Слід  зазначити, що фінансова криза 2008 року суттєво вплинула на обсяги світової торгівлі і відповідно на торгівельну політику країн.  На сьогодні в деяких країнах існують ознаки збільшення тарифів або нетарифних бар’єрів або зростаючого вдавання до розгляду справ на захист торгівлі. Найбільш значущий захід, до якого вдаються, головним чином у розвинених країнах, − це посилення державної допомоги окремим конкретним галузям [80].

     Аналіз  регулювання зовнішньої торгівлі провідних  країн-членів СОТ  є корисним для  українського досвіду і має виробити критерії, яким повинна буде відповідати зовнішня політика нашої країни при подальшому інтегруванні у глобальні економічні процеси.

2.2 Основні риси та еволюція митно-тарифної політики України

     З перших днів здобуття Україною незалежності уряд нашої держави  здійснює послідовну політику входження  в міжнародне співтовариство. Система  тарифного та нетарифного регулювання торгівельних відносин формувалась в Україні в складних економічних умовах внутрішнього і зовнішнього характеру.

     Еволюцію  митно-тарифної політики України можна  поділити на декілька етапів.

     На  першому етапі (1991 — 1993 pp.) митний тариф мав автономний характер. Було впроваджено досить жорсткий експортний і ліберальний імпортний режими, тобто відносно експорту домінувала преференційна функція, тоді як спрямованість експортного мита носила суто фіскальний характер. Єдиний митний тариф України від 1993 р. передбачав ставки від 0 до 10% у більшості товарних позицій. Незначна частина товарних позицій була об’єктом вищих ставок – 15-30%, а максимальний рівень митного оподаткування передбачався для алкогольних і тютюнових виробів – 50%. Для товарів з країн,які користувались режимом найбільшого сприяння, застосовувались тарифи, які становили 2-5% [11, с.96].

     Позитивом політики лібералізації відносно імпорту  стало зменшення дисбалансу між  попитом і пропозицією на внутрішньому ринку, але при цьому спостерігалась негативна тенденція щодо неготовності більшості національних підприємств конкурувати з іноземними.

     Основною метою другого етапу (1994—1995 pp.) було наповнення державного бюджету за рахунок оподаткування імпорту та експорту. У зв’язку з лібералізацією зовнішньоторговельного режиму створюється механізм тарифного регулювання, який спрямований на забезпечення фіскальної функції. Це проявилось у підвищенні середніх ставок мита до 20% за пільговими ставками, і до 30% - за повними, а також у скасуванні пільгового мита при імпортуванні продукції з країн СНД. Були скасовані експортні податки, усунуто державну монополію на зовнішню торгівлю. Слід зазначити, що ставки імпортного мита були підвищені в основному на товари споживання. Середньозважена величина мита становила 11,9%, а для країн, з якими Україна уклала угоду про вільну торгівлю – 6,3% [11, с.97].

     У 1994 році була створена Митно-тарифна  рада при Кабінеті Міністрів України. Протягом зазначеного періоду відбулась  певна позитивна деформація у сфері зовнішньоекономічних відносин, темпи зростання експорту товарів і послуг випереджали темпи зростання імпорту.

     Третій  етап (1996 – 1999 рр.) характеризувався відходом від впроваджуваної раніше лібералізації й перехід до загальної протекціоністської політики за всіма напрямами. Зроблено спробу повернення до адміністративного контролю експорту з допомогою індикативних цін, українські експортери були обмежені у використанні валютного виторгу тощо. Наприкінці 1998 р. за стрімкої девальвації гривні експортери зазнали значних збитків. Почалось освоєння складних і дорогих процедур стандартизації й сертифікації, що спричинило зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Розширилося застосування методів регулювання за допомогою тарифів, податків, субсидій і дотацій. Це сформувало відповідну сировинну й географічну орієнтацію експорту.

     Посилення протекціонізму в митно - тарифній політиці поєднувалось із заходами щодо приведення даної системи до вимог ГАТТ\СОТ  у зв’язку з переговорним процесом щодо приєднання до міжнародних організацій. Перевага у регулюванні експортно- імпортних операцій була віддана адміністративним та технічним заходам, а середньозважена ставка імпортного мита була знижена до 6% [11, с.97].

      На  четвертому етапі (1999-2004 рр.) активізувались зусилля уряду щодо вступу до СОТ, обмежено промисловий протекціонізм, запроваджено “антипільгову” політику, значно лібералізовано експортну діяльність, особливо в плані тарифного регулювання. Однак реалізація заявлених цілей мала багато в чому ситуативний характер, зберігались елементи неефективної політики вибіркового надання прихованих субсидій окремим підприємствам і галузям. В міру запровадження двосторонніх та багатосторонніх договорів мито набуло конвенційної спрямованості. Так, у січні 2002р. Україна знизила ставки ввізного мита на текстильні вироби. Це рішення було прийнято на основі домовленості з Європейською комісією з уніфікації митних ставок [11, с.100].

     На  сучасному етапі Україна вже гармонізувала митний тариф з нормами Світової організації торгівлі. В процесі вступу до СОТ Україна взяла зобов’язання щодо приєднання до 16 секторальних угод та ініціатив (див.: додаток 2), більшість з яких передбачають нульову ставку ввізного мита.

     Загалом з 2005р. внаслідок зниження рівня тарифного захисту до узгоджених зв’язаних ставок відбулося зниження середньозваженої ставки менш ніж на 2 в.п. - з 7,02 % до 5,09 %, найбільшого зниження зазнав тарифний захист ринку сільгосппродукції, де використовується переважна частина специфічних і комбінованих ставок, що повинні бути замінені на адвалерні (зниження очікується більш ніж на 8 в.п. – Таблиця 2.1) [80].  

Таблиця 2.1. Середньоарифметичні та середньозважені ставки діючого митного тарифу України до та після внесення змін до Митного тарифу і кінцевого зв’язаного рівня в рамках приєднання до СОТ 

     Джерело: Сайт «Україна й Світова організація торгівлі». - http://wto.in.ua 

     За  даними Державної митної служби України  на початок 2009 року середньозважена ставка складає 7,3% [79].

     Окремо  слід зазначити,що  зниження середнього рівня митних ставок не дає повного уявлення про рівень реального протекціоністського захисту внутрішніх ринків країн [22, с. 15]:

     По-перше, скорочення середнього рівня митних ставок може відбутися за рахунок ставок, що вже втратили своє торговельно-політичне чи економічне значення, незважаючи на те, що ставки на «чутливі» товари залишаються високими.

     По-друге, в умовах зближення рівнів продуктивності праці, витрат виробництва, внутрішніх і зовнішньоторговельних цін  розвинутих країн навіть порівняно невисокі ставки митного тарифу можуть забезпечувати захист внутрішнього ринку.

     По-третє, при невисокій номінальній ставці мита можна забезпечувати значний рівень протекціоністського захисту внутрішнього ринку за умови диференціації ставок мита на готову продукцію і сировину та напівфабрикати, які використовуються при її виробництві. Чим більшою буде різниця між цими ставками, тим вищим буде ефективний рівень тарифного захисту.

     З метою розроблення пропозицій з  питань митно-тарифного регулювання  та врахування при цьому інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і держави в цілому при Кабінеті Міністрів України діє Митно- тарифна рада. Вона розробляє пропозиції щодо основних напрямів митно-тарифної політики України,включаючи пропозиції про встановлення, скасування або зміну митних ставок, надання тарифних пільг та преференцій, а також про зміни в номенклатурі Єдиного митного тарифу України. Функції робочого апарату Митно-тарифної ради здійснює Державний митний комітет України.

     Відповідно  до чинного законодавства в Україні за способом нарахування застосовуються адвалерне, специфічне, комбіноване та змішане мита.

     В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і  вивезенні за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита можуть застосуватися:спеціальне мито; антидемпінгове мито; компенсаційне мито.

     Разом з тим в Україні існує ціла група товарів, які не обкладаються митом. До них належать[11, с.132-133]:

• товари, які ввозяться з країн, що розвиваються, у межах товарних груп 1—24;
• національна валюта України, іноземна валюта та цінні папери;
• товари та інші предмети, що внаслідок пошкодження до пропуску їх через митний кордон України стали непридатними до використання як вироби або матеріали;
• транспортні засоби, що здійснюють регулярні міжнародні перевезення вантажів, багажу та пасажирів;
• предмети, що ввозяться в Україну для офіційного або особистого 
  використання організаціями або особами, що відповідно до міжнародних угод України та законів України користуються правом безмитного ввезення (вивезення) в Україну;
• товари та інші предмети, що походять з митної території України 
  (а також товари, що походять з території країн колишнього СРСР та 
  були вивезені за їх межі);
• інші товари та предмети, що визначаються законами України, 
  постановами (розпорядженнями) Кабінету Міністрів України.

     При ввозі предметів дитячого асортименту  відповідні ставки мита зменшуються  на 50%.

     Стосовно  товарів, що переміщуються через  митний кордон України, застосовують преференційні, пільгові  та повні  ставки мита.

     Мито  нараховується відповідно до ставок Єдиного митного тарифу України і сплачується в національній валюті України за поточним курсом Національного банку України, що діє на день подання вантажної митної декларації [79].

    Світовий  досвід свідчить, що у країнах з  перехідним типом економіки митні органи здатні забезпечувати від 10-ти до 30-ти відсотків усіх надходжень до Державного бюджету. Україна досить активно використовує митні органи як інструмент економічної політики. Так, за даними Державного казначейства України, до загального фонду державного бюджету за 2008 р. надійшло 185,9 млрд. грн., понад план до бюджету надійшло 5,1 млрд. грн. Державна податкова адміністрація збільшила за 2008 р. доходи на 14% або на 9,8 млрд. грн. Державна митна служба – на 81% або на 39,6 млрд. грн. Протягом 2008 р. істотно змінилася структура надходжень доходів частка ДПА зменшилася з 55% до 42%, частка ДМС – зросла з 39% до 48% [76].

     Отже, вище ми розглянули основні риси митно-тарифної політики нашої держави. Але, якщо конкретизувати кожний із вище перерахованих блоків, то потрібно звернутися до еволюції митно-тарифної політики України в світлі вимог СОТ.

    Процес  приєднання України до системи ГАТТ/СОТ  розпочався 17 грудня 1993 року, коли було прийнято рішення про створення Робочої групи (РГ) з розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ/СОТ. Наступним кроком, відповідно до процедури приєднання, стало подання на розгляд Робочої групи 28 червня 1994 року Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України. Після ознайомлення членів РГ з Меморандумом та завершення етапу запитань та відповідей розпочалися переговори про вступ у багатосторонньому форматі. З того часу в середньому раз у рік відбувалися офіційні засідання РГ, а з 1997 року розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами-членами РГ. В цілому до складу РГ з розгляду заявки України щодо приєднання до СОТ увійшло 49 країн (країни ЄС вели переговори як один учасник РГ) [63, с.47].