Аналіз зобов’язань комерційного банку

align="justify">     Водночас  депозитні операції мають певні  недоліки:

• операції щодо залучення коштів у вклади пов’язані зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими і матеріальними витратами комерційних банків. Це не дає змоги комерційному банку в разі необхідності оперативно отримувати грошові кошти для проведення активних операцій, здійснення непередбачених платежів;
• мобілізація коштів у вклади (депозити) в більшості випадків залежить від вкладників, а не від комерційного банку, якому часто важко, а то й неможливо досягти додаткового залучення коштів;
• загальний обсяг тимчасово вільних грошових коштів у рамках окремого банку або району об’єктивно обмежений.

     Депозитні операції значною мірою визначають умови, форми і напрями використання банківських ресурсів, тобто склад  і структуру активних операцій. Виходячи з цього, депозитна політика повинна  включати ряд напрямів, які були б спрямовані на поліпшення її якості. Якість депозитної політики є важливим фактором, що визначає ліквідність банку. Критерієм якості депозитів є їх стабільність. Що більша частка стабільних депозитів, то вища ліквідність, тоді ресурси не покидають банк. Усі науковці і практики відмічають, що строкові і ощадні депозити є найстійкішою частиною депозитних ресурсів, вони дозволяють здійснювати кредитування на більш тривалі строки і під вищі відсотки. Однак строкові депозити повинні бути диференційовані до різних груп клієнтів. Частка великих депозитів визначає стабільність ресурсної бази, оскільки вплив дострокового вилучення депозиту на ресурсну базу зростає зі збільшенням його розмірів. Підвищення частки великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку [5].

     Збільшення  стабільності депозитів знижує потребу банку в ліквідних активах. Однак зростання частки строкових депозитів призводить до зростання процентних витрат, з іншого боку – висока питома вага депозитів до вимоги сприяє підвищенню рентабельності, але призводить до зниження рівня ліквідності балансу банку.

     Депозитна політика комерційного банку виступає складовою банківського менеджменту  щодо реалізацій конкурентних позицій на ринку депозитних послуг. Кожен комерційний банк намагається реалізувати свої інтереси за умови врахування впливу депозитної політики Національного банку України та базуючись на конкретних умовах функціонування депозитного ринку. До таких принципів належать [9]:

• принцип наукової обґрунтованості – це принцип, який повинен базуватися на новітніх досягненнях науки та передового досвіду, з урахуванням дії економічних законів у межах конкретного банку з використанням науково обґрунтованих методик;
• принцип комплексного підходу – це розробка теоретичних основ, пріоритетних напрямів депозитної політики та оцінка підсумку дохідності від розміщення депозитів з точки зору стратегії розвитку банку;
• принцип цілісності системи - депозитна політика виступає як підсистема політики комерційного банку в цілому. Вона має первинний характер щодо політик у сфері активних операцій;
• принцип оптимальності та ефективності – це розробка ефективних і оптимальних для цього етапу розвитку банку тактичних напрямів і методів, визначає цілі й обсяги залучених банківських ресурсів та ефективну їх реалізацію;
• принцип єдності елементів - усі елементи депозитної політики розглядаються не ізольовано, а в тісному взаємозв’язку і взаємозалежності.

     До  специфічних принципів належать внутрішньобанківські принципи, пов’язані з витратами, безпекою, надійністю, оскільки банк, здійснюючи залучення коштів, намагається їх розмістити і отримати дохід не будь-якою ціною, а з урахуванням ринку, на якому він здійснює свою діяльність:

• принцип забезпечення оптимального рівня витрат - характеризує цінову політику банку, уміння керівництва банку адекватно реагувати на зміни ринкових цін на депозити для регулювання прибутковості та зниження очікуваних витрат, відсоткові ставки орієнтовані на ринкову кон’юнктуру;
• принцип безпеки операцій банку - характеризує систему захисту економічних інтересів клієнтів щодо збереження банківської таємниці за їх рахунками, а також підтримання оперативної ліквідності банку;
• принцип забезпечення надійності - від надійності банку залежить рівень ризику клієнта щодо повернення депозиту і сплати відсотків. Якість і кількість залучених коштів відображає стабільність і надійність банку.

     Загальні  принципи депозитної політики єдині  як для державної грошово-кредитної  політики НБУ, що проводиться на макроекономічному рівні, так і для політики на рівні кожного конкретного комерційного банку. До специфічних принципів належать внутрішньобанківські принципи, пов’язані з витратами, безпекою, надійністю, оскільки банк, здійснюючи залучення коштів, намагається їх розмістити і отримати дохід не будь-якою ціною, а з урахуванням ринку, на якому він здійснює свою діяльність. Вплив кожного принципу залежить від розміру банку, кваліфікації його персоналу та собівартості послуг, які ним надаються. Здатність банку залучати депозити для вирішення своїх завдань є одним з основних критеріїв визнання банку з боку інших учасників ринку.

     При здійсненні депозитних операцій комерційним  банкам слід забезпечувати взаємозв’язок  і взаємоузгодженість між цими операціями і операціями з видачі кредитів за термінами та сумами депозитних і кредитних вкладів, уживати дієві заходи щодо розвитку банківських послуг та підвищення якості і культури обслуговування.

     Дотримання  цих принципів дозволяє банку  сформувати як стратегічні, так і тактичні напрями в організації депозитних операцій, забезпечуючи тим самим ефективність і оптимізацію його депозитної політики.

     Механізм  формування депозитної політики включає ряд етапів, які спрямовані на виконання мети і завдань, які стоять перед банком. Кожен з етапів безпосередньо пов’язаний з іншими і є обов’язковим для формування оптимальної депозитної політики і правильної організації депозитного процесу (таблиця 1.2).  

     Таблиця 1.2 Етапи формування депозитної політики 

 
 

     У процесі розробки механізму депозитної політики банку беруть участь різні структурні підрозділи, зокрема відділи маркетингу, менеджменту, обліковоопераційний відділ, депозитний відділ, робота яких орієнтована на залучення коштів на умовах: повернення, строковості, платності (якщо це передбачено договором), публічності (відносно умов залучення коштів).

     У банківській практиці велике значення має розробка і впровадження системи депозитних рахунків. До головних елементів цієї системи належать: види депозитних рахунків; режим здійснення депозитних операцій; порядок внесення коштів на депозитні рахунки та умови їх вилучення; визначення термінів зберігання та величини процентних виплат.

     Депозитна політика являє собою концепцію організації депозитних відносин, постановку завдань у частині залучення ресурсів, а також практичних заходів щодо її реалізації. Характеристика депозитної політики дозволила зробити висновок, що вона є однією зі складових управління діяльністю банку. 

     1.3 Класифікація депозитів банку та фактори, що впливають на депозитну політику 

     Для зручності проведення аналізу зобов’язання банку класифікуються за різними  ознаками, тобто залежно від вкладників, форми власності, строку і порядку  повернення, за групами клієнтів, за ціною ресурсів тощо. На рис. 1.1 наведена схема класифікації зобов’язань, з якої видно, що всі зобов’язання банку можна розділити на дві групи: депозити та інші зобов’язання, такі як кредиторська заборгованість та цінні папери власного боргу. До особливих залучених коштів належить субординована заборгованість банку. За своєю природою такий вид ресурсів належить до зобов’язань, але при розрахунку суми регулятивного капіталу субординована заборгованість включається до його складу і вираховується із загальної суми зобов’язань. 

     

 

     Рисунок 1.3.1 - Схема класифікації зобов’язань банку за якісним складом 

     Оскільки  частка депозитів у зобов’язаннях  найбільша, то потрібно окремо проаналізувати їх структуру. Класифікацію депозитів банку за різними класифікаційними ознаками наведено на рис. 1.3.1

     За  строками використання коштів рахунки поділяються на: депозити (вклади) до запитання та строкові депозити. У свою чергу, в структурі строкових депозитів виділяють: ультрастрокові (типу овернайт), короткострокові (до одного року) та довгострокові (більше одного року).

     За  категоріями вкладників депозити поділяються  на: депозити банків; депозити за рахунок бюджетних коштів, депозити суб’єктів господарської діяльності; депозити фізичних осіб. 

     

 

     Рисунок 1.3.2 - Класифікація депозитів 

     За  формою грошового обігу можна виділити: депозити внесені готівкою та безготівкові депозити. При цьому депозити від фізичних осіб, як правило, залучаються готівкові, а від юридичних осіб — безготівкові.

     За  валютою, у якій номіновано депозит  розрізняють: депозити у національній валюті та депозити в іноземній валюті. Останні підрозділяють на депозити у вільно конвертованій валюті та у невільно конвертованій валюті.

     Зрозуміло, що комерційні банки з останнім видом  депозитів, як правило, намагаються  не працювати.

     За формою визначення власника депозиту виділяють іменні депозити та депозити на пред’явника. Так, наприклад, ощадні депозитні сертифікати на пред’явника емітуються без зазначення власника, а вимогу за ними уступають, просто вручаючи сертифікат без пред’явлення будь-якого документа. Ощадні сертифікати на пред’явника — визнаний засіб конфіденційного зберігання значних коштів у національній та іноземній валютах. Але якщо власник загубить його, то втрачає вкладену суму так само безповоротно, як гаманець із готівкою. Іменні депозитні сертифікати в обіг не потрапляють і не продаються іншим особам (не підлягають відчуженню).

     За  цільовим призначенням депозити поділяються  на: дохідні депозити та гарантійні депозити.

     За  способом юридичного оформлення зобов’язань  виокремлюють: депозити, оформлені угодою, депозити з наданням ощадної книжки, депозити з наданням ощадного сертифіката.

     За  формою вилучення депозиту та нарахованих  процентів розрізняють: безумовні депозити та умовні. Безумовні депозити бувають без попереднього повідомлення та з попереднім повідомленням. Умовні депозити можуть бути вилучені у разі настання певних обумовлених угодою обставин.

     За  економічним змістом та характером депозиту розрізняють: пасивні та активні депозити. Пасивні депозити виступають джерелом залучення банківських ресурсів. Активні депозити — засіб розміщення тимчасово вільних кредитних ресурсів. Значна частка активних депозитів у валюті балансу негативно характеризує ділову активність банку, який не в змозі ефективно розпоряджатися своїми кредитними ресурсами.

     Згідно  зі світовою практикою при аналізі  структури за вартісною ознакою зобов’язань виділяють такі узагальнені групи: