РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ В УМОВАХ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ

    Результатом кожного з раундів було прийняття  нових угод, що регулюють різні  аспекти міжнародної торгівлі, зокрема, зменшують митні ставки.

     Серйозним недоліком системи ГATT була відсутність  інституційної основи, тобто міжнародної організації як такої. Угоди не носили обов'язкового характеру для країн-учасників ГATT.

     Наступницею ҐАТТ стала Світова організація торгівлі (СОТ), створена 1 січня 1995 р.  Усі 125 країн - членів старого ГАТТ автоматично стали членами СОТ на умовах прийняття Угоди Уругвайського раунду і зобов'язань з торгівлі товарами і послугами. Слід підкреслити, що переговори про членство в ГАТТ ще більш ніж 20-ти країн також завершилися успішно.

    Згідно  Маракеської угоди про утворення  Світової організації торгівлі, СОТ є міжнародною міжурядовою організацією, створеною у відповідності з нормами міжнародного права. СОТ може діяти незалежно від волі кожної країни-члена цієї організації. Проте така діяльність СОТ здійснюється винятково через створені нею органи (Міністерську конференцію, Генеральну раду і Секретаріат).

    Основними функціями СОТ є:

• управління торговельними угодами СОТ
• форум для торговельних переговорів
• врегулювання торговельних суперечок
• нагляд за торговельною політикою країн-членів
• технічна допомога й навчання для країн, що розвиваються
• співпраця з іншими міжнародними організаціями [39, с.101].

    Згідно  з угодою, СОТ забезпечує загальну інституційну основу для здійснення торговельних відносин між її членами, тобто утворює міжнародний форум з робочими органами. В його рамках можуть здійснюватися міжнародні переговори як між усіма членами СОТ, так і між окремими учасниками.

    Найвищий  орган ухвалювання рішень в СОТ  – Міністерська конференція –  збирається щонайменше раз на два  роки.

    На  рівень нижче – Генеральна рада (зазвичай до її складу входять посли і глави делегацій в Женеві, та іноді – чиновники, спеціально відряджені зі столиць країн-членів). Вона збирається кілька разів на рік у штаб-квартирі СОТ у Женеві. Генеральна рада виконує також функції нагляду за торговельною політикою та врегулювання суперечок.

    На  наступному рівні – Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами  і Рада з торговельних аспектів інтелектуальної  власності, підзвітні Генеральній  раді.

    Численні  спеціальні комітети, підкомітети й робочі групи опікуються окремими угодами та іншими галузями, як-от, довкілля, розвиток, заявки на вступ і регіональними торговельними угодами [70, с.196].

     У засіданнях СОТ беруть участь як представники дипломатичних місій у Женеві, так і спеціалісти, котрі безпосередньо направляються державами-членами. Секретаріат СОТ налічує 625 осіб, що є представниками різних країн, і обслуговує всі засідання органів СОТ в їх штаб-квартирі в Женеві. Бюджет організації складає 189 млн. швейцарських франків на 2009 рік (≈163 млн. дол. США.) [80].

    Регулювання міжнародної  торгівлі в рамках СОТ здійснюється на базі основних правил і принципів, серед яких одним з найважливіших  є принцип недискримінації. Він означає, що всі контрактні сторони-члени СОТ зобов’язані надавати одна одній однаково сприятливі умови. Таким чином, жодна країна не повинна робити винятки для іншої або застосовувати щодо неї дискримінаційний підхід. Принцип недискримінації поділяється на суб-принцип режиму найбільшого сприяння, який застосовується до зовнішніх ринків, та суб-принцип національного режиму, який стосується внутрішнього ринку.

    Режим найбільшого сприяння передбачає надання однакових переваг всім країнам в разі надання певної переваги одній країні. Наприклад, держава-член СОТ надає окремій країні, яка необов’язково є членом СОТ, деякі пільги в торгівлі певною послугою. Зазначена країна повинна згідно режиму найбільшого сприяння встановити щодо інших держав – членів СОТ однаковий пільговий режим. Таким чином викликається мультиплікаторний ефект, який забезпечує поширення пільг, наданих окремій країні, на всі держави – члени, що і сприяє подальшій лібералізації торгівлі. Допускаються також винятки із зазначеного принципу, термін дії яких обмежений до 10 років та які переглядаються через п’ять років після впровадження з метою перевірки існування умов, що зумовили їхню необхідність.

    Національний  режим забороняє дискримінацію іноземних товарів та послуг, наприклад, якщо держава субсидіює вітчизняного оферента послуг, тоді право на субсидії повинен також отримати іноземний оферент. Оскільки такі положення стосуються, зокрема, аудіовізуальної продукції, державних університетів, дитячих садків тощо, вони вважаються проблематичними, тому що викликають примусову комерціалізацію певних сфер економіки.

     Заборона  кількісних обмежень. На сучасному етапі кількісні обмеження в розвинутих країнах менш поширені. Проте вони застосовуються в торгівлі сільськогосподарськими товарами, текстилем, сталлю і деякими іншими товарами, більшість з яких становлять експортний інтерес країн, що розвиваються.

     Головним  винятком із загальних правил щодо кількісних обмежень є дозвіл застосовувати  їх на випадок труднощів із платіжними балансами. Проте навіть у цьому  разі обмеження не можуть бути більш  значними, ніж цього вимагає захист платіжного балансу. Вони повинні поступово скорочуватися і скасовуватися в міру зникнення потреби в них. У разі, коли дозволяється використовувати кількісні обмеження, вони повинні застосовуватися на недискримінаційній основі.

    Принцип взаємності, який на даний момент особливо стосується України, зазначає, що країна, яка вступає в СОТ, отримає певні переваги, але і бере на себе певні зобов’язання. В зв’язку з цим важливо також зазначити, що жодна країна "де факто" не може відступити від попередньо взятих на себе зобов’язань в зв’язку з економічними наслідками для неї.

     Правила СОТ передбачають:

• публікацію і прозорість адміністративних торговельних обмежень і внутрішніх заходів;
• недискримінаційне застосування заходів, що впливають на іноземні товари і послуги (так званий режим найбільшого сприяння);
• недискримінаційне застосування внутрішніх заходів, що впливають на ринкове регулювання товарів і послуг як іноземного, так і вітчизняного виробництва ;
• винятки з режиму найбільшого сприяння дозволяються для регіональних інтеграційних угод (зони вільної торгівлі й митні райони);
• підтримку країною схеми обов'язкового рівня тарифів ;
• вимоги не використовувати внутрішніх регулюючих заходів, що підривають схеми досягнутих зобов'язань виходу на ринок, або, якщо це неминуче, проводити консультації з торговельними партнерами, які зазнають істотних збитків, з метою узгодження питань компенсації;
• деякі інші правила для національної адміністрації, що передбачають такі заходи, як ліцензування імпортованого товару, або для іноземних фахівців із послуг; антидемпінгове розслідування; розроблення стандартів на товари;
• схильність до багатосторонніх правил і процедур при вирішенні спорів, що випливають із сутності цих правил;
• застосування необхідних заходів щодо експортних замінників готових виробів, імпортних квот для готових виробів і сільськогосподарських продуктів та імпортних заборон [16, с.29].

     Процес  приєднання до СОТ пов'язаний із тривалим процесом розгляду й обговорення документів.

     Після одержання Радою офіційної заяви з проханням про приєднання Рада приймає рішення про створення робочої групи. Останній доручається проведення аналізу поточної торговельної і пов'язаної з торгівлею політики країни, що подала заяву; розглядаються можливі напрямки політики цієї країни на перспективу, особливо у випадках проведення економічних реформ, і обговорюються умови висновків протоколу про приєднання. Аналіз торговельної політики проводить спеціальна робоча група на основі меморандуму, що його готує країна, яка подає заяву. Потім переговори щодо приєднання готуються у двох напрямках. Робоча група концентрується на визначенні основних умов приєднання, котрі іноді включають зобов'язання щодо загальної лібералізації політики в межах установлених термінів.

     Крім  того, країна, що подала заяву, проводить двосторонні переговори з іншими договірними сторонами стосовно тарифних та інших поступок, що ввійдуть у список до протоколу про приєднання. Саме в межах цього процесу визначаються конкретні вигоди, що одержать інші країни - члени від нового члена, і досягається баланс прав і зобов'язань.

     Обидва  ці аспекти відбиваються у доповіді, котру робоча група подає Раді. Потім умови, ухвалені Радою, ставляться на голосування, і питання вважається вирішеним у тому разі, якщо дві  третини країн-учасниць проголосують позитивно. Після цього країна, що приєдналася, може підписати протокол, і приєднання підтверджується через 30 днів, якщо не потрібна процедура ратифікації [41, с.174].

     СОТ постійно перевіряє торговельні  режими окремих країн. У її різних органах країни-члени можуть підтримати або не підтримати заходів інших членів, що можуть призвести до конфліктів у торгівлі. СОТ з самого початку цих конфліктів пропонує кілька механізмів узгодження з метою прийняття взаємоузгоджених рішень. Члени Організації також одержують інформацію щодо різних торговельних заходів і статистики, яка ведеться у СОТ на основі великої бази даних.

     Торговельні спори, які неможливо розв'язати  шляхом двосторонніх переговорів, вирішуються "судом" СОТ. Створені групи незалежних експертів вивчають спори відповідно до правил СОТ і приймають рішення. Така жорстка процедура забезпечує однаковий режим для всіх торговельних партнерів і змушує членів Організації виконувати свої обов'язки.

     СОТ є також керівним консультантом  світової торгівлі, її економісти тримають руку на пульсі світової економіки і вивчають основні торговельні напрямки на сьогоднішній день. Секретаріат допомагає країнам, що розвиваються, використовувати результати Уругвайського раунду через новоутворений Підрозділ розвитку й зміцнений Підрозділ технічного співробітництва і навчання.

    За  останні роки сфера діяльності СОТ  значно розширилася, і  сьогодні виходить далеко за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою  міжнародною структурою, здатною  виконувати функції міжнародного економічного регулювання.

    Станом на кінець 2008 року до СОТ входить 153 учасника (див.: додаток1), з яких 149 – це держави, а 4 – митні території. 149 країн світу – членів СОТ (з 192) - це понад 97% обсягу світової торгівлі, близько 85% світового ВВП та понад 85% населення світу. При цьому майже 30 країн перебувають у стадії переговорного процесу про вступ до СОТ, зокрема: Алжир, Андорра, Азербайджан, Багами, Білорусь, Бутан, Боснія і Герцеговина, Вануату, Ємен, Кабо-Верде, Казахстан, Лаоська Народно-Демократична Республіка, Ліван, Російська Федерація, острови Самоа, Сейшельські острови, Сербія і Чорногорія, Судан, Таджикистан, Узбекистан. Україна увійшла до складу СОТ 16 травня 2008 року [80].

    Практично всі великі держави зараз є членами СОТ. Окрім суто економічних переваг, які досягаються шляхом зниження бар'єрів у торгівлі, система СОТ позитивно впливає на політичну і соціальну ситуацію в країнах, а також на індивідуальний добробут громадян. Членство у Світовій організації торгівлі стало на сьогодні практично обов`язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.