Аналіз фінансового стану ВАТ „ПГЗК”

Підприємства та організації, що займаються виробничою діяльністю, можуть мати ресурси у формі пайових  внесків членів трудового колективу, такі, що надходять від продажу майна, акцій та інших цінних паперів. Фінансові ресурси можуть надходити також у формі кредитів, страхових відшкодувань за ризиками, що настали, бюджетних субсидій та кредитів. Проте це вже вторинний перерозподіл, що здійснюється за допомогою фінансів.

При функціонуванні фінансів підприємницьких структур встановлюються відповідні економічні відносини та взаємозв’язки при створенні  та використанні фондів фінансових ресурсів як у межах одного підприємства між підприємством і його працівниками при розподілі прибутку, залученні коштів працівників через продаж акцій та інших цінних паперів, так і між окремими підприємствами при наданні комерційних кредитів, організації спільних виробництв. Розрахунків за штрафами тощо, а також між підприємствами і банками при одержанні кредитів. Розрахунках за користування кредитами. Взаємозв’язок та взаємовідносини виникають між підприємствами і державою при сплаті платежів до бюджету, одержанні фінансування і дотацій із бюджету.

Зазначені відносини  і взаємозв’язки визначають сутність і зміст фінансів підприємницьких структур. Вони є основним об’єктом наукового аналізу та подальшого удосконалення фінансового механізму в державі в цілому. Від того, наскільки досконалою є система фінансових відносин у підприємств при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, залежатиме фінансове становище держави.

Фінанси підприємницьких  структур – це різноманітні фонди  фінансових ресурсів, які створюються  і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Організація та функціонування фінансів підприємницьких структур ґрунтується на відповідних методах організації. До них належать: комерційний розрахунок, господарська та фінансова незалежність, фінансова відповідальність, матеріальна зацікавленість.

Основним методом фінансової діяльності виступає комерційний розрахунок. Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають як значну частину витрат, так і виступають забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль. Метою діяльності виступає отримання прибутку.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він націлює підприємство на пошук достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціональне їх розміщення, мінімізацію витрат і максимізацію доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не самі по собі ринкові відносини сприяють високоефективному господарюванню.

Комерційний розрахунок засновується на таких принципах: повна  господарська і юридична відокремленість; самоокупність; прибутковість; само фінансування; фінансова відповідальність. Усі принципи між собою тісно пов’язані й представляють єдине ціле. Виключання хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку.

Поточна економічна ситуація, що склалася в Україні, залишається  вкрай складною для суб'єктів  господарської діяльності, фінансово-банківської сфери, населення держави. Сформовані несприятливі тенденції зниження підприємницької активності, погіршення структури виробництва, нестабільність валютних і фондових ринків свідчать про те, що позитивний потенціал і запас міцності, напрацьований економікою в 1997 – першій половині 1998 року, виявився недостатнім для протистояння впливу фінансової кризи.

Зростання ВВП, що сталося 2000 року, було зумовлене підвищенням  обсягів виробництва у металургійній та харчовій промисловості Таке зростання у металургії стало можливим завдяки підвищенню світового попиту на метал і експерименту, що проводиться у гірничо-металургійному комплексі.

Однак для факторів, що позитивно вплинули на обсяг промислового виробництва, мала тимчасовий характер. Наприкінці 2000 року світовий попит на метал досяг найвищої позначки, що разом з орієнтацією промисловості на виробництво продукції з низьким ступенем переробки (частка продукції машинобудування в експорті становить лише 8,3%), відсутністю реальних структурних перетворень, які є обов'язковою умовою тривалою економічного розвитку. низьким платіжним попитом населення призвело до погіршення загальноекономічної ситуації в Україні.

На 1 вересня 2000 року кредиторська заборгованість підприємств України становила 230,277 млрд. грн., у тому числі прострочена – 116,570 млрд. грн., дебіторська заборгованість — 184,115 млрд. грн., у тому числі прострочена – 88,176 млрд. грн. За підсумками восьми місяців 2000 року 48% підприємств України були збитковими, зокрема у промисловості — 56% на підприємствах транспорту — 67%, у будівництві - 61%. [№14, стор. 79]

Накопичення взаємних неплатежів і кількість збиткових підприємств  свідчать про те, що офіційне зростання  ВВП досягнуто за рахунок підвищення обсягів відвантаженої, але не сплаченої продукції та невиконання урядом своїх зобов'язань перед одержувачами бюджетних коштів. У 2000 році у повному обсязі проявилася незбалансованість фіскальної політики уряду. 3 одного боку, триває практика надання податкових пільг окремим галузям промисловості (реструктуризація недоїмки підприємствам гірничо-металургійного, тракторо- та комбайнобудівного, вуглевидобувного й вуглепереробного комплексів на суму понад 2,5 млрд. грн.) Із другого боку, з метою компенсації недоотриманих бюджетом коштів від реструктуризації заборгованості посилюється фіскальний та адміністративний тиск на ефективно працюючі підприємства. Тимчасове зростання світового попиту на продукцію металургії разом із підвищеною порівняно з розвинутими країнами матеріало- та енергомісткістю виробництва призвели до зниження частки продукції з високим ступенем переробки у структурі експорту України. На рисунку зображено структуру експорту товарів України у січні-серпні 2000 року.

Як показано на рисунку, у структурі українського експорту металопродукція посідає головну позицію. Розвиток металургійного виробництва є пріоритетним напрямом розвитку економіки, однак зрозуміло що для утримання позицій України на зовнішньому ринку необхідно змінювати структуру експорту, оскільки продукція з низьким ступенем переробки конкурує тільки за рахунок цінового фактору і найбільше зазнає впливу коливань кон’юнктури ринку, тобто у разі падіння загальносвітового попиту на метал у першу чергу постраждають підприємства, що експортують продукцію із низькою доданою вартістю.

Відмітною рисою чорної металургії України є значна концентрація виробництва. Чотири найбільших металургійних комбінати — ГМК “Криворіжсталь”, ВАТ “МК ім. Ілліча”, ВАТ “МК “Азовсталь”, ВАТ “МК “Запоріжсталь” забезпечують від 50 до 93% товарної продукції, що випускається в Україні.[№24, стор. 90]

У 1998-1999 роках у гірничо-металургійному комплексі України склалася кризова ситуація. Як говориться у преамбулі Постанови ВР України “Про заходи щодо подолання кризового стану в гірничо-металургійному комплексі України”, наслідками кризи у галузі були “...загострення економічної та соціально-політичної ситуації в регіонах розташування підприємств галузі, яке сталося через звуження ринків збуту металургійної продукції, незбалансованість цін на сировину, енергоносії, транспортні та інші послуги з цінами на готову продукцію на світових ринках, неефективність здійснення заходів із приватизації та реструктуризації об'єктів металургійної промисловості, відсутність джерел фінансування та невирішеність питань передачі соціальної сфери підприємств у комунальну власність”. Серед найнесприятливіших факторів, які вплинули на підприємства вітчизняної металургії у 1998-1999 роках, можна назвати такі — перебої з поставками енергоносіїв, що призвели до аварійної зупинки ряду виробництв, фінансова криза в Азії і Росії, що призвела до падіння попиту на метал, — “вимивання” обігових коштів, пов'язаних із кредитуванням бюджету при поверненні ПДВ, — неприпустимо високі для економіки країни, що розвивається, ставки основних і непрямих податків, уведення податкової застави всього майна підприємства незалежно від розміру зобов'язань перед бюджетом, жорсткість режиму зовнішньоекономічної діяльності, диктат цін природних монополій (газ, електроенергія, транспорт).

У 1998 році – усередині 1999 року спостерігається істотне  зниження експорту металопродукції  майже у всі країни, де за попередні  роки утворилися стабільні ринки  збуту для українських виробників. Так, відбулося зниження споживання металопродукції у Південній Кореї, Індії, Індонезії, Таїланді, Малайзії, що викликало переорієнтування на ринки країн ЄС, Південної Америки, США, Канади.

Гірничо-металургійна галузь займає головне місце в господарській  сфері держави, у його промисловому й експортному потенціалі. Її частка складає близько 22% усього промислового виробництва України і майже 63% її експорту; у ній .працюють приблизно 550 тис. чол.[ №20, стор. 273]

Сьогодні дуже часто  говорять про кризове положення  в металургії. Слід відразу зазначити, що ніякої кризи в металургійній галузі немає. У 1998 р. обсяг її товарної продукції склав 20,2 млрд. грн. Від експорту металопродукції Україна одержала 4,2 млрд. дол. Усі підприємства галузі працюють, вони не втратили свого потенціалу і готові в будь-який час збільшити обсяги виробництва. Криза існує в металопотрібляючих галузях економіки: будівництві, транспорті, машино- і суднобудуванні і т.д. У зв'язку з втратою внутрішнього ринку в металургії виникли проблеми з реалізацією продукції. Металурги були змушені зменшити обсяги виробництва і вивести з експлуатації деякі агрегати.

Внутрішній ринок в  умовах нової економічної ситуації в Україні виявився, на жаль, неготовим  освоїти обсяги виробництва металургійної  продукції і буде нездатний зробити це в найближчі роки. Тому величезна заслуга металургійної галузі перед економікою України полягає в тому, що в короткий термін вона змогла переорієнтуватися з внутрішнього на зовнішній ринок, не втративши при цьому свого потенціалу і підтримавши економіку держави в цей складний час.

Поряд з цим, незважаючи на негативні процеси на внутрішньому ринку металу й усе більш тверду конкуренцію на зовнішніх ринках (що, безумовно, позначилося на обсягах  виробництва металургійної продукції  і погіршило фінансово-економічне положення підприємств гірничо-металургійного комплексу), протягом 1995-1999 р. у цій галузі були прийняті визначені заходи для її структурної перебудови. По-перше, підприємства істотно зменшили витрати матеріалів і енергоносіїв на виробництво продукції. Так, наприклад, витрати коксу на виробництво 1 т чавуна в 1995-

1999 р. знизилися на 6%, витрати енергоносіїв — на 10-15%, витрати сталі на 1 т прокату — на 33 кг. Це — об'єктивні показники поліпшення рівня технології виробництва. Але роботу зі скорочення витрат сировинних і енергетичних ресурсів на виробництво металопродукції варто інтенсивно продовжувати.

По-друге, обсяг експорту металопродукції з України збільшився майже з 0 у 1991 р. до 15 млн. т прокату  в 1998 р. Світова практика не знала  таких високих темпів переорієнтації виробництва. Для виходу на зовнішні ринки підприємства галузі виконали величезний обсяг робіт із приведення виробництва до вимог зовнішнього ринку. Майже всі підприємства освоїли випуск продукції відповідно до норм міжнародних стандартів, провели сертифікацію технологічних процесів і якості виготовленої продукції, ввели в експлуатацію устаткування для забезпечення високого товарного рівня продукції шляхом поліпшення маркірування, упакування і т.д.

По-третє, майже всі  підприємства галузі проводять реконструкцію і модернізацію виробництва. Як приклади можна назвати введення в експлуатацію машин безупинного лиття заготівель ні комбінатах імені Ілліча в Маріуполі й імені Дзержинського в Дніпродзержинську. У результаті частка сталі, розлитої беззупинним способом, досягла 20%. Першим прикладом залучення великих інвестицій у процес приватизації є Донецький металургійний завод, де завершується будівництво нового могутнього електросталеплавильного виробництва, що буде працювати з використанням дешевого вітчизняного металобрухту.

У той же час у гірничо-металургійному комплексі, як і в інших базових  галузях економіки, є багато невирішених  проблем. З причин недостатньої якості українська металопродукція, що у, більшості  своєму виробляється на застарілому обладнанні, експортується за цінами на 20-30% нижче цін на метал сучасних закордонних заводів. Слід зазначити, що експорт металопродукції по трохи занижених цінах був змушеним — їй обумовила необхідність виходу України на нові зовнішні ринки.

У гірничо-металургійній  галузі, на жаль, ще повільно ведуться роботи з висновку з експлуатації надлишкових потужностей, приведенню чисельності працюючих у відповідність  з обсягами виробництва. Великі підприємства в металургійній галузі здебільшого  є градоутворюючими центрами. Витрати на зміст їхньої соціальної сфери лежать майже скрізь на підприємствах, що позначається на собівартості і конкурентноздатності виробленої продукції.

Для рішення невідкладних проблем металургії потрібні рішучі кроки. Загальна стратегія повинна бути спрямована на збереження експортного потенціалу гірничо-металургійного комплексу з метою забезпечення валютних надходжень в Україну, підвищення конкурентноздатності продукції шляхом зменшення її собівартості, проведення реструктуризації підприємств, створення промислово-фінансових груп по технологічних ланцюжках і відновлення виробничих фондів. Реструктуризація гірничо-металургійної галузі повинна відбуватися шляхом ліквідації чи фактично потенційно збиткових підприємств, висновку з експлуатації недіючих потужностей і їхнього перепрофілювання, розширення номенклатури товарної продукції, впровадження у виробництво принципово нових високопродуктивних, енергозберігаючих і екологічно чистих технологій і устаткування. Протягом найближчого часу необхідно закінчити реструктуризацію Криворізького басейну по підземному видобутку залізних руд із закриттям збиткових шахт і їхнім перекладом у режим гідрозахисту гірських робіт у регіоні. На підприємствах з відкритим видобутком залізорудної сировини передбачені реконструкція і будівництво в кар'єрах нових ліній, упровадження циклічно-поточних технологій з використанням пересувних дробильних комплексів і комбінованих систем транспортування, електрифікації усередині кар'єрного транспорту з його експлуатацією на глибоких обріях кар'єрів. Будуть удосконалені бурильно-підривні роботи при відкритих і підземних гірських роботах за рахунок створення більш ефективного бурильного устаткування і простих видів вибухових речовин, засобів ініціювання вибухів і зарядного устаткування. З метою підвищення якості первинної металургійної сировини буде реалізоване технічне переозброєння діючих дробильно-сортувальних фабрик із заміною морально застарілого і фізично зношеного устаткування; удосконалювання існуючих і розробка принципово нових технологій по підготовці залізорудної сировини, що забезпечить підвищення змісту заліза в руді на 0,5-1% за рахунок виділення низькоякісної кускової фракції з загального потоку руди. Наступним кроком повинне бути впровадження гравітаційно-магнітного збагачення руд для підвищення змісту заліза в руді на 4-5%.