Лекции по "Экономической теории"

Щоб можна було порівняти динаміку дійсних обсягів  виробництва, обчислюють не тільки номінальний ВВП (в поточних цінах), але й реальний ВВП (в цінах базового року), таким чином знімається вплив інфляції. 

Приклад 1. Припустимо, що національна економіка складається з 4 фірм. Перша виробляє за рік 1 млн. комп’ютерних плат (ціна кожної 200 грн.), друга – 1 млн. моніторів для комп’ютерів (ціна кожного 300 грн.), третя – 1 млн. комп’ютерів (ціна кожного 1200 грн.), четверта - 200 млн. блоків пива (продає по 1,5 грн. за блок). Жодного комп’ютера остання не купувала. Визначте величину ВВП за виробничим методом.

ВВП як суму доданої  вартості можна визначити двома  способами:

1) як суму ринкової вартості кінцевої продукції третьої, четвертої фірм:

вартість продукції 3 фірми становить 1 млн. штук ´ 1200 грн. = 1200 млн.грн.

вартість продукції 4 фірми становить 200 млн. блоків  ´  1,5 грн. = 300 млн. грн.

ВВП = 1200 + 300 = 1500 млн. грн.

2) як суму добавленої  вартості, створеної всіма фірмами:

1 фірма:  1 млн.  шт. ´  200 грн. = 200 млн. грн.

2 фірма:  1 млн.  шт. ´  300 грн. = 300 млн. грн.

3 фірма:   (1200 - 200 - 300) млн. грн. = 700 млн. грн.

4 фірма:   200 млн.  блоків  ´  1,5 грн. = 300 млн. грн.

ВВП = 200 + 300 + 700 + 300 = 1500 млн. грн.

Відповідь: ВВП = 1500 млн.грн. 

Динаміка ВВП  показує, що ринкова економіка має  тенденцію до циклічних коливань. Діловий цикл включає чотири фази, які послідовно змінюють одна одну: криза, депресія, пожвавлення, зростання:

криза - різке падіння обсягу виробництва, відносне надвиробництво товарів, банкрутство, розорення, безробіття;

депресія - призупиняється спад виробництва і рух цін, зменшуються товарні запаси. На цій фазі починається матеріальне оновлення основного капіталу;

пожвавлення - розширення виробництва до передкризового рівня, скорочується безробіття;

зростання - випуск продукції перевищує передкризовий рівень, але у прихованому вигляді знов наростає надвиробництво.

Економічна криза  одночасно виступає як руйнівна і як регулююча сила.

Причина економічної кризи -  невідповідність розвитку виробничих відносин і господарських зв’язків до рівня і характеру продуктивних сил. Особливість кризи в Україні - її обумовленість не економічними, а політичними причинами .

Безробіття  – друга ключова проблема національної економіки, яка вивчається “макроекономікою”. Рівень безробіття показує частку сукупної робочої сили, яка не має роботи, але активно її шукає. Короткострокові коливання безробіття пов’язані з коливанням ділового циклу. Циклічне безробіття називають вимушеним. Крім того існує так зване добровільне безробіття (фрикційне, структурне). Якщо в народному господарстві відсутнє циклічне безробіття, вважається що в країні існує повна зайнятість, а ВВП досягає свого потенційного рівня. Безробіття дуже негативно впливає як на стан економіки, так і на соціальний та моральний стан суспільства.

Третя важлива  проблема – інфляція. Темпи інфляції показують зміну рівня цін в економіці. Рівень інфляції визначається за допомогою індексу цін.

Існують різні  види інфляції. За темпами розрізняють: помірну, галопуючу та гіперінфляцію. Помірна інфляція характеризується темпом інфляції до 10% за рік, галопуюча - стрибкоподібними темпами знецінення грошей (від 11% до 200% за рік). Для гіперінфляції характерні дуже високі темпи росту цін (понад 200% і до 1000% і вище за рік).

За  причинами виникнення розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат (пропонування). Інфляція попиту – викликається збільшенням сукупного попиту, який зростає швидше за виробничий потенціал економіки. Інфляція витрат зумовлюється зростанням витрат виробництва: підвищенням зарплати, цін на сировину, зниженням курсу національної валюти, що проявляється зростанням цін імпортованої сировини.

За  формами прояву розрізняють відкриту та пригнічену інфляцію. Відкрита інфляція виражається в хронічному зростанні загального рівня цін на товари і послуги, характерна для ринкової економіки, де ціни вільно формуються під впливом попиту та пропозиції. Пригнічена інфляція характерна для економік з регульованими цінами, призводить до товарного дефіциту, спекуляції, диктату виробника, розвитку бартерних угод, деформує відносини розподілу.

Якщо підвищення загального рівня цін супроводжується  падінням обсягів виробництва, таке явище називають стагфляцією.

Короткострокові інфляційні коливання передусім  викликаються зміною кількості грошей в обігу, яка в свою чергу породжується дефіцитом державного бюджету. Якщо державний борг зростає, держава може фінансувати дефіцит шляхом випуску (емісії) додаткової кількості грошей. Інфляцію може також викликати або загострити зміна грошово-кредитної політики центральним банком країни.

Торговельний  баланс – четверта ключова проблема національної економіки. Торговельний баланс представляє собою сумарний експорт країни за відрахуванням сумарного імпорту. Коли країна експортує більше ніж імпортує вона має позитивне торгове сальдо, а коли імпорт перевищує експорт, країна має дефіцит торгового балансу. Тоді країна повинна оплачувати імпорт за рахунок іноземних кредитів.

Моделі  макроекономічної рівноваги

Для з’ясування причин циклічних коливань вченими  були розроблені дві основні моделі визначення макроекономічної рівноваги. Базовою моделлю, яка визначає рівноважний обсяг випуску, є модель “сукупний попит – сукупне пропонування”. За допомогою цієї моделі можна визначити чинники, які впливають на обсяг сукупного попиту та сукупного пропонування, порушують ринкову рівновагу.

Основні положення  теорії рівноваги були розроблені ще представниками класичної школи. Суттєвий внесок зробив К.Маркс. якому вдалося знайти числові пропорції простого і розширеного відтворення суспільного капіталу, обгрунтувати ідеальні умови безперевного розвитку виробництва і його економічного зростання. Він поділив суспільне виробництво на два підрозділи: І виробництво засобів виробництва, ІІ – виробництво предметів споживання.

Умовами реалізації при простому відтворенні є  рівності:

І (v +m) = ІІ с;

І (c + v + m) = Ic + IІc;

II (c + v + m) = I (v +m) + II (v + m).

Умови реалізації при розширеному відтворенні:

I   (v + m) > Ic

I  (c + v + m) > Ic + IIc

II  (c + v + m) < I (v + m) + II (v + m) 

Приклад 2. Початкова схема першого року:

1 рік     І  підрозділ   8000с + 2000v + 2000m = 12000

            II підрозділ   3000c + 1500v + 1500m = 6000

Обчисліть величину функціонуючого капіталу І підрозділу на початок 2 року при нормі нагромадження у І підрозділі 50% .

Розв’язок.

За умовою задачі на нагромадження йде 50% m, це складає 50% від 2000 m  =  1000. У відповідності  з органічною будовою капіталу І підрозділу (c : v) розподіляємо:

              800mc

1000m

              200mv

Функціонуючий капітал  І підрозділу на початок 2 року становитиме:

8800c + 2200v + 2200m = 13200.

Відповідь: 13200 

Розрізняють часткову і загальну макроекономічну рівновагу. Часткова рівновага – узгодженість двох параметрів, наприклад, рівновага виробництва і споживання, рівновага доходів і видатків державного бюджету і т.п. Загальна рівновага – це узгоджений розвиток усіх сфер національної економіки. Основою загальної економічної рівноваги є відповідність між попитом і пропонуванням всіх товарів і послуг на всіх ринках (робочої сили, засобів виробництва, предметів споживання). Теорію загальної рівноваги розробив швейцарський економіст і математик Л.Вальрас, але вона є сугубо теоретичною, на практиці її реалізувати повністю неможливо. Теорія загальної рівноваги була доповнена Д.М. Кейнсом.

Кейнс в своїй  теорії на перше місце поставив сукупний попит, якому відвів активну роль в той час як класики активну роль відводили пропонуванню. Особливо важливими в теорії Кейнса є функції споживання (С) та заощадження (S), а також інвестицій (І) . Споживання та інвестиції є основними компонентами сукупного попиту. В спрощеній моделі Кейнса показані взаємозв’язки в приватній економіці між сукупним попитом, який формується як сукупні видатки (АЕ+С+І) та сукупним поточним доходом (Y), який одержано в національній економіці. Сукупний доход використовується на споживання і заощадження, а заощадження перетворюється на інвестиції. Умовою рівноваги в економіці є рівність інвестицій і заощаджень , тому що джерелом інвестицій є заощадження. Спрощена модель Кейнса має два варіанти: “видатки – доходи” (рис. 7) та “заощадження – інвестиції” (рис. 8).  Як показують графіки, збільшення видатків на споживання та інвестиції дає приріст національного доходу більший, ніж приріст видатків. Це – явище мультиплікатора. Тому кейнсіанські моделі рівноваги ще називають моделями мультиплікатора.

Мультиплікатор – це числовий коефіцієнт, який показує залежність зміни доходу (ΔY) від зміни інвестицій (ΔI):  ΔY= k×ΔI; k – мультиплікатор, що показує, у скільки разів зміниться національний доход, якщо інвестиції зміняться на одиницю: .

Кейнс вперше показав, що рівновага в економіці може встановлюватись за умов неповної зайнятості, в стані депресії, з якого економіка самостійно не зможе вийти. Він обгрунтував, що в цьому випадку держава має втрутитись в економіку, щоб допомогти їй перебороти кризу за допомогою активної економічної політики. Основною причиною криз він вважав недостатність сукупного попиту.

Кейнс розробив інструменти для двох видів державної політики: бюджетно-податкової (фіскальної) та грошово-кредитної (монетарної). На перше місце він ставив фіскальну політику, яка діяла безпосередньо на сукупний попит через збільшення видатків держави і зменшення податків. Грошово-кредитна політика діє опосередковано, через зміну кількості грошей в обігу, яка впливає на ставку проценту. 

Регулювання національної економіки. Фіскальна та монетарна політика

 

Слід розрізняти короткострокове та довгострокове державне регулювання.

До першого  відносять антициклічне регулювання, в основі якого лежить кейнсіанська концепція впливу на сукупний попит (модель мультиплікатора) – величину споживчих, інвестиційних та урядових видатків, а також антиінфляційне регулювання, що здійснюється переважно у вигляді політики доходів (контролю над зарплатою і цінами та обмеження темпів зростання грошової маси) відповідно до рекомендацій монетаристської концепції.

Довгострокове регулювання – це цілеспрямований вплив на обсяг і структуру капіталовкладень, рівень заощаджень, структурні зрушення, розвиток наукомістких виробництв, розвиток регіонів тощо. Практично будується на використанні бюджетно-податкових та кредитно-грошових, адміністративних інструментів, а також на програмуванні економіки.

Відповідно до завдань конкретної економічної  ситуації розрізняють два види державної економічної політики:

стимулювальну – спрямовану на збільшення обсягу виробництва і зайнятості, яка застосовується за умов економічного спаду (кризи);

стримувальну – спрямовану на скорочення обсягів виробництва і зайнятості, що застосовується в умовах “перегрітої” економіки, коли за досягнення повної зайнятості зростання сукупного попиту призводять до розвитку інфляції.

Стимулювальна і стримувальна політика звичайно реалізується за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики.