Сутнісна характеристика господарських рішень

     До  індивідуальних евристичних методів  відносять [14; 24; 41]:

1. Очікування «натхнення».
2. Метод Меттчета, згідно якого для розв’язання проблеми рекомендується використовувати такі "режими мислення": стратегічні схеми; "образи" (рисунки, графіки); розглядання під різними кутами зору тощо.
3. Ділові ігри, тобто моделювання реальних ситуацій, під час якого кожен учасник дістає певну роль. Завдяки діловим іграм (аналіз ситуацій, рольові та імітаційні ігри) розв’язуються задачі в умовах невизначеності, ризику, конфліктних ситуацій.

     Організаційно-діяльнісні ігри – це спеціальний засіб і метод вирішення унікальних задач, обґрунтування прийняття найскладніших господарських рішень, що виступає як ефективна форма організації, розвитку та дослідження колективної розумової діяльності, методологічного мислення. На відміну від ділових ігор, організаційно-діяльнісні ігри складають принципово новий клас ігор, застосування яких можливе вимагає спеціальної підготовки. Види організаційно-діяльнісних ігор: організаційно-комунікативні, організаційно-розумові, проблемно-ділові, проблемно орієнтовані, ділові, апробаційно-пошукові, інноваційні ігри.

4. Метод сценаріїв, який являє собою низку прогнозів реалізації кожного розглянутого рішення, а також її можливих позитивних чи негативних наслідків.
5. Метод "дерева цілей і дерева функцій", що може поєднуватись з методом сценаріїв.
6. Метод "дерево рішень", заснований на аналізі графічних зображень зв’язків основних варіантів господарських рішень.

3.2. Фактори, що впливають  на процес прийняття  господарських рішень

     Описані вище стадії виявлення проблеми та прийняття рішення зазнають впливу різних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства. Основними факторами, що впливають на прийняття рішення, є [33]:

1. відносна значущість рішення. Критерії значущості: кількість осіб, які зазнають впливу даного рішення; кількість витрачених коштів; ступінь впливу рішення на зміну прибутковості підприємства;
2. час, витрачений керівниками на обґрунтування та реалізацію рішення;
3. закони та закономірності (для підвищення якості й ефективності господарських рішень необхідно враховувати механізм дії таких економічних законів функціонування ринкових відносин як:  
   а) закон залежності між попитом та ціною (закон попиту); б) закон залежності між пропозицією та ціною (закон пропозиції); в) закон зростання додаткових витрат; г) закон спаду корисності; ґ) закон ефекту масштабу виробництва; д) закон ефекту досвіду; е) закон економії часу; є) закон конкуренції;
4. особисті риси і моделі поведінки осіб, які приймають рішення. Як було зазначено раніше, процес прийняття рішення на стратегічному та оперативному рівні може носити інтуїтивний, заснований на судженнях чи раціональний характер. Оскільки характер рішень багато в чому несе на собі відбиток особистості менеджера, що приймає рішення, прийнято розрізняти урівноважені, імпульсивні, інертні, ризиковані й обережні рішення та виділяти три основні моделі прийняття рішень – класичну, поведінкову та ірраціональну;
5. стан внутрішнього і зовнішнього середовища (економічний стан фірми в майбутньому; її місце в загальній системі управління; економічне оточення й умови діяльності);
6. існуючі умови прийняття господарських рішень:
1. визначеність (достовірність), коли керівник доволі точно може оцінити результати кожного альтернативного варіанту рішення. У таких випадках ефективно застосовуються методи лінійного програмування й оптимізаційні моделі (наприклад, інвестування надлишку готівки підприємства в державні сертифікати, визначення на найближчу перспективу витрат на виробництво певного виробу);
2. невизначеність (ненадійність), коли особа, яка приймає рішення, не може точно, навіть із певним ступенем імовірності, оцінити майбутні результати;
3. ризик (ймовірнісність визначеності). Ймовірність визначається як ступінь очікування певної події та варіює від 0 до 1.

       У ситуації з великим ступенем  складності та ризику прийняття  рішень може відбуватись за допомогою математичних методів та інструментів: лема Маркова, нерівність Чебишева, рівномірний розподіл і вибірки, правило Байєса щодо уточнення суб’єктивних імовірностей ризику [12; 51]. Спроби оптимізації рішень привели до розробки нового специфічного математичного апарата й виникнення таких галузей математики, як лінійне та динамічне програмування, теорія ігор, теорія управління запасами, теорія систем тощо. У ринкових умовах, поряд із ситуаціями невизначеності та ризику, внаслідок конкурентної боротьби виникає конфлікт, за якого одна із сторін виграє за рахунок програшу іншої. Конфліктна ситуація аналізується з використанням теорії ігор.

     Існують інші способи ранжування навколишніх  умов: "простий – складний", "статика – динаміка" тощо. До простих належать ті умови, за яких є кілька розглянутих факторів та невелика кількість можливих рішень; до складних – умови з багатьма факторами та великою кількістю альтернатив. У статичних умовах фактори залишаються, в основному, сталими протягом тривалого часу, змінюються передбачувано та поступово. У динамічних умовах ступінь зміни факторів дуже значний. У табл. 3.3 наведені характеристики ступеня невизначеності за "простих" і "складних" умов, які впливають на методи та процес прийняття господарських рішень [33].

3.3. Вимоги до осіб, які приймають  та реалізують  господарські рішення

     Успішна розробка господарського рішення базується  на:

1. повній інформаційній забезпеченості процесу прийняття рішень;
2. дотриманні правил забезпечення порівнянності альтернативних варіантів (кількість альтернативних варіантів має бути не менша двох; за базовий варіант рішення доцільно обрати найдоцільніший із запропонованих варіантів; приведення решти варіантів до базового проводиться за допомогою коригуючих коефіцієнтів);
3. розробці механізму прийняття рішень – узгодженого набору технологій (правил, процедур, інструкцій, законів, наказів тощо) для осіб, які приймають рішення на всіх рівнях управлінської ієрархії системи (підприємства). Основними вимогами до формування механізму прийняття господарських рішень є: а) наявність кінцевої мети і критеріїв ефективності; б) узгодженість дій осіб, які приймають рішення, як у рамках підприємства, так і із зовнішніми учасниками; в) гнучка система стимулювання і мотивації, що реалізовується через баланс мотивів, стимулів і покарань (санкцій); г) наявність зворотного зв'язку і системи контролінгу; ґ) достатній інформаційний потенціал; д) гарантований корисний ефект від реалізації механізму;
4. сформованій на підприємстві методологічній базі розробки й прийняття рішень, яка передбачає: а) чітке бачення цілей рішення. За кожним рішенням має бути встановлений зв'язок між метою управління, існуючою ситуацією і проблемою, що потребує вирішення; б) повноту і цінність інформації, що використовується для прийняття рішення;  
   в) всебічний аналіз проблемної ситуації, конкретних умов і наявних можливостей прийняття рішення; г) повне розкриття якісних і кількісних характеристик рішення з деталізацією окремих аспектів; ґ) оцінку результатів реалізації й ефективності прийнятого рішення; д) розробку методичних вказівок до процесу реалізації рішення; е) прогнозування можливих позитивних/негативних наслідків реалізації обраного рішення.

     Особи, які розробляють господарські рішення, мають відповідати таким вимогам:

• достатній рівень освіти, знань і навичок для застосування сформованої на підприємстві методологічної бази прийняття господарських рішень;
• пошук нових форм й інструментів пошуку та впорядкування інформації;
• вміння враховувати вплив об’єктивних і суб’єктивних факторів на процес підготовки рішень;
• вміння генерувати альтернативи розв’язання визначеної проблеми;
• вміння здійснити залучення кваліфікованих експертів-фахівців щодо вирішення проблем певного класу.

     Успішне ухвалення та реалізація господарських  рішень спирається на:

1. скорочення часу прийняття рішень та зменшення пов’язаних з цим витрат;
2. формування методологічної бази прийняття рішень, у тому числі правильний вибір інструментів аналізу варіантів рішення проблеми та створення моделі самоактуалізації. Модель самоактуалізації включає: а) цільову модель (ієрархічну сукупність цілей процесу прийняття рішень, правила побудови пунктів (точок) домінування на множині цілей і на множині критеріїв оцінки альтернатив); б) модель поточного стану процесу прийняття рішень (сукупність альтернатив, множина критеріїв, значення критеріїв для альтернатив); в) модель обмежень (модель відносин між цілями процесу прийняття рішень і цілями інших процесів прийняття рішень, а також моделі поточного стану інших процесів прийняття рішень);
3. чіткий план дій, в якому прописані зміст робіт, послідовність їх виконання, необхідний час і ресурси, вимоги до якості, виконавців, загальні та проміжні результати рішення тощо.

     Існують такі вимоги до осіб, які ухвалюють (приймають) рішення:

• врахування не лише впливу різноманітних факторів на остаточне рішення, але також позитивного/негативного ефекту їх синергетичної дії;
• вибір найсприятливішої конкретної ситуації, моделі/стилю прийняття рішень;
• правильна розробка плану реалізації ухваленого рішення;
• обґрунтований розподіл прав та обов’язків осіб, які реалізують рішення;
• вибір найдоцільнішої стратегії процесу ухвалення рішень: уникання невизначеності (ігнорування джерел невизначеності та очікування кращого результату); зведення невизначеності до визначеності (уявлення про те, що майбутнє буде таким самим, як і минуле); зниження невизначеності внутрішніх реалій організації та зовнішнього середовища (вплив на джерела невизначеності).

     На  етапі реалізації господарських  рішень значна кількість організацій стикаються з такими розповсюдженими помилками:

• недооцінка значущості організаційного забезпечення процесу реалізації рішення;
• відсутність у осіб, які реалізують рішення, досвіду, навичок і бази знань;
• невміння виконавців використовувати в своїй діяльності певні (заплановані) методи і способи розв’язання проблеми;
• тенденція культивування "успішними власниками і практиками" зневажливого ставлення до теорії та порад науковців;
• невисокий рівень відповідальності за якість власних рішень, зумовлений відсутністю зворотних зв'язків і безкарністю у разі несприятливих наслідків рішення;
• порушення технології прийняття рішень (процедур розробки, ухвалення й реалізації);
• неправільний підбір інструментів прийняття рішень (відповідно до специфіки своєї діяльності та організаційної структури, корпоративної культури і рівня професіоналізму управлінського персоналу, інформаційного забезпечення);
• низька якість виконання підлеглими дорученої роботи (часто зумовлена власними помилками виконавців);
• відсутність або низька якість сформованої методологічної бази;
• низька ефективність моделі самоактуалізації процесу прийняття рішень.

Тема 4. Обґрунтування  господарських рішень та оцінювання їх ефективності 

План

     4.1. Підходи до обґрунтування  і вибору рішень, що приймаються в сфері господарської діяльності

     4.2. Фактори, що впливають  на ефективність  господарських рішень

     4.3. Оцінка якості  та ефективності  господарських рішень

4.1. Підходи до обґрунтування  і вибору рішень, що приймаються  в сфері господарської  діяльності

     Наукове обґрунтування господарських рішень – це підкріплення їх переконливими  доказами відповідності заданим  критеріям та реальним обмеженням. Вибір методів обґрунтування конкретних господарських рішень спирається на:

• аналіз змісту та можливостей формалізації господарських задач;
• вибір методів пошуку оптимального варіанту рішення;
• визначення правил і умов застосування обраних методів;
• масштаб задачі, яка розв’язується (глобальна або локальна);
• довгостроковість рішень (оперативні, тактичні, стратегічні);
• умови прийняття рішень (визначеність, ризик, невизначеність).

     Як  правило, методи обґрунтування рішення  використовуються комплексно. Розрізняють формалізовані (з використанням економіко-математичних методів) та неформальні (базовані на суб’єктивній оцінці) методи.

     Важливою  складовою процесу прийняття  рішень є формування критеріїв оцінювання рішень (витрати, результати, наслідки). Оцінки за кожним критерієм можуть бути: а) точними; б) наближеними;  
в) відносними; г) бальними; ґ) словесними; д) заснованими на використанні апарату нечітких множин тощо.

     До  переліку можливих критеріїв оцінювання належать:

1. технологічні (ремонтопридатність, надійність, міцність, якість, безвідходність, можливість автоматизації тощо);
2. техніко-економічні (потужність, продуктивність, витрати часу, термін окупності, потреба в інвестиціях, енергоємність, експлуатаційні витрати, дієвість реклами та ін.);
3. ергономічні (безпека, зручність в експлуатації, вплив на самопочуття працівника тощо);
4. соціологічні (життєвий рівень, можливість підвищення кваліфікації, державна допомога, соціальні умови праці і т.д.);
5. психологічні (стилі керівництва, персональні особливості, моделі поведінки в колективі тощо);
6. соціальні (юридичні норми, людський фактор, політичні наслідки та ін.);
7. екологічні (природоохоронні норми, екологічні стандарти, екологічний моніторинг і т.д.).

     Визначають  такі основні підходи до обґрунтування  і вибору господарських рішень [5]:

• нормативний підхід, базований на концепції математичного вибору рішень;
• дескриптивний підхід, сформований на основі якісно-предметної концепції;
• комплексний підхід, який спирається на комплексну концепцію рішень.

     За  нормативним підходом, вибір найкращих  альтернатив здійснюється, виходячи із заданого критерію оцінювання та ситуації, у якій приймаються рішення. При цьому припускається, що особа, яка приймає рішення, завжди прагне максимізувати результати господарської діяльності, використовуючи такі критерії, як: "прийнятна величина прибутку", "надійне виконання плану" тощо.

     Згідно  дескриптивного підходу, пояснюється, як фактично приймаються рішення, а не якими вони мають бути. Якісно-предметна концепція спрямована на з’ясування мотивів реальної поведінки осіб, що приймають рішення, їхніх особистих якостей, ставлення до ризику тощо.