Малі підприємства

tify">—                 велика конкурентоздатність за рахунок менших витрат, пов'язаних зі зниженням накладних витрат і меншими коливаннями заробітної плати.[17]

Малі підприємства, звичайно ж, як з'являються, так і розпадаються з багатьох причин. Частка банкрутств підприємств малого бізнесу завжди вище, оскільки, йдучи на ризик, підприємець вирішує досить складну проблему конкурентоздатності продукції, що випускається. Починаючому підприємцеві на самому початку треба провести свою роботу при більш високих витратах, ніж підприємцеві вже існуючої фірми. Початкова вартість ставить фундаторів фірми в невигідне положення в порівнянні з діючою фірмою. У зв'язку з цим починаюча фірма завжди має більш високу собівартість продукції. Найбільш часті причини банкрутства малих підприємств це невдачі в сфері збуту продукції, а також недостатня компетентність і відсутність досвіду.

Але все ж, незважаючи ні на що, кількість фірм, що створюються перевершує число ліквідованих, що говорить про абсолютне збільшення числа підприємств малого і середнього бізнесу в економіці.

За підсумками 2008 року в Україні функціонувало 307,4 тис. малих підприємств , що на 12,3 тис., або на 4,2%, більше, ніж у попередньому році. У середньому у розрахунку на 10 тис. осіб населення припадало 66 малих підприємств. За галузевою структурою понад половину малих підприємств було зосереджено у сфері торгівлі та послуг. Так, 33,5% від їх загальної кількості були торговельними, 21,7% -- займалися операціями з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям, 5,0% -- працювали у сфері транспорту та зв'язку, по 3,3% припадало на малі підприємства зі здійснення готельної і ресторанної діяльності, з надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльності у сфері культури та спорту. Виробничу сферу для своєї діяльності обрали 29,9% МП, серед яких 14,4% -- промислові підприємства, 10,2% -- будівельні, 5,1% -- сільськогосподарські. У 2008 році середньорічна кількість зайнятих працівників на МП зменшилася на 3,9% і становила 1816,6 тис. осіб, у тому числі кількість найманих працівників -- відповідно на 4,8% і 1746,0 тис. осіб. На одному малому підприємстві, як і в 2005 році, в середньому працювало шість осіб. Кількість малих підприємств, які реалізовували продукцію та надавали послуги, становила 206,2 тис., або 67,1% від їхньої загальної кількості. Обсяг реалізованої ними продукції (робіт, послуг) становив 90,3 млрд. грн., або 4,8% від загального обсягу реалізації в економіці України. У порівнянні з 2007 роком ці показники зменшилися відповідно на 2,5 млрд. грн. та 0,7 . пунктів [37].

 

1.2. Роль малих підприємств в економічному розвитку України

 

Мале підприємство у ринковій економіці - провідний сектор, що визначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національного продукту. Але справа не тільки в кількісних показниках - цей фактор по самій своїй суті є типово ринковим і становить основу сучасної ринкової інфраструктури.

Малі підприємства відіграють значну роль у технологічних нововведеннях. Успіх малого підприємства в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють у безперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з устояними напрямками досліджень. До того ж малі фірми прагнуть якомога швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, проведених дрібними підприємствами, досить важливо, насамперед з погляду розширення ринку пропонованих товарів і послуг, що у свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову породженого) попиту, мотивованого розробками, проведеними фірмами малого підприємництва.[12]

Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження й розробки малих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих. Якщо простежити шлях винаходу, використаного великими монополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібних фірм. Однак наступне впровадження здійснюється компаніями, що володіють необхідними для цього фінансовими й матеріальними ресурсами.

Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що мале підприємство впливає на структуру ринку й розширення ринкових відносин насамперед у результаті зміни кількості суб'єктів ринку, підвищенні кваліфікації й ступеня прилучення усе більш широких верств населення до системи підприємництва й ділового адміністрування.

Розвиток спеціалізації й кооперації втягує дрібних підприємців у сферу впливу великих об'єднань.

Фактично вони гублять свою незалежність і перетворюються в окремі ланки більших монополій, хоча офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства залучають вузькоспеціалізовані малі підприємства, що роблять для них окремі деталі й вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно по кілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою й технічною допомогою монополій. Для хазяїв монополістичних об'єднань також дрібні субпідрядники зручні й вигідні: вони поставляють свою продукцію по досить низьких цінах. Їх виробничі, соціальні й інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоди несприятливої кон'юнктури й інших ускладнень, монополії рвуть зв'язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх напризволяще . В останні роки в багатьох країнах посилилася тенденція до об'єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації й кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз роблять більші обсяги різноманітної продукції, у тому числі високого технічного й технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями й монополіями.[19]

Важливість малих підприємств ще й у тому, що, ведучи запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони змушені постійно розвиватися й адаптуватися до поточних умов ринку, адже, щоб існувати, треба діставати кошти для існування, а значить бути краще інших, щоб прибуток діставався саме їм.

Масовий випуск промислових виробів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів і т.п.) великими підприємствами викликає потребу у відповідних промислових послугах з ремонту й обслуговування, які часто здійснюють дрібні підприємства, тому що монополії через свою громіздкість змушені затрачати багато зусиль у цьому напрямку або створювати розгалужену мережу маленьких філій, що саме по собі теж досить дороге заняття, що служить в основному для підтримки престижу великої фірми.

 

1.3 Доцільність та специфіка розвитку малого підприємництва в перехідній економіці України

 

Після проголошення незалежності Україна розпочала багатоступінчастий та складний процес ринкової трансформації. Він передбачає становлення валютно-грошової системи, власних законодавчих інституцій, проведення приватизації, земельної реформи, тощо.

Процес становлення малого підприємництва в українській державі особливо актуальний сьогодні. В умовах гігантизму, вкрай невідлагоджених господарських зв'язків та кризової економіки в цілому мале підприємство виступає одним із засобів вирішення багатьох соціально-економічних завдань. Воно сприяє послабленню монополістичних тенденцій шляхом розвитку внутрішньогалузевої конкуренції у національній економіці.

Особлива роль малих підприємств полягає у підтримці і розвитку деяких галузей, зокрема, торгівлі, послуг та громадського харчування. За часів командної економіки ці галузі розвивалися надзвичайно слабко, оскільки держава акцентувала свою увагу на великому виробництві. Деформацію галузевої структури національної економіки можна значною мірою виправити за допомогою ефективного малого приватного бізнесу.

Однак, не зважаючи на всі позитивні зрушення, мале підприємництво стикається з великою кількістю перешкод. Його розвиток відбувається нерівномірно, хаотично та суперечливо, йому не приділяють належної уваги державні органи: програми підтримки є декларативними, немає узгодженості у діях центральної та місцевої влади, слабка фінансова допомога, тощо.

Процес становлення малого приватного підприємства в економіці України потребує подальшого ґрунтовного дослідження. Ця тема особливо актуальна сьогодні, коли процеси, які супроводжують становлення підприємництва, ще недостатньо вивчені. Західна економічна наука поглиблено вивчає мале підприємництво уже не одне десятиліття. Вітчизняні економісти тільки розпочали дослідження цього явища в України.

Проте навіть сучасні дослідження не дають вичерпної оцінки тих глибинних перетворень, які відбуваються у секторі малого приватного бізнесу, оскільки він перебуває у постійній динаміці. Щоразу науковці-дослідники феномену підприємництва стикаються з якісно новими його проявами. Подальшого дослідження потребують проблеми визначення оптимальних розмірів малих підприємств, вироблення ефективної системи державного регулювання та підтримки вітчизняного підприємництва, досвід країн Східної та Центральної Європи у справі розвитку приватного бізнесу з проекцією на специфіку українського ринку. [19]

Вихідним пунктом виступає категорія власності та одна із її форм - приватна власність. Відносини власності, які панують у суспільстві, впливають на суспільно-політичний лад, економічний розвиток, формування інтересів різних соціальних прошарків. Вони формують економічну систему країни та мережу інституцій, які підтримують її функціонування.

Донедавна українські малі підприємства оцінювалися за критеріями, сформульованими у Законі України "Про підприємства". Як показала практика, ці показники були значно завищеними та економічно недоцільними і тому не отримали широкого застосування. Починаючи з 1999 року, Україна користується критеріями, які сформульовані в Указі Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва". Застосування двох показників вищезгаданого документу: кількості працюючих та обсягу річного виторгу є цілком достатнім для практичних цілей. Доцільніше не диференціювати показники кількості зайнятих по галузях, оскільки дуже важко об'єктивно оцінити оптимальні розміри малих підприємств у різних сферах економіки. Єдиний універсальний критерій значно спрощує характеристику малих підприємств [11, c.58-64].

Роль, яку мале підприємництво відіграватиме в Україні, значно залежатиме від економічної моделі країни. Індивідуалістично-кооперативні цінності українців відповідають багатопартійній системі політичного правління та ринковому господарству з обмеженим втручанням держави. Українська модель повинна складатися еволюційно, на основі політичних, економічних, природно-кліматичних, історичних, культурних особливостей розвитку країни, і ні в якому разі не бути копією іншої моделі. Недоцільно робити розрахунки, щоб визначити точну кількість малих підприємств, яка необхідна для конкурентного розвитку вітчизняної економіки. Значно важливіше спрямувати увагу держави на здійснення кардинальних економічних перетворень. Через деякий час в результаті цієї тактики в Україні з'явиться така чисельність малих фірм, яка буде оптимальною для ефективного функціонування народного господарства.

Приблизно до 70-х рр. малі підприємства "вважалися" неперспективними і їм не приділялося належної уваги з боку держави та дослідників, оскільки в західних економіках переважали великі підприємства. Однак протягом 70-х рр. центр тяжіння ділової активності поступово почав зміщуватися в сектор малого бізнесу, що виявилося у суттєвому зростанні кількості малих підприємств, посиленні їхнього впливу на створення національного доходу, забезпечення зайнятості та розвитку конкуренції [10, c.4].

Кожного року кількість малих підприємств в країні зростає. Сплеск появи малих компаній припадає на 1992-93 рр., коли темпи зростання досягли 148,5%. У 1994, 1995 і 1996 рр. спостерігалося деяке сповільнення темпів, вони склали 106,4%, 114,7% та 101,6% відповідно. Одними з найвищих за усю історію малого бізнесу в країні були темпи зростання у 1997 році - 146%. На початок 2001 року в країні налічувалося 217,9 тис. малих підприємств, в порівнянні з 2000 роком їх кількість збільшилась на 10,6%. В середньому по Україні, з розрахунку на 10 тис. чоловік населення, припадає 44 малих підприємств, що на 4 підприємства більше в порівнянні з 2000 роком.

Із загальної кількості діючих в 2005 році малих підприємств 11,4% підприємств були новоствореними в 2008 році [24, c.86-88].

Малі підприємства в Україні перебувають у приватній, колективній, державній та змішаній формах власності. У 2007 році найбільше (майже 65%) складали колективні, 31% - приватні та 0,9% - державні малі підприємства.

Одним із шляхів виникнення малих приватних підприємств є мала приватизація. З 1992 р. до початку 1999 р. було приватизовано понад 45 тис. малих підприємств. Фактично, мала приватизація не стала суттєвим каталізатором підприємницької активності, як в інших країнах, тому що проводилась часто неефективно, без урахування інтересів нових власників та не була підкріплена низкою необхідних економічних реформ.

Питома вага малих підприємств майже в усіх галузях економіки зменшується, за винятком торгівлі, громадського харчування та матеріально-технічного постачання. У 2009 році у цих трьох сферах діяло майже 52% усіх малих підприємств. Малі компанії концентруються у галузях, де швидко окуповується капітал і не потрібно великих матеріальних затрат та інвестицій для ведення бізнесу. Багато малих підприємств одночасно займається кількома видами діяльності [18, c.34-36].

В Україні спостерігається дуже нерівномірний розподіл малих підприємств по областям. Він зумовлений різними територіальними умовами: економічним потенціалом, ресурсним забезпеченням, спеціалізацією регіонів, рівнем інвестиційної активності, станом ринкової інфраструктури, відносинами між державними органами та підприємницькими структурами. Ці регіональні особливості слід враховувати у процесі розробки заходів державної підтримки.