносно самостійні, оскільки потреби не визначають однозначно сукупності мотивів, їхньої сили та сталості. За однакової потреби в різних людей можуть виникати неоднакові мотиви.
Трудова мотивація не може бути дієвою без застосування сучасних форм і методів стимулювання праці. Стимул - ( з лат. stimulus - загострена палиця, якою підганяли тварин) це засіб, за допомогою якого здійснюється мотивація [35.210с.].
Стимулом можуть бути окремі предмети, дії інших людей, обіцянки, носії зобов'язань і можливостей та багато іншого, що може бути запропоновано людині як компенсація за її дії або за те, що вона бажала б одержати у результаті певних дій. Реакція на конкретні стимули у різних людей неоднакова. Тому самі по собі стимули не мають абсолютного значення, якщо на них не реагують люди.
Стимулювання як тактика вирішення проблем є орієнтацією на фактичну структуру ціннісних орієнтацій і інтересів працівника, на більш повну реалізацію наявного трудового потенціалу.
Трудова мотивація і стимулювання як методи управління працею є протилежними за напрямками: перший направлений на зміну існуючого стану, другий - на його закріплення, проте вони доповнюють один одного.
Стимулювання повинно відповідати потребам, інтересам і здібностям працівника. Воно передбачає створення умов, при яких активна трудова діяльність дає певні, раніше зафіксовані результати, стає необхідною і достатньою умовою задоволення значних і соціальне обумовлених потреб працівника, формування у нього мотивів до праці. Ціль стимулювання - не взагалі спонукати людину працювати, а зацікавити її працювати краще, продуктивніше, ніж це обумовлено трудовими відносинами. При стимулюванні спонука до праці відбувається у формі компенсації за трудові зусилля. Дія через стимул-реакції зазвичай виявляється сильнішою за пряму дію, але по своїй організації воно складніше останнього.
У соціології підхід до трудового стимулювання полягає у виділенні і зіставленні, з одного боку, системи стимул-реакцій (Теорія Д. Уотсона «S R»), з іншої - системи мотивів і потреб, на задоволення яких направлені ці стимул-реакції.
У тій мірі, в якій узгоджуються зустрічні потоки стимул-реакцій і мотивів, буде ефективним і стимулювання, і, навпаки, їх розходження знижує ефект стимулювання.
Але на сьогодні більш перспективною для використання в сучасних умовах в Україні вважається теорія мотивації В.І. Герчикова.
Теорія мотивації В.І. Герчикова.
Альтернативою західним теоріям мотивації - стала теорія російського психолога, доктора соціологічних наук, професора В. І. Герчикова. Він поділяє зовнішні впливи на людину (стимули) і його внутрішні установки (мотиви). І основна думка його теорії полягає саме в тому, що так чи інакше стимулюючи підлеглого, необхідно враховувати його внутрішні мотиви роботи.
Ось які внутрішні установки він пропонує:
Інструментальна. Для такої людини зміст роботи неважливо, він бачить роботу як інструмент для «заробляння» грошей. Відповідно, такого співробітника краще за все буде мотивувати матеріальне стимулювання.
Професійна. Для працівника зміст роботи первинно, а заробітна плата - вторинна. Визнання заслуг і моральна мотивація - найкращі інструменти заохочення таких співробітників. А от неможливість займатися улюбленою роботою - найгірше покарання.
Патріотична. Співробітник просто «горить» ідеєю, працює в інтересах загальної справи, він переконаний у своїй необхідності для організації. На співробітників з патріотичними мотивами найкраще впливають методи моральної мотивації, заохочення всього колективу і успіхи компанії в цілому.
Хазяйська. Ці люди добровільно беруть на себе відповідальність за все (починаючи з відвалилася шматка шпалер, закінчуючи фінансовими та організаційними питаннями). Краще заохочення для них - можливість виконувати відповідальну роботу, найгірше покарання - неможливість впливати на прийняття рішень, відстороненість від процесу управління, необхідність без обговорень виконувати чужі вказівки.
Люмпенізовані. Ця установка - яскрава ступінь мотивації уникнення. Людина не хоче рости і його єдине бажання - робити якомога менше, і щоб його при цьому не чіпали. Кращі спосіб мотивації для цієї групи - чітка і жорстка система покарань. Такі співробітники, на жаль, можуть добре працювати тільки з-під палки [94.30с.].
Отже, з деякими теоріями мотивації ми знайомі і тепер можемо перейти власне до методів мотиваційного впливу. Мотивація може бути позитивною - заохочення співробітників і негативною - покарання. Також мотиваційні впливу можна розділити на матеріальні і нематеріальні.
Створюючи систему мотивації для своєї організації важливо вирішити, що має стати основою - опора на систему заохочень чи покарань. Спочатку розглянемо, які покарання можуть застосовуватися до персоналу. Почнемо з матеріального аспекту. Це, як правило, система штрафів.
Штрафи можуть бути утримані із змінної частини заробітної плати працівника. Основні вимоги при впровадженні такої системи: розроблений функціонал, наявність регламентів діяльності, стандартів, наявність системи інформування співробітників про випадки порушення і застосованих до них стягнення.
Грошові штрафи повинні застосовуватися при «проступки» співробітників, які спричинили матеріальні збитки компанії. Що це може бути: догляд клієнта до конкурентів; відмова клієнта від певного пакета послуг; заподіяння шкоди матеріально-технічного оснащення організації; порушення фінансової безпеки. В інших випадках, коли мова йде про порушення дисципліни, окремих положень Правил внутрішнього трудового розпорядку, виконавської дисципліни тощо, можна говорити про догану усному або закріпленому в Наказі по організації.
До числа нематеріальних покарань також можна віднести: скорочення кола повноважень; пониження в посаді (у випадку, коли співробітник переводиться на менш оплачувану посаду - це і матеріальне покарання); доручення виконувати менш цікаву, рутинну роботу; позбавлення привілеїв (службового транспорту, телефону, кабінету , вільного режиму праці і т.д.); осуд на нараді або в корпоративному виданні і т.д.
Важливим кроком на шляху до впровадження політики нематеріальних заохочень є з'ясування того, як саме той чи інший співробітник позиціонує себе по відношенню до компанії.
Тут можливі дві моделі. У першому випадку співробітник розцінює свою працю просто як приєднання до компанії, він не ототожнює себе з нею, а свої інтереси - з інтересами фірми і орієнтований виключно на максимально можливу матеріальну стимуляцію.
У другому випадку співробітник вважає свою діяльність не просто наймом, а роботою всередині компанії, в якості члена команди. Як правило, він ототожнює інтереси компанії зі своїми власними інтересами, популярність і визнання бренду фірми розцінює як елемент свого особистого престижу. Поступове зміщення пріоритетів співробітника з першої моделі на другу вже є методом нематеріального стимулювання.
Для досягнення даної мети можна використовувати такі методи, як розширення сфери відповідальності або спеціальні заходи, що створюють у співробітника відчуття власної значущості. Наприклад, у відання працівника можна передати нову ділянку робіт або поставити йому у підпорядкування секретаря і кур'єрів, але при цьому розмір його заробітної плати зросте несуттєво. Або керівник може організувати наради таким чином, щоб кожен співробітник мав можливість висловитися і бути почутим.
Один з досить розповсюджених методів нематеріальної мотивації - швидке просування співробітників по посадових сходах. Найважливіше те, що такий мотивуючий кар'єрний ріст може майже не відбиватися ні на величині окладу, ні на обсязі повноважень, проте співробітника, який починав кар'єру в компанії на посаді асистента молодшого менеджера, уже через рік називають старшим менеджером.
Даний спосіб може стати спокусливим навіть для завзятого матеріаліста, що оцінює свій професійний успіх виключно в грошовому еквіваленті. Для честолюбного і амбітного співробітника з високим рівнем домагань, який планує в перспективі перейти на іншу, більш престижну і високооплачувану роботу, солідне назву посади у трудовій книжці буде зовсім не зайвим. Цей спосіб не вимагає ніяких витрат, зате ефект від його застосування (при грамотному підборі співробітників з відповідною системою особистісних цінностей) часом перевершує всі очікування.
В окремих випадках можна розглядати такий прийом як видача пам'ятних грамот і символічних подарунків з іменними написами. У деяких компаніях, орієнтованих на довгостроковий найм персоналу розроблена система корпоративних нагород: вимпелів, орденів, які вручаються співробітникам, які пропрацювали в організації 5 і більше років.
Отже, підсумовуючі всі розглянуті теорії мотивації, можна зробити висновок, що вони можуть застосовуватись для побудови мотиваційних систем за умови, що їхнє використання відповідає внутрішньому і зовнішньому середовищу організації, особливості груп працівників, їхній кваліфікації, рівню освіти.
Застосування будь-якої з них у чистому вигляді на підприємствах, організаціях України в даний період практично неможливо.
Виникає необхідність створення нової комплексної моделі мотивації праці у сфері управління підприємством, яка б урахувала сучасні економічні умови та особливості розвитку ринкових відносин в Україні.
1.3. Зарубіжний досвід мотивації персоналу
Не дивлячись на використання однакових теорій мотивації праці, створених в основному зарубіжними ученими, підходи до мотивації праці в Україні і за кордоном сильно різняться. У світі сформувалась умовна класифікація методів мотивації праці: американська, європейська та японська. Кожна з цих моделей має свої національні особливості та особисті підходи до мотивації персоналу на підприємствах. Розглянемо ці моделі детальніше.
Американська модель. В практиці американських фірм «Форд», «Дженерал Моторс» та інших використовуються різні методи мотивації і гуманізації праці. Багато з них зв’язані з матеріальними заохочуваннями працівників.
Часто використовують аналітичні системи заробітної платні, особливість яких – диференціальна оцінка в балах ступені складності праці з урахуванням кваліфікації працівників, фізичних зусиль, умов праці та інше. При цьому змінна частина заробітної платні, яка виступає у формі винагороди за підвищення якості продукції, зріст виробництва праці, економію сировини дістає третину платні [98.156с.].
Використовуються
різноманітні форми участі
Корпорації і компанії США використовують також таку форму мотивації як участь в акціонерному капіталі. Допускаються працівники, які пропрацювали не менше року. Ціна акцій ринкова, а обсяг купівлі складає до 10% за попередній рік. Термін реалізації такого пакету акцій сягає 2 років і 3 місяців.
Информация о работе Управління мотивацією персоналу на підприємстві