Лекции по "Экономической теории"

    З кінця ХVІІІ ст. біметалічна грошова система, в якій роль загального еквіваленту виконували золото і срібло, змінилася монометалічною, де в ролі грошей виступало тільки золото. Проте швидке зростання економіки наштовхнулося на обмежені обсяги видобутку золота, якого стало не вистачати для обслуговування руху товарів. Тоді відбувся перехід до нової грошової системи – кредитних грошей. Швидко розвинулась система кредиту, яка зменшила потребу в готівкових грошах. Банки почали випускати банкноти – кредитні зобов’язання, які вільно обмінювались на золото. Держава також стала випускати поряд з банкнотами паперові гроші, які є лише символічними грошима.

    Поступово паперові гроші перестали обмінюватись на золото. Тенденція витіснення золота з грошової системи проявилась після першої світової війни, а остаточно золотий стандарт був скасований у 1971 році, коли уряд США припинив розмін долара на золото. У 1974 році золото було офіційно демонетизоване угодою МВФ. Більшість країн відмовились від визначення золотого вмісту національної валюти. Золото перестало бути загальним еквівалентом, грошима. Сучасні гроші – це кредитні гроші, боргові зобов’язання держави та кредитних установ, які представлені чеками, депозитними сертифікатами і т.п. платіжними документами.

    В процесі свого історичного розвитку гроші виконували ряд функцій, які  в сучасний період значно змінились. Класична політекономія виділяла п’ять функцій грошей: 1) міри вартості, 2) засобу обігу, 3) засобу утворення скарбів або нагромадження, 4) засобу платежу, 5) світових грошей. В кожній функції грошей фіксуються певні виробничі відносини, які виникають між людьми в процесі використання грошей.

    Гроші як міра вартості вимірюють вартості товарів. При виконанні цієї функції гроші виступають як уявні чи ідеальні гроші. Грошовий вираз вартості товарів виступає у формі ціни. Початково вимірювання цін товарів здійснювалося кількістю золота, фіксованою у грошовій одиниці, - визначеним масштабом цін. Масштаб цін за умов золотого стандарту – це фіксована законом кількість золота, вміщена в грошовій одиниці країни. У сучасних умовах, після демонетизації золота, масштаб цін – це купівельна спроможність грошей.

    Гроші як засіб обігу опосередковують обмін товарів. Якщо до появи грошей товар обмінюється на товар (Т–Т), то тепер обмін товарів відбувається за допомогою грошей (Т–Г–Т). Обмін розпадається на акти продажу (Т–Г) і купівлі (Г–Т). Тут гроші виступають у ролі посередника, їх роль швидкоплинна, що створює можливість заміни металевих грошей паперовими. Товарно-грошовий обіг приховує в собі небезпеку економічних криз, тому що акти купівлі і продажу можуть бути розірвані. Товар може бути проданий, але якщо гроші не перетворяться в новий товар, неможливість його реалізації може стати передумовою економічної кризи. З цією функцією пов’язана поява знака обігу – монети та паперових грошей, які заміщують золото.

    Гроші як засіб нагромадження  скарбів. Цю функцію вони виконують тоді, коли представлені реальним золотом чи сріблом. Нагромаджуються і паперові гроші, але фіктивність такого роду скарбів виявляється тоді, коли паперові гроші знецінюються. Поряд з нагромадженням грошей у монетній формі відбувається нагромадження скарбів у вигляді предметів розкоші, виготовлених із золота та срібла. Якщо потреба в металевих грошах скорочується, надлишок їх виходить з обігу, перетворюється на скарб. Якщо потреба в металевих грошах зростає, золото зі скарбів перетворюється на гроші. Тому при обігу повноцінних металевих монет на ринку завжди знаходиться стільки грошей, скільки їх необхідно для обігу.

    Гроші як засіб платежу  виконують свою функцію при продажу товарів з відстрочкою платежу. У цьому випадку гроші в процесі обігу не протиставляються безпосередньо товарам, а надходять в оборот через певний час. Наприклад, при оплаті за товари, придбані в кредит, при оплаті всякого роду фінансових зобов’язань (податки, позики, орендна плата), при виплаті зарплати і т.п., взагалі в тих випадках, коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи з рук одного власника в руки іншого. З цією функцією пов’язана поява нових виробничих відносин. Відносини продавець – покупець доповнюються відносинами кредитор – боржник. З цією функцією грошей пов’язана поява кредитних грошей (чеки, векселі, банкноти, акредитиви, кредитні картки).

    Світові гроші. Коли гроші обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, вони виступають у ролі світових грошей. В умовах золотого стандарту роль світових грошей відігравало золото (яке має власну вартість). Грошова одиниця тієї чи іншої країни являла собою певну кількість золота. Обмін однієї валюти на іншу відбувався за золотим паритетом. Після демонетизації золота в основу конвертованості (оборотності) валюти закладено паритет купівельної спроможності валюти.

    Витіснення  золота з грошової системи змінило  функції грошей. Згідно з законом  вартості, функцію міри вартості могли  виконувати лише повноцінні гроші (золото), але не кредитні, які самі не мають  вартості. Зникла потреба у вимірюванні грошового матеріалу – масштаб цін. В умовах розвинутих кредитних відносин поєднались функція засобу обігу і функція засобу платежу. Функція платежу поєдналась з функцією нагромадження. Видозмінилась функція світових грошей – тепер цю функцію виконують національні гроші, які обслуговують і внутрішній ринок, і зовнішньоекономічні операції, але лише за умови конвертованості валюти. Якщо національна валюта неконвертована, то для зовнішньоекономічних розрахунків використовують іноземні вільноконвертовані валюти (долар, ієну, євро і т.п.). Функцію нагромадження скарбів реально також можуть виконувати лише дорогоцінні метали, але існує функція збереження.

    Зважаючи  на складну і тривалу еволюцію грошової системи, західні економісти виділяють лише три функції грошей, є відмінності і в назвах цих функцій: 1) засіб обігу; 2) міра вартості (одиниця обігу); 3) засіб збереження вартості (нагромадження).

    Для реалізації товарів, що надійшли в сферу  обігу, потрібна певна кількість  грошей.

    Кількість грошей, необхідних для товарного обігу [КГ] визначається за формулою:

    де    СЦ - сума товарних цін;   К - сума цін товарів, проданих у кредит;

П - сума платежів за борговими зобов’язаннями;  ВП - сума взаємопогашуваних платежів;  О - середнє число обертів грошової одиниці. 

    Приклад 1. Ціна одиниці товару - 100 г золота. Продуктивність праці у виробництві товару зросла у в 2 рази, а в золотодобувній промисловості - в 3 рази. Визначте ціну одиниці товару після цих змін.

    Розв’язок. При зростанні продуктивності праці у виробництві товару його ціна знизиться у 2 рази і буде дорівнювати 50 г золота. Водночас внаслідок зростання продуктивності праці у золотодобувній промисловості вартість грошей знизиться у 3 рази, тепер для придбання одиниці товару їх знадобиться втричі більше., тому ціна одиниці товару після цих змін становитиме 150 г голота

    Відповідь:  25 г золота. 

    Приклад 2. Визначте суму цін всіх товарів, якщо для обігу необхідно грошей на суму 2250 млн. грн., сума цін товарів, проданих у кредит - 900 млн. грн., сума платежів по боргових та інших зобов’язаннях - 400 млн. грн., сума платежів , що взаємно погашаються - 2000 млн. грн., середнє число оборотів грошової одиниці - 6.

    Розв’язок. Суму цін товарів знаходимо за формулою:

    Звідси  СЦ = КГ × О + К – П + В = 2250 ×  6 + 900 – 400 + 2000 = 1600 млн.грн

    Відповідь:  1600 млн. грн. 

    Якщо  в наявності паперових грошей більше, ніж кількість грошей, необхідних для обігу, виникає інфляція.

2. Перетворення грошей  в капітал . Механізм  створення додаткової вартості

    У процесі розвитку відносин обміну гроші  стають загальним втіленням багатства. Поступове поглиблення спеціалізації, розподілу праці і зростання масштабів товарного виробництва призводить до подальшого відділення виробництва від споживання. Безпосередньою метою виробництва стає не виробництво для споживання, а виробництво для ринку. Ринок підпорядковує виробництво. Стимулом до виробництва стає зростання вартості. Це самозростання вартості може забезпечити тільки праця людини. Виробництво починає носити подвійний характер. З одного боку, слід створювати споживні вартості, конкретні матеріальні блага чи послуги. Але з іншого – виникає проблема отримання при цьому вартості більшої, ніж величина авансованої на виробництво вартості (коштів). Відбувається поступове перетворення грошей в капітал.

    Рух капіталу завжди починається з грошей, але гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли використовуються не для обміну, а для отримання прибутку. Тоді формула грошового обігу Т–Г–Т перетворюється на загальну формулу капіталу.

      Капітал – це самозростаюча вартість. Загальна формула капіталу: Г–Т–Г′, де ; де Г – це початково авансовані на виробництво кошти, а – це приріст авансованих коштів (капіталу) – додаткова вартість. При обігу грошей як капіталу Г–Т–Г′ метою і рушійним мотивом є отримання більшої вартості (додаткової вартості). Головною умовою перетворення грошей в капітал є перетворення робочої сили в товар.

    Робоча  сила стає товаром, коли:

• робітник юридично вільний, тобто має право розпоряджатися своєю робочою силою на власний розсуд;
• власник робочої сили позбавлений засобів виробництва та засобів існування і змушений найматися до власника засобів виробництва, щоб мати засоби існування.

    Як  і будь-який товар, робоча сила має дві властивості – вартість та споживну вартість.

    Вартість  товару робоча сила визначається суспільно необхідним робочим часом, який затрачається для відтворення цього товару, тобто вартістю тих життєвих засобів, які необхідні для відтворення робітника і утримання членів його сім’ї. Сюди входить вартість продуктів харчування, одягу й взуття, витрати на житло, послуги медичних установ, витрати на навчання працівника і його дітей і т.п. На вартість робочої сили впливають кліматичні та інші природні умови країни. Так, життя у Фінляндії дорожче, ніж у Мексиці, оскільки в північних країнах видатки утримання житла, одяг і взуття, продукти харчування більші, ніж в країнах з теплим кліматом.

    На  вартість робочої сили впливає історичний момент. Після другої світової війни зарплата робітника в Японії була в 10 разів нижча, ніж у США, що визначалося історичними обставинами, особливостями розвитку США і Японії.

    На  вартість робочої сили впливають  різні фактори. Одні з них підвищують її, а інші знижують. Вартість робочої сили зростає, оскільки діє закон підвищення потреб: у міру розвитку продуктивних сил з’являються все нові предмети споживання (автомобілі, телевізори, комп’ютери і т.п.), розширюється коло потреб працівника.

    Зростають вимоги до знань працівника. Якщо на початку ХХ століття від робітника вимагалося вміння читати й писати, у середині його – середня освіта, то тепер ряд країн прагне дати вищу освіту всім, хто цього хоче. Відповідно зростають витрати на освіту, підвищення кваліфікації, що веде до підвищення вартості робочої сили.

    Водночас  вартість робочої сили знижується, бо підвищення продуктивності праці веде до зниження вартості продуктів харчування, одягу та інших засобів існування робітника і його родини. Якщо члени родини робітника (дружина, діти) також продають робочу силу, вартість робочої сили чоловіків відповідно знижується.

    Споживна  вартість товару робоча сила полягає в її здатності задовольняти певну потребу покупця. Споживна вартість робочої сили виявляється в процесі її використання, тобто в процесі виробництва: вона створює вартість більшу, ніж її власна вартість. Надлишок вартості, створеної працівником понад вартістю його робочої сили, є додатковою вартістю. Споживна вартість товару робоча сила якраз і полягає в здатності приносити додаткову вартість.

    Авансований капітал (К) – капітал, авансований на придбання засобів виробництва і робочої сили для виробництва додаткової вартості:    К = с + v.  

    Постійний капітал (c) – капітал, авансований на придбання засобів виробництва, який у процесі виробництва не змінює своєї вартості, виступає лише умовою для виробництва додаткової вартості.

    Змінний капітал (v) – частина капіталу, авансованого на придбання робочої сили, яка у процесі виробництва збільшується, виступає джерелом створення додаткової вартості.

    Нова  вартість (v + m) – вартість, створена абстрактною працею найманого робітника, включає вартість робочої сили (v) і додаткову вартість (m).

    Додаткова вартість (m) – вартість, яка створюється абстрактною працею найманого робітника понад вартістю його робочої сили і безкоштовно привласнюється капіталістом.

    Отже, вартість товару (W), яка створена на капіталістичному підприємстві, включає вартість спожитих засобів виробництва, тобто перенесену вартість (с) і нову вартість (v+ m):

    W = c + v + m.

    Припустимо, що при виготовленні товару використовується сировина, на яку затрачається 4 години робочого часу середньої інтенсивності. Переробка цієї сировини обходиться в 6 годин робочого часу середньої інтенсивності. Усього на виробництво товару потрібно 10 годин робочого часу, з них 4 години – на попередній стадії виробничого процесу. Вартість товару буде в цьому випадку складатися зі знову створеної за 6 годин або нової вартості і перенесеної (втіленої у 4 годинах праці) вартості. Таке формування вартості забезпечує нормальне відтворення як робочої сили, зайнятої у виробництві товару, так і сировини для його виготовлення.