Особливості циклу родинних обрядів на млинівщині (за польовими матеріалами, зібраними в с.Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.)

Жителька села Чміль Г.Й. додала, що до купелі хлопчиків ложили ще жито, щоб «довго жив», а ще додавали сіно, волошки. Саму воду тричі хрестили перед тим, як покласти туди дитину[VII]. За Павлюком В.П., кожен, хто приходив до хати під час купелі, мав кинути туди монету «на щастя»[44,с.240].

Крім того, купіль супроводжувалась різноманітними побажаннями та замовляннями, що були покликані загартувати дитину та відвернути від неї злі сили й наміри. Щоб загартувати дитину перед різними життєвими випробуваннями, за словами Вакули B.C., говорили: «Рости великий та міцний як дуб; терпи всяку нужду й голод, не зламайся під чужим зором»[ІІ].

При обряді купелі, згідно матеріалів розвідки «Нове життя старих традицій», часто були присутніми сусідські жінки та батько дитини, який приймав дитину з купелі[27, с.320]. На мою думку, батько символізував голову родини і тим самим прилучав до сім’ї нового члена. На досліджуваній території дитину з купелі приймав дідусь, при цьому він загортав її в сорочку батька, яку дитина зношувала, з неї також робили пелюшки. Жителька села КардашЗ.1. розповіла, що «дитині залишали на оберіг шматочок сорочки і давали в дорогу, щоб вона не втрачала зв'язку з домом» [VI].

Воду з купелі виливали на те місце, де «люди не ходять». Робили це до  заходу сонця, щоб дитина не плакала або, якщо дитя було слабке і неспокійне, купіль виливали опівночі на перехресті доріг. Перехрестя, згідно з дослідженням Войтовича В., – місце, де любить збиратися нечиста сила, а також воно було межею між світом живих і мертвих[43, с.63]. Таким чином хворобу дитини відсилали до злих духів.

Ретельно оберігали сон  дитини. Для його захисту під подушечку  дитини клали чебрець, м'яту, полин, безсмертник. Вірили, що таким чином  сон дитини буде міцним та здоровим. Колпак Л.І. згадувала замовляння, що їх говорила мати перед сном дитини: «Хмелику-хмельовий, принеси моїй дитиночці мир-сон в колисочку міцний» [V]. Часто матері вишивали дитячі простирадла, наволочки, зображаючи на них оберегові знаки-символи. Найбільш захисним був хрест, а також зображення рослин та сильних тварин ( ведмідь, бик, вовк, олень).

Отже, важливе місце в  системі передродових і власне родильних  обрядів належало бабі-повитусі, яка  мала забезпечити нормальне протікання родів та допомогти породіллі  та новонародженому очиститися та прилучитися  до роду. Саме після купелі дитину клали  на піч, до родинного вогнища. Вогонь  – ще один символ очищення, що оберігав дитину та всю родину. Вуглик з печі часто клали під подушечку дитині або вшивали в покривало, для прилучення до родинного вогнища, до роду. Баба-повитуха також передавала свої знання матері, щоб вберегти сон дитини та вберегти її саму від хвороб.

На основі матеріалів польових досліджень я зробила висновок, що люди віками створювали систему обрядодій, пов’язаних з народженням дитини. Млинівщині, в могилу померлої баба-повитухи клали ще дрібні монетки, або цукерки, а ще рушники, що вона отримувала за кожне народження дитини[VІ].

2. Семантика післяродильних обрядів на Млинівщині

Систему родильної обрядовості  завершує цикл післяродильних обрядодій, що мали на меті забезпечити захист дитині та матері, які до хрещення вважались нечистими, знаходилися на межі між світом «живих» і «мертвих». Наприклад, на Житомирщині, згідно праці «Українська родина» дитину до хрещення називали «маняк» (привид, примара), а після - вже дитиною [47, с.16]. Це можна пояснити давнім віруванням в могутню силу імені, а також в те, що дитина має зв'язок з потойбічним світом. На досліджуваній території дитину, за словами місцевої жительки Колпак Л.І., частіше називали «безіменним», або «маною», «порожнім» [V].

Отже, ритуали які здійснюються після народження дитини були спрямовані на «перетворення» її в людину, наділення  нового члена роду іменем. З давніх-давен  дитина вважалась найсвітлішою і  найчистішою радістю, необхідною ланкою для зв'язку поколінь, втілення надій  та мрій батьків, спадкоємці роду і  народу. Тому до хрещенння її намагались уберегти всіма можливими засобами. Цей період був дуже хвилюючим для родини. Дитина могла підпасти під вплив злих чарів, захворіти. Якщо дитина помирала, її ховали окремо від інших, оскільки їй не було надано імені, тому вона не вважалась членом громади. На досліджуваній території, за розповіддю місцевої жительки Бойчук Г.С., в селі, на окраїні було кладовище для померлих неохрещених дітей та для «повісельників», хто скоїв самогубство[І]. На мою думку, окраїна села символізує те, що дититнп ще не буде соціалізована до громади та приречення на самотнє існування. Також існує вірування, як повідомила Бойчук Г.С., що на «Навський Великдень померлі встають з трун і блукають по селі, шукаючи притулку, малі діти шукають своїх баб-повитух». Люди вірять, що померлі на них ображаються і тому намагаються прибирати на таких кладовищах, щоб лиха ніякого не трапилося[І].

Загалом післяродильні обряди – цілий комплекс ритуалів, що виконувалися з метою прилучення дитини до роду, означали її своєрідну соціалізацію. Вони включають в себе обряди відвідин, ім'янареченння та, найголовніше, - хрестин. У цьому розділі було поставлено за мету простежити процес проходження цих обрядів та виокремити, на основі польових досліджень, особливості, притаманні досліджуваній території.

Після пологів жінка залишалась «нечистою», а тому їй не дозволялось  виходити з дому, в церкву, ходити на загальні збори. Але дозволялось провідувати її іншим жінкам (відвідини). Зокрема, на досліджуваній території, як розповіла тутешня жителька Жук М.А., цей обряд ще називали «провідинами», «відвідками», «родинами» або «по родинах». Також жінка розповіла, що на відвідини збиралися лише жінки, але не хворі, не вагітні. В основному приходили близькі родичі та сусідки [IV]. Це теж було пов'язано з боязню за здоров'я дитини й породіллі, щоб в дім не зайшла людина з поганими намірами. Приходили не з пустими руками, а з подарунками: хліб, полотно на пелюшки, забавки для дитини, а також різні оберегові амулети. Зокрема, на Млинівщині прийнято було приносити в якості оберегу іграшки, наповнені всередині пшеницею, житом, м'ятою, полином та іншими травами, що відганяли злі сили, - розповіла місцева жителька Кардаш З.І. [VI]. Відомо також, що на провідини приносили страви: млинці та пампушки, яйця та кисіль, хліб, варені груші для породіллі, аби мала чим годувати дитя. На відвідинах обов'язково була присутня баба-повитуха. Закінчувалися відвідини побажанням дитині краси, здоров'я, щоб росла батькам на радість.

Таким чином, обряд відвідин мав собі за мету допомогти молодій  матері адаптуватися після пологів, прилучитися до громади матерів, послухати порад і застережень.

Обряду хрещення дитини передував  не менш важливий для всієї родини обряд обрання імені для дитини. Після надання імені та хрещення, дитина вважалася членом суспільства. За традицією, імена новонародженим давав священик під час хрещення. За язичницьким звичаєм, дитині давали два імені: перше «справжнє», яке знали лише найближчі родичі й тримали його в таємниці. Це, за словами А.П. Пономарьова, було пов'язано з віруванням у те, що той, хто знає ім'я людини, має над нею владу[37, с.165]; друге ім'я давали те, яким кликали дитину і яке було відоме усім. За словами місцевої жительки КолпакЛ.І., в селі існував звичай, коли ім'я дитині давав перехожий: «Ото кого першого стрінуть на дорозі й питають, як звати, - таке ім'я й дають дитині»[V]. Вважали, що разом з іменем вибирають долю дитині.

Іноді «за ім’ям» до священика ішла баб-повитуха. Керуючись церковним календарем, він пропонував імена кількох святих та Божих угодників, які пошановувалися в цей день, або найближчим часом. За словами тутешньої жительки Бойчук Г.С. «дитину не називали іменами святих мучеників» [І]. Це легко пояснюється тим, щоб не накликати дитині мученицького життя в майбутньому.

Обрання імені святого  пов'язане з вірою в його заступництво за долю дитини. Часто, коли дитина хворіє чи трапляються інші негаразди, то батьки в молитві звертаються до святого, на честь якого названо дитину.

Баба-повитуха не йшла до церкви з пустими руками – це вважалось ганьбою. Як згадує жителька с.Острожець Кардаш З.І., «батюшку треба було задобрити, щоб файне ім'я дав дитині. Тому йшли з подарунками (хлібом, пшоном, куркою, м'ясом, солодощами) – за гарне ім'я і плата повинна бути висока»[VII].

Як повідомляє дослідник  А.П. Пономарьов, «звичай надання  імені відбивав певною мірою норми  моралі і звичаєвого права. Наприклад, дитині, яка народилася поза шлюбом давали негарне ім'я, відповідно в  громаді її впізнавали. Таке ім'я  священик міг надати і в тому випадку, якщо до церкви йшли без подарунків або коли родина новонародженого  завинила перед церквою чи громадою. В переважній більшості священик орієнтувався на такі імена, які носили гарні, доброї вдачі люди» [37; 168].

На повернення баба-повитухи з нетерпінням чекала вся родина, вболіваючи за щасливий перебіг обряду та бажаючи якомога швидше дізнатись  ім'я дитини. Повернувшись із церкви, баба-повитуха вітала батьків іменем і оголошувала про день хрестин.

При виборі імені батьки часто зверталися до своїх родичів  та дідуся й бабусі з обох ліній. Як розповіла місцева жителька Колпак Л.І., «поганою прикметою було давати дитині ім'я померлого родича, якщо ще рік не минув по його смерті»[V]. Тим самим хотіли, щоб померлий не забрав дитину з собою. У деяких сім'ях існував звичай давати імена своїх давно померлих родичів, найчастіше дідусів та бабусь, щоб утворилась символічна єдність продовження лінії родоводу. Наші предки вірили, що перебираючи ім’я того чи іншого предка, дитина перебирала деякою мірою і його долю, вміння, характер. Наприклад, Вакула B.C., розповів, що його «назвали на честь діда, який славився на всю околицю як чесний і порядний громадянин. А от його сусіда звали Васильчик Василь Васильович – в житті йому завжди щастило»[ІІІ]. Це символічне єднання імен ще раз підтверджує глибоку віру наших предків у значення чисел, особливо у число три, як показує приклад.

Найпоширенішими іменами  на досліджуваній території були: Марія (іноді Марина), Мокрина, Ганна, Параска, Ольга, Катерина, Ксенія (Оксенія); чоловічі: Володимир, Іван, Андрій, Микола, Степан, Василь, Сергій. Досить поширеними були імена, що мали двочленну будову: Богдан (Богом даний) - так само й Богдана, Станіслав (славний), Володимир (володіє світом).

Отже, виборові імені дитини надавалось надзвичайно великого значення. Якщо такий вибір робився в  родині, то про це не розголошували, а тримали в таємниці до хрещення дитини. Якщо хто і запитував про те, як назвали дитину, то вдавались до хитрощів і переводили все на жарт. Наприклад, місцева жителька Кардаш 3.І. розповіла, що частіше всього відповідали «назвали так, що й не можу вимовить», «дякувати Богу, назвали», «так назвали, що тобі й не в тямки буде запам'ятати», «дочекайтесь своїх – тоді й називайте»[VI].

Найважливішим в комплексі післяродових дій і до сьогодні залишається хрещення дитини. Хрестини – цілий комплекс обрядових дій, спрямованих на прилучення дитини до сім'ї, роду, всього християнського світу, до громади. Хрестини були першим вагомим актом у житті немовляти і її батьків. Цим обрядом батьки складають подяку Богові, за посланий дар – дитину, святкують, висловлюють побажання на щасливе життя та світлу долю.

Найсприятливішими днями  для хрещення вважали третій, шостий або дев’ятий день після народження. Намагались з цим не затягувати, щоб дитина швидше отримала церковний  захист. На Млинівщині, за словами місцевої жительки Жук М.А., дитину хрестили на сороковий день, що було пов'язано  з вірою в очищення на сороковий  день матері та немовляти[ІV].

Тутешня жителька Колпак Л.І. розповіла про сам обряд хрещення, як він зазвичай проходив у селі. Батько завчасно домовлявся зі служителем церкви про дату і приблизну годину. Потім повідомляв про це кумів, які мали завчасно прийти до дому господарів. Кум приносив хліб і рушничок, а кума приносила крижмо – відрізок тканини, переважно перкалю. Крижмо вважалось захистом від нечистої сили, тому саме на нього ложили дитину при хрещенні. З нього в майбутньому шили дочці напірник, «щоб добре замужем жила». Також куми приносили дитині хрестик і підвіску, які зберігалися протягом всього життя. Після хрестин вішали над колискою, чекали доки дитина підросте. Якщо кума не ходила «до вводу», то над нею здійснювався відповідний церковний обряд. Також не можна було заходити кумі, як вона була «нечиста». Священик перевіряв обов'язково їх на знання «Вірую». На хрестинах не була присутня мати, вона чекала дома, віддаючи дитину кумам, примовляла: «Віддаю вам народжене, а ви принесіть мені охрещене» [V].

Кума тримає дитину, кум  з матір'ю обмінюються хлібом і, переступивши сокиру на порозі (символ переривання зв'язку дитини зі світом мертвих та очищення), рушають до церкви. Повернувшись додому, охрещене дитя кума передає матері і примовляє: «Візьміть вами народжене, а нами охрещене», бажають здоров'я, достатку, щасливої» долі [VІІІ].

Подолано перший важливий етап в житті дитини - і батьки, і родина, куми складають подяку Богові за посланий дар, святкують цю чудову вістку, що її сповістили куми. Жінки приносили на хрестини багато страв, а також речі для немовляти. Коли дивились на дитину, то по-різному намагались її обізвати (негарною, скривленою, плаксивою, вередункою), «щоб не наврочити». Та все ж мати постійно сиділа біля дитини і злизувала їй з лоба, читала молитви.

Завершальною стравою  на столі була каша, що її готувала баба-повитуха, «бабина». За право розбити горщик з кашею торгувалися всі присутні. Зазвичай найбільшу ціну давав хрещений батько. Він перехрещував горщик тричі, а потім розбивав його об кут столу. Вірили, що як каша залишалась на столі, – то дитині буде достаток і щастя. Кашу роздавали всім присутнім, а запечену скоринку зберігали до заміжжя дитини. Вживання каші, за словами місцевої жительки Кардаш З.І., вважається обов’язковим [VII].