Закон пропонування: за інших рівних умов зростання ціни товару веде до збільшення обсягів продукції, яку можуть і хочуть вивезти на ринок виробники (рис.3). Зростання обсягів виробництва пов’язане з тим, що підприємці отримують вищий прибуток за зростання цін, вони мають стимул до розширення випуску. Крім того в галузь вступають нові виробники.

  На  пропонування також впливають інші чинники (рис. 4), головними з яких є: ціни на ресурси (впливають на витрати); технології виробництва; кількість продавців на ринку; податки та субсидії; зміни цін інших товарів; очікування зміни цін. Графік ілюструє закон пропонування, крива пропонування (S) висхідна, а також дію інших чинників, які зміщують криву пропонування. Наприклад, якщо нова технологія скорочує витрати виробництва, крива пропонування зміщується від S₀ до S₁.

  Реакцію виробників на зміну ціни і інших  чинників також обчислюють за коефіцієнтами еластичності аналогічно до еластичності попиту:

                                   .

    Ціна  – третій елемент механізму саморегулювання  ринкової економіки. Існує багато теорій, які намагаються пояснити природу ціни. Класична політекономія (А.Сміт, Д.Рікардо та ін.) обгрунтовує, що ціна – це грошова форма вартості товару, вона слугує для непрямого виміру суспільно-необхідного робочого часу, витраченого на виробництво даного товару. Представники маржиналізму (К.Менгер, Ф.Візер та ін.) вважають, що в ринковій ціни відображається ступінь корисного ефекту, тобто суб’єктивні оцінка задоволення, яке товар приносить споживачу. Головна ідея полягає в тому, що кожна наступна одиниця певного блага приносить споживачу менше задоволення у споживанні, ніж попередня. Цю тенденцію відображає закон спадної граничної корисності, тобто додаткової корисності додаткової одиниці блага. Остання одиниця певного блага, яку куплять на ринку, має найнижчу корисність і, відповідно, за неї споживач заплатить найменше. Ця остання куплена одиниця певного блага задовольняє “граничну потребу” споживачів, має найнижчу граничну корисність, що і визначає ринкову ціну. Кожна точка кривої попиту показує, яку ціну споживачі готові заплатити за даний обсяг товару.

    Теорія  попиту і пропонування вважає, що ринкова ціна встановлюється на ринку через взаємодію попиту і пропонування. На ринку інтересам виробників, які хочуть відшкодувати свої витрати і отримати прибуток, протистоять інтереси споживачів, які оцінюють товар відповідно до його граничної корисності. Вирішується ця суперечність встановленням рівноважної ціни, яка відображає рівність попиту і пропонування.

     В сучасній економічній теорії найбільш поширена концепція ціни А.Маршала, який намагався поєднати обидва підходи. В механізмі ринкового саморегулювання особливе значення має ціна рівноваги, за якої всі споживачі готові купувати продукцію, а всі виробники мають намір постачати її на ринок в тому ж обсязі.

  Графічно  ціну рівноваги визначає точка перетину кривих попиту і пропонування (рис. 5). Вона встановлюється через коливання ціни. Якщо ціна вища за рівноважну, виникає надлишок товарів у продавців, якщо нижча – дефіцит. Якщо змінюються інші чинники (доход і т.п.), то змінюється попит або пропонування, тоді змінюється і рівноважна ціна. 

    Приклад 1. Інтенсивність праці при виготовленні одиниці товару зросла вдвічі, а продуктивність праці - у 1,5 рази. В той же час попит перевищив пропозицію в 1,3 рази. Якою буде нова ціна, якщо спочатку вона становила 60 грн.?

    Розв’язок. Зі зміною продуктивності праці величина вартості одиниці товару змінюється обернено пропорційно, а зі зміною інтенсивності праці залишається незмінною. Оскільки ціна прямо пропорційна вартості товару і попиту, то нова ціна буде дорівнювати: 

    Відповідь: нова ціна становить 52 грн. 

    Приклад 2. Ціна одиниці товару знизилася з 8 грн. до 7 грн., що спричинило зростання обсягу попиту з 3000 одиниць до 6000 одиниць. Визначте коефіцієнт цінової еластичності попиту на продукцію за формулою середньої точки.

    Розв’язок.

    

    Відповідь:  - 5.

    Конкуренція – суперництво між ринковими суб’єктами за найбільш вигідні умови виробництва і реалізації товарів. Вона виступає як об’єктивний економічний закон ринкової економіки, як зовнішня примусова сила, що змушує виробників підвищувати ефективність виробництва, якість продукції, урізноманітнювати асортимент товарів, збільшувати нагромадження і розширювати виробництво. Конкуренція створює постійну загрозу того, що при випуску неякісної чи дорогої продукції якийсь інший виробник перехопить споживача, доходи і призведе даного виробника до розорення.

    Конкуренція – важливий елемент механізму  саморегулювання ринку. Існує багато видів і форм конкурентної боротьби, головні з них: конкуренція продавців за найкращу позицію на ринку; конкуренція покупців – виникає, коли попит більший за пропонування. В результаті загальної боротьби на ринку встановлюється єдина ціна на товар.

    Внутрішньогалузева  конкуренція сприяє впровадженню у виробництво нової техніки і технології; міжгалузева конкуренція сприяє встановленню середньої норми прибутку.

    Досконала конкуренція виникає на ринку, де багато покупців і продавців відсутні перешкоди до вступу в галузь, частка кожного підприємства в загальному обсязі ринкового пропонування не значна. Це, як правило цінова конкуренція, коли суперника подавляють зниженими цінами, переключаючи покупця на свої товари.

    Недосконала конкуренція пов’язана з пануванням великих фірм. Розрізняють різні ринкові структури недосконалої конкуренції: монополія –ринок єдиного продавця, монопсонія – ринок єдиного покупця, олігополія – ринок кількох продавців.

    Нецінова  конкуренція ведеться за допомогою реклами, підвищення якості товару, поліпшення умов збуту чи оплати. Характерна для монополій та ін.

    Добросовісна  конкуренція, коли дотримуються правових і певних етичних норм; недобросовісна – коли застосовують шпигунство, переманювання покупців, неправдиву рекламу тощо.

    Головна перевага механізму ринкового саморегулювання полягає у досягненні за допомогою конкуренції і встановлення рівноважної ринкової ціни високої ефективності виробництва та ефективного розподілу ресурсів економіки.

Недоліки  механізму ринкового  саморегулювання:

• ринок повільно, або взагалі не реагує на потребу в докорінній перебудові економіки, яка вимагає великих витрат і не дає швидких результатів;
• ринок не підтримує саме існування некомерційних галузей людської діяльності (загальна освіта, фундаментальна наука тощо);
• ринок призводить до нерівномірного розподілу доходів;
• ринок не може попередити кризові явища в економіці.

    Ці  недоліки спричиняють необхідність державного регулювання ринкової економіки.

3. Економічні функції  держави

    Державне  регулювання економіки – це вплив  держави на відтворювальні процеси.

      Економічні функції  держави:

• розробка та затвердження правових основ економіки;
• визначення цілей та пріоритетів макроекономічного розвитку;
• реалізація соціальних цінностей (мінімум зарплати, тощо);
• регулювання діяльності з метою вирівнювання сукупного попиту та сукупної пропозиції;
• захист конкуренції;
• фінансування суспільних благ та послуг;
• регулювання зовнішньоекономічних і валютних відносин.

 

Методи  державного регулювання  економіки:

• прямі (плани, державне замовлення, тощо);
• непрямі (бюджетно-податкова і грошово-кредитна політика, тощо);

    Планування – конкретна форма реалізації погодженого, збалансованого розвитку економіки в цілому та її складових частин. Планування директивне (обов’язкове для виконання), індикативне (прогнозування) - вид планової роботи, що виявляє умови, шляхи і завдання майбутнього розвитку економіки. 

ТЕМА 6. ФАКТОРИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА ТА РОЗПОДІЛ РЕЗУЛЬТАТІВ ВИРОБНИЦТВА

1. Фактори виробництва  та їх взаємодія.

Показники ефективності виробництва

Розглянемо виробництво  як цілеспрямовану діяльність людини, процес її впливу на природу з метою створення матеріальних благ і послуг, необхідних для існування та розвитку. Структура виробництва включає матеріальне і нематеріальне виробництво. Процес виробництва полягає у безпосередньому споживанні виробничих факторів (ресурсів).

До факторів (ресурсів) виробництва відносяться засоби виробництва (речовий фактор) і робоча сила (суб’єктивний фактор).

В сучасній економічній  теорії фактори виробництва поділяються  на такі елементи: земля, праця, капітал, підприємницька діяльність, технологія, організація.

Технологія – система знань про взаємодію між особистим та речовим факторами виробництва безпосередньо у виробничому процесі, а також відкриті наукою і практикою способи впливу людини на предмети праці.

Організація виробництва – система взаємодії факторів виробництва, що забезпечує єдність та злагодженість їх функціонування, взаємодія людей, що приймають участь у виробництві (відтворенні).

Технологічний спосіб виробництва – єдність організації виробництва із засобами виробництва, технологіями, енергією, інформацією.

Науково-технічний прогрес (НТП) – єдиний, взаємообумовлений, поступальний розвиток науки та техніки.

Науково-технічна революція (НТР) – докорінні якісні перетворення виробничих сил на основі перетворення науки у провідний фактор розвитку суспільного виробництва, безпосередню продуктивну силу.

Ефективність  суспільного виробництва – його результативність, плідність, залежність між результатами виробничої діяльності і витратами на їх отримання.

Показники ефективності суспільного  виробництва:

продуктивність  праці:

;

;

                                                 

фондовіддача = ;

                                   

матеріаловіддача =

Показниками ефективності суспільного виробництва можуть бути  маса прибутку, норма прибутку, норма рентабельності та інші.

Сучасна економічна теорія основним фактором ефективності вважає технологію. В кожний історичний період існує певний рівень технічних знань, який дозволяє отримати від наявних факторів виробництва точно визначений обсяг продукції. Інформацію про взаємозв’язок між витратами виробничих факторів та обсягами виробництва надає виробнича функція.

 Спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції у фізичних одиницях є максимально можливим за використання точно визначеного обсягу кожного фактора виробництва, тобто за кожної комбінації виробничих ресурсів. Метод виробничої функції застосовується для всіх рівнів аналізу виробництва як для окремого підприємства так і для цілої країни.

Першими виробничу  функцію для  обробної промисловості США обчислили у 1923 році економіст П.Дуглас з математиком Ч.Коббом, використавши дані більш як за 20 років (1899 по 1922 рр.).

Функція Кобба-Дугласа має вигляд:

                                    

де   К – капітал, L – праця, – коефіцієнт пропорційності або масштабності;

  – коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.

Кобб і Дуглас обчислили ці коефіцієнти і функція  прийняла вигляд:

                                              .

З цього випливає, що найважливішим фактором виробництва  є праця, яка дає приріст виробництва у з рази більший, ніж капітал.

Спосіб виробництва  оцінюється з точки зору не лише технологічної, але й економічної ефективності. Економічно ефективним вважається спосіб виробництва, який мінімізує вартість всіх видів витрат виробництва на заданий обсяг випуску продукції.