Магістерська програма «Фінансова аналітика та інжиніринг у банку»

В свою чергу, кожен з цих етапiв включає  бiльш детальнi завдання.

Дiагностика  включає розпiзнавання вiдхилень  параметрiв ситуацiї вiд нормальної, раннє виявлення симптомiв кризової ситуацiї, оцiнку ймовiрних ознак  загрози кризи; встановлення причинно-наслiдкових зв'язкiв i прогнозування можливих напрямiв  розвитку кризи за параметрами можливих втрат, можливостi збиткiв i рiвня дефiциту часу для виходу з кризової ситуацiї; визначення i оцiнку факторiв, якi впливають  на розвиток кризової ситуацiї, встановлення їх взаємозв'язку i взаємозалежностi. Результати роботи на етапi дiагностики оформляються у виглядi аналiтичних оцiнок, прогнозiв, рекомендацiй.

Розробка  концепції подолання кризи включає:

• комплексний аналіз та оцінку стану банку;
• реструктуризацію банку;
• розробку стратегії по остаточній стабілізації, подоланні наслідків кризи, переходу до зростання або ліквідації банку.

Кризова ситуацiя подолається з успiхом, коли буде проводитися глибокий причинний  аналiз ситуацiї; послiдовно впроваджуватися  заходи з удосконалення культури управлiння банком; персонал буде задiяний в управлiннi кризою на всiх етапах для забезпечення спiвпрацi i зацiкавленостi.

Розглядаючи різні антикризові заходи, до яких сьогодні удаються, найпоширенішими  та найактуальнішими можна назвати:

1. Скорочення  витрат - дієвий інструмент, яким  банк може скористатися для стабілізації фінансового становища. У рамках цього використовується нормування всіх статей витрат і твердий контроль виконання встановлених нормативів. Такий підхід принесе відчутні результати, дозволяючи утримати витрати на заданому рівні.

2. Аналіз  можливостей передачі на аутсорсинг  дорогих процесів. Слід виділити, з яякими проблемними кредитами вигідно робити самостійно і які дешевше передати компанії по роботі з проблемними кредитами.

3. Жорсткість контролю всіх видів альтернативних витрат. Використання платного Інтернету в особистих цілях, телефонні дзвінки по міжміському зв'язку, використання оргтехніки - це ще не всі витрати, яких можна уникнути.

4. Перегляд організаційної структури на предмет виключення зайвих рівнів управління.

5. Оптимізація технологічних процесів.

6. Оптимізація оподаткування.

7. Жорсткість кадрової політики.

Але, все  ж таки, основною умовою виходу з  кризи є забезпечення позитивного  чистого грошового потоку. Перелік  заходів з покращення фінансового  становища є індивідуальним для  кожного банку та залежить від кон'юнктури ринку, регіональної інфраструктури, системи управління, структури витрат та інших факторів.

Отже, щоб  всі вище перераховані заходи менеджменту  у кризових ситуаціях були впроваджені  в дію і при цьому були отримані необхідні результати в стислі строки і з мінімальними ресурсами, необхідно:

1. Пiдвищити  здатнiсть швидкої реакцiї завдяки  передбаченню кризової ситуацiї.  Раптовiсть кризи i негативнiсть  її наслiдкiв вимагають вiд управлiнцiв  термiнового аналiзу iнформацiї. Будь-якi виявлення симптомiв кризової  ситуацiї повиннi бути негайно  розглянутi i своєчасно врахованi.

2. Здійснювати  стратегічне планування. В умовах  динамічно змінюваного середовища  воно є найважливішим чинником  стійкості й розвитку. Ефективність  стратегії визначається відповідними  внутрішніми параметрами банку, його положенням на ринку й, у цілому, у зовнішньому середовищі. Виділяючи слабкі місця, слід спрямовувати всі сили на їхнє усунення.

3. Формувати  бюджет банку. Планування витрат і передавання повноважень із управління витратами менеджерам підрозділів дозволить значно знизити витрати.

4. Проводити  профiлактику кризових ситуацiй  по наступних напрямках: фiнансово-господарська  дiяльнiсть; культура управлiння  фiрмою; iнновацiйна активнiсть; моніторинг  зовнiшнього i внутрiшнього середовища  фiрми i критерiї прийняття рiшень.

Отже, успішна  реалізація антикризових заходів буде можливою лише за умови використання комплексного підходу до визначення кризової ситуації , який передбачає використання спеціальних методів і прийомів управління процесами попередження, переборювання та ліквідації кризи  та дасть змогу сформувати ефективну  систему антикризового управління, адекватну сучасним умовам господарювання.

Формування  резервів для покриття ризиків за позиками є важливим елементом серед  заходів, спрямованих на підвищення надійності і стабільності банківської  системи.

Факти банкрутства  деяких банків та розміри проблемних кредитів потребують нагального вирішення  питання щодо створення резервів на покриття безнадійних боргів. Адже бакрутство одного банку спричинює  проблеми для всієї економіки.

Зрозуміло, що вирішення зазначених проблем  виходить за межі компетенції банківських  установ, а тому істотно обмежує  їхні можливості щодо регулювання власної  ліквідності. Необхідні заходи з  метою поліпшення ситуації насамперед мають охоплювати регулювання економічних  процесів на макрорівні, що є прерогативою держави, а не окремих комерційних  банків.

Аналізуючи  у другому розділі показники  діяльності банку, а зокрема рентабельність, було розглянуто фінансові ресурси банку і його вкладення. За цими даними видно, що частина фінансових ресурсів банку повинна бути реалізована у касі банку та на його коррахунку для виконання ним своїх поточних зобовязань і дотримання норм обовязкових резервів, а також має бути реалізована в основні засоби, тобто у бездоходні активи. Інша частина повинна бути розміщена у доходні активи. Таким чином зростання частки недоходних активів (унаслідок підвищення норм обовязкових резервів) призводить до скорочення частини доходних активів та до відповідної втрати комерційним банком можливостей одержувати прибуток, обсяг якого, враховуючи податковий характер резервування, у світовій банківській практиці називають «податковим ефектом» резервних вимог. Вплив «податкового ефекту» найвідчутніший за умов зниження ефективності управління фінансовими ресурсами банку.

Формуючи  портфель доходних активів, також слід мати на увазі, що частка коштів, вкладених  у найбільш прибуткові ризикові активні  операції теж підлягає резервуванню і визначає «податковий ефект», влив якого на первісний розподіл ресурсів банку спричиняє:

• зменшення обсягу портфеля доходних активів на суму спеціальних відрахувань, які робить банк для покриття можливих збитків за кредитами та іншими ризиковими операціями;
• збільшення портфелів власних капіталів на суму загальних резервних відрахувань, які можуть бути викоритані для покриття можливих збитків у майбутному;
• вилучення позик, ймовірність погашення яких невисока, як із портфеля активів банку, так і портфеля його власних капіталів.

Отже, беручи до уваги те, що резервні відрахування перешкоджають розвитку активних доходних операцій банку, на нашу думку, вони повинні  мати не стільки податковий характер, скільки регулюючий і стимулюючий. Враховуючи світовий досвід щодо вдосконалення  методики утворення резервів, які  формують грошову позицію банку, можна запропонувати такі стимулюючі і регулюючі заходи:

• з метою переорієнтації структури портфеля розміщення фінансових ресурсів у бік збільшення довгострокових інвестицій варто виключати із суми зобовязань, які підлягають резервуванню, кошти, що їх банки інвестують у державні проекти, формуючи резервний фонд; враховувати прямі інвестиції комерційних банків; зменшувати оподатковуваний доход на суму прибутку, який банк отримав від фінансування капітальних вкладень;
• для збільшення фінансової стійкості комерційних банків виплачувати їм часкову компенсацію за втрачені відсотки при депонуванні мінімальних резервів, а також надавати можливість вкладати зарезервовані банком кошти у державні цінні папери;
• для оптимізації рівня грошової позиції банку диференціювати розмір мінімального резерву залежно від того, до якого агрегату грошової маси належить сума, що депонується, оскільки для грошових компонентів, які входять до складу попереднього грошового агрегату, рівень резервування буде вищий, ніж у складових часток наступних грошових агрегатів;
• з метою зміцнення банківської системи України в цілому диференціювати резерв залежно від відповідності кредитної банківської установи міжнародним стандартам (БМС), які встановлені Базельським комітетом із нагляду, а також залежно від типу і терміну діяльності комерційного банку , особливостей регіону, стану грошового ринку, видів і строків депозитів та обсягів і структури активів банку.