Відповідь:  300 тис. грн.., 100 тис. грн. 

Акціонерне  товариство – форма підприємства, капітал якого створюється в результаті об’єднання індивідуальних капіталів на основі випуску та продажу цінних паперів.

Акція – цінний папір, який надає право її власнику (акціонеру) на одержання певної частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивіденду.

Облігація – цінний папір, який приносить його власнику доход у вигляді фіксованого проценту.

Дивіденд – грошовий доход, який отримує власник акцій.

Засновницький (фундаторський) прибуток – різниця між сумою цін акцій, проданих засновниками акціонерного товариства, і реально функціонуючим капіталом акціонерного товариства. Привласнюється засновниками товариства.

5. Особливості підприємництва  в агропромисловому  комплексі

Аграрні відносини – відносини між людьми з приводу володіння та використання землі як головного засобу виробництва в сільському господарстві, визначені характером землеволодіння та землекористування.

Агропромисловий комплекс (АПК) – сукупність галузей національної економіки, зайнятих виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою в предмети кінцевого споживання, доведенням їх до споживача, а також виробництвом засобів виробництва для цих галузей.

Особливості виробництва (відтворення) в сільському господарстві:

економічні процеси  переплітаються з природними;

головним засобом  виробництва є земля;

залежність результатів  сільськогосподарського виробництва  від природно-біологічних факторів природи (погодні умови, сезонність праці, тощо);

оберненість фондів у сільському господарстві повільніша, ніж в промисловості, а фондомісткість продукції вища;

ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюється виходячи з гірших умов виробництва, а не середніх, як в промисловості.

Економічна  оцінка землі – оцінка корисного ефекту, одержуваного в процесі використання землі, у відносних (в балах) або абсолютних (за рівнем врожайності і величини доходів) величинах.

Природна  родючість – сукупність фізичних, хімічних та біологічних властивостей ґрунту, зумовлених природою.

Економічна  родючість – результат штучного здійснення поліпшень в складі ґрунту та методах землеробства.

Орендна плата – форма отримання доходу від землі, плата за користування землею і розташованими на ній спорудами і будовами.

Орендна плата дорівнює: земельна рента + амортизація основного капіталу + позичковий процент.

Рентні  відносини – складова частина аграрних відносин, які виникають з приводу надлишкового доходу (надприбутку), створюваного на середніх і кращих за якістю землях.

Рента  – вид доходу, не пов’язаний з підприємницькою діяльністю.

Земельна  рента  – частина прибутку, надлишок над середнім прибутком, який створюється безпосереднім виробництвом в сільському господарстві і привласнюється власником землі.

Диференційна  земельна рента І, ІІ  – надприбуток, що виникає в результаті різної продуктивності однакових затрат праці і коштів на ділянках з різною родючістю або у господарствах, розташованих ближче до ринків збуту.

DR = Z сусп. - Z інд.

де   Z сусп. – ринкова ціна одиниці сільськогосподарського продукту, яка визначається умовами виробництва і урожайністю на менш родючих ділянках.

Z сусп. = К витр. + Р  сер.

Монополія на землю як об’єкт господарювання – виключне право орендаря або власника на продуктивне використання землі, дає можливість отримувати надприбуток (надлишок над середнім прибутком) при використанні середніх і кращих ділянок землі (за родючістю і розташуванням відносно ринку). Орендар (фермер) на таких ділянках отримує і середній прибуток (Р сер.), і надприбуток у вигляді ренти (R), сплачуючи останню власнику землі.

Монополія приватної власності  на землю – виключне право власника землі розпоряджатись нею і отримувати доход, навіть не займаючись підприємницькою діяльністю.

Абсолютна земельна рента (AR) – рента, що виникає на всіх без винятку ділянках землі в силу монополії приватної власності на землю:

AR = Wс/г  продукції - Z суспільна, 

де        Wс/г = c + v + m,             Z сусп. = с + v + p _сер.

Монопольна  рента – різниця між монопольною ринковою ціною і вартістю сільськогосподарської продукції, що привласнюється власниками рідкісних (обмежених) умов виробництва (особливі за умовами виробництва земельні ділянки, природні копалини, тощо).

Ціна  землі – капіталізована земельна рента: сума грошей, яка приносить банківський процент, рівний ренті:

 Приклад 8.. Визначте величину орендної плати за земельну ділянку, якщо рента з неї дорівнює 100 грн., капіталовкладення в будови і споруди на даній ділянці складають 500 грн., термін служби будівель - 25 років, позичковий процент – 4%.

Розв’язок.

Орендна плата = рента + амортизація капіталовкладень в  земельну ділянку + банківський процент на капіталовкладення.

Знаходимо суму річних амортизаційних відрахувань:500 : 25 = 20 (грн.)

Визначаємо банківський  процент:  500 : 100 % = 20 (грн.)

Орендна плата = 100 (рента) + 20 (амортизація) + 20 (процент) = 140 грн.

Відповідь: 140 грн. 

Приклад 9. Вклавши в орендовану ділянку 20 тис. франків, фермер отримав 5 тис. франків прибутку. Визначте земельну ренту, якщо середня норма прибутку 10 %.

Розв’язок.

1. Величина прибутку  фермера на вкладений капітал: 20 тис. фр.  ×  0,10 = 2 тис. фр.

2. Плата фермера  за користування землею (земельну  ренту):    5 тис. фр. – 2 тис.  фр. = 3 тис. фр.                 

 Відповідь:  3 тис. франків 

ТЕМА 8. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА  ТА ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ

1. Основні макроекономічні  показники.

Цілі  та інструменти макроекономічної політики

Національне господарство (економіка країни, національна економіка) – сукупність всіх галузей і регіонів країни, об’єднаних в єдине ціле різноманітними економічними зв’язками; історично сформована в певних територіальних межах система суспільного відтворення. Складовими частинами народного господарства виступають: галузь, сектор, сфера, тощо. Суб’єктами національної економіки є домашні господарства, підприємства, держава, а у відкритій економіці також іноземні країни.

Структура народного господарства – співвідношення між галузями народного господарства, яке виражає народногосподарські пропорції і стан суспільного поділу праці.

Підрозділи  народного господарства: І – сукупність галузей, які створюють засоби виробництва; ІІ –  сукупність галузей з виробництва предметів споживання (у промисловості це група “А” і група “В”).

Пропорції суспільного виробництва – співвідношення матеріально-речових елементів виробництва і робочої сили, а також галузей виробництва і частин суспільного продукту в процесі відтворення.

Пропорції загальноекономічні – між сукупним попитом та сукупною пропозицією, між сферою матеріального виробництва і сферою послуг, між І та ІІ підрозділами суспільного виробництва, тощо. Існують також пропорції галузеві, міжгалузеві, територіальні, зовнішньоекономічні, тощо.

Проблеми функціонування національної економіки вивчає розділ економічної теорії  “макроекономіка”.

В країнах з  розвинутою ринковою економікою виділяють  чотири ключові проблеми її функціонування:

рівень обсягу національного виробництва;

рівень зайнятості і безробіття;

рівень цін;

розвиток міжнародної торгівлі.

Найважливішою проблемою в національній економіці є обчислення обсягу національного виробництва.

Суспільний  продукт – головний узагальнюючий результат діяльності національного господарства. Існує два методи його підрахунку, в основі яких лежить різне розуміння економічними школами поняття “продуктивна праця”. Класична школа вважала будь-яку працю корисною, але безпосередньо продуктивною – лише працю, яка створює і збільшує вартість (матеріальне виробництво). Західні теоретики включають до складу суспільного продукту результати діяльності виробничої і невиробничої сфер, оскільки вважають продуктивною будь-яку діяльність, яка приносить доход.

Довгий час  одним з найбільш загальних показників національної економіки у нашій  країні вважався сукупний суспільний продукт (ССП), який визначали як суму валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. В складі ССП розрізняли проміжний продукт і кінцевий продукт. Цей показник мав два недоліки – повторний рахунок і врахування лише сфери матеріального виробництва. В той же час на Заході була поширена система національних рахунків (СНР), уніфікована статистичною комісією ООН. Перехід до ринкової економіки зумовив запровадження цієї системи національного рахівництва і в Україні.

Головним показником в СНР вважається валовий внутрішній продукт (ВВП), поряд з ним застосовується також показник валового національного продукту (ВНП). Обчислення цих показників започатковано в Україні у 1988 році.

ВВП і ВНП  мають спільні риси і особливості. Спільне в тому, що вони відображають кінцеві результати діяльності людей не тільки в матеріальному, але і в нематеріальному виробництві. Основна відміна в тому, що ВВП вимірює сукупну ринкову вартість кінцевих продуктів, створених в межах території даної країни, незалежно від того, чиїми факторами виробництва вони були створені – вітчизняними чи іноземними, а ВНП обчислюється за принципом власності. Він включає сукупну ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених національними факторами виробництва, незалежно від того, в якій країні вони виробляли цей продукт.

Кількісно ВВП і ВНП відрізняються на суму чистих факторних доходів (ЧФД). Чисті факторні доходи визначаються як різниця між доходами, отриманими національним капіталом і робочою силою від іноземних країн, і доходами іноземців, вивезеними з нашої країни: ВНП = ВВП – ЧФД.

Існують три  методи обчислення ВВП:

за  доданою вартістю (виробничий метод);

за  видатками (метод кінцевого використання);

за  доходами (розподільчий метод).

За  виробничим методом додану вартість визначають як різницю між обсягом виробленої продукції та поточними витратами на придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, послуг інших підприємств. Додана вартість включає в себе оплату праці, прибуток, процент.

 За видатками ВВП включає в себе суму видатків всіх макроекономічних суб’єктів на придбання кінцевих товарів    ВВП = споживчі видатки (С) + валові приватні внутрішні інвестиції  (І) + державні видатки (G) + чистий експорт (NX); 

ВВП = C + I + G + NX.

 Чистий експорт  – це різниця між сумою експорту  та імпорту.

За  доходами ВВП обчислюється як сума всіх факторних доходів учасників виробництва, а також для балансування додають амортизацію та непрямі податки.

ВВП= заробітна плата найманих робітників + рента + процент + прибуток корпорацій + доход від індивідуальної власності + амортизація + непрямі податки.

До ВВП не зараховують: чисто фінансові угоди (купівля-продаж акції, облігацій); перепродаж старих речей, які були у користуванні; трансфертні платежі ( виплати по соціальному страхуванню, допомога по безробіттю, стипендії та ін.) і операції, які взагалі неможливо врахувати (робота домогосподарок, бартер, тіньова економіка).