Особливості циклу родинних обрядів на млинівщині (за польовими матеріалами, зібраними в с.Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.)

 «Почулась» – так, згідно з працею Кондратович О.П., на Поліссі говорили, коли жінка відчула дитину в себе під серцем[17, с.6]. Як згадує жителька с.Острожець Жук М.А., коли жінка відчула, що вона вагітна, то казали, «що то Божа ласка зійшла на неї» [IV]. Також жінка згадує, як розповідала їй бабуся про свою сусідку, що довго не мала дітей і звернулась за допомогою до місцевої баби-повитухи, яка оглянула жінку і «якесь чудо- зілля дала пити, та якісь чари заклинати». І дійсно, через рік-жінка вже няньчила власну дитину [IV]. На мою думку, цей випадок ще раз підтверджує думку про тісний зв'язок релігії, магії та народної медицини, а також про виняткову роль баби-повитухи в родильній обрядовості.

Велику увагу приділяли  дню появи дитини на світ, який є  не менш важливий, ніж день зачаття. В с.Острожець, за словами місцевої жительки Васильчук Г.І., важкими були пологи в понеділок, а діти, народженні в цей день, – «вередуни, непослухи та упертюхи», в п'ятницю – «лінтяї, бешкетуни, та проте, доля до них ласкава» [III]. Дитина, народжена на Наума, буде мудра; на Благовіщення – нерозумна; на більше свято – нещаслива, каліка або безумна. Цікавим було вірування на Млинівщині в те, що дитина народжена на сьомому місяці, більш життєздатна і має віщу силу. Це було пов'язане з вірою в містичне число.

За словами тутешньої  жительки Бойчук Г.С., «на сьомий місяць Бог дитині розум дарує», а також саме в сім років дитина йде до школи і руйнується її зв’язок зі світом дитинства, коли вона «мала дар домовика бачити й забавлятись з ним»[І].

О.Ковальчук, провівши свої дослідження, виявив, що, «за українським світоглядом, розумові, моральні і фізичні здібності дитини закладаються задовго до її народження. Тому майбутній матері намагалися створити якомога кращі умови під час протікання вагітності, жінка мусила дотримуватися багатьох приписів, що нерідко перетворювалися в цілу систему табу та заборон» [14 , с.87].

Як і на всій території  України, на Млинівщині до майбутньої матері ставились із надзвичайною повагою. Перед нею при зустрічі знімали шапку, поступалися в усьому, не дратували і не ображали, їй не годилося відмовляти, коли вона щось просить, вважалося, що «просить не майбутня мати, а дитина», – говорить місцева жителька[V]. Якщо ж скупий господар чи господиня пошкодують дати садовини чи городини, то їх знищить гусінь, або в коморі заведуться миші, а в скрині міль «та й поїсть все твоє багатство» [VI].

На основі зібраного матеріалу  можна зробити висновок. Що образ миші присутній в усій родильній обрядовості. З нею пов'язані багато забобонів та прикмет. Варто зауважити, що не завжди вона виступає як негативний образ. Ось, наприклад, Чміль Г.Й. згадує, як її бабуся забирала в неї перший, що випав, молочний зуб і кидала в шпарину в підлозі, примовляючи «візьми мишко-золотушко собі мідненький, а моїй Галинці принеси золотенький» [VII]. Миша вважалась посередницею між світом живих та мертвих, а тому її ніколи не проганяли з хати, коли в родині народжувалась дитина.

На основі матеріалів польових досліджень та теоретичних праць можна виокремити ряд найважливіших заборон для майбутньої матері на Млинівщині. У цій місцевості вона не мала права сердитись, лаятись, носити у собі злобу, щоб не народилося таке ж злобливе дитя, також заздрити або нарікати на свою долю, щоб «доля не образилась і не відвернулась від дитини», – розповіла жителька села Колпак Л.І. Категорично заборонялося красти, бо вважалося, що «коли мати щось вкраде, то дитина може постраждати не тільки фізично (вкрадений предмет може відбитися на тілі дитини), але й морально (вродиться із злодійським нахилом)» [44, с.72].

Васильчук Г.І. розповіла, що заборонялося при переляку хапатися за різні частини тіла. «Як вагітна жінка гляне на щось страшне і схопить себе за руку, ногу, лице і т. д., то як родиться дитина, в неї буде родима пляма» [III].

Починалися родильні обряди, як правило, із запросин баби-повитухи. У традиційному українському побуті баба-повитуха – одна з найшанованіших осіб. М.П.Стельмахович зазначає, що «повитухами ставали жінки 45-50 років, які вже самі втрачали дітородну функцію. Нею мала бути добра, чесна, порядна людина, яка любить дітей, досконало знає народну медицину, володіє народним повивальним мистецтвом» [35, с.15].

За В.І.Наулко («Культура і побут населення України») на Правобережжі її називали бабою-бранкою, у північних районах – просто бабою[26, с.192]. На досліджуваній території – в основному називали бабою-повитухою, або бабою-сповивальницею, говорили – «та що дитя сповила» або «прийшла баба дитяті пупа відтяти» - повідомила тутешня мешканка Кардаш 3.I. [VI].

Традиційно запрошував бабу-повитуху чоловік породіллі, який ішов до неї  в основному з хлібом. На Млинівщині довгий час побутував обряд запрошення баби-повитухи саме матір'ю породіллі, яка ніби передавала свою кровинку в руки іншої жінки, що на час пологів  ставала для неї ніби другою матір’ю[V]. Але з часом така традиція втратила своє символічне значення і, як згадує Вакула B.C., «чоловік сам ходив запрошувати «бабу-сповивайку» для своєї жінки. Окрім хліба, брав він з собою ще й рушники вишивані та доброго меду, щоб життя в неї і майбутньої матері було солодким»[II].

Баба-повитуха в свою чергу  приходила до породіллі не з пустими  руками, а приносила хліб, що символізував багатство та щастя, свячену воду та зілля. Повитуха не має права відмовлятись. Після приходу в дім вона стає однією з центральних постатей в родильній обрядовості.

Колпак Л.І. розповіла про свою бабусю, яка славилася на всю околицю: «Це була дуже добра, лагідна, привітна, розумна жінка. Якось трапився випадок, коли в утробі жінки була мертва дитина, і вона дуже мучилась. Ніхто не знав, що робити, тому покликали найзнатнішу повитуху. Вона спасла життя цій жінці, яка після того народила ще троє дітей» [V].

У деяких регіонах баба-повитуха залишалася в родині на сорок днів, доки, за народними віруваннями, жінка і дитина залишалися нечистими і їм заборонялося приходити до церкви або з'являтися на людях. Весь цей час баба допомагала молодій матері доглядати за дитиною, адже вона найкраще знала, як це робити. За народною традицією, в с.Острожець молодій матері не дозволялося раніше займатися повивальним ремеслом. Цим займалася виключно баба-повитуха[І].

Крім того, згадує жителька села Васильчук Г.Т., «бабуня дивилася у вікно або на воду в казані, що стояв на підвіконні і могла визначити долю дитини. Якщо народження нічне – дивилися на зорі» [III]. Також на досліджуваній території вірили, що на долю можна вплинути в момент народження, тому просили бабу-повитухи проректи дитині добру долю. Якщо баба-повитуха бачила якусь лиху звістку для дитини чи доля не віщувала їй багатства й достатку, то, згадує тутешня жителька Жук М.А., «вона мовчала і нічого не казала, або казала, що в дитини життя видасться не легким» [IV].

Отже, на основі зібраного матеріалу можна зробити висновок, що бабі-повитусі належала головна роль у системі родильних обрядодій. На неї покладався важкий тягар відповідальності за майбутнє життя дитини та матері, тому бабою-повитухою ставали лише жінки поважного віку, з доброю репутацією, також ті, що успадкували своє вміння від попередніх сповивальниць. Жінка має володіти не лише теоретичними знаннями, а й уміти знайти вихід зі складних ситуацій, а також володіти певними надприродніми здібностями провіщення долі та замовляннями проти злих сил, недарма її називали «відьмою» чи «відункою». Повитуху не можна було просто обрати. Це було внутрішнє покликання жінки, яка могла взяти на себе таку відповідальність.

Система власне родильної  обрядовості включає дії баби-повитухи для покращення самопочуття породіллі, а також різноманітні замовляння для полегшення пологів. Сюди також  відносять обряди зливок та першої купелі новонародженого.

Прийшовши, баба-повитуха відчиняла  всі замки, відкривала вікна та розв'язувала  усі вузли. Як пояснює Крисаченко B.C. це полегшувало роди, відкривало шлях дитині[15,с.256]. Також жінка обкурювала породіллю зіллям, що було по-особливому зібране та поєднане. Традиція зіллєзбирання сягає своїм корінням ще дохристиянських часів. На досліджуваній території, не становив виключення такий обряд, жительки цієї місцевості ретельно ставилися до збору трав та їх приготування. Знання зіллєваріння передавалися з покоління в покоління. Щоб полегшити пологи, за дослідженням Павлюка В.П. «Українське народознавство», баба-повитуха виконувала спеціальний масаж для породіллі, робила компреси, вигрівання у гарячому зерні[44, с.349]. На досліджуваній території особливим було те, що баба-повитуха давала жінці велику кількість води і примовляла: «Як ця вода в тебе легко втікає, так щоб і дитина легко вийшла», –  згадує місцева жителька Бойчук Г.С.[І].

Як правило, повитуха приймала дитину на рушник, заздалегідь вишитий  матір'ю. А на Млинівщині нерідко  новонароджений приймався у велике решето, що означало захищеність від нещасть у майбутньому [VII].

Іноді пологи були важкими, тоді повитуха використовувала різні замовляння та підручні речі, що символізували межу між світом «живих» і «мертвих», яку жінка мала переступити. В с.Острожець траплялись випадки, коли жінки народжували стоячи, це допомагало дитині швидше народитися[ІV].

Прийнявши дитину, повитуха відтинала їй пуповину. З цим теж  пов’язано багато цікавих обрядів, що описані в праці «Українська  усна народна народна творчість» Лановик М. та Лановик 3.: «Якщо це був хлопчик – це робили на сокирі, поліні чи книжці  –  щоб господарем був і розумним ріс; дівчинці це робили на веретені  –  щоб доброю господинею була, пряла й ткала»[23, с.225]. Зв'язували пуповину червоним шовком, щоб захистити від вроків і хвороб або коноплями з насінням, що є символом плодючості. Зав'язування пуповини новонародженому супроводжувалось побажанням здоров'я, розуму, довгого та щасливого життя: «Зав'язую тобі щастя і здоров'я, вік довгий і розум добрий». Або баба тричі хрестить дитину і каже «Баба тобі пуп в'яже, а Господь нехай дає тобі щастя і здоров'я, і вік довгий, і розум добрий - з батькової молитви, і з материної, і з бабиної»,- повідомила жителька с.Острожець Васильчук Г.Й. [ІІІ].

У родині завжди бажанішим було народження хлопчика, особливо первістка. Цікавим є обряд, який розповів місцевий житель с.Острожець Вакула В.С., – «Батько після народження дитини виходить на центральну дорогу та зустрічає всіх перехожих хлібом та чаркою, сповіщаючи таким чином радісну звістку» [II]. Люди, за словами Васильчук ГЛ., «дають для новонародженого або гроші, або якісь інші гостинці» [II].

У системі родильних обрядодій простежуються елементи давніх культів. Це, в першу чергу, культ води (обряд «зливок»- ритуальне обмивання рук баби-повитухи та самої породіллі), культ хліба, рослин (різноманітні обереги, букети зі свяченим зіллям, відвари), дерев (як символ роду, виготовляли колиску для дитини з певної породи дерева). Так, у деяких сім'ях на дверях малювали дерево і при народженні нового члена родини на ньому малювали новий листочок. Такий звичай був поширений, згідно праці Павлюка В.П., на Гуцульщині та у прикарпатських районах[44, с.225]. Щодо колихання, то воно символізувало очищення повітрям. Зокрема, на досліджуваній території колиски виготовляли з дуба або липи, вони вважалися оберегами від злих сил. Як розповів місцевий житель Вакула B.C., «чим міцніша порода дерева, тим і дитина буде міцнішою, здоровою. Для дівчат робили колиски з липи, а орнаменти  з тополі або берези». Це провіщало красу та стрункість [І].

Страх за новонароджену дитину є природним, а тому це породило цілу систему забобонів, які дійшли й  до нашого часу. Так, як розповіла жителька с. Острожець Колпак Л.І., не дозволялось купувати одяг, виготовляти колиску до народження дитини. Також, коли в хаті є маленька дитина, не бажаними були візити інших людей після заходу сонця. До дитини не приходили з пустими руками, не вивішували пелюшки дитини на ніч, не позичали нічого в породіллі[V].

До обрядів власне родильної  обрядовості слід віднести обряд  «зливок», або ще його називали «зливанням», «обмиванням». Вода, згідно народних уявлень, мала цілющу властивість, а обряд  мав на меті очищення породіллі та баби-повитухи. За свідченням Таланчук О., цей обряд проводили тричі: на другий, третій або сьомий дні після пологів, або на сороковий день[37, с.156]. На досліджуваній території цей обряд проводили, в більшості випадків, на другий день після пологів. Це було пов'язано, як розповіла жителька с.Острожець Кардаш З.І., з тим, «щоб жінка очистилась і отримала захист, на випадок як щось трапиться з дитиною»[VІ]. Натомість на більшості інших територій обряд зливок проводився саме на 40-й день, коли жінка очистилась після пологів і втратила зв'язок з «тим світом» (як і баба-повитуха). Християнізувавшись, цей обряд перейшов в обряд «Виводу».

Для виконання обряду повитуха брала миску з водою і клала  туди різноманітні ягоди (калини, щоб  породілля була красивою і здоровою), на Млинівщині ще клали пшеницю або  інші зерна, збори трав м'яти, чебрецю, що, як розповіла Чміль Г.Й., «мали покращити самопочуття, додати сил після пологів»[VII]. Баба-повитуха брала воду і зливала на руки породіллі. При цьому вона приговорювала: «зливаю свою руку, а твою душу»[VII]. На деяких територіях при цьому обряді були присутні жінки, як зазначає в своїй праці А.П. Пономарьов, «вони кидали до миски вівсо, калину» [32, с.250]. Повитуха також скроплювала їх водою. В с.Острожець при цьому обряді була присутня лише мати породіллі, все було втаємничено, цьому обряду приділяли велику увагу, оскільки жінка очищувала свою душу. Місцева жителька Колпак Л.І. розповіла, що «сторонні могли порушити обряд, або ж і навести вроки на породіллю» [V].

Право першої купелі надавалося бабі-повитусі, при купанні вона використовувала предмети, що були освячені до того в церкві (вода, квіти, ягоди), вони мали передати дитині свої цілющі властивості.

За свідченням Жук М.А., купіль супроводжувалась цілим рядом  приписів. Для дівчат воду варили в  високому посуді, щоб були стрункі, а для хлопців з товстими стінками, щоб були сильними. Не допускали, щоб  вода кипіла, а то дитина «злобною виросте». До купелі дівчат кидали калину, ромашку, щоб «красною» була, іноді додавали мед, щоб життя було солодким. До купелі хлопчика кидали кору дуба, щоб  міцним був, чебрець та васильки, щоб  гарним виріс. Споліскували дитину свяченою водою[ІV].