Методи зниження кредитного ризику комерційного банку в період ринкової нестабільності

Динаміка клієнтських активів ВАТ КБ «Надра» показує, що більшу частину позичальників складають фізичні особи. Ця категорія банківських клієнтів під час світової економічної кризи стала найбільш проблематичною. В корені цієї проблеми лежить сама криза, оскільки в світі почав наростати дисбаланс кредитуємих сфер. Банки кредитували по більшій мірі не реальний сектор економіки, а населення. Кредит повинен стимулювати в країні виробництво, ця істина закладається в саму суть кредиту. Але коли вільні грошові ресурси направлялися не до секторів економіки, а на споживче кредитування населення, вся економіка країни опинилася в тяжкому стані.

Аналіз банківських ризиків  показує, що кредитування індивідуальних позичальників має специфічні ризики, але їхній рівень аж ніяк не вище ніж при кредитуванні юридичних осіб. Існує велика кількість джерел інформації при кредитування індивідуальних позичальників: сам претендент, фінансова звітність, кредитні інформаційні агентства, конкуренти, працівники, банківська історія, публічна інформація, оцінювачі, страховий агент клієнта, незалежні кредитні агентства та інші. Дуже перспективно в цій частині співробітництво в галузі накопичення бази даних по неплатоспроможним або не виконує своїх зобов'язань клієнтам.

Достатньо як приклад  привести практику зарубіжних банків: якщо клієнт скомпрометували себе в  одному банку, то його вже не обслуговуватиме  жоден інший банк, тому що інформація про ненадійним позичальника або банкрутом миттєво стане надбанням всієї банківської системи. Створення аналогічної бази даних в нашій країні сприяло б значного зниження ризиків неповернення позик, скорочення часу на перевірку кредитоспроможності клієнтів, що дозволило б більш раціонально використовувати кредитний потенціал банків.

Робота з аналізу кредитоспроможності  індивідуального позичальника передує  укладенню з ним кредитного договору і дозволяє виявити фактори ризику, які здатні привести до непогашення  виданої банком позики в обумовлений термін, і оцінити ймовірність своєчасного повернення позики. Оцінка кредитоспроможності клієнта проводиться в кредитному відділі банку на основі інформації, що характеризує здатність клієнта отримувати прибуток, достатній для своєчасного погашення позики, наявність у позичальника майна, яке при необхідності може служити забезпеченням виданої позики, знати стан і тенденції зміни зовнішнього середовища (економічної, правової та тощо) в рамках якої функціонує банк-кредитор і його позичальник і т.д.

Для з'ясування кредитоспроможності позичальника кредитний працівник аналізує доходи та витрати клієнта. Доходи, як правило, визначаються за трьома напрямками: доходи від заробітної плати, від заощаджень і капітальних вкладень, інші доходи. До основних статей витрат позичальника відносяться: виплата прибуткового та інших податків, аліменти, щомісячні або квартальні платежі за раніше отриманими позиками, виплати по страхуванню життя і майна, комунальні платежі і т.д.

 Питання  підтвердження розмірів доходів і витрат покладаються на клієнта, який подає необхідні документи:

• Паспорт, за яким кредитний працівник визначає час проживання за останнім адресою, вік, насіннєве положення і наявність дітей;
• Довідка з місця роботи, де має бути вказано: середньомісячна заробітна плата, сума прибуткового і інших податків, що сплачуються позичальником щомісячно, стаж роботи на підприємстві, сума обов'язкових щомісячних відрахувань (аліменти, страхові внески);
• Книжка по розрахункам за квартплату та комунальні послуги, з неї витягується інформація про середньомісячних витрат на квартплату та комунальні послуги;
• Документи, що підтверджують доходи по внесках у банках та цінних паперів.  
   Аналіз платоспроможності проводиться як по позичальнику, так і за його поручителю. При цьому метод аналізу і документація, такі ж, як і при аналізі кредитоспроможності самого позичальника. В результаті проведеної роботи визначаються можливості клієнта проводити платежі в погашення основного боргу та відсотків. а поручителя - здійснювати їх у випадку неплатоспроможності основного позичальника. Для цього розраховують суму щомісячного платежу в погашення позики (основного боргу та відсотків), а також коефіцієнт кредитоспроможності клієнта (К1):  
  

К1   =

Коефіцієнт К1 характеризує здатність клієнта здійснювати щомісячні виплати банку по позиках. Може бути розрахований також коефіцієнт К2:  
 
К2 =    
 Коефіцієнт К2 показує ступінь впливу витрат, включаючи витрати на погашення позики, на бюджет клієнта. Позичка, надається за умови, якщо витрати не перевищують 1 / 3 суми доходів клієнта.

Аналіз сучасної практики кредитування індивідуальних клієнтів показав, що найкращий спосіб оцінки кредитоспроможності можна  визначити лише виходячи з специфічних  умов кожної угоди. Це виявляється особливо виразно, тому що загальна нестабільність ринку, унікальність багатьох операцій і відсутність кредитної історії частини позичальників роблять практично неможливим вироблення універсальних методів визначення кредитоспроможності.

Очевидно, що єдиної уніфікованої методики аналізу кредитоспроможності  їхніх клієнтів немає в силу специфіки:

• Регіональних умов (територіальних, економічних, політичних, соціальних і т.д.), в яких функціонують банки:
• Розробленої ними кредитної політики, пріоритетів і обмежень для даного банку;
• Демографічних особливостей регіону присутності банку (віковий склад населення, соціальні групи, професійний склад і ін);
• Рівня конкуренції на даній території та інших факторів.

Тому кожен  комерційний банк у рамках своєї кредитної політики повинен розробити власну методику аналізу кредитоспроможності індивідуальних клієнтів та по мірі зміни умов функціонування, ринкової кон'юнктури та пріоритетів кредитної політики вносити в методику необхідні корективи.

Оцінка кредитоспроможності  підприємства (фірми) передбачає аналіз ділових якостей його керівника, власника (фізичної особи). При цьому  особливу увагу приділяють наявності  спеціальної освіти, що відповідає посаді, юридичної та економічної освіти, підготовленого партнера у справі, володіння мовами і т.д. Все це необхідно банкиру для реальної оцінки кредитоспроможності позичальника, також як, втім, інформація про те, наскільки ця людина комунікабельна, азартна, акуратна, має імідж добропорядного, законослухняного громадянина та ін.

Після ідентифікації потенційного позичальника, співробітник кредитного підрозділу приймає рішення щодо можливості кредитування після отримання  необхідної інформації про позичальника з тим, щоб визначити, сумісна  чи його прохання з поточною політикою банку. Шляхом послідовної оцінки причин, що лежать в основі кредиту, кредитор може визначити очікуваний термін, джерело погашення, розмір необхідної позики і розумну його структуру.

Оцінку / розрахунок кредитних ризиків у кількісному вираженні можна здійснювати з використанням різних коефіцієнтів. Стосовно до споживчих позиках оцінку кредитних ризиків банку доцільно проводити, аналізуючи в динаміці наступні показники, взявши за базу дані власного банку (по залишку і по обороту) на одну з звітних дат.

1. Питома вага прострочених  споживчих позик в загальній сумі  
наданих позик.

К1 = х100

Даний коефіцієнт обліку кредитного ризику можна використовувати для  оцінки ефективності кредитної політики комерційного банку у взаєминах з населенням; рівня ризик-менеджменту в банку (оскільки форми забезпечення позик можуть мати формальний характер); для формування мінімального резервного фонду банку за споживчими позиками.

2. Темпи зростання  кредитних вкладень в вигляді  споживчих позик.  
К2 = х100

Очевидно, що зростання кредитних  вкладень (у тому числі зростання  видачі споживчих позик) означає  зростання кредитних ризиків. Отже, необхідно оптимізувати резервний  фонд банку на можливі втрати за споживчими позиками. Вивчення значень даного показника в динаміці дозволить прогнозувати зміни резервного фонду і, відповідно, більш обгрунтовано розробляти кредитну політику у взаєминах з населенням.  
 3. Коефіцієнт захищеності банку від кредитного ризику

КЗ = х 100

При цьому слід зазначити, що кошти резервного фонду  банку взагалі і резервів за споживчими позиками, зокрема, повинні бути розміщені  в найбільш надійних, легко реалізуємих активах, що також передбачає облік даного фактору при розробці та реалізації кредитної політики банку, в якій слід відобразити порядок створення та управління цими активами. 
 4. Коефіцієнт втраченої вигоди за споживчими позиками

К4 = х 100

У чисельнику цього показника  слід враховувати відсотки, не отримані банком внаслідок появи простроченої заборгованості за споживчими позиками, непогашення безповоротних позик і т.д.  
 В якості показника диверсифікації зазвичай використовують показники концентрації позик у групи позичальників.

К_конц. =

Аналіз фактичних даних по ряду московських банків показав, що на практиці досить підтримувати цей показник на рівні не вище 2,5. Більшого значення показника сигналізує про надмірної концентрації кредиту в руках у групи позичальників.

Аналізуючи якість кредитного портфеля за споживчими позиками, банки здійснюють ранжування кредитів, тобто використовують метод систематичної та об'єктивної класифікації позичкового портфеля у відповідності з характеристиками якості і ризику.

Основні цілі ранжування кредитів:

• Підвищення ефективності позикових операцій;
• Поліпшення якості портфеля за рахунок:  
  - Використання попереджуючих сигналів;  
  - Покращення управлінської інформації та контролю;  
  - Визначення стандартів та встановлення меж відповідальності;
• Створення основи для управлінських рішень.

Найважливішими факторами, згідно з якими здійснюється ранжування кредитів, є стан звітності, інформація про стан справ і рахунків клієнта, відносини з клієнтами, наявність  забезпечення. Щоб убезпечити себе від явно безповоротних позик, банк повинен займатися кредитуванням переважно тих областей, в кредитуванні яких у банку вже накопичений значний досвід.  
При цьому важливо зазначити, що обсяг активів (його кількісна оцінка), взятий сам по собі, не може претендувати на об'єктивність аналізу діяльності банку. Відповідно до міжнародної практики оцінюється не обсяг, а якість активів. Задача оцінки надійності банку в тому й полягає, щоб визначити безнадійні (проблемні, безповоротні) активи, оцінені за реальною вартістю, а не тієї, яка відображена в бухгалтерських книгах.  
 У цьому зв'язку показник обсягу кредитів, у тому числі розглянутий по питомої ваги до обсягу активів, з позиції системи оцінки надійності балансової діяльності не представляє значного інтересу. Може статися так. що банк завдяки своєму гігантського статутного капіталу так розмістив кошти, так збільшив свої активи, що це утруднене повернення позик і знизила ефективність банківської діяльності. Зростання кредитів може бути наслідком недостатньої надійності кредитного портфеля.  
 Відсутність розуміння необхідності ретельного аналізу якості позикової заборгованості (особливо попереднього аналізу поворотності позики) пояснює нестійкій положення багатьох вітчизняних банків. Частково низька якість позичкового портфеля визначається загальним кризовим станом суспільства. Банківська система у сфері кредитування сьогодні завмерла. Значна частина банків згорнула видачу кредитів. Більшість банків зовсім зупинили кредитування фізичних осіб, та значно збільшили вимоги до юридичних осіб – потенційних позичальників. Кредитування припинилося у четвертому кварталі 2008 року, близько 90% банків призупинили видачу кредитів. Передбачається, що оживлення кредитування почнеться, коли відбудеться новий приплив депозитних коштів. Банки почнуть давати гроші, коли у банківської системи в цілому буде хоча б два-три місяці приросту депозитів.

Дрібні та середні банки  намагаються не відволікати кошти  в кредитування довгострокових проектів, віддаючи перевагу в основному торгово-посередницькі операції, сферу послуг та інші, де виробничий цикл короткий. Їх портфель у більшою мірою складається з короткострокових позик. Скорочення термінів кредитування служить інструментом зниження портфельних ризиків, тому що протягом короткого терміну менше ймовірність виникнення фінансових проблем у позичальника або несприятливої зміни процентних ставок. Це відбувається з двох причин:

1) процентні  ставки за короткостроковими  пасивами значно нижче, ніж  по довгостроковим. Таким чином,  формуючи зобов'язання за рахунок  "коротких" грошей, банк знижує процентні витрати;  
2) вкладники також воліють розмішати кошти на депозитах на відносно короткі терміни. А маючи в пасиві переважно короткострокові кошти, банки не в змозі надавати довгострокові позики, тому що це негативно позначається на їх ліквідності.

Основним завданням для  середніх і дрібних банків, які  створювалися для фінансування програм  своїх засновників є залучення  коштів у максимальних обсягах під  дані проекти. Як показав аналіз, більшість  випадків банкрутств припадає саме на цю категорію банків, що пояснюється тим, що: а) комерційне кредитування завжди пов'язане з підвищеними ризиками; б) відношення засновників до банку найчастіше носить "споживацький" характер (не виконуються умови кредитних договорів, встановлюються занижені відсоткові ставки, робота банків підпорядковується інтересам засновників і т.д.).

Більшість банків прагнуть диверсифікувати ризики, не роблячи  акценту на якому-небудь одному типі кредитних операції. Така структура  кредитного портфеля дозволяє диверсифікувати  ризики і паралельно освоювати різні сектору ринку.

Отже, в сучасних умовах особливого значення набуває якісна оцінка активів  і управління ними. У цьому зв'язку для досягнення мети мінімізації  кредитного ризику необхідно аналізувати  динаміку зростання кредитних вкладенні, пов'язану з ресурсами.

При розробці збалансованої кредитної політики кредитні вкладення комерційного банку слід ділити згідно із планованими термінами повернення на:

1. кошти на  позикових рахунках до запитання;  
 2. кошти на позикових рахунках строком до 1 місяця;  
 3. кошти на позикових рахунках строком від 1 місяця до 3 місяців;  
 4. кошти на позикових рахунках строком від 3 місяців до 6 місяців;  
 5. кошти на позикових рахунках строком від 6 місяців до 1 року;  
 6. кошти на позикових рахунках строком понад 1 року.