Методи зниження кредитного ризику комерційного банку в період ринкової нестабільності

Такий поділ дасть можливість оцінити плановані строки повернення виданих кредитів, прогнозувати ситуацію по позиковим рахунках клієнтів. З  обігу за цими рахунками можна  буде виявити пролонговані позики.  
Тим не менше існує поділ позикових рахунків у розрізі груп клієнтів з різною власністю дозволяє оцінити той сегмент ринку, на якому працює банк, що має важливе маркетингове значення при розробці кредитної політики комерційного банку (у тому числі у взаємовідносинах з населенням).  
 Актив банківського балансу не можна сприймати окремо від його пасиву, оскільки за своєю суттю, і актив, і пасив балансу характеризують одні й ті ж кошти, з тією лише різницею, що пасив розкриває джерела цих коштів, а актив - напрямки їх використання. Взаємовідношення активу і пасиву балансу видно, наприклад, при розрахунку ефективності використання комерційним банком залучених коштів як відношення залучених ресурсів до загальної суми кредитних вкладень. Значення цього показника понад 100% пов'язано з випереджаючими темпами формування портфеля депозитів порівняно з темпами зростання кредитних операцій і свідчить про використання залучених коштів не тільки в якості кредитних ресурсів, але і як джерела інших активних операцій, у тому числі і для покриття власних витрат банку, що не завжди може бути охарактеризований позитивно.  
 Банки в процесі своєї діяльності повинні проводити чітку цілеспрямовану політику в області вкладень капіталу. При цьому вони повинні переслідувати мети: отримання максимального прибутку від вкладень; досягнення оптимального управління кредитним портфелем; підтримання необхідного рівня ліквідності та платоспроможності; створення резервів зростання і т.д. Реалізувати ці цілі можна, суворо дотримуючись у своїй діяльності рекомендацій Національного банку України. Обмежувати схильність банків портфельним рискам покликані також економічні нормативи, встановлені НБУ. В результаті кредитний портфель банку розбивають на групи кредитів ранжируваних по їх якості в залежності від ступеня кредитного ризику.

При неможливості погашення  позики безпосередньо позичальником  і поручителем банк списує позику на збитки. Для цих цілей у банках створюються спеціальні страхові фонди  на покриття кредитних ризиків. Резерви  на покриття збитків за кредитними операціями створюються в розмірі страхового відшкодування необхідного для покриття ризиків за кожною групою кредитів. Таким чином, чим більш ризикову кредитну політику проводить банк, тим більший страховий резерв він повинен створити, використавши для цього кошти з прибутку.  
 Процентний ризик часто виникає у разі розриву строків пасиву і фінансованого активу. Терміновість активів, як показує практика, не повинна перевищувати терміновість пасивів в цілому по всіх операціях більш ніж в 1,5 рази. При більшому розмірі розриву в термінах діяльність банку пов'язана з високою ймовірністю реалізації процентного ризику, а також ризиків ліквідності.  
 У процесі розробки та реалізації кредитної політики комерційні банки повинні обов'язково враховувати вплив валютних ризиків. Широкий розвиток ринку валютних послуг і зростання числа учасників зовнішньоекономічної діяльності визначають життєву необхідність обліку валютного ризику. Особливо це стосується банків і, у тому числі їх взаємин з населенням по залученню валютних коштів у депозити і надання валютних кредитів.

Управління приватними (наприклад, валютними) ризиками банку важливо, але лише реалізація комплексної  програми по управлінню ризикованістю  операцій комерційного банку дозволить  йому придбати стійкість і солідність. Розробка подібної програми, яку можна назвати політикою банку у сфері ризик-менеджменту, включає кілька етапів.  
 На 1 етапі необхідно визначити основні заходи з управління ризиками банку, а потім розробити систему прийнятих ризиків та схеми з оцінки та мінімізації окремих ризиків банку. Також слід розробити внутрішні правила контролю ступеня ризику діяльності банку і стійкості його фінансового становища.  
 На підставі даних, отриманих в процесі функціонування системи комплексного економічного аналізу банківських операцій можна побудувати систему макрохеджа, тобто мультиризикового моніторингу та управління сукупністю банківських ризиків.

Важливим при цьому  є вибір методики управління банківськими портфелями активів і пасивів. В  основу кредитної політики банки кладуть метод розподілу активів, що передбачає побудову діяльності банку на принципах фінансування активів за рахунок пасивів приблизно той же терміновості. Для цього утворюються функціональні центри "ліквідності-прибутковості", через які відбуваються конверсія пасивів в активи відповідної ризикованості та прибутковості. Далі розробляється програма страхування окремих ризиків і визначається гранична сумарна ризикова навантаження на капітал.

Побудову комплексної  системи економічного аналізу фінансового стану банку має включати реалізацію декількох взаємопов'язаних блоків. Саме в процесі економічного аналізу операцій банку можна з'ясувати набір і рівень ризиків останнього. Грамотна побудова кредитної політики, в основі якої лежить застосування навіть найпростіших традиційних методів економічного аналізу, дозволить знайти близьку до оптимальної  
структуру прийнятих ризиків і критерії диверсифікації ризиків за видами, термінами і характеру реалізації.

При реалізації комплексної  програми з управління ризиками, як найважливішою складовою кредитної політики комерційного банку, важливо дотримуватися єдину методику досліджень і оцінки ступеня ризиків, щоб забезпечити порівнянною результатів і домогтися можливості об'єднати оцінки різних приватних ризиків у інтегрований показник ризикованості з чітко заданими межами варіації. Спостереження за динамікою такого показника дозволяє в загальних рисах відслідковувати динаміку сукупного ризику банку та у разі необхідності здійснювати відповідну коригування банківської політики в області ризик-менеджменту. Такий показник може бути побудований, наприклад, методом зважених бальних оцінок. В якості ваг можуть бути взяті суми операцій (або відповідних статей активів або пасивів), що породжує даний вид ризику (ризиків).

Актуальним є також  питання про практику розрахунку сумарного ризику, прийнятого на себе банком. Такий показник може будуватися методом рейтингової оцінки.

Ключові моменти портфельною  теорії (підтримання оптимального співвідношення дохідності, ліквідності та ризику в процесі управління ризиком) можуть і повинні використовуватися нашими банками.  
 Система управління кредитним ризиком комерційного банку повинна включати:

• визначення методу оцінки кредитного ризику;
• аналіз сформованої структури кредитного портфеля банку, виходячи з прийнятих банком методів його оцінки;
• використання різноманітних методів регулювання кредитного ризику.

При цьому особлива увага  в процесі управління кредитним  ризиком банки повинні приділяти  визначенню методів оцінки кредитного ризику за кожною окремої позикою / позичальником на рівні банку (кредитного портфеля) в цілому. Оцінка ризику окремої позики / позичальника передбачає оцінку кредитоспроможності клієнта і здійснюється різними методами. Необхідно проводити послідовний аналіз якості кредитного портфеля банку в цілому та його структури, зокрема, за споживчими позиками.

Варто відзначити, що на даний  момент, під час кризового становища  в країні, для банків головним завданням  є забезпечення своєї стабільної діяльності. Це пояснюється тим, що кредитування в країні практично зупинено, тільки деякі банки продовжують кредитування на дуже жорстких умовах і високих відсоткових ставках (від 30% до 50% річних), а вкладати кошти у депозитні вклади клієнти банків не спішать, оскільки після кризи деякі банки опинилися в зовсім скрутній ситуації і змушені були ігнорувати прохання клієнтів відносно повернення коштів. Ця ситуація звісно ж підірвала довіру клієнтів до банків, а серед фізичних осіб спричинило масову паніку наслідком якої став глобальний відтік коштів з банківської сфери.

Рятувальним колом  в цій ситуації для банків може стати тільки одне рішення – рішення  наслідком якого повинна бути капіталізація або ре капіталізація  банку. Тільки банки зі значним обсягом  власного капіталу, та стабільними довгостроковими залученими коштами можуть зберегти свою фінансову стійкість, і спроможність продовжувати здійсняти свою діяльність.

От же питання  ресурсної бази, на сьогодні, дуже актуальне для банків. Навіть добра кредитна політика не в змозі стабілізувати положення банку з поганою ресурсною базою, і ця ситуація дуже добре демонструє нам взаємозв’язок активних і пасивних операцій банку.

Як відомо, фінансова  стійкість банку формується роками і базується на принципах збалансованої  політики управління, чітко спланованої стратегії розвитку, універсалізації діяльності, забезпечення високого професійного рівня працівників, оперативності в управлінні банком, прозорості перед клієнтами та державою.

Розраховувати на довгостроковий успіх, прибуткову діяльність та динамічний розвиток можуть лише ті банки, які дотримуються певних загальновідомих принципів: створення власної стабільної ресурсної бази, збалансованості окремих груп ресурсів і вкладень за термінами, виваженої політики в питаннях залучення коштів і кредитування.

Банківські  ресурси – це основа діяльності будь-якого банку. Складовими ресурсів комерційного банку є капітал  банку, залучені та запозичені кошти. Обсяг  капіталу банку значною мірою  визначає фінансову стабільність банку  та спроможність своєчасного виконання ним зобов’язань перед клієнтами.

На сьогодні рівень капіталізації вітчизняних  банків дещо нижчий, ніж у банківських  установах Росії та країнах Східної  Європи.

Усвідомлюючи, що капітал банку має першочергове значення в підтримці його стійкості та ліквідності, а від його розміру залежить успішна діяльність.

Одним з найважливіших  напрямків діяльності зі створення  ресурсної бази є робота по залученню  клієнтів. Банк зростає і розвивається разом з клієнтами. Цьому завдячує використання широкого спектра послуг. Серед різноманітних послуг, що завоювали  прихильність клієнтів та сприяли залученню ресурсів – послуги за допомогою системи «Клієнт-банк» та «Голосовий зв’язок», впровадження «зарплатних проектів», встановлення банкоматів, переказ грошей через систему грошових переказів MoneyGram, емісія пластикових карток міжнародних платіжних систем Visa, Europay, Mastercard.

Отже для  ефективного формування ресурсної  бази комерційні банки повинні приділити  увагу таким аспектам:

• Проводити заходи по збільшенню обсягів власного капіталу. Як джерела зростання власного капіталу, використовуються:

1. емісія акцій, тобто збільшення статутного капіталу;
2. прибуток після розподілу, що спрямовувався на збільшення капіталу.

• Так як основним джерелом формування ресурсної бази є кошти залучені у юридичних та фізичних осіб, прагнути збільшення клієнтської бази, шляхом :

1. Надання широкого кола видів банківських послуг;
2. Забезпечення оперативності здійснення банківських операцій;
3. Забезпечення високої кваліфікованості робітників банку;
4. Застосування маркетингових прийомів, в тому числі реклами;
5. Набуття доброї  ділової репутація, і високих статистичних даних стосовно своєї діяльності.

• Співвідношення строків кредитування и залучення коштів. Тобто якщо банк надає переважно довгострокові кредити своїм клієнтам, він повинен залучати кошти переважно, у формі строкових депозитів на достатні строки.

• Вартість ресурсів банку. Міжбанківський кредит при цьому  відноситься до найдорожчих ресурсів, і часте його використовування не є раціональним.
• Стратегія депозитної політики. Виходячи з цілей і завдань банку, і для отримання максимального прибутку і збереження банківської ліквідності доцільно розробити положення депозитної політики, про депозитні операції із зазначенням основних видів внесків, які необхідно залучити, їх умов, категорій вкладників, термінів договору, порядку залучення вкладів, офіційної форми депозитного договору.
• Створення стабільної депозитної бази, дозволяє банку відмовитись від запозичення коштів.

Висновок

В даній роботі розглянута низька питань, які тісно  пов‘язані із кредитним ризиком комерційного банку. Саме  він представляє не впевненість у найбільш традиційні для банків України діяльності – кредитуванні. Але слід зауважити, що кредитний ризик не можна розглядати відірвано від інших ризиків банківської діяльності, так як вони переплітаються і спричинюють один одного.

Кредитний ризик  є досить складною сукупністю елементів, які викликаються зовнішніми (не можуть регулюватися банком) і внутрішніми  факторами.

Важливою характеристикою  кредитного ризику є його динамічність, яка вимагає від банківських працівників періодичної оцінки ризику та управління ним. Оцінка кредитного ризику включає в себе кілька етапів. Якісний є, зазвичай, первинним. Кількісна оцінка базується на якісній і деталізує її. Особливо гострою проблемою для українських банків є створення методики визначення ступеню ризику за перспективними, а не минулими показниками фінансової діяльності позичальника.