Своєю конкретною працею працівник зберігає вартість засобів виробництва, переносить її у створювану продукцію, створює нові споживні вартості. Своєю абстрактною працею працівник додає до вартості засобів виробництва (старої, перенесеної вартості) нову (додану) вартість. 

    Приклад 3. Визначте величину додаткової вартості, яку створює один робітник, якщо тривалість робочого дня - 10 год., денна вартість робочої сили - 2 грн., протягом одного часу праці робітник створює вартість 0,6 грн.

    Розв’язок.  Якщо за 1 годину праці робітнику створює нову вартість, яка дорівнює 0.6 грн., то за 10 годин нова вартість становить 6 грн. (10  ×0,6). Якщо денна вартість робочої сили дорівнює 2 грн., то додаткова вартість становитиме 4 грн. (6 – 2).

    Відповідь:  4 грн. 

    Приклад 4. Для виробництва 100 швацьких машин протягом 8-годинного робочого дня капіталіст найняв 50 робітників. Денна вартість робочої сили одного робітника - 6 грн. Протягом дня знос машин складає 50 грн., будівель та інших споруд - 60 грн., витрачено сировини на 2000 грн. За годину один робітник створює вартість у 1,5 грн. Визначте сумарну вартість 100 машин.

    Розв’язок. c = c₁ + c₂ + c₃ =50 + 60 + 2000 = 2100 грн.;

                v₁₀₀ = 6 грн. × 50 = 300 грн.;

 За 1 годину  один робітник створює нову  вартість  (v + m) = 1,5 грн.,

а за 8 годин: 1,5 × 8 =12 грн.;

50 робітників  протягом робочого дня створюють  нову вартість на суму 600 грн. (12 грн. × 50),    тобто (v + m)₁₀₀ = 600 грн.  Якщо v₁₀₀ = 300 грн., то m₁₀₀ = 300 грн.

    Сумарна вартість 100 машин дорівнює:  W = 2100 с  + 300 v + 300 m =2700 грн.

    Відповідь: 2700 грн. 

    Норма додаткової вартості (m') – відношення додаткової вартості до змінного капіталу (v), виражене у відсотках:

    

    Норма додаткової вартості є точним виразом  експлуатації робочої сили капіталістом.

    Ступінь експлуатації – відношення додаткової праці до необхідної праці:

    

    Абсолютна додаткова вартість – додаткова вартість, одержана шляхом збільшення тривалості робочого дня за незмінного необхідного робочого часу. Збільшення тривалості робочого дня може бути досягнуто прямим методом (збільшення годин робочого дня) або прихованим методом (підвищення інтенсивності праці), що рівноцінне прихованому збільшенню робочого дня.

    Відносна  додаткова вартість – додаткова вартість, яка виникла внаслідок скорочення необхідного робочого часу за незмінного робочого дня (шляхом здешевлення засобів існування працівника).

    Необхідний  робочий час – частина робочого дня, протягом якої робітник відтворює вартість своєї робочої сили (v). Необхідна праця – праця, що витрачається протягом необхідного робочого часу.

    Додатковий  робочий час – частина робочого дня, протягом якої робітник створює додаткову вартість (m). Додаткова праця – праця, що витрачається протягом додаткового робочого часу.

    Надлишкова  додаткова вартість (форма відносної) – виникає на окремих підприємствах галузі, технічно найбільш розвинутих, де індивідуальна продуктивність праці вища за середньогалузеву, індивідуальна собівартість продукції – нижча за середньогалузеву. Реалізуючи свою продукцію за середньогалузевими цінами, ці підприємства отримують надприбуток, надлишкову додаткову вартість. 

    Приклад 5. Авансований капітал дорівнює 1000 грн., постійний капітал - 800 грн. Протягом години абстрактною працею створюється вартість, що дорівнює 0,5 грн. Денна вартість робочої сили становить 2 грн., тривалість робочого дня - 10 год. Визначте норму і масу додаткової вартості, створеної на даному підприємстві протягом дня.

    Розв’язок:   К = с + v ;           v = 1000 - 800 = 200 грн.

    За 1 годину: (v + m) = 0,5 грн.; за 10 годин: (v + m) = 5 грн.

    Якщо  денна вартість робочої сили становить 2 грн., то додаткова вартість, яку  створює робітник протягом дня, дорівнює: m = (5 -2) = 3 грн.

    Оскільки  на підприємстві працює 100 робітників, то вони створюють масу додаткової вартості: m = 3 грн. ´ 100 = 300 грн.

    Норма додаткової вартості:

    Відповідь:  300 грн., 150 %. 

    Приклад 6. Норма додаткової вартості - 100 %. Протягом 8-годинного робочого дня робітник створює додаткову вартість у 6 грн. Визначте величину додаткової вартості, якщо тривалість робочого дня збільшиться на 2 год.

    Розв’язок:   Якщо норма додаткової вартості 100%, то m = v, робочий день поділяється порівну між необхідним робочим часом (4 год., v = 6 грн.) та додатковим робочим часом (4 год., m = 6 грн.).

    Якщо  тривалість робочого дня збільшиться  на 2 год., то додатковий час становитиме 6 год., тоді норма додаткової вартості дорівнюватиме:

    

    Маса  додаткової вартості буде дорівнювати:

    

    Відповідь:  9 грн.

ТЕМА 5. ФОРМИ РЕГУЛЮВАННЯ  ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА. РИНОК

1. Відносини обміну. Суть, структура та  функції ринку

    Ринок – певна історична форма суспільного обміну між юридично вільними особами результатами своєї праці з допомогою купівлі-продажу товарів.

    Ринок – обмін, організований за законами товарного виробництва та обміну; сукупність відносин товарного  і грошового обігу. Розрізняють місцевий, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній ринок). При ринковому регулюванні економіки існують ринки товарів і послуг, робочої сили, позичкових капіталів; з появою акціонерної форми власності утворюється ринок цінних паперів. Ринком (аукціоном, базаром, біржею, ярмарком) називають також місце, де відбуваються акти купівлі-продажу.

    Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, безперервність і цілісність процесу відтворення. Він виконує ряд функцій, головними із яких є регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.

    Регулююча функція ринку забезпечує встановлення пропорцій в економіці. Через реалізацію законів вартості, попиту та пропонування, конкуренції та ін. ринковий механізм сприяє переливу капіталу та ресурсів між галузями. Однак в сучасних умовах регулювання економіки здійснюється не тільки ринком, але й державою та іншими інституціями.

    Стимулююча  функція ринку полягає в тому, що ті суб’єкти економіки, які працюють найбільш ефективно, отримують надприбутки, а ті, які не прагнуть постійно вдосконалювати виробництво, стають банкрутами, не витримуючи конкурентної боротьби.

    Розподільча функція виконується одночасно з двома попередніми. Єдина ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників: найбільш енергійні процвітають, а інші все втрачають.

    Інтегруюча  функція ринку проявляється в тому, що ринок об’єднує всю економіку, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків між галузями, регіонами, виробниками, в тому числі і зовнішньоекономічні зв’язки.

    Кон’юнктура ринку – умови реалізації товарів, що складаються на кожний даний момент часу. Кон’юнктура визначається насамперед співвідношенням попиту на товари та їх пропонуванням. Стан кон’юнктури характеризують: рівень товарних запасів в оптовій і роздрібній торгівлі, співвідношення грошових заощаджень населення й обсягу роздрібного товарообігу, динаміка цін, прибутків, проценту, курсів цінних паперів, зайнятості, і безробіття і т.ін.

    Важливим  елементом ринку є ринкова  інфраструктура.

    Ринкова інфраструктура – це система підприємств, організацій, таких як біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пункти прокату і лізингу, за допомогою яких здійснюється рух товарів і послуг, грошей та цінних паперів, робочої сили. До інфраструктури відносяться також магазини, де продають предмети споживання.

    Кожен сегмент ринку має свою установу. Так, товарна біржа здійснює оптові торговельні операції за стандартами та зразками. Вона дає можливість визначити місткість ринку, умови конкуренції, обмінюватись інформацією. На біржі продається не сам товар, а титул власності на нього або контракт на поставку товару, тому біржовий товар багато разів переходить з рук в руки.  На біржі відбувається котирування цін. Біржова ціна складається за реальною оцінкою стану кон’юнктури ринку і є орієнтиром для всіх продавців і покупців. Тому товарну біржу розглядають як ринок ринків, вона регулює рух товарів.

    Фондова біржа здійснює торгівлю цінними паперами – акціями, облігаціями, сертифікатами і т.п., вона забезпечує рух капіталу, прискорює його, що підвищує ефективність економіки. Фондова біржа є вторинним ринком.

2. Механізм саморегулювання  ринкової економіки

    Саморегулювання ринкової економіки здійснюється через  таки ринкові інструменти, як попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

  Попит – платоспроможна потреба, кількість товарів і послуг, яку хочуть і можуть придбати покупці за певною ціною протягом певного періоду. Попит – це множина співвідношень цін і  відповідних кількостей товару. Кількість товарів називають обсягом попиту.

    Між ціною і обсягом попиту існує обернений зв’язок, який описує закон попиту: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни.

  Дія цього закону пояснюється двома  ефектами: ефектом доходу та ефектом  заміщення.

  Ефект доходу проявляється в тому, що за зростання ціни реальний доход споживачів за інших рівних умов скорочується. І навпаки, коли ціна падає, купівельна спроможність споживачів зростає, тому вони можуть купувати більше даного товару на зекономлену суму.

  Ефект заміщення означає, що при зміні ціни покупець замінює дорожчі товари дешевшими, наприклад, при підвищенні ціни на яловичину він зменшить попит на яловичину і збільшить на свинину чи рибу, які є товарами – замінниками.

   Сам попит, як співвідношення цін і кількостей товару, зазнає впливу багатьох чинників, головні з них: смаки і уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни взаємопов’язаних товарів (замінники чи доповнювачі); кількість споживачів на ринку; очікування споживачів відносно майбутніх цін та доходів.

  Графічно (рис. 1) закон попиту зображає спадна крива попиту (D), а дію інших чинників відображає зміщення кривої попиту (рис. 2). Наприклад, коли доход споживачів зросте, то за тою самою ціною  (Р₀) вони куплять більше товару (Q₁), ніж раніше (Q₀).

    Реакція споживачів на зміну ціни і інших чинників може бути визначена за допомогою показника еластичності. Еластичність попиту показує, на скільки відсотків змінилась величина попиту від зміни ціни або іншого чинника на 1%. Еластичність визначають за формулами:

; – еластичність попиту за  ціною;

 – еластичність  попиту за ціною (формула середньої  точки);

 _{– еластичність  попиту за доходом (Y).} 

   Пропонування – це кількість товарів і послуг, яку виробники готові продати на певному ринку за кожної з можливих цін за конкретний період. Залежність між ціною і обсягом пропонування пряма.