Сутнісна характеристика господарських рішень

     Поєднання нормативного і дескриптивного підходів призвело до появи комплексного підходу, ознаками якого є:

1. застосування взаємодоповнюючих методів (структурного, що визначає місце й роль об’єкта дослідження у вирішенні завдань більш високого рівня; методу характеризації, що формулює систему характеристик проблеми; методу оптимізації, який припускає вибір найкращого варіанту рішення за конкретних умов). Це дає можливість знизити невизначеність у процесі обґрунтування рішення, підвищуючи ефективність діяльності осіб, які приймають рішення;
2. активна концентрування неформального мислення осіб, які приймають рішення, на найбільш критичних аспектах проблемної ситуації та на пропонованих альтернативах розв’язання даної проблеми.

4.2. Фактори, що впливають  на ефективність  господарських рішень

 

     На  ефективність господарських рішень впливають такі фактори:

1. Стан і рівень розвитку так званого людського фактору, складовими якого є:

• професійний рівень осіб, які приймають і реалізують рішення (рівень освіти, професійна кваліфікація, досвід роботи, организаторські здібності, дисциплінованість, творча активність);

• соціально-психологічні характеристики керівників (цінностні орієнтації, соціальна відповідальність, стиль керівництва, ставлення до ризику і невизначеності тощо);
• організаційна культура підприємства та пов'язані з нею соціально-психологічні якості колективу (прийнятна модель мотивації та стимулювання інноваційної діяльності);

2. Стан засобів праці управлінців (використання нової техніки, механізація та автоматизація процесу управління).

3. Дія системних факторів, тобто, відповідність механізмів управління керуючої системи потребам керованої системи та цілям підприємства в цілому.
4. Фактор часу, який неоднозначно впливає на процес ухвалення і реалізації рішень. Рішення може випереджати свій час, чи бути застарілим через мінливість ситуації, й обумовлену цим недійсність обраних критеріїв вибору рішення; через зниження точності і релевантності отриманої раніше інформації; подорожчання нової інформації тощо.
5. Дія інформаційного фактору, до складових якого відносять: структуру й новизну інформації, її вартість та стан системи інформаційного забезпечення (рівень забезпечення інформацією). Вартість інформації за принципом: "вигода – витрати" представлена на рис. 4.1.

 
 

Рис. 4.1. Залежність між вартістю додаткової інформації та вигодою від її придбання

     Згідно  рис. 4.1, існують певні варіанти обставин, з якими може стикнутися керівник, оцінюючи витрати і вигоди від  додаткової інформації:

• за варіантом "А" вигоди від кожної додаткової одиниці інформації дорівнюють витратам на її отримання;
• за варіантом "В" вигоди від отримання додаткової інформації перекривають пов’язані з цим витрати лише до певної точки; після подолання цієї межі покращення рішення за допомогою нової інформації стає економічно недоцільним;
• за варіантом "С" вигоди від отримання додаткової інформації перебільшують витрати на її отримання. В такій ситуації рішення щодо залучення додаткової інформації є вірним, проте, з часом інтелектуальні обмеження інформації знижують корисність її придбання.

6. Вибір технології прийняття рішень керівником підприємства. Як відомо, технології прийняття рішень – це раціональне поєднання у процесі їх підготовки, розробки та реалізації різних моделей і механізмів прийняття рішень (сукупності правил, процедур, методів і способів генерування високоефективного рішення і досягнення поставленої цілі за умови оптимального використання виробничих ресурсів і інформації). Технології прийняття рішень поділяють на цільові (спрямовані на досягнення поставленої мети) та процесорні (забезпечувальні, орієнтовані на усунення негативних впливів і відхилень). Процесорні технології виступають як певний інструментарій цільових технологій. Цільові технології, побудовані на пріоритеті цілей над ситуаціями, поділяються на:

• ініціативно-цільові – базуються на постановці завдань без зазначення засобів і методів їхнього виконання;
• програмно-цільові – полягають у видачі завдань (цілей, задач) для виконання із зазначенням засобів, методів і терміну вирішення;
• регламентні технології – передбачають постановку конкретних завдань (цілей, задач) із зазначенням засобів, можливих обмежень, рекомендованих методів і орієнтованого часу виконання.

4.3. Оцінка якості  та ефективності  господарських рішень

 

     Особи, які приймають господарські рішення, мають звертати увагу на якість і ефективність прийняття останніх. Під якістю господарського рішення розуміється сукупність його параметрів, що задовольняють конкретного споживача або групу споживачів, забезпечуючи реальність реалізації [49]. Основними параметрами якісного рішення виступають: повнота розв’язання поставленого завдання; своєчасність та оптимальність рішення.

     До  переліку показників якості прийнятого господарського рішення належать:

1. ентропія (кількісна невизначеність проблеми: якщо проблема формулюється тільки якісно, цей показник наближається до нуля; якщо лише кількісно – наближається до одиниці);
2. ступінь ризику – ймовірність ситуації втрат (реалізації ризику) та розмір можливого збитку від ризику;
3. імовірність реалізації рішення за показниками якості, витрат і терміну;
4. коефіцієнт апроксимації – ступінь адекватності теоретичної моделі фактичним даним, на базі яких вона була розроблена.

     Основними умовами забезпечення якості господарського рішення вважаються:

• застосування науково-обгрунтованих підходів, перед усім, системного;
• використання методів функціонально-вартісного аналізу, прогнозування і моделювання рішення;
• вивчення впливу економічних законів на ефективність реалізації господарського рішення;
• забезпечення особи або групи осіб, що приймають рішення, якісною інформацією;
• структуризація проблеми та побудова дерева рішень;
• забезпечення багатоваріантності рішень;
• розробка і функціонування системи відповідальності та мотивації;
• наявність механізму реалізації рішення.

     Загалом, результативність господарського рішення  визначається досягненням поставлених цілей [13]. Під ефективністю господарського рішення розуміють результативність використання ресурсів в процесі розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві.

     Виділяють кілька видів ефективності господарського рішення [41]: організаційна, технологічна, психологічна, економічна, соціальна, політична, екологічна ефективність (рис. 4.2). Застосування системного підходу дозволяє отримати комплексну багатоаспектну оцінку ефективності господарського рішення, основними принципами якої є [5]:

• пріоритетність загальної кінцевої мети діяльності підприємства на даний період;
• урахування факторів невизначеності й випадковості;
• прогнозованість можливих наслідків реалізації рішень;
• єдність елементів процесу прийняття рішень;
• взаємопов’язаність елементів прийняття рішень з оточуючим середовищем;
• ієрархічність елементів процесу розробки, прийняття й виконання господарських рішень у їх підпорядкуванні й відповідальності;
• функціональність оцінки, тобто, пріоритет її функцій над структурою.

     Оцінка  результативності господарських рішень може проводитись за допомогою абсолютних (більший результат або менші витрати ресурсів: прибуток, собівартість, витрати сировини тощо) та відносних показників (питомий ефект/результат, що припадає на одиницю використаних ресурсів: продуктивність праці, фондовіддача, матеріалоємність та ін.) [5]. Показники ефективності, зазвичай, є відносними: рентабельність витрат, основних фондів, оборотних коштів тощо.

     Визначення  ефективності прийнятих господарських  рішень найчастіше пов’язане з такими труднощами [24]:

1. суб’єктивізмом цілей, поставлених особами, які приймають рішення;
2. об’єктивним існуванням сукупності факторів впливу на осіб, які приймають рішення, в ході розробки, прийняття та реалізації останніх;
3. відсутністю усталених методик розробки рішень і механізмів їх реалізації.

 
     

1. .

 

Тема 5. Прогнозування  та аналіз господарських  рішень 

План

     5.1. Прогнозування в  процесі прийняття  господарських рішень

     5.2. Класифікація методів  прогнозування та  фактори, що впливають  на їх вибір 

     5.3. Методи аналізу господарських рішень та оцінка точності прогнозів

5.1. Прогнозування в  процесі прийняття  господарських рішень

 

     Прогнозування –  це процес попереднього визначення умов прийняття рішень, базових тенденцій  в досліджуваній сфері, основних критичних зон та перспективних варіантів стратегій досягнення сформульованої мети. Основними задачами прогнозування є:  
а) визначення поточних і майбутніх проблем; б) оцінка наявних ресурсів і пріоритетів їх розв’язання; в) обґрунтування економічної доцільності прийняття певних господарських рішень; г) визначення можливих позитивних і негативних наслідків прийняття рішень.

     Прогнозування найчастіше застосовується на попередній (передплановій) стадії прийняття рішень; воно сприяє розробці зваженої стратегії розвитку підприємства і відповідних тактичних заходів в ході реалізації і подальшого коригування прийнятих рішень; дозволяє прискорити пошук можливостей нівелювання або усунення відхилень від окресленої траєкторії розвитку об'єкта (системи). Найсуттєвішою ознакою прогнозування є його імовірнісний характер, зумовлений невизначеністю у відображенні майбутнього стану досліджуваної сфери.

     На  відміну від планування, спрямованого на ухвалення і практичну реалізацію управлінських рішень, мета прогнозування – це створення наукових передумов ухвалення рішень, отже, задоволення потреби у науковому аналізі тенденцій розвитку, варіативному передбаченні напрямів трансформацій з урахуванням наявних тенденцій, оцінці можливих наслідків прийнятих управлінських рішень та обґрунтуванні напрямів подальшого розвитку досліджуваного об’єкта.

     Прогнозування господарських рішень спирається на такі ключові принципи:

• системність – взаємопов’язаність і підпорядкованість прогнозів розвитку підприємств як об’єктів прогнозування та прогнозованих ситуацій;
• комплексність – врахування технічних, технологічних, соціальних та інших аспектів діяльності підприємства;
• систематичність – коригування прогнозу в разі появи нових даних про об’єкт прогнозування;
• багатоваріантність – порівнянність різних варіантів аналізу за визначеними характеристиками;
• адекватність – оцінка ймовірності реалізації основних варіантів прогнозованого господарського рішення;
• оптимальність – можливість вибору найкращого варіанту;
• своєчасність – визначений ступінь точності отриманих прогнозів.

     Основними джерелами інформації для прогнозування  є:  
1) статистична, фінансово-бухгалтерська й оперативна звітність підприємств; 2) патентно-ліцензійна документація; 3) науково-технічна документація з результатами виконання НДДКР. Успішність прогнозування залежить від таких факторів [24]:

• обсягу й якості інформації про перспективні тенденції і процеси у системі та її оточенні;
• правильності формулювання мети і задач прогнозування;
• ступеню обґрунтованості вибору методик розв’язання питань, що постануть перед фірмою у майбутньому.