Особливості циклу родинних обрядів на млинівщині (за польовими матеріалами, зібраними в с.Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.)

Не плач, красна панно, нехай дружки плачуть,

Вони також заміж хочуть, аж до неба скачуть.

Не плач, красна панно  з карими очима,

Будеш мати чоловіка, як камінь за плечима.

Не сумуй, княгине, якось  воно буде

Вийдеш заміж за милого, краще тобі буде.

Поклонись, княгине, всій своїй родині,

Щоб вона тебе не забула при  лихій годині.

Поклонися татові і мамі, що вони тебе доглядали

І таку молоду та красиву  під вінець віддали.

Я вам, татку ріднесенький, подяку складаю,

Що ви мене виховали, як квітку у гаю.

Станьте, рідна мамо, до мене близенько,

Нехай я вам уклонюся щиро та низенько.

Дякую вам, мамо, за ваші турботи,

І за те, що мене вчили всякої роботи.

Дякую вам, мамо, що ви мене доглядали,

Нічки не досипали, до серця  пригортали.

Може, я вам, мамо, щось злого сказала,

Прошу забувайте, може, я не знала.

Дякую вам, браття й сестри мої рідні,

Що з вами провела літа молодії.

А тепер, красна панно, тебе покидаю,

Бо ще кілька слів дружкам  я сказати маю.

Не журіться дружечки, прийде та неділя

Й ви мене попросите  на своє весілля.

Покидаю дружечок, вернусь  до княгині,

Розкажу, що буде з нею  і завтра і нині.

Тож подумай, красна панно, що маєш робити,

Та подивися добре, із ким  маєш жити.

А вам, тату й мамо, подяку складаю,

Що виховали свою дочку, мов  квіточку в гаю.

Хотів би, весіляни, ще пару слів сказати,

Та мене мій молодий  буде проклинати.

Він думає, що я довго комусь-то читаю,

І на його молоду оком поглядаю.

Подякуй, молодая, хлопцям за вечорниці,

Які тебе намовляти на всякі  дурниці.

І на тому, добрі гості, мушу закінчити,

Бо вже в горлі пересохло, дуже хочу пити.

Шановні бояри, прошу тихо стояти,

Бо я уже буду корону здавати.

Тепер, старша дружко, прошу  нас частувати,

Із рук моїх цю корону взяти.

А вас, дружечки, прошу довго  не торгуватись,

Бо нашим молодим пора вже збиратись.

Дякую вам, музиканти, що так  гарно грали,

Щоб ви на весіллі баняки лизали.

На цьому, бояри, короні кінець,

А ви, музиканти, грайте веселий  танець[VI].

(б’є тарілку)

Після цього дружба викликав батьків молодої, щоб благословити молодих перед вінчанням. Вони підходили  і благословляли:

Хай Бог благословить, щастям, здоров’ям,

Віком довгим, життям гарним![ VI].

Особливим було те, що благословляла  лише заміжня пара, якщо мати – вдова, вона цього не робила, а, наприклад, «старша одружена сестра з чоловіком». Про це розповіла Вакула Євгенія  Павлівна [II]. На мою думку, це пов’язано з тим, що благословити на шлюб могли ті, хто й сам отримав його і в мирі проживають у шлюбі.

Потім обсипали молодих житом, пшеницею, цукерками і дрібними монетами. Гості при цьому співали:

Мати обходжає, житом-пшеницею обсипає,

Житом-пшеницею і всякою пашницею [II].

Що символізувало продовження  роду та достаток.

Збираючись їхати до церкви, гості молодого співали дружбі:

Ой, ти, дружбонько. Ти висока повага!

Поглянь у віконечко, чи високо сонечко.

Як високо - то пиймо-гуляймо,

Як низько - то до шлюбу збираймось[II].

Молоді з гостями сідали на підводи, щоб їхати до церкви. Як коні рушали, співали пісню:

З дороги, вороги, не переходьте дороги!

Нехай перейдуть місяць і  зоря, нехай перейде матінка моя,

Нехай перейде  вся родина, щоб була щаслива година![III].

За словами жительки с.Острожець  Васильчук Галини Іванівни «коням, які були запряжені в підводу, на якій їхали молоді, на шиї обов’язково чіпляли обручі з дзвіночками: вгорі більші, знизу – менші. Коли коні бігли, дзвін розносився далеко, і всі, хто його чув, знали, що це їде весілля»[III].

Щодо самого обряду вінчання, то, за словами місцевої жительки Кардаш Зінаїди Іванівни, «в церкві молодим не можна було переходити шлях до вівтаря, священик перед входом в храм ще раз запитував молодих, чи не передумали, бува, вони, корони над головами обов’язково тримали дружби й дружки»[VI]. Зокрема, на інших територіях України – корону просто одягали на голови молодих.

Повернувшись з вінчання до хати молодої, на подвір’ї співали:

Як ми від церкви йшли,

За нами вишні цвіли.

Вишні цвіли і черешні,

Ще й рожеві квіти,

Виходь, уже, мати,

Бо звінчані діти[VI].

Батьки молодої виходили на подвір’я з тарілкою, на якій був  нарізаний скибками хліб, намащений  медом. Молодий і молода брали  по скибці, відкушували по шматочку і передавали хліб гостям. Матері молодої  співали:

Мати питає дочки,

Чи горіли свічки.

Шлюб говорили,

Як вони горіли,

Я ще лучче палали,

Як ми на рушник стали [VI].

Також місцева жителька Кардаш З.І. пояснила, що «ставши на рушник, молодята починали нове життя, стали на нову дорогу» [VI].

Зазвичай гостей збирали у великому шалаші або за гарної погоди – просто неба. Молодих садовили по центру, біля них всіх дружок, свашок, дружб. Шалаш заквітчували різними квітами, робили святковим. Зайшовши в шалаш, як розповіла жителька с.Острожець Васильчик Галина Іванівна, молодій співали пісню:

Ой казали люди,

Що на моїй голові

Віночка не буде,

А як прийшла неділя

Віночка оділа.

А тих самих ворогів

На весілля просила

Ходіть, ходіть вороженьки

На моє весілля,

Бо на моїй головочці

Пахуче зілля,

З пахучої м’яти

Тепер брешіть вороженьки,

Як щенята [III].

В даному випадку м‘ята символізувала оберіг дівчини.

Відповідно матері молодої співали:

Мати дочку вітає,

На зятя поглядає,

Чи здоровий, чи вродливий,

Чи до всього щасливий?

Вчора був як день білий,

Вчора був заручений,

Сьогодні звінчаний [III].

Далі гості насолоджувались музикою, їжею, вихваляли куховарок та бажали молодятам усіх благ, співали весільних пісень.

 Перед поділом короваю  дружки співали старшому сватові:

Старший сват, старший сват,

Не вміє просити.

Він повинен старшу дружку

На руках носити [III].

Старший сват, старший сват,

Не вміє прохати.

Він повинен старшу дружку

Ще й поцілувати [III].

Така жартівлива форма  спілкування розважала гостей та підтримувала святкову атмосферу.

Як підходив час ділити коровай, до дружби підходили господині, котрі готували їжу на весілля - куховарка з помічницями, щоб його «поголити». Вони співали, як повідомила Чміль Галина Йосипівна,  дружбі:

Наш дружок леновався,

Сім літ не вмивався,

Восьмого року

Пішов до потоку.

Там його сваха

Вмила й підголила,

Перевеслом підв’язала

І до короваю вбрала [VII].

Таким чином відбувалось  символічне очищення дружби перед поділом  короваю.

«На плечі і спину дружбі накидали простирадло. Одна з жінок  тримала за ручку сковороду, наче дзеркало, інша миску з мукою замість  мила, третя тупим боком ножа шкрябала його по щоках, наче голила. Потім дружбу обтирали рушником і кропили горілкою замість парфумів» - розповіла Кардаш Зінаїда Іванівна [VI].

Як дружба був «прибраний», свати і маршалок (помічник дружби) підносили коровай до столу і  при цьому співали:

Ставлено-приставлено,

На столі поставлено,

На столі тесаному,

На брусі шовковому.

Прошу вас потрудіться

І низенько поклоніться (короваю) [VI].

Дружба сідав за стіл і  починав краяти коровай, а всі  йому співали:

Наш дружба коровай крає,

Він срібного ножа має,

Золоту тарілочку обсилає.

Подивися, дружбонько,

Що той маршалок виробляє:

Він до дверей обертається,

Він короваєм запихається:

То в рот, то в кишеню

Діткам на вечерю [VI].

Першим шматком дружба наділяв молодих, далі «обсилав»  батьків молодої, братів, сестер, дядьків, тіток, насамкінець - сусідів. При цьому маршалок оголошував:

Цьому дому, що весілля в  ньому!

Десь тут були батьки молодої,

Прошу обізватись,

Цей святий хліб забрати!

І так далі [VIІ].

Ті, хто отримували шматок короваю, дарували молодим гроші  або інші подарунки й висловлювали якісь побажання, наприклад:

Передаю гроші, щоб були діти хороші!

Дарую гроші срібні, щоб  були хазяї завидні!

Дарую гроші на чотири канти, щоб були чотири сини та всі музиканти!

Дякуємо сватові за переніс, щоб поцілував нашу дружку в ніс!

А молодим побажання: до року і до боку!

Гості, особливо молодь, увесь  час гукали: «Гірко!» і співали:

Гіркая, гіркая вода, нехай поцілується пара молода! – розповіла місцева жителька Вакула Євгенія Павлівна  [ІІ].

Після того, як поділ короваю  завершувався, старший сват під музику підкидав догори тарілку з-під короваю  і розбивав її об стелю на щастя, а гості, взявши свата в середину, танцювали на уламках веселий  танок на зразок козачка з вигуками і приказками.

На цьому весілля в  домі молодої закінчувалося. Гості  розходилися по домівках, приїжджі по сусідах, а молодих залишали на першу шлюбну ніч у коморі в  хаті молодої. Наступного дня гості  знову сходилися і збиралися  їхати до молодого, де весілля мало продовжуватися, а гості матері співали:

Підійди, матінко, до столу

Бо по вечері розділимося  з тобою.

Мені, молодій, скриня, перина і телиця,

А тобі хата, комора й світлиця [II].

Як виходили з хати, сідали на підводи, то «весілляни» співали:

Ой, бувай, бувай, моя матінко, здорова,

Тягнеться дубиною дорога.

Позаростають ті стежки-дорожки,

Де ходили мої білії ножки,

А я ту дубину буду рубати,

Я до своєї матінки буду вчащати [II].

Характер цих пісень ще раз говорить про особливу мить прощання дівчини з батьківським домом. Зі створенням нової сім`ї – руйнувалася інша, але це безперервний процес. На підтвердження цих слів можна ще додати пісню, яку перед від’їздом гості молодого молодій, яку повідомила місцева жителька Кардаш Зінаїда Іванівна:

Ой ти, (ім’я), наша пані,

Сідай в наші сані,

Наші сані мальовані,

Наші коні підковані.

У нас не горбисто,

У нас не долинисто,

У нас всюди рівненько

Буде тобі добренько.

У нас всюди однаково

Буде тобі всякого[VI].

Так завершувалося головне  святкування. Багатими й різноманітними були пісні, звичаї, ігри на весіллі. Воно завжди було справжнім видовищем. Завжди сходились подивитися всі бажаючі. Що характерно - раді були всім, знайомим і простим перехожим. Радістю  створення нової сім`ї бажали поділитися з усіма. Щодо особливостей святкування на даній території, то можна виділити: локальні пісенні твори, також своєрідним є обряд викупу молодої, що часто переростав у справжнє театралізоване дійство.

Особливості перевезення  посагу на досліджуваній території

Посаг - обрядові дії, що санкціонували  остаточне скріплення шлюбу та поріднення родів. Посаг здавна був юридичною  санкцією шлюбу та й залишився  таким після введення церковного вінчання.

Кожна дівчина готувала собі придане, зокрема, ту його частину, що становила  так звану скриню. Адже посаг складався  з двох частин: худоби та скрині. Щодо першої, то її виділяв батько. Це худоба, певна сума грошей, клаптик землі. Потрібно відзначити, що у селі Острожець  молодій дівчині рідко батьки виділяли частину землі, що пояснюється тим, що «земля успадковувалась тим, хто залишався жити з батьками», - як зазначає Ковпак Людмила Іванівна [V]. Але те, що входило до скрині, дівчина мала готувати собі сама або ж разом з матір’ю. Скриня включала постіль, рушники, одяг та хустки.

Отож, до весілля дівчині  належало багато працювати. А втім, ця праця не була для неї обтяжливою. Вона виконувала її здебільшого на вечорницях зимовими вечорами, де і працювали, і розважалися.

Траплялося, дівчина не встигала приготувати собі посаг. У такому разі народні звичаї передбачали  спеціальні передвесільні сходини, на які приходили подруги нареченої.

Під вечір молода збирається до свого нового помешкання; прощається з рідними, знову просить благословення, що супроводжується піснями:

Добраніч, моя матінко,

Вже вам ся відклонила.

В коморочці на шуфлядочці

Ключики зложила [V].

Після обряду дякування пізно  ввечері молоду виряджали до дому чоловіка, її родичі передавали родичам  і боярам посаг, вона виходила на подвір’я, а в той час гості співали  пісні, в яких була туга і сум за рідною домівкою. Одну з таких пісень наспівала жителька досліджуваного села Чміль Галина Йосипівна:

Вже би-м була їхала, вже би-м була йшла,

Та ще своїй матінці не вклонилася.

Кланяюсь тобі, мамо,

Що будила мене рано, -

Більше не будеш, не будеш [VII].

Скриню супроводжували брати  й свахи, які дорогою показували посаг гостям та односельцям. Однак  посаг мав продемонструвати не стільки  достаток молодої та її рідних, скільки її працелюбність. При цьому могли співати:

Староста на порозі,

Та й ми вже в дорозі [VII ].

Цікавим є те, що під час  перевезення посагу родичі і бояри, які брали у цьому дійстві  помітну роль, «брали за пазуху все, що було на подвір’ї - молодій у придане: хто качку, хто гуску, а молоді брали образи і під руку булку  хліба», - відзначає жителька села Острожець Васильчик Галина Іванівна [ІІІ].

За народними віруваннями, описаними проф. С.А.Макарчуком у праці «Етнографія України», «віз з молодими і посагом мав переїхати через вогонь, щоб запобігти лихові і «очистити» молоду» [10;364]. Молодих зустрічали свекор і свекруха, яка обсипала їх пшеницею. Молоду супроводжували дві-три свашки з її родини, які стелили шлюбну постіль. Традиційним для даного регіону було зустрічання молодих батьками молодого.