РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ В УМОВАХ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ

     Під вільною торгівлею розуміється політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

     Таким чином, основним регулятором зовнішньої торгівлі в умовах політики лібералізації є ринок. Однак це не означає, що держава усувається від усякого впливу на торгівлю. Для надання максимальної свободи своїм господарюючим суб'єктам держава укладає договори з іншими країнами.

     Але у чистому вигляді цей напрям зовнішньоторговельної політики ніколи і ніде не застосовувався.

     Активними прихильниками класичної теорії вільної торгівлі в середині XIX ст. виступали українські економісти М.Бунге та І.Вернадський.

     Протекціонізм у торговельній політиці, на думку М.Бунге, є пережитком минулого, оскільки виробництво, що знаходиться під опікою держави, позбавляється стимулів суперництва, затримується здешевлення продукції і розвиток технічного прогресу. Свобода ж торгівлі, на його погляд, є одним із проявів свободи промисловості. Тому природний порядок речей, що складається в умовах вільної промисловості, як і вільної торгівлі, відповідає інтересам окремих індивідів і всього суспільства, оскільки ліквідуються захисні бар'єри, що йдуть на користь лише окремим особам, а не всьому суспільству в цілому [58;72].

     І.Вернадський, один із прихильників вільної торгівлі, критикував економічні школи, що пропонували урядові втручання в економіку. Його статті на сучасні теми відрізнялися використанням доктрини laisser-faire в економічних питаннях, і всі інші економічні школи він розглядав саме під цим кутом зору. І.Вернадський зауважував, що історичний досвід доводить позитивний вплив розвитку зовнішньої торгівлі на економічне зростання у країні. На його думку, за надмірно протекціоністської системи дорожчають ввезені в країну товари, скорочується їх споживання і, отже, рівень життя населення і ділова активність в економіці. За відсутності тарифів рівень цін знижується, споживання і рівень ділової активності в країні швидко збільшуються, що свідчить про економічне зростання.

     Більше того, він відзначав, що митна система, який би характер вона не мала, ставить перед собою фіскальні цілі. Але така система повинна бути визнана незадовільною, тому що тут уряди позбавляються значної частини доходу, який вони могли б одержувати при наявності вільної торгівлі.

     Незважаючи на те що послідовників школи фритредерів, які виступали за свободу торгівлі, було значно більше, теорія протекціонізму також одержала свій теоретичний розвиток і практичні підтвердження у XIX ст.

     Оригінальні ідеї про протекціонізм і вільну торгівлю висувалися економістом і істориком І.Янжулом. Він вважав, що державне невтручання і свобода торгівлі не є загальним законом людства. Вони призведуть до економічної гегемонії народів, у яких промисловість встигла розвинутися, над народами з менш розвиненою промисловістю. Обстоюючи протекціонізм, І.Янжул відзначав, що принцип невтручання стосовно до міжнародних промислових відносин вигідний для народів з розвиненою промисловістю, тобто в країнах, де склалася своя економіка і торгівля, як це мало місце в Англії. Для економічно розвинених країн необхідне існування інших народів, що доставляють хліб і необхідну сировину й у той же час вільно впускають, за принципом свободи торгівлі, іноземні товари до себе. Тоді з'являється можливість для промислово розвиненої країни економічно придушувати менш розвинені. Ця діяльність назавжди залишається привабливим промислом.

     Разом з тим І.Янжул доходить висновку, що протекціонізм може бути корисний тільки у випадку існування в даній країні всіх природних умов для розвитку того виду промисловості, який сприяє відродженню в ній внутрішньої конкуренції.

     Становлення теорії міжнародної торгівлі у XIX ст. являє собою приклад еволюції наукового вчення. Новий виток його розвитку означав поглиблення знань про міжнародну торгівлю, розширення меж її дослідження і підвищення рівня обґрунтування при збереженні основних постулатів фритредерства і протекціонізму. Фактично й сьогодні багатовікова дилема, що краще вільна торгівля чи протекціонізм, - до кінця не вирішена. В історії міжнародної торгівлі були періоди, коли чаша ваги схилялася то в один бік, то в інший. Наприклад, у 50-60 рр. для міжнародної економіки було характерним відсторонення від протекціонізму в бік більшої лібералізації і свободи зовнішньої торгівлі, а з початку 70-х рр. проявилась зворотна тенденція - країни почали відгороджуватися одна від одної все більшою сукупністю тарифних, а особливо нетарифних бар'єрів, захищаючі свій внутрішній ринок від іноземної конкуренції. Сучасна система регулювання зовнішньоторговельних відносин представлена

на рис. 1.1[49, с.10].

Рис. 1.1 Сучасна система регулювання зовнішньоторговельних відносин 

     У цілому дилема вибору між протекціонізмом і лібералізмом традиційно посідає одне із центральних місць у формуванні зовнішньоекономічної політики країн світу, що підтверджує як ретроспективний аналіз, так і оцінка сучасного стану національних систем регулювання зовнішньої торгівлі. Багато які з них досягли значних успіхів завдяки вмілому і своєчасному застосуванню заходів лібералізації або протекціонізму в зовнішньоекономічній політиці відповідно до реальної ситуації. Саме тому ефективна національна зовнішньоекономічна політика, як правило, полягає в оптимальному поєднанні заходів лібералізації і протекціонізму в кожний конкретний період.

     Також слід зазначити,що залежно від спрямованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.

     Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зовнішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні переваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, підвищення серійності (масштабності) вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розширення її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на зовнішніх ринках.

     При цьому під експортним потенціалом розуміють певний обсяг товарів та послуг, які національна економіка в змозі виробити й реалізувати за межами своїх кордонів без збитків для себе і з максимальним прибутком.

     Вибираючи експортно-орієнтовану модель економічного розвитку, країна використовує зовнішні світові ринки як додатковий фактор економічного зростання.

     Імпортна  політика, як правило, спрямована на регулювання  імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції  та задоволення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.

     Основними напрямами імпортної політики є: обґрунтована політика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи стосовно товарів іноземного виробництва. При цьому основними інструментами регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар'єрів.

    Отже, міжнародна торгівля безпосередньо пов'язана з економічними інтересами окремих країн. Ці інтереси переплітаються найскладнішим чином і нерідко заходять у протиріччя, що зумовлює необхідність цілеспрямованого впливу держави на торгівельні відносини з іншими країнами за допомогою тарифів і нетарифних методів регулювання.

2.     Тарифні  та нетарифні методи  регулювання міжнародної  торгівлі

     Одним із найбільш поширених регуляторів  зовнішньоекономічної діяльності є митний тариф. Практично всі країни світу за його допомогою вирішують різнобічні завдання: від захисту вітчизняного виробника до поповнення державного бюджету за рахунок коштів, вилучених на кордоні. Поняття митний тариф у вузькому розумінні — це систематизований перелік розмірів мита, що справляється при проходженні товарів через митний кордон країни, яка прийняла даний тариф, або групи країн, що об'єднали свої державні митні території в єдину митну територію — митний союз на підставі укладення між ними міжнародного договору. Прикладом може слугувати функціонування єдиних митних тарифів на території Європейської Спільноти.

     Митний  тариф містить деталізований  перелік товарів, що оподатковуються  імпортним, експортним і транзитним митом з наведенням способу нарахування, ставки мита, а також коефіцієнтів надбавок і знижок та переліку товарів, заборонених до ввезення, вивезення і транзиту відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності.

     Митний  тариф можна розглядати також як конкретну ставку мита, яка застосовується при ввезенні певного товару на митну територію країни чи вивезенні його за її межі. У даному разі поняття митного тарифу повністю збігається з поняттям мита при переміщенні товарів через митний кордон країни і може визначатись як вид митного платежу, що стягується з товарів та предметів, які переміщуються через митний кордон держави [23,c.204].

     Водночас  в економічній літературі поняття  митного тарифу часто використовується у більш широкому розумінні — як особливий інструмент торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни у його взаємодії зі світовим ринком, тобто це не конкретна ставка щодо визначеної групи товарів, а засіб регулювання зовнішньої торгівлі, який за термінологією визначається як «тарифне» регулювання. Тому інколи такі поняття, як «мито» та «митний тариф» розглядаються як еквівалентні[12,c.99].

     Незважаючи  на те, що мито за характером дії є  економічною категорією, його застосування може мати як економічний, так і політичний характер. Введення мита може бути засобом економічного тиску на відповідні держави або створення режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів. Тому, з точки зору мотивації, доцільно визначити економічну і торговельно-політичну роль митного тарифу ( рис. 1.1).

     Економічна  роль митного тарифу пов'язана передусім  з тим, що, впливаючи на ціну товару та відмежовуючи національний ринок  від світового, підвищуючи рівень цін  на товари, мито активно впливає  на конкурентоспроможність товару, що, в свою чергу, позначається і на рівні накопичення капіталу, темпах розвитку, нормах прибутку в окремих галузях економіки, нівелюючи різницю, що склалася в міжнародних і національних умовах виробництва.  

     Рис. 1.1. Систематизація функцій митного тарифу [12,c.100] 

     Тобто роль мита в економічному контексті полягає у:

• створенні вартісного бар'єра, який підвищує ціну товару, незалежно від застосованого експортного, імпортного чи транзитного мита;
• збільшенні внутрішньої зайнятості. Сукупні витрати у відкритій 
  економіці складаються із витрат споживачів, капіталовкладень, державних витрат, чистого експорту (під чистим експортом розуміють різницю між експортом та імпортом). Збільшення сукупних витрат внаслідок скорочення імпорту стимулює внутрішньо економічний розвиток, оскільки збільшуються доходи і зайнятість;
• стимулюванні державою розвитку окремих галузей економіки чи підприємств. Передусім мова йде про захист молодих галузей. Тимчасовий захист молодих національних фірм від жорсткої конкуренції іноземних корпорацій дозволяє галузям, що утворюються, зміцніти і стати ефективними виробниками;
• надходженні коштів до Державного бюджету країни;
• захисту від демпінгу. Митні тарифи необхідні для захисту вітчизняних фірм від іноземних конкурентів, які реалізують свою продукцію за цінами, нижчими за собівартість [23,c.205].

     Таким чином, можна зробити висновок, що більшість країн світу, використовуючи митний тариф у своїй зовнішньоекономічній політиці, вирішують низку завдань, таких як:

• захист економіки країни від негативного впливу іноземної конкуренції (митний тариф завжди погіршує конкурентні умови функціонування іноземних виробників на даному ринку);
• забезпечення умов для ефективної інтеграції країни зі світовим економічним простором (митні тарифи широко використовуються з метою поліпшення умов доступу національних товарів на іноземні 
  ринки);
• підтримання раціонального співвідношення вивезення і ввезення товарів, валютних надходжень і витрат на території країни (митні та рифи впливають на стан платіжного балансу країни);
• створення умов для прогресивних змін у структурі виробництва і споживання товарів;
• раціоналізація товарної структури вивезення і ввезення товарів.